про залишення позовної заяви без руху
09 листопада 2022 рокум. Ужгород№ 260/4597/22
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Рейті С.І., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державної митної служби України про визнання протиправними наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Державної митної служби України, яким просить:
1) Визнати наказ виконувача обов'язків Голови Державної митної служби України від 23.06.2022 року № 546-о «Про звільнення ОСОБА_1 », яким припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 , першого заступника начальника Закарпатської митниці, 27.06.2022 у перший робочий день після закінчення відпустки, у зв'язку із встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування, припинивши дію контракту про проходження державної служби від 23.10.2021 року № 48, незаконним та скасувати його;
2) Визнати наказ виконувача обов'язків Голови Державної митної служби України від 27.06.2022 року № 577-о «Про внесення змін до наказу Держмитслужби від 23.06.2022 № 546-о «Про звільнення ОСОБА_1 », яким відповідно до ч. 5 ст. 87 Закону України «Про державну службу», у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 , внесено зміни до наказу Держмитслужби від 23.06.2022 № 546-о «Про звільнення ОСОБА_1 », незаконним та скасувати його;
3) Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Закарпатської митниці;
4) Стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з урахуванням усіх надбавок та премій станом на дату ухвалення судом рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, в тому числі, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтям 160, 161, 172 цього Кодексу.
Дослідивши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без руху, з огляду на наступне.
Відповідно ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 статті 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач просить визнати протиправними та скасувати накази відповідача від 23.06.2022 року № 546-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та від 27.06.2022 року № 577-о «Про внесення змін до наказу Держмитслужби від 23.06.2022 № 546-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Суд зауважує, що для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, або вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки.
Належних доказів на підтвердження дати ознайомлення із спірними наказами та інших письмових доказів про існування обставин, якими позивач обґрунтовує поважність пропуску ним строку звернення до суду в період з 28.07.2022 року (по спливу місячного терміну з винесення оскарженого наказу, яким змінено дату звільнення позивача) до 04.11.2022 року (до моменту звернення із відповідним позовом до суду) останнім не надано.
Оцінюючи твердження позивача, що про порушення своїх прав він дізнався при ознайомленні із вказаними наказами 07.10.2022 року, суд зазначає наступне.
Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який особа не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. Тобто, доведенню також підлягає факт, що позивач не міг дізнатися про порушення свого права, що прямо випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Так, із матеріалів позовної заяви та доданих до неї матеріалів слідує, що ОСОБА_1 було звільнено із займаної ним посади 27.06.2022 року.
Позивачем в позовній заяві зазначено, що із спірними наказами він був ознайомлений лише 07.10.2022 року.
Слід зазначити, що Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 року № 889-VIII доповнено статтею 9-1 згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" № 117-IX від 19.09.2019 року щодо порядку доведення до відома державного службовця інформації або документів.
Так, статтею 9-1 Закону № 889-VIII встановлено, що доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв'язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку за наявними в особовій справі контактними даними.
Державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов'язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв'язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документі.
Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв'язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п'ятий календарний день з моменту їх відправлення.
При цьому, позов не містить жодної інформації про комунікацію позивача з червня 2022 року по дату звернення до суду з керівництвом Держмитслужби.
Доказів неможливості звернення до відповідача з відповідними заявами та запитами щодо причин свого звільнення, або ж оскарження підстави свого звільнення, з червня 2022 року матеріали позовної заяви не містять.
Суд акцентує увагу позивача на тому, що з даною позовною заявою позивач звернувся до суду після спливу понад чотирьох місяців з моменту його звільнення із органів Держмитслужби.
Однак заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду та докази на підтвердження поважності причин його пропуску, позивач до суду не подав.
В контексті наведеного слід також зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Крім того, дослідивши позовну заяву та додані до неї матеріали, судом встановлено наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Згідно з ч. 2 ст. 26 КАС України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено згаданим Кодексом.
З аналізу вказаних правових норм вбачається, що КАС України встановлює декілька видів територіальної підсудності, в тому числі: загальну (залежно від місцезнаходження відповідача) та альтернативну (за вибором позивача).
Тобто, якщо предметом позову є оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної особи, то позивач може застосувати альтернативну підсудність.
З матеріалів, доданих до позовної заяви, вбачається, що останнім зареєстрованим місцем проживання (перебування, знаходження) позивача на момент подачі позову є: АДРЕСА_1 . Водночас, позивач у позовній заяві зазначає, що проживає за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_2 .
Разом з тим, суд зауважує, що частина перша статті 25 КАС України передбачає можливість вибору позивачем суду лише за зареєстрованим місцем проживання (перебування) фізичної особи-позивача, а не за фактичним.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Наведене визначення є місцем проживання в приватноправовому розумінні.
Натомість відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року № 1382-ІV (далі - Закон № 1382-ІV).
У статті 3 вказаного Закону надано визначення, зокрема, таких термінів:
місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік;
місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;
документами, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи є паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні;
реєстрація внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Згідно з ч.ч. 1, 10 ст. 6 Закону № 1382-ІV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.
Відповідно до статті 15 Закону № 1382-ІV особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом.
Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру".
Так, відповідно до пунктів 3, 4 Правил реєстрації місця проживання реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання.
Пунктом 9 Правил визначено, що відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, а відомості про реєстрацію місця перебування до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.
Особи, які не проживають за зареєстрованим місцем проживання більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані письмово повідомити відповідному органу реєстрації про своє місце перебування (п. 12 Правил).
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновків про те, що місце проживання - це житло, в якому проживає особа, а реєстрація у встановленому законом порядку місця проживання/перебування підтверджується вичерпним переліком документів, зокрема, паспортом громадянина України.
Отже, чинним законодавством передбачено чіткі вимоги до реєстрації особою місця свого проживання чи перебування, та передбачено документи, які підтверджують таку реєстрацію.
З огляду на це, доданий до позовної заяви договір оренди квартири (житлового приміщення) від 15.05.2022 року, згідно з яким позивач орендує квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , не є належними доказами місця проживання (перебування) позивача, зареєстрованого у встановленому законом порядку.
Суд також звертає увагу, що вказаний договір посвідчує факт оренди приміщення, а не факт проживання позивача у зазначеному приміщенні.
Натомість, як вбачається з матеріалів позовної заяви, факт реєстрації позивача за адресою: АДРЕСА_1 ним не заперечується та підтверджується, зокрема, його паспортними даними.
Підсумовуючи, суд зазначає, що для застосування положень ч. 1 ст. 25 КАС України, яка визначає можливість визначення підсудності справи за вибором позивача, необхідною умовою є саме наявність зареєстрованого місця проживання чи перебування позивача. При цьому місце проживання чи перебування фізичної особи має бути зареєстрованим у встановленому законом порядку.
Наведеною нормою не передбачено можливості звернення до суду з позовом за фактичним місцем проживання позивача чи відповідача, не зареєстрованим у встановленому законом порядку.
Отже, до позовної заяви позивачем не надано належних доказів на підтвердження свого місця реєстрації (проживання) в Закарпатській області.
Суд зазначає, що оскільки місцем реєстрації позивача є м. Київ, місцезнаходження відповідача - м. Ужгород Закарпатської область, надання позивачем копії довідки про реєстрацію місця проживання необхідно для підтвердження зареєстрованого місця проживання, що є визначальним для встановлення територіальної підсудності даної адміністративної справи.
Зазначена вище обставина вказує на невідповідність позовної заяви вимогам ст. 160-161 КАС України.
Згідно з ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, позовна заява підлягає залишенню без руху із наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків, шляхом надання заяви на усунення недоліків позовної заяви із зазначенням дати та номера справи, до якої долучити заяву про поновлення строків звернення до суду з обґрунтуванням підстав для такого поновлення та докази поважності причин його пропуску в частині позовних вимог, що зазначені судом; та докази реєстрації позивача у встановленому законом порядку у Закарпатській області.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної митної служби України про визнання протиправними наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без руху і встановити строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом семи днів з наступного дня після отримання копії цієї ухвали.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С.І. Рейті