про витребування доказів та зупинення провадження у справі
08 листопада 2022 року м. Житомир справа № 240/17336/22
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Окис Т.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У серпні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ) щодо невиплати всіх належних йому сум у день звільнення та зобов'язання нарахувати і виплатити середній заробіток за 629 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 11 листопада 2020 року по 01 серпня 2022 року.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у день виключення зі списків особового складу В/ч НОМЕР_1 - 10 листопада 2020 року відповідач не здійснив проведення остаточного та повного розрахунку, а саме належне грошове забезпечення за 2020 рік в сумі 47368,73 грн виплачено лише 02 серпня 2022 року. Проведенням такої виплати без середнього заробітку за час затримки розрахунку і стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 01 вересня 2022 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
07 листопада 2022 року відповідач подав відзив, у якому просить в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі Меньшакова проти України від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюються на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. З огляду на те, що виплата позивачу 02 серпня 2022 року суми грошового забезпечення проведена Військовою частиною на виконання рішення суду, правові підстави для задоволення позову відсутні.
За результатами ознайомлення з матеріалами справи суд установив, що визначальним питанням для розгляду справи виступає наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, згідно якої в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Тим часом інформація про розмір нарахованих та виплачених позивачу при звільненні сум згідно наказу від 10 листопада 2020 року №234 в матеріалах справи відсутня.
Відповідно до частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 3 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Згідно з частинами 3, 6 статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України про витребування доказів за власною ініціативою суд постановляє ухвалу. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Суд уважає, що для повного та об'єктивного вирішення цієї справи необхідно витребувати у відповідача довідку про розмір нарахованих та виплачених позивачу при звільненні сум згідно наказу від 10 листопада 2020 року №234.
На момент постановлення цієї ухвали на території України указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.
Відповідно до положень пункту 31 частини 1 статті 85 Конституції України зазначений указ затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ.
З огляду на викладене, суд уважає, що виконання цієї ухвали може бути ускладнено у зв'язку з проведенням на території України військових дій, а тому потребуватиме додаткового часу, який визначити заздалегідь не уявляється за можливе.
Відповідно до положень пункту 6 частини 2 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд має право зупинити провадження у справі в разі направлення судового доручення щодо збирання доказів.
Отже, відсутня норма, яка б урегульовувала порядок дій суду у випадку необхідності надання учасникам справи часу для виконання вимоги суду про надання витребуваних документів.
Проте, відповідно до положень частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність застосувати аналогію закону та зупинити провадження у справі на підставі пункту 6 частини 2 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 79, 80, 236, 243, 248, 250, 256, 293, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати суду протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання цієї ухвали, з доказами направлення іншій стороні довідку про розмір нарахованих та виплачених ОСОБА_1 при звільненні сум згідно наказу від 10 листопада 2020 року №234.
Попередити Військову частину НОМЕР_1 , що невиконання ухвали суду про витребування доказів може мати наслідком застосування заходів процесуального примусу, передбачених статтями 145, 149 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зупинити провадження у справі № 240/17336/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії до дати отримання судом витребуваної у Військової частини НОМЕР_1 довідки.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в частині зупинення провадження у справі до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дати її постановлення.
Суддя Т.О. Окис