09 листопада 2022 року м. Ужгород№ 260/3219/22
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гебеш С.А.
при секретарі судових засідань - Рошко Л.М.
та осіб, які беруть участь у справі:
позивач - не з'явився;
представник позивача - Подсоліна Л.В.;
представника відповідачів - Буря О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Головне управління ДПС у Закарпатській області прийняло вимогу від 02.06.2021 № Ф-3394-50 про сплату (боргу) недоїмки з ЄСВ в сумі 20098,95 грн., однак, на думку позивача, вказана вимога органу ДПС не відповідає законодавству та складена з порушеннями нормативно-правових актів, що регулюють облік, нарахування та сплату ЄСВ. Вказує, що підприємницькою діяльністю не веде. В період з 01 листопада 2016 року по 29 лютого 2020 року перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , а з 02 березня 2020 року і по теперішній час у військовій частині НОМЕР_2 . Вказує на наяву сталу судову практику з приводу сплати ЄСВ офіційно працевлаштованими фізичними особами-підприємцями. У зв'язку з цим, вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.06.2021 № Ф-3394-50 протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Закарпатською окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі та задоволено клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду.
26 вересня 2022 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що такий проти позову заперечу та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечуючи проти позову зазначає станом на 31.01.2021 року за позивачем рахувалася заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 21969,20 грн. У зв'язку із змінами в Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивач зобов'язаний сплачувати єдиний соціальний внесок як особа, яка провадить підприємницьку діяльність незалежно від отриманих доходів. Борг по єдиному внеску обліковується за позивачем як за особою, яка провадить підприємницьку діяльність.
У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила задоволити позов, з мотивів наведених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив та просив суд відмовити у задоволенні такого, як безпідставному та необґрунтованому. Заперечуючи проти позову вказує на те, що позивач зареєстрований в контролюючому органі, як фізична особа-підприємець та як платник єдиного соціального внеску, за ним рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 31.01.2021 року у розмірі 21969,20 грн.
Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в податковому органі як фізична особа - підприємець з 08.11.2007 року, про що зроблено реєстраційний запис за №23240000000010203 виконавчим комітетом Ужгородської міської ради.
Разом з тим, у період з 01.11.2016 року по 29.02.2020 року позивач перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , а з 02.03.2020 і по теперішній час - у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується відповідними довідками (а.с. 20, 21,22) та відомостями з реєстру застрахованих осіб (а.с. 14-19).
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірну вимогу протиправною та такою що підлягає скасуванню, через невідповідність вимогам закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» .
Судом враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірної вимог з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства.
Відповідно до п.п. 14.1.226. п. 14.1. ст. 14 ПК України, самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Підпункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із п.п. 3 і 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що: застрахована особа фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно із абзацом 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у п.1 (крім абзацу сьомого), ч.1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч.1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно із ч. 12 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно із п.п. 6, 7 ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та розділу VI Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі Інструкція №449), органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Згідно із ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» та п. 3 Розділу VI Інструкції № 449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Аналіз наведених норм права вказує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Представник позивача при обґрунтуванні позовних вимоги зазначала, зокрема, що позивач фактично підприємницьку діяльність не здійснював.
Крім того, представник позивача наголосила, що з 01.11.2016 року перебуває на військовій службі, брав участь в антитерористичних операціях та у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях.
З цього приводу суд зазначає, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не врегульовано.
Системний аналіз норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Інструкції №449 свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають і у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 (справа №160/3114/19) та надалі підтримана у постановах від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 у справі №480/4656/18.
Жодних доказів, які б вказували на отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.
Відповідач доказів на спростування вказаного суду не надав.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягають застосуванню судами як джерела права.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо безпідставного нарахування йому заборгованості зі сплати єдиного внеску за вказаний період.
Підсумовуючи свої висновки, суд дійшов переконання, що податкова вимога ГУ ДПС в Закарпатській області від 02.06.2021 №Ф-3394-50 про сплату боргу (недоїмки) на суму 21969,20 грн., є протиправною та підлягає скасуванню.
Також суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи викладене, а також те, що відповідачем не доведено належними, достатніми доказами нарахування позивачу єдиного внеску як фізичній особі - підприємцю, що стало підставою для виникнення недоїмки у сумі 21969,20 грн., у тому числі доказів, які б свідчили про самостійне нарахування позивачем сум єдиного внеску, тому суд дійшов висновку про протиправність винесеної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02 червня 2021 року № Ф - 3394-50, у зв'язку з чим позов необхідно задовольнити у повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 992,40 грн., що підтверджено квитанцією від 26 серпня 2022 року (а.с.4).
Відповідні судові витрати належить компенсувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Інші судові витрати у справі відсутні.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 245, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 02 червня 2021 року №Ф-3394-50 Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 52, код ЄДРПОУ ВП - 44106694) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 09 листопада 2022 року.
СуддяС.А. Гебеш