справа №380/15270/22
про закриття провадження у справі
09 листопада 2022 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А. Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження клопотання представника позивача про закриття провадження у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до приватного акціонерного товариства Шкіряне підприємство “Світанок” про стягнення заборгованості
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10 (далі - позивач) до приватного акціонерного товариства Шкіряне підприємство “Світанок” код ЄДРПОУ 00307891, місцезнаходження:79024, м.Львів, вул.Промислова, 53, в якій позивач просить:
- стягнути з відповідача на користь Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах в розмірі 118961,26грн.
07.11.2022 до суду надійшло клопотання представника позивача про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 статті 238 КАС України, у зв'язку з погашенням відповідачем суми боргу.
За результатами розгляду клопотання представника позивача суд дійшов наступних висновків.
У частині першій статті 189 КАС України встановлено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом.
Суд розцінює клопотання представника позивача про закриття провадження як відмову від позову. Така відмова позивача від позову, не суперечить закону та не порушує чиї-небудь права, а тому приймається судом.
Вказане зумовлює висновок суду про закриття провадження у справі.
Водночас, суд вважає за необхідне роз'яснити, що відповідно до частини другої статті 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Щодо клопотання позивача про повернення сплаченого судового збору, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Засади розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.
Так, частиною першою статті 139 КАС України встановлено загальні правила, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зокрема, положеннями частини другої статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Зміст наведених положень КАС України щодо розподілу судових витрат свідчить про те, що вони стосуються загального правила компенсації судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.
Водночас, процесуальний закон визначив обмежений перелік судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку задоволення позову суб'єкта владних повноважень - це виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Зрештою, у контексті відшкодування судового збору у статтях 139-142 КАС України законодавець визначив коло суб'єктів розподілу чи повернення судового збору, позаяк у вказаних нормах веде мову про сторін (позивача й відповідача) і третю особу.
Зокрема, у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача (стаття 140 КАС України).
Частиною другою статті 142 КАС України визначено, що у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) п'ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
Також положеннями частини четвертої статті 7 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011 встановлено, що у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
Аналіз змісту частин першої-третьої статті 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи. На користь саме такого тлумачення свідчить зміст частини третьої статті 139 КАС України, відповідно до якої суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору.
Суд вважає, що такий підхід законодавця до правового регулювання розподілу витрат на сплату судового збору нерозривно пов'язаним із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 140 КАС України встановлює особливості розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову. Отже, ці особливості стосуються певної (однієї із багатьох, що згадані у статті 139 КАС України) ситуації - реалізації позивачем свого процесуального права на відмову від позову та прийняття судом відповідного рішення. Та обставина, що у згаданій статті не зазначено правового статусу позивача (суб'єкт владних повноважень чи особа), на думку суду, не змінює підходу, запровадженого в загальній нормі (стаття 139 КАС України) про те, що витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору не підлягають розподілу за результатом розгляду справи, окрім судових витрат суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
Отже, наведене вище дає підстави для висновку, що передбачене статтею 140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб'єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб'єкт владних повноважень, тоді незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не підлягають розподілу.
Інше тлумачення таких статей призведе до парадоксальної ситуації, для прикладу - у випадку задоволення позову суб'єкта владних повноважень до особи про стягнення заборгованості (податкового боргу, адміністративно-господарських санкцій тощо) судовий збір з відповідача стягнутий не буде, а сплата особою-відповідачем боргу до бюджету до прийняття судом рішення та, відповідно, відмови позивача - суб'єкта владних повноважень від позову з мотивів погашення відповідачем заборгованості - призведе до стягнення з відповідача (особи) судового збору.
Суд вважає, що наведений приклад ілюструє помилковість описаного позивачем - суб'єктом владних повноважень підходу до тлумачення норм про розподіл судових витрат у випадку відмови позивача - суб'єкта владних повноважень від позову.
Такий помилковий підхід не сприятиме врегулюванню відповідачами спорів в позасудовому порядку, оскільки їм буде вигідніше “програти справу” і не відшкодовувати судові витрати на сплату судового збору, аніж добровільно виконати вимоги позивача - суб'єкта владних повноважень до вирішення спору по суті та мати обов'язок відшкодовувати його витрати на сплату судового збору. У контексті цього прикладу видається помилковим аргумент про те, що обов'язок відповідача відшкодувати позивачу (суб'єкту владних повноважень) судовий збір є мірою відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку, незалежно від суб'єктного складу сторін спору, - адже законодавець не покладає на відповідача такого обов'язку у випадку задоволення позовних вимог до нього позивача - суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, передбачене статтею 140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб'єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб'єкт владних повноважень, незалежно від результату розгляду справи не підлягають відшкодуванню понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
Аналогічна правова позиція викладена постанові об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.08.2022 у справі №826/16473/15.
З урахуванням наведеного, суд висновує про відсутність підстав для повернення позивачу сплаченого судового збору, а тому у задоволенні клопотання про повернення сплаченого судового збору необхідно відмовити повністю, оскільки судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись пунктом 2 частини першої статті 238, статтями 239, 243, 248 КАС України, суд
клопотання представника позивача про закриття провадження у справі задовольнити повністю.
Прийняти відмову позивача від позову.
Закрити провадження у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до приватного акціонерного товариства Шкіряне підприємство “Світанок” про стягнення заборгованості.
У задоволенні клопотання позивача про повернення сплаченого судового збору відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Суддя А.Г. Гулик