09 листопада 2022 року Справа № 160/11381/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
29.07.2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо встановлення ОСОБА_1 основного розміру пенсії 55% грошового забезпечення;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області встановити ОСОБА_1 основний розмір пенсії 55% грошового забезпечення у відповідності до п. “а” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсійного забезпечення з врахуванням основного розміру пенсії 55 % грошового забезпечення з 01.09.2016 року.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років. 27.04.2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням 5% до основного розміру пенсії. Відповідачем відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки позивача було звільнено за пунктом “Б” статті 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ в запас через хворобу, у зв'язку з тим, що позивача звільнено у запас, а не у відставку, право на підвищення пенсії на 5% відсутнє. Позивач не погоджується з відмовою у перерахунку пенсії та зазначає, що визначальним у даних правовідносинах є факт захворювання, яке спричинило подальшу непридатність позивача до проходження служби, що було установлено та зафіксовано в свідоцтві про хворобу №182 від 09.04.2009 року, хоча формулювання “непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час” і містить розбіжності з формулюванням, викладеним у п.2 ч.1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію” - непридатність до служби в поліції. Позивач вважає, що наявність такої розбіжності жодним чином не спростовує факту непридатності позивача від подальшої служби через хворобу. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2022 року відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 17.08.2022 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
17.08.2022 року відповідачем засобами електронного зв'язку через підсистему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, зважаючи на їх необґрунтованість та безпідставність. Відповідач зазначає, що позивач отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 50% від грошового забезпечення. Відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 2262-ХІІ в редакції, яка діяла на дату призначення позивачу пенсії, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12) пенсії призначалися за вислугу 20 років - 5- процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення. Відповідно до наказу лінійного управління на Придніпровській залізниці від 22.04.2009 за № 22 о/с позивача було звільнено зі служби за підпунктом «б» статті 63 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України у запас (через хворобу). Враховуючи той факт, що позивача було звільнено у запас, а не у відставку, підстави для збільшення розміру пенсії на 5 відсотків відсутні. Одночасно з цим відповідач наголошує на тому, що пунктом першим порядку №45 визначено, що пенсії, призначені відповідно до Закону №2262, у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та у розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. З огляду на вищевикладене вважає свої дії правомірними та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2022 року було витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ).
На виконання вимог ухвали суду за допомогою підсистеми «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшли матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років у відповідності до вимог Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”.
Згідно свідоцтва про хворобу № 182 від 08.04.2009 року виданого військо - лікарською комісією ГУ УМВС України в Дніпропетровській області позивач не придатний в мирний час та обмежено придатний у військовий час до військової служби.
Відповідно до витягу з наказу Лінійного управління на Придніпровській залізниці УМВСУ України на транспорті від 22.04.2009 року за №22 о/с позивача звільнено зі служби за п. «б» в ст. 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ № 114 у запас за станом здоров'я.
27.04.2022 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок пенсії з розрахунку 55% від суми грошового забезпечення за прирівняною посадою поліцейського за листопад 2019 року у розмірі 13782,30 грн.
Проте, листом від 26.05.2022 року №15536-10275/Д-01/8-0400/22 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило про відсутність законних підстав для збільшення розміру пенсії на 5%, оскільки згідно з матеріалами пенсійної справи, позивача було звільнено зі служби за пунктом “Б” статті 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ - в запас через хворобу. У зв'язку з тим, що позивача було звільнено у запас, а не у відставку, право на підвищення пенсії на 5% відсутнє. Пенсію обчислено за 20 років вислуги у розмірі 50% від грошового забезпечення, яке береться для обчислення пенсії. Підстави для проведення перерахунку пенсії у розмірі 55% від грошового забезпечення відсутні.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі є Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 №2262 (далі - Закон №2262).
На час призначення пенсії позивачу умови призначення пенсій за вислугу років були встановлені статтею 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 №2262, у відповідній редакції, а розміри пенсій за вислугу років - статтею 13 вказаного Закону.
Згідно пункту “а” частини 1 статті 13 Закону №2262 пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт “а” статті 12): за вислугу 20 років - 50 %, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 % відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 % відповідних сум грошового забезпечення.
Таким чином, підстави звільнення осіб зі служби в органах внутрішніх справ впливають на розмір їх пенсій.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначені Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 29.07.1991 №114 (далі - Положення).
Згідно із пунктом 7 Положення, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу залежно від присвоєних їм спеціальних звань перебувають на службі в органах внутрішніх справ до такого віку:
особи середнього і старшого начальницького складу, за винятком полковників міліції та полковників внутрішньої служби - 45 років;
полковники міліції та полковники внутрішньої служби - 50 років;
генерал-майори міліції, генерал-майори внутрішньої служби, генерал-лейтенанти міліції та генерал-лейтенанти внутрішньої служби - 55 років;
генерал-полковники внутрішньої служби - 60 років.
Отже, граничний вік перебування на службі для підполковника встановлено 45 років.
Згідно матеріалів справи, спеціальне або військове звання позивача - майор міліції.
Відповідно до п.8 Положення, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них пунктом 7 цього Положення віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку.
Поряд із наведеним, абз.5 п.8 Положення закріплено, що дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться: зокрема, за станом здоров'я - відповідно до висновків військово-лікарської комісії.
Відповідно до свідоцтва про хворобу від 08.04.2009 №182 Військово-лікарської комісії УМВС України в Дніпропетровській області, позивач (1973 р.н.) непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час.
Пунктом 62 Положення визначено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться:
а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу” для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу” для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).
Відповідно до п.п. “б” п. 64 Положення, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що особі, яка звільнена в запас через хворобу, в силу положень пункту “а” статті 13 Закону №2262 пенсія за вислугу років має призначатись у розмірі 50 процентів відповідних сум грошового забезпечення; за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення, тоді як особі, звільненій у відставку через хворобу - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення; за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Суд зауважує, що згідно з частиною 1 статті 26 Закону України “Про військову службу і військовий обов'язок” від 25.03.1992 №2232 (далі - Закон №2232) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Статтею 28 Закону №2232 визначено розряди запасу та граничний вік перебування військовозобов'язаних у запасі.
Так, відповідно до частини 1 вказаної статті Закону №2232 запас військовозобов'язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов'язаних.
Військовозобов'язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд - до 50 років (частина 2 статті 28 Закону № 2232).
Згідно із частиною 4 статті 28 Закону №2232 граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
З наведеного вбачається, що станом на дату звільнення зі служби, позивач, маючи вік 36 років та військове звання майор, яке належить з огляду на вік, до запасу другого розряду, не мав законних підстав бути звільненим зі служби в ОВС у відставку, оскільки, на той час, не досяг 50 років - граничного віку, встановленого статтею 28 Закону №2232 для другого розряду запасу військовозобов'язаних, які мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу.
Отже, враховуючи, що позивач звільнений зі служби не у відставку, а у запас, то, відповідно до наведених норм, пенсія позивачу призначена у належному розмірі та не підлягає збільшенню до 55% грошового забезпечення з підстав вказаних позивачем.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 22.11.2018 (справа №705/6221/15-а).
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України та обставин, встановлених в ході розгляду справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України в разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець