Провадження № 22-ц/803/6482/22 Справа № 207/4011/19 Суддя у 1-й інстанції - Подобєд О. К. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
08 листопада 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,
за участю секретаря - Заворотного К.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 ,
на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 лютого 2020 року у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа - приватний нотаріус Кам'янського міського нотаріального округу Красношлик Віктор Вікторович, про встановлення факту родинних відносин, -
У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулася із заявою, в якій заінтересованою особою визначила приватного нотаріуса Кам'янського міського нотаріального округу Красношлика В.В., на предмет встановлення факту родинних відносин між нею та ОСОБА_3 , яку вважає своєю рідною тіткою, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовуючи це тим, що вона з дотриманням строку звернення із заявою про прийняття спадщини своєчасно звернулась до приватного нотаріуса Красношлика В.В., який своєю постановою від 19 листопада 2020 року відмовив ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке залишилось після смерті померлої ОСОБА_4 у вигляді квартири АДРЕСА_1 , належній їй на праві приватної власності, з підстав того, що ОСОБА_2 не підтверджено родинність з померлою ОСОБА_4 , що унеможливлює реалізувати її право на спадщину (а.с.3-5).
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 лютого 2020 року вимоги ОСОБА_2 задоволені. Встановлено юридичний факт того, що ОСОБА_3 є рідною тіткою по батькові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . /а.с.67-69/.
Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2 , посилаючись на те, що він з 20 грудня 2019 року є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло б/н, виданого 20 листопада 2002 року ДП "Придніпровське житлово-комунальне об'єднання" на підставі розпорядження № 5753 від 20 листопада 2002 року на його ім'я, внаслідок чого проведена держана реєстрація права власності за рішенням державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та Дозвільних процедур Дніпровської міської ради №50348983 від 20 грудня 2019 року.
ОСОБА_2 постановою приватного нотаріуса Кам'янського міського нотаріального округу Красношлика В.В. від 19 листопада 2019 року було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій на підставі відсутності встановлення нотаріусом спорідненості між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , внаслідок чого остання звернулась до суду з позовом про визнання за нею права власності на вищезазначену квартиру, в основу чого покладено рішення суду від 21 лютого 2020 року, ухваленого у цій справі та рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 липня 2022 року за нею визнано право власності в порядку спадкування за законом після її тітки ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на спірну квартиру, що свідчить про наявність спору і що прямо вплинуло на права та майнові інтереси ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду від 21 лютого 2020 року ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що матеріали цієї справи містять розбіжності у році народження ОСОБА_3 , яка за життя змінювала неодноразово прізвища при укладанні шлюбів, та у свідоцтві про смерть, виданому республікою Польща в графі "мати" зазначена мати ОСОБА_5 , тоді як у витязі із державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію народження ОСОБА_6 її матір'ю зазначена ОСОБА_7 , що не свідчить про те, що це є одна і та сама особа, як і відсутні докази того, що яким чином і від кого ОСОБА_2 отримала документи про смерть ОСОБА_4 та відсутні докази її поховання ОСОБА_2 /а.с. 86-89/.
ОСОБА_2 не скористалася своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України, на подачу відзиву на зазначену вище апеляційну скаргу у цій справі станом на час розгляду цієї справи апеляційним судом.
Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Так, в силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , зазначає, що виникнення особистих і майнових прав громадян, їх зміну і припинення закон завжди пов'язує з настанням чи зміною певних обставин, тобто з юридичними фактами. У більшості випадків вони підтверджуються різними свідоцтвами, довідками та іншими документами, що видаються громадянам в адміністративному порядку. Проте, не завжди заінтересована особа має можливість довести документально, що той чи інший факт мав місце (неможливість поновлення втраченого документа або виправлення наявних у ньому помилок тощо). Тому в певних випадках допускається судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у цивільному процесі в порядку окремого провадження. Теорія цивільного процесуального права виходить із того, що окреме провадження є різновидом проваджень цивільного судочинства, в якому, як і в інших провадженнях, здійснюється правосуддя у цивільних справах.
Ще за часів Римської імперії передбачалося, що у зазначених випадках особа може звернутися до судді та довести перед державною офіційною особою, що той або інший факт дійсно мав місце, але документи про такий факт втрачено. Ці факти назвали юридичними, бо лише за їх наявності в особи виникають юридичні права. Такий вид провадження склався історично і застосовується в усіх судових системах світу в тій або іншій інтерпретації.
На відміну від позовного провадження, окремому провадженню притаманні такі ознаки, які характеризують його структурну самостійність та прикладну значущість і які визначаються такою суттєвою ознакою, як безспірність розгляду справ, що віднесені до окремого провадження. Важливою також є не тільки конкретна мета встановлення факту, а його зв'язок із певним суб'єктивним матеріальним правом.
Сторонами у справах окремого провадження є заявники, заінтересовані особи, які є спеціальними суб'єктами цього виду провадження. При визначенні кола заінтересованих осіб у встановленні факту слід враховувати їх юридичний інтерес, а саме:
- тоді, коли факти, що підлягають встановленню, можуть вплинути на їх права та обов'язки;
- якщо це організації та установи, в яких заявник буде реалізовувати рішення про встановлення факту.
Важливе значення має вимога про обов'язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
Факт родинних відносин між фізичними особами встановлюється у судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки для заявника: право на спадщину, право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, одержання компенсації тощо.
Заявниками у справі про встановлення факту родинних відносин можуть бути, зокрема, спадкоємці померлої особи, які мають право на спадщину як за законом, так і за заповітом і для яких у зв'язку із встановленням факту родинних відносин мають настати певні юридичні наслідки.
Разом із заявниками у справі про встановлення факту родинних відносин можуть брати участь і заінтересовані особи з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Заінтересованими особами у справах про встановлення факту родинних відносин залежно від мети встановлення цього факту можуть бути й інші особи, які мають право на спадщину (брати, сестри, онуки, особи, на користь яких складено заповіт, усиновлені, територіальна громада за відсутності інших спадкоємців за законом і заповітом).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Наприклад, для розгляду в порядку окремого провадження не може бути прийнята заява про встановлення факту родинних відносин, якщо заявник порушує справу з метою підтвердити в наступному своє право на жиле приміщення або на обмін жилого приміщення. У разі відмови в задоволенні вимог про визнання права на жилу площу або на обмін жилого приміщення, заінтересована особа має право звернутись до суду з відповідним позовом.
Судом першої інстанції встановлено, що мета ОСОБА_2 у встановлення факту родинних відносин з ОСОБА_3 полягала у доведеності її права на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , що не суперечить визначеним у ст.ст.293, 315 ЦПК України критеріям.
Доводи ОСОБА_1 щодо порушення цим судовим рішенням його майнового інтересу на квартиру, яка повинна була увійти до спадкової маси після ОСОБА_3 , що свідчить про наявність спору, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ОСОБА_1 не входить до кола спадкоємців після смерті ОСОБА_3 та не може претендувати на зазначену ним квартиру в порядку спадкування, за для чого ОСОБА_2 зверталась до приватного нотаріуса, а згодом і до суду, враховуючи, що судом першої інстанції у цій справі спір про належність зазначеної квартири будь-кому не вирішувався, а відповідні вимоги ОСОБА_2 не заявлялись, що виключає необхідність залучення його до участі у справі заінтересованою особою.
Натомість, як встановлено колегією суддів та про що зазначає і сам апелянт, такий спір про право власності на квартиру вирішувався в іншому судовому процесі, де ОСОБА_1 , як учасник справи, мав всі процесуальні права та обов'язки на доведення своєї позиції щодо спірного майна.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду у цій справі мало юридичні наслідки лише для ОСОБА_2 , яка зверталась до приватного нотаріуса із заявою для отримання спадщини після ОСОБА_3 , в чому їй неодноразово ним було відмовлено з різних підстав на протязі тривалого часу, в тому числі і з підстав недоведеності родинних відносин між нею та померлою ОСОБА_8 , внаслідок чого ОСОБА_2 була вимушена звертатись до суду, натомість ОСОБА_1 не є спадкоємцем померлої, що не породжує для нього юридичних наслідків щодо спадкового майна, яке залишилось після ОСОБА_3 , та він має доводити свої права на майно, яке він вважає своїм, в інших судових процесах в порядку позовного провадження.
Також колегія суддів наведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_1 щодо розбіжностей в письмових документах, які містяться у справі, відхиляє, оскільки вони вже були досліджені судом першої інстанції та отримали належну правову оцінку, нових доводів або доказів, які б давали підстави для скасування рішення суду, апелянтом не надано, а тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків районного суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що має на меті спростування встановлених обставин в іншій цивільній справі щодо встановлення за ОСОБА_2 права власності на квартиру, яку ОСОБА_1 вважає своєю.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи із наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено із дотриманням норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.
керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 лютого 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
М.О. Макаров