Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 лютого 2022 року Справа№200/11723/21
приміщення суду за адресою: 84122, м. Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
за участю
секретаря судового засідання Пономарьової Г.В.,
представника відповідача Цирі С.М.,
розглянув в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
09 вересня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Мін'юст), в якому позивач просив:
- визнати протиправними дії Мін'юсту, які полягали у відмові в задоволенні запиту на інформацію, що виявилася у направленні запиту на отримання публічної інформації від 04 червня 2021 року № 04/06-04 ОСОБА_1 до Офісу Президента України;
- зобов'язати Мін'юст вчинити дії по поверненню з Офісу Президента України запиту ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 04 червня 2021 року № 04/06-04 та розглянути його повторно з урахуванням висновків суду, наведених у рішенні.
Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
15 вересня 2021 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив; вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 626 КАС України; задовольнив клопотання позивача та витребував у відповідача докази; встановив строк для подання заяв по суті справи.
Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі сторони повідомлені належним в порядку, визначеному КАС.
23 жовтня 2021 року суд постановив ухвалу, якою заяву відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження залишив без задоволення; у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні - відмовив.
23 жовтня 2021 року суд постановив ухвалу про витребування у відповідача додаткових доказів.
07 грудня 2021 року суд постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання позивача та витребував у відповідача додаткові докази.
07 грудня 2021 року суд постановив ухвалу про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, якою з ініціативи суду продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів з дня закінчення шістдесятиденного строку, визначеного ч. 4 ст. 173 КАС; призначив підготовче засідання на 20 грудня 2021 року.
20 грудня 2021 року підготовче засідання відкладено до 27 січня 2021 року у зв'язку з надходженням повідомлення про замінування будівлі Донецького окружного адміністративного суду.
27 січня 2022 року в підготовчому засіданні суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 10 лютого 2022 року.
Про дату, час і місце проведення судового засідання сторони повідомлені в порядку, визначеному КАС.
Позивач та його представник правом на участь в судовому засіданні не скористалися; від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, наполягав на задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву, просив відмовити в позові.
На підставі ч. 1 ст. 229 КАС здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 04 червня 2021 року він звернувся до Мін'юсту з запитом на отримання публічної інформації № 04/06-04, в якому просив надати копії доручень, які надійшли з Офісу Президента України до Департаменту державної виконавчої служби в період з 19 по 30 квітня 2021 року.
Листом від 07 червня 2021 року № 24401/ПІ-Т-2382/15.11 Мін'юсту повідомив, що додатками до доручень Офісу Президента України, які надійшли до Департаменту державної виконавчої служби, є листи. Ці листи містять персональні дані. Мін'юст не є розпорядником інформації про осіб, щодо яких йдеться в листах. У зв'язку з цим запит на інформацію від 04 червня 2021 року № 04/06-04 на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939) був надісланий до Офісу Президента України для розгляду по суті.
Однак листом від 18 травня 2021 року № 21117/ПІ-Т-2024/15.11 Мін'юст повідомив позивачеві, що за період з 19 по 30 квітня 2021 року до Департаменту державної виконавчої служби надійшло два доручення з Офісу Президента України.
Позивач доводив, що дії Мін'юсту, які полягали у відмові в задоволенні запиту на інформацію шляхом направлення цього запиту для розгляду по суті до Офісу Президента України за наявності в Мін'юсті доручень, які надійшли з Офісу Президента України до Департаменту державної виконавчої служби в період з 19 по 30 квітня 2021 року, є протиправними, оскільки порушують гарантоване йому ст. 34 Конституції України та ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на інформацію, що включає можливість вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію і яке підлягає обмеженню лише у виняткових випадках.
Позивач стверджував, що ненадання Мін'юстом як розпорядником публічної інформації запитаних доручень, які надійшли з Офісу Президента України до Департаменту державної виконавчої служби в період з 19 по 30 квітня 2021 року, за запитом на публічну інформацію від 04 червня 2021 року № 04/06-04, свідчить про протиправну відмову відповідача у доступі до публічної інформації за відсутності підстав, передбачених положеннями ч. 1 ст. 22 Закону № 2939.
Позивач покликався на норми ст. ст. 34, 40 Конституції України, ст. ст. 1, 13 Закону № 2939 та стверджував, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях уся інформація, що перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб'єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Позивач наводив норми ст. ст. 14, 18 Закону № 2939, п. п. 1-5 постанови Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2011 року № 1277 «Питання системи обліку публічної інформації» (далі - постанова КМУ № 1277), п. п. 38-40, 44, 50 Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55, (далі - Типова інструкція № 55), і зазначав, що вказані документи передбачають створення, функціонування і ведення системи обліку публічної інформації, в якій реєструються документи, що перебувають у суб'єктів владних повноважень (вхідні, внутрішні, вихідні, інші документи незалежно від форми їх створення, підготовлені в установі).
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону № 2939 розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.
Позивач вказував на те, що з огляду на зміст листа Мін'юсту від 18 травня 2021 року № 21117/ПІ-Т-2024/15.11, станом на 04 червня 2021 року відповідач володів запитуваною інформацією та був належним розпорядником цієї інформації, а тому направлення запиту від 04 червня 2021 року № 04/06-04 для розгляду до Офісу Президента України, за наявності зареєстрованих в Мін'юсті доручень, які надійшли з Офісу Президента України до Департаменту державної виконавчої служби в період з 19 по 30 квітня 2021 року, є протиправними діями.
Посилання відповідача в листі від 07 червня 2021 року № 24401/ПІ-Т-2382/15.11 на те, що додатками до доручень Офісу Президента України, які надійшли до Департаменту державної виконавчої служби, є листи, у яких містяться персональні дані, і Мін'юст не є розпорядником інформації про осіб, про яких йдеться в цих листах, позивач вважав такими, що не ґрунтуються на законі, оскільки відповідно до ч. 7 ст. 6 Закону № 2939 обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ; якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Позивач наголошував, що Мін'юст як розпорядник інформації володіє документами, щодо яких зроблений запит від 04 червня 2021 року № 04/06-04; запитані документи не належать до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2939; позивачу не надісланий розрахунок про сплату фактичних витрат, пов'язаних з копіюванням або друком; він дотримав вимоги до запиту на інформацію, передбачені ч. 5 ст. 19 Закону № 2939, а тому дії відповідача, які полягали у відмові в задоволенні запиту на інформацію, що виявилися у направленні запиту до Офісу Президента України відповідно до положень ч. 3 ст. 22 Закону № 2939, є протиправними, що і зумовило звернення до суду з цим позовом.
Просив задовольнити позов.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву.
Відповідач доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством.
Обґрунтовуючи правомірність дій Мін'юсту під час розгляду запиту позивача, відповідач покликався на норми ст. 19 Конституції України, ст. 1, ч. ч. 1-3 ст. 19 Закону № 2939 і зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до Мін'юсту з письмовим запитом на інформацію від 04 червня 2021 року № 04/06-04, у якому просив надати копії доручень, які надійшли з Офісу Президента України до Департаменту державної виконавчої служби в період з 19 по 30 квітня 2021 року. За результатами розгляду вказаного запиту Мін'юст листом-відповіддю від 07 червня 2021 року № 24401/ПІ-Т-2328/15.11 надав ОСОБА_1 роз'яснення законодавства та повідомив, що оскільки в додатках до доручень Офісу Президента України є листи, у яких міститься інформація про персональні дані, його запит скерований до Офісу Президента України як розпорядника інформації. Позивачу повідомлено, що Мін'юст не є розпорядником інформації щодо осіб, про яких йдеться в листах.
В обґрунтування правомірності своїх дій відповідач також покликався на норми ст. 31 Конституції України, ст. ст. 2, 5 Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VІ «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297), рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 та висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 21 листопада 2019 року у справі № 825/1529/17, та зазначив, що обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядником інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб визначений законом. Лише фізична особа, якої стосується інформація, відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення інформації має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави та органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її у таємниці.
Також відповідач покликався на норми ст. ст. 20, 21 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію» (далі - Закон № 2657) і стверджував, що інформація про фізичну особу є конфіденційною в силу закону та не потребує віднесення такої інформації до конфіденційної суб'єктом владних повноважень; розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані надавати її безпосередньо і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом; використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом; вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб.
Відповідач наголошував, що не є розпорядником запитуваної інформації в розумінні ч. 3 ст. 22 Закону № 2939, а тому запит про надання публічної інформації ОСОБА_1 від 04 червня 2021 року № 04/06-04 був направлений до Офісу Президента України як розпорядника інформації та одночасно повідомлено про це заявника.
Також відповідач вказував на відсутність порушеного права позивача, яке б потребувало судового захисту.
Стверджував, що суд не може зобов'язати Мін'юст вчинити дії, які не передбачені чинним законодавством, а оскільки Закон № 2939 не передбачає повторного розгляду запитів, на які заявникам вже була надана відповідь, вимога позивача зобов'язального характеру є безпідставною.
Просив відмовити в позові.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
Відповідач - Міністерство юстиції України (ідентифікаційний код: 00015622) зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.
14 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Мін'юсту з письмовим запитом на отримання публічної інформації № 14/05-01, в якому, крім іншого, просив надати інформацію про кількість доручень Офісу Президента України, які надходили до Департаменту державної виконавчої служби впродовж 19-30 квітня 2021 року.
Листом від 18 травня 2021 року № 21117/ПІ-Т-2024/15.11 «Щодо розгляду запиту» Мін'юст повідомив позивачеві, що за результатами пошуку документів в системі електронного документообігу Мін'юсту за вказаний період (19-30 квітня 2021 року) до Департаменту державної виконавчої служби надійшло 2 доручення з Офісу Президента України.
04 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Мін'юсту з письмовим запитом на отримання публічної інформації № 04/06-04, в якому просив надати копії доручень, які надійшли з Офісу Президента України до Департаменту державної виконавчої служби в період з 19 квітня 2021 року по 30 квітня 2021 року.
Листом від 07 червня 2021 року № 2440/ПІ-Т-2382/15.11 «Щодо розгляду запитів», в тому числі запиту від 04 червня 2021 року № 04/06-04, Мін'юст повідомив позивачеві, що додатками до доручень Офісу Президента України, які надійшли до Департаменту державної виконавчої служби, є листи, у яких міститься інформація про персональні дані, а Мін'юст не є розпорядником інформації про осіб, про яких йдеться в листах.
У зв'язку з цим та на підставі ч. 3 ст. 22 Закону № 2939 запити ОСОБА_1 , в тому числі запит від 04 червня 2021 року № 04/06-04, надіслані для розгляду по суті до Офісу Президента України.
В обґрунтування своїх дій Мін'юст покликався на ст. 19 Конституції України та п. 2 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, та Закон № 2939.
09 червня 2021 року Мін'юст разом з листом № 27758/ПІ-Т-2382 на підставі ч. 3 ст. 22 Закону № 2939 надіслав до Офісу Президента України для розгляду по суті запити на інформацію ОСОБА_1 , включаючи запит від 04 червня 2021 року № 04/06-04, зареєстрований 04 червня 2021 року за № ПІ-Т-2412.
Мін'юст вказав, що про зазначене повідомив запитувача інформації листом від 07 червня 2021 року № 24401/ПІ-Т-2382/15.11.
Також Мін'юст інформував Офіс Президента України, що за результатами пошуку документів в системі електронного документообігу Мін'юсту встановлено, що в період з 19 квітня 2021 року по 30 квітня 2021 року з Офісу Президента України з питань державної виконавчої служби надійшли доручення від 21 квітня 2021 року № 48-01/340 та від 27 квітня 2021 року № 03-01/1072.
Щодо доручень Офісу Президента України суд встановив такі обставини.
Разом з листом від 27 квітня 2021 року № 03-01/1072 керівник Апарату Офісу Президента України надіслав до Мін'юсту звернення голови громадської організації стосовно протиправних, на його думку, дій приватного виконавця; просив опрацювати згідно з компетенцією викладені відомості, за наявності підстав вжити відповідних заходів реагування та про результати поінформувати автора звернення.
Разом з листом від 21 квітня 2021 року № 48-01/340 заступник керівника Офісу Президента України надіслав до Мін'юсту для розгляду згідно з компетенцією звернення громадянина щодо невиконання рішення суду та з інших питань і про результати просив поінформувати заявника.
В додатках до цих листів-доручень містяться звернення громадської організації та громадянина.
Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Висновки суду по суті позовних вимог.
Ч. 2 ст. 34 Конституції України гарантує права кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національною безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя, що визначено ч. 3 ст. 34 Конституції України.
Ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує кожному свободу вираження поглядів.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право, крім іншого, включає свободу одержувати інформацію без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві, що передбачено ч. 2 ст. 10 Конвенції.
Отже, позивач має гарантоване ст. 34 Конституції України та ст. 10 Конвенції право на інформацію. Це право не є абсолютним і може зазнавати обмеження, яке здійснюється на підставі закону, для досягнення легітимної мети та є необхідним у демократичному суспільстві.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2939 метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Закон № 2939 не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом (ч. 2 ст. 2 Закону № 2939).
Щодо визначення поняття «публічна інформація» та її обсягу суд відзначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2939 публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Перелік розпорядників інформації визначений ст. 13 Закону № 2939.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Аналіз визначення терміну «публічна інформація», наведеного у ч. 1 ст. 1 Закону № 2939, та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у п. 1 ч. ст. 13 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що публічною є уся відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб'єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими до виконання.
Суд зауважує, що публічною є не лише інформація, яка отримана, створена або знаходиться у володінні суб'єкта владних повноважень внаслідок реалізації ним владних управлінських функцій, публічною є взагалі уся інформація, яка перебуває у володінні такого суб'єкта.
Згідно з п. 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 (далі - Положення) Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику […] у сфері […], організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), […].
Відповідно до пп. пп. 2-3, 2-4 п. 3 Положення одним із основних завдань Мін'юсту є забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень; забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством.
Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, забезпечує контроль за роботою структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують здійснення повноважень у сфері примусового виконання рішень (пп. 83-28 п. 4 Положення).
Суд встановив, що разом з листом від 21 квітня 2021 року № 48-01/340 заступник керівника Офісу Президента України надіслав до Мін'юсту для розгляду згідно з компетенцією звернення громадянина щодо невиконання рішення суду та з інших питань і про результати просив поінформувати заявника; разом з листом від 27 квітня 2021 року № 03-01/1072 керівник Апарату Офісу Президента України надіслав до Мін'юсту звернення голови громадської організації стосовно протиправних, на його думку, дій приватного виконавця; просив опрацювати згідно з компетенцією викладені відомості, за наявності підстав вжити відповідних заходів реагування та про результати поінформувати автора звернення.
За цих обставин суд погоджується з твердженням позивача, що запитувана ним інформація, а саме доручення Офісу Президента України, є публічною, а розпорядником цієї інформації є Мін'юст.
Гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації визначені ст. 3 Закону № 2939.
Зокрема, це право гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 3) максимальним спрощенням процедури отримання інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації (ч. 1 ст. 3 Закону № 2939).
Одним із способів забезпечення доступу до інформації є надання інформації за запитами на інформацію (п. 2 ч. 2 ст. 5 Закону № 2939).
Механізм реалізації права на доступ до інформації за інформаційними запитами визначає Розділ IV Закону № 2939.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 2939 запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Ч. 2 ст. 19 Закону № 2939 визначено, що запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 19 Закону № 2939 запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Письмовий запит подається в довільній формі, що передбачено ч. 4 ст. 19 Закону № 2939.
Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону № 2939, запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Таким чином, звернувшись до Мін'юсту із запитом від 04 червня 2021 року № 04/06-04, ОСОБА_1 виявив намір реалізувати своє право на доступ до публічної інформації.
Щодо режиму доступу до публічної інформації суд зазначає таке.
Ч. 2 ст. 1 Закону № 2939 установлено, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Отже, за загальним правилом публічна інформація є відкритою. Винятки з цього правила встановлюються законом (ч. 2 ст. 1 Закону № 2939, ч. 2 ст. 20 Закону № 2657) і таким законом є Закон № 2939 (пп. 5.1. п. 5 Постанови Пленуму ВАСУ № 10).
Суд виходить з того, що обмеження доступу до публічної інформації є виключенням, яке буде правомірним лише у разі дотримання низки умов.
Види інформації, доступ до якої може бути обмежено, визначені ч. 1 ст. 6 Закону № 2939, а ч. 2 ст. 6 цього Закону визначає сукупність вимог, дотримання яких є обов'язковим для обмеження доступу до таких видів інформації.
Так, ч. 1 ст. 6 Закону № 2939 установлено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Суд зауважує, що ч. 2 ст. 6 Закону № 2939 передбачає вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу.
Обов'язок обґрунтування обмеження доступу до тієї чи іншої інформації покладається на розпорядника, запитувач не має доводити її відкритість. При цьому, чи належить інформація до будь-якого виду інформації з обмеженим доступом розпорядник не визначає довільно. Визначення інформації з обмеженим доступом чітко передбачено у ст. ст. 7-9 Закону № 2939. Водночас, сам по собі факт належності інформації до конфіденційної, службової чи таємної не є підставою для обмеження доступу до неї (відмови у її наданні).
Вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію визначений ч. 1 ст. 22 Закону № 2939.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону № 2939, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені ст. 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених ч. 5 ст. 19 цього Закону.
За правилами, наведеними у ч. 4 ст. 22 Закону № 2939, у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону № 2939 відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
Ст. 23 Закону № 2939 передбачає право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 23 Закону № 2939 рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону № 2939 оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.
Щодо відмови у наданні інформації, яка може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, суд зазначає наступне.
П. 2 ч. 1 ст. 22 Закону № 2939 передбачає, що розпорядник інформації може відмовити у доступі до інформації, якщо інформація, що запитується належить до інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону.
Відтак, для того, щоб обмежити доступ до інформації, розпорядник має обґрунтувати до якого виду інформації з обмеженим доступом належать запитувані відомості, а також проаналізувати, чи наявні підстави для обмеження такого доступу відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2939.
Разом з цим сам факт належності запитуваної інформації до інформації з обмеженим доступом не є достатньою підставою для відмови у її наданні.
Як наслідок, для того, щоб обмеження доступу було правомірним, інформація має належати до інформації з обмеженим доступом та при цьому розпорядник має виконати вимоги «трискладового тесту», передбаченого ч. 2 ст. 6 Закону № 2939.
Про необхідність застосування «трискладового тесту» під час обмеження доступу до таємної інформації йдеться також у пп. 5.1. п. 5 Постанови Пленуму ВАСУ № 10.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2939 обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Застосування цих умов саме у сукупності забезпечує дотримання принципу пропорційності обмеження права на доступ до публічної інформації.
Зокрема, в абз. 3 пп. 2.1. п. 2 мотивувальної частини рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 22 Закону № 2939 відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою. Таким чином, у відмові розпорядник має не просто послатися на належність інформації до інформації з обмеженим доступом, але й обґрунтувати наявність підстав для обмеження в доступі, продемонструвавши застосування в сукупності положень п. п. 1-3 ч. 2 ст. 6 Закону № 2939.
Отже, мотивованою може вважатися відмова, якщо у відповіді розпорядник зазначив: 1) якому з перерахованих у п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2939 інтересів відповідає обмеження доступу до інформації (цей перелік є вичерпним, розширеному тлумаченню не підлягає, розпорядник має обґрунтувати, чому саме обмеження доступу до конкретної інформації переслідує вказану мету); 2) яка істотна шкода буде завдана цим інтересам (розпорядник має пояснити, у чому полягає шкода відповідному інтересу, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2939, довести наявність причинно-наслідкового зв'язку між наданням доступу до інформації та можливим настанням шкоди захищеному інтересу; обґрунтувати істотність шкоди та ймовірність її настання внаслідок надання доступу до інформації; 3) що переважає: істотна шкода захищеному інтересу чи суспільний інтерес знати цю інформацію.
Отже, розпорядник має навести відповідні і достатні аргументи, які доводять, що шкода від оприлюднення такої інформації для захищеного інтересу переважає право громадськості знати цю інформацію, суспільний інтерес до неї.
Надаючи оцінку правомірності дій Мін'юсту та їх відповідності критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС, суд виходить виключно з тієї аргументації, яка наведена відповідачем в його листі від 07 червня 2021 року № 2440/ПІ-Т-2382/15.11 «Щодо розгляду запитів».
Цим листом відповідач повідомив позивачеві, що додатками до доручень Офісу Президента України, які надійшли до Департаменту державної виконавчої служби, є листи, у яких міститься інформація про персональні дані, а Мін'юст не є розпорядником інформації про осіб, про яких йдеться в листах.
У зв'язку з цим та на підставі ч. 3 ст. 22 Закону № 2939 запити ОСОБА_1 , в тому числі запит від 04 червня 2021 року № 04/06-04, надіслані для розгляду по суті до Офісу Президента України.
В обґрунтування своїх дій Мін'юст покликався на ст. 19 Конституції України та п. 2 Положення, та Закон № 2939.
Ч. 3 ст. 22 Закону № 2939 передбачено, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Разом з цим, також слід звернути увагу на те, що з урахуванням положень Закону № 2939 розпорядник інформації повинен володіти інформацією на момент отримання запиту та така інформація повинна знаходитись на певному матеріальному носію, тобто публічна інформація стосується інформації, яка відповідно до вимог діючого законодавства опинилася у розпорядника інформації (зокрема, це може бути інформація, яка створена в процесі виконання суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або інформація, яку вони отримали від інших суб'єктів.
Як вже було зазначено судом, запитом на публічну інформацію від 04 червня 2021 року № 04/06-04 ОСОБА_1 просив відповідача надати копії доручень, які надійшли з Офісу Президента України до Департаменту державної виконавчої служби в період з 19 по 30 квітня 2021 року.
Доручення Офісу Президента України, надані органу державної влади щодо вирішення питань, які належать до його компетенції, без сумніву, є публічною інформацію.
Перш ніж ОСОБА_1 звернувся до Мін'юсту із запитом від 04 червня 2021 року № 04/06-04, саме відповідач повідомив позивачеві про те, що він володіє запитуваною інформацією.
Цей висновок суду ґрунтується на тому, що листом від 18 травня 2021 року № 21117/ПІ-Т-2024/15.11 Мін'юст повідомив позивачеві, що за результатами пошуку документів в системі електронного документообігу Мін'юсту за вказаний період (19-30 квітня 2021 року) до Департаменту державної виконавчої служби надійшло 2 доручення з Офісу Президента України.
За вказаних обставин суд погоджується з доводами позивача про те, що, отримавши запит на публічну інформацію від 04 червня 2021 року № 04/06-04, Мін'юст зобов'язаний був розглянути його по суті в порядку, встановленому Законом № 2939.
Як наслідок, дії Мін'юсту, які полягали у направленні запиту на отримання публічної інформації від 04 червня 2021 року № 04/06-04, поданого ОСОБА_1 , на розгляд до Офісу Президента України на підставі ч. 3 ст. 22 Закону № 2939, підлягають визнанню протиправними.
Щодо посилання відповідача на те, що додатками до доручень Офісу Президента України, які надійшли до Департаменту державної виконавчої служби, є листи, у яких міститься інформація про персональні дані, а Мін'юст не є розпорядником інформації про осіб, про яких йдеться в листах, суд вважає за необхідне зазначити таке.
По-перше, запитом від 04 червня 2021 року № 04/06-04 ОСОБА_1 просив надати саме копії доручень Офісу Президента України, а не будь-які інші документи.
По-друге, звернення громадської організації та громадянина, які Офіс Президента України надіслав Мін'юсту «для опрацювання згідно з компетенцією викладених відомостей та за наявності підстав для вжиття заходів реагування і повідомлення про результати автора звернення», а також «для розгляду згідно з компетенцією звернення громадянина та інформування його про результати», також належать до публічної інформації, розпорядником якої є Мін'юст.
По-третє, відповідно до ч. 7 ст. 6 Закону № 2939 обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. У зв'язку з цим суд відхиляє наведені відповідачем заперечення щодо неможливості надання ОСОБА_1 запитуваної інформації у зв'язку із захистом персональних даних.
За встановлених фактичних обставин та з огляду на правове регулювання спірних правовідносин, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача на доступ до публічної інформації є покладання на Мін'юст обов'язку повторно розглянути запит на отримання публічної інформації від 04 червня 2021 року № 04/06-04, поданий ОСОБА_1 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом в цьому рішенні.
Позовні вимоги в частині покладення на відповідача обов'язку вчинити дії по поверненню з Офісу Президента України запиту ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 04 червня 2021 року № 04/06-04 не підлягають задоволенню, як такі, що не забезпечують відновлення порушеного права позивача.
Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС).
Позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн (квитанція від 06 вересня 2021 року № 31808).
При цьому суд враховує, що судовий збір сплачений за одну немайнову вимогу, яка судом задоволена.
Таким чином, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Міністерства юстиції України (ідентифікаційний код: 00015622; місцезнаходження: м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Міністерства юстиції України, які полягали у направленні запиту на отримання публічної інформації від 04 червня 2021 року № 04/06-04, поданого ОСОБА_1 , на розгляд до Офісу Президента України на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
3. Зобов'язати Міністерство юстиції України повторно розглянути запит на отримання публічної інформації від 04 червня 2021 року № 04/06-04, поданий ОСОБА_1 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом в цьому рішенні.
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
8. Повне судове рішення складено 08 листопада 2022 року.
Суддя Т.О. Кравченко