справа №380/9999/22
про залишення позовної заяви без руху
08 листопада 2022 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про стягнення середнього грошового забезпечення
до суду надійшов позов ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки код ЄДРПОУ 08412340, місцезнаходження: 79005, м.Львів, вул.І.Франка, 25, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.06.2021 по 28.06.2022 у розмірі 72732,08грн.
Ухвалою від 25.07.2022 суддя залишив позовну заяву без руху.
05.08.2022 від позивача на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Заява обґрунтована тим, що місячний строк на звернення до суду починає обчислюватися не по кожному виду недоплаченої роботодавцем суми, а з моменту нарахування відповідачем останньої, належної позивачу суми, адже затримка у проведенні цих виплат є триваючим правопорушенням. Оскільки розрахунок з позивачем проведено 29.10.2021 (виплата компенсації за речове майно у сумі 32802,96 грн) та 29.06.2022 (виплата індексації грошового забезпечення у сумі 39930,20грн), то одномісячний строк починає обчислюватися з моменту проведення останньої виплати, а саме: з 29.06.2022. Оскільки позовна заява надійшла до суду 16.07.2022, то відсутні підстави вважати строк звернення до суду із відповідним позовом пропущеним.
Вирішуючи заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду суд враховує таке.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон України №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частин 2, 4 статті 9 згаданого Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Частина 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (в редакції на час виключення позивача зі списків) передбачала, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Стаття 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 згаданого Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Разом з тим, згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Частина друга статті 233 КЗпП України передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В аспекті спірних правовідносин можна дійти висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення частини другої статті 233 КЗпП України стосуються виключно звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати.
Крім того, суд враховує висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 згаданого кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Враховуючи викладене, суд висновує, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Вказана правова позиція суду узгоджується в висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.
При цьому, юридично значимими обставинами в межах спірних правовідносин є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Встановлюючи своєчасність розрахунку з позивачем при звільненні (компенсації за неотримане речове майно, індексації грошового забезпечення), суд зазначає, що позивача виключено зі списків особового складу 24.06.2021, остаточний розрахунок з позивачем проведено наступним чином: 29.10.2021 відповідач виплатив позивачу компенсацію за речове майно у сумі 32802,96 грн та 29.06.2022 відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 39930,20грн, що підтверджується виписками по картковому рахунку, і цей факт визнається позивачем.
Суд звертає увагу, що розраховуючи компенсацію середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивач вказує як суму компенсації за речове майно у розмірі 32802,96 грн, так і суму індексації грошового забезпечення у розмірі 39930,20грн.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач до суду з вимогою в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (компенсації за неотримане речове майно), звернувся лише 16.07.2022, тобто пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 1.380.2019.003695.
З урахуванням викладеного, суд висновує про неповажність причин пропуску позивачем строку звернення до суду заяву в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплату компенсації за неотримане речове майно).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
Системний аналіз положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому скористатись можливістю подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.
Отже, вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частини третя та четверта статті 123 КАС України).
До відкриття провадження у справі реалізація відповідних процесуальних гарантій відбувається шляхом залишення позовної заяви, поданої за межами строків звернення до суду, без руху з пропозицією подати заяву про його поновлення або вказати інші, ніж ті, що зазначені в позовній заяві, підстави для поновлення строку.
Подібним чином законодавець урегулював і механізм залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, факт якого встановлено після відкриття провадження у справі, закріпивши у частині третій статті 123 КАС України, що позов залишається без розгляду, якщо позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними.
Вказана правова позиція, узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 20.10.2022 у справі № 380/16907/21.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне надати позивачеві можливість повторно повідомити про причини поважності пропуску строку на звернення до суду.
Таким чином, позивачу необхідно надати клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом з обґрунтуванням причин пропуску строку звернення та доказами на підтвердження поважності причин пропуску строку.
Пунктом 7 частини 1 статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 вказаного Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.
Керуючись статтями 123, 161, 169, 171, 240, 248, 256, 294 КАС України, суд
позовну ОСОБА_1 до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про стягнення середнього грошового забезпечення залишити без руху.
Позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви у строк, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, скерувавши до Львівського окружного адміністративного суду:
- заяву щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовною заявою в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплату компенсації за неотримане речове майно) з доданням відповідних доказів.
Ухвала суду про залишення позовної заяви без руху набирає законної сили негайно після її проголошення та окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу суду може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Суддя А.Г. Гулик