Справа № 638/13089/20
Провадження № 2/638/108/22
25 жовтня 2022 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді Цвірюка Д.В.,
за участю секретарів Ткаченко К.С., Куценко К.Д., Межирицької В.Ю., Дубровської О.А.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Дзержинського районного суду м.Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих ушкодженням здоров'я, -
встановив:
ОСОБА_3 звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова із позовом до ОСОБА_4 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь майнову шкоду, завдану вчиненням кримінального правопорушення в загальному розмірі 156 436,60 грн.; моральну шкоду у розмірі 150 000 грн., а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи в загальній сумі 26 533,03 грн., що складаються з 533,03 грн. - витрат на проведення судово-медичної експертизи, 26 000 грн. - витрати на правову допомогу адвоката.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 29.01.2015 року приблизно о 18.30 годині ОСОБА_4 знаходився на території гаражного кооперативу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , де діючи умисно за раптово виниклого умислу, спрямованого на заподіяння тілесних ушкоджень, підійшов зі спини до позивача та наніс декілька ударів кулаками в праву частину обличчя. Після чого, продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень, став наносити удари кулаками в область носа. Після чого відповідач наніс йому ще декілька ударів зверху вниз кулаками в область носа, чим спричинив позивачу наступні тілесні ушкодження: закритий перелом кісток правого щелепного комплексу з переходом на зовнішню стінку орбіти, перелом нижньої щелепи в області кута праворуч, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 29.04.2015 року відносяться до середніх за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень, за критерієм тривалості розладу здоров'я множинні переломи кісток носа з наявністю забійної рани на спинці носа відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, крововиливи та садна на голові, крововилив на лівому плечі відноситься до легких за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень. Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.1 ст.122 КК України, тобто як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я позивача. За вказаних обставин було внесено відомості до ЄРДР за №12015220480001267 за ч.1 ст.122 КК України та в подальшому ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні правопорушення. Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 22.04.2020 року ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, а кримінальне провадження щодо нього закрито у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України. Цивільний позов позивача залишено без розгляду та роз'яснено право звернення до суду з цивільним позовом в порядку цивільного законодавства. Зазначає, що через тілесні ушкодження в період з 29.01.2015 року по 12.02.2015 року він перебував на лікуванні у міському центрі щелепно-лицьової та реконструктивної хірургії Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги ім.проф.Мещанінова з численними багато уламковими переломами кісток лицьового черепа. 29.01.2015 року йому була проведена операція з двощелепного шинування, ПХО рани та видалення зуба. 03.02.2015 року проведено операцію з гайморотомії репозиції та МОС правої щелепної кістки та операція репозиції кісток носа. Післяопераційний період лікування включав комплекс медичних процедур та заходів для реабілітації, що тривало біля шести тижнів, до 26.03.2015 року. Вказане підтверджується історією стаціонарного хворого. Для оперативних втручань та лікування у післяопераційний період позивачу необхідні були медикаменти, медичні засоби та матеріали медичного призначення, що придбавалось позивачем за власні кошти. Чеки та квитанції збереглись на суму 22 687,00 грн.. Крім того під час нападу відповідача було пошкоджено верхній одяг: куртка, футболка та брюки, що оцінює у 5000 грн.. також був пошкоджений мобільний телефон, який придбав 31.12.2104 року за 5 249,60 грн. Крім того, вказує, що здійснює підприємницьку діяльність та втрачений ним заробіток за шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я внаслідок злочину за два місяці складає 123 500 грн. Загальний розмір майнової шкоди складає 156 436, 60 грн. Також відповідачем було завдано моральної шкоди позивачу, що виразилась в негативних змінах життя, позивач відчував негативні переживання та спогади, настороженість та тривогу, пов'язані з погрозами з боку відповідача на адресу родини позивача, емоційні та тілесні реакції при спогадах, тяжкість виконання щоденних обов'язків, фіксування уваги та проблемні продовження лікування, переживання фізичних незручностей, пов'язаних з втратою чутливості частини обличчя та психологічного дискомфорту, пов'язаного з викривленням обличчя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, емоційна напруга, нервозність, почуття образи, переживання та боязнь щодо майбутнього лікування та стану здоров'я. Крім того в момент отримання тілесних ушкоджень переніс значний фізичний біль, втрату крові, емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, образи, обурення, приниження гідності, тривоги та страху за здоров'я та життя. Надалі був вимушений проходити невідкладне стаціонарне лікування з оперативним втручанням, яке супроводжувалось больовими відчуттями, що негативно вплинуло на інші органи. Протягом усього часу лікування відчував незручності, дискомфорт, з необхідністю пристосовуватись до негативних умов існування, потребував зовнішньої допомоги з боку близьких, дотепер залишається обмеження трудової продуктивності. Також внаслідок протиправних дій відповідача відбулося нераціональна витрата життєвого часу. При цьому зазначає, що його обличчя ніколи вже не буде мати початковий пропорційний вигляд як до отримання травм, що ще збільшує моральні страждання та ускладнює проблему подальшого лікування. Завдану моральну шкоду оцінює у 150 000 гривень.
В подальшому представником позивача в судовому засіданні 08.12.2021 року зменшено розмір майнової шкоди на загальну суму 10 249,60 грн., що включає вартість пошкодженого одягу та мобільного телефону.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що вважає позовну заяву необґрунтованою. Зазначає, що 04.03.2016 року до початку судового розгляду кримінального провадження потерпілим ОСОБА_3 заявлений цивільний позов, відповідно до якого останнім заявлено лише вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 150 000 гривень, вимог щодо стягнення матеріальної шкоди з відповідача позов не містить. Ухвалою суду від 04.04.2016 року позовна заява прийнята до розгляду разом з кримінальним провадженням, підготовче судове засідання закінчено та справу призначено до судового розгляду. В подальшому ухвалою суду від 22.04.2020 року позовна заява залишена без розгляду з роз'ясненням потерпілій особі право звернення до суду з цивільним позовом в порядку цивільного судочинства. Зауважує, що подана до суду позовна заява в порядку цивільного судочинства суттєво різниться із позовною заявою, яка була подана під час розгляду кримінального провадження. При цьому сам обвинувальний акт не містив відомостей про заподіяння ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_3 матеріальної шкоди в результаті протиправних дій з боку обвинуваченого та причинного зв'язку між діями ОСОБА_4 та наслідками у вигляді пошкодження одежі і пошкодженого мобільного телефону та втраченого заробітку, під час досудового розслідування такі обставини слідчому не потерпілий не повідомляв і слідчий не надав їм правову оцінку. Про ці обставини також не зазначав потерпілий і в судовому засіданні. При цьому зазначив, що під час конфлікту 29.01.2015 року з ОСОБА_3 у позивача при собі не було ніякого мобільного телефону Самсунг і ніяких дій щодо пошкодження майна позивача у вигляді мобільного телефону та одежі потерпілого, він не вчиняв. Доказів зворотнього позивачем не надано. Також зазначає про відсутність в матеріалах справи висновку експерта або фахівця з оцінки зазначеної майнової шкоди. Крім того, відповідач не погоджується із визначеним позивачем розміром втраченого ним заробітку у зв'язку з відсутністю відповідної інформації від податкового органу про обсяг отриманого доходу ФОП ОСОБА_3 за 2014 рік. Долучена до матеріалів справи копія податкової декларації платника єдиного податку ФОП за 2014 рік складена 03.07.2020 року, тобто за межами граничного строку подання звітності та строків давності для внесення змін до податкової звітності. Крім того вона не містить відміток органу державної податкової служби про її отримання. Вважає, що позивачем штучно створювалися докази для цієї справи з метою введення суду в оману щодо сум отриманого позивачем доходу за 2014 рік. Натомість первинних бухгалтерських документів, квитанцій, чеків, видаткових накладних та іншого позивачем до суду не надано. Також із зазначеною позивачем сумою на лікування у розмірі 22 687,00 грн. відповідач не погоджується. Надані до суду чеки не містять інформацію кому саме здійснювалась реалізація ліків. Доказів того, що саме вказані медичні препарати, ліки використовувались при лікуванні позивача і в тих самих об'ємах, які вказані у фіскальних чеках, матеріали позовної заяви не містять. Також не вважає належним доказом квитанцію від ФОП ОСОБА_5 від 30.01.2015 року за реєстрацію та інформаційні послуги. Копія фіскального чеку від медичного центру стоматології щодо продажу імпланта 24.05.2016 року на суму 14 000,00 грн. не підтверджена медичною документацією від лікаря про застосування вказаного імпланту під час лікування позивача. Таке придбання виходить за строки лікування за січень-лютий 2015 року. Копія бланку на ім'я ОСОБА_3 від лабораторії «Миллениум» на суму 400 грн. датований 08.04.2016 року щодо комплексної чистки зубів від відкладень, не є витратами на лікування у період з січня по лютий 2015 року та не підтверджений лікарем в процесі лікування позивача як необхідний. Позивачем також не долучено доказів, що вказані у рахунку на оплату гвинти та мініпластини були задіяні у лікуванні позивача у той кількості, яка зазначена у рахунку. Також вважає необґрунтованими вимоги позивача про відшкодування витрат у розмірі 533 грн. на проведення судової експертизи в ХОБСМЕ, оскільки експерт у висновку підтвердив все те, що було зазначено у попередніх висновках судово-медичних експертиз, проведених під час досудового розслідування. Заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу також вважає необґрунтованим та не підтвердженим належними доказами. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивачем надано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що заперечення відповідача не ґрунтуються на нормах закону та спростовуються обставинами справи. Вважає надані докази достатніми для доведення факту завдання шкоди. Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 26 000 гривень додатково зазначив, що такі витрати ним понесені під час розгляду кримінального провадження та участі у справі адвоката Єршова В.М. протягом 5 років. Наполягає, що вина відповідача у спричиненні йому шкоди доведена в ході розгляду справи 638/3381/16-к.
Відповідачем надано до суду заперечення на відповідь на відзив позивача, в якому посилався на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, вважає, викладені позивачем пояснення, міркування і аргументи такими, що не спростовують обставини справи, на які посилався відповідач та не доказують заподіяну позивачем матеріальну та моральну шкоду. Додатково зазначив, що позивачем фактично змінено предмет позову, що може бути здійснено лише до початку розгляду справи по суті у кримінальному провадженні в порядку ст.128 КПК України. Також наполягає на безпідставності та не доведеності належними доказами розміру витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 26 000 гривень.
Ухвалою судді від 12.10.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 26.04.2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 08.12.2021 року, постановленою без видалення до нарадчої кімнати, за клопотанням представника позивача зменшено розмір позовних вимог в частині стягнення майнової шкоди на суму 10 249,60 грн.
Ухвалою суду від 25.08.2022 року витребувано з Центру обслуговування платників Шевченківської Державної податкової інспекції ГУДПС у Харківській області інформацію про доходи за 2014 рік ОСОБА_3 .
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву. Позивач просив справу розглянути у його відсутність.
Відповідач в судове засідання не з'явився, її представник заперечував проти заявлених позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у заяві по суті справи. Вважав недоведеною вину відповідача у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст.122 КК України.
Суд, заслухавши вступне слово представників сторін, з'ясувавши обставини справи, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оглянувши судове провадження №638/3381/16-к, оцінивши їх кожний окремо та у сукупності й взаємозв'язку, дійшов наступного висновку.
Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.»
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому за змістом ч.6 ст.82 ЦПК України: вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 22 квітня 2020 року, яка відповідно до даних автоматизованої системи документообігу суду набрала законної сили 30.04.2020 року, відповідача у справі ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, а кримінальне провадження щодо нього закрито у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі ст. 49 КК України.
Зазначеною ухвалою суду цивільний позов позивача ОСОБА_3 залишено без розгляду та роз'яснено право звернення до суду з цивільними позовами в порядку цивільного судочинства.
За змістом ч.1 ст.44 КК України звільненню від кримінальної відповідальності підлягає лише особа, яка вчинила кримінальне правопорушення; за змістом ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення минули відповідні строки; підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом (ч.1 ст.2 КК України); лише винне діяння буде вважатись кримінальним правопорушенням; суд повинен переконатися, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна у його вчиненні (Постанова Пленуму ВСУ №12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»). Невизнання вини особи у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень за наявності її згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не є правовою підставою для відмови в задоволенні такого клопотання (Постанова ККС ВС у справі №552/5595/18).
Обов'язковою умовою звільнення особи саме від кримінальної відповідальності, а не від покарання, на підставі ст.49 КК України, є визнання факту, що така особа вчинила кримінальне правопорушення (постанова ВС від 17 лютого 2022 року у справі №752/23954/18).
Отже, звільнятися від кримінальної відповідальності може лише особа, яка є винною у вчиненні кримінального правопорушення, а тому ця підстава звільнення від кримінальної відповідальності вважається нереабілітуючою.
Так, зі змісту ухвали суду від 22.04.2020 року вбачається, що органом досудового розслідування встановлено, що 29.01.2015 року приблизно о 18.30 год ОСОБА_4 , знаходився на території гаражного кооперативу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , де у нього на ґрунті виниклих раніше неприязних відносин виник словесний конфлікт з малознайомим йому ОСОБА_3 . Діючи умисно за раптово виниклого умислу, спрямованого на заподіяння тілесних ушкоджень, ОСОБА_4 підійшов зі спини до ОСОБА_3 та наніс йому декілька ударів кулаками в праву частину обличчя. Після чого, продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_3 , ОСОБА_4 став наносити удари кулаками в область носа. Після цього ОСОБА_3 присів взяти сніг, щоб прикласти його до обличчя. Скориставшись тим, що ОСОБА_3 присів, та не може в повній мірі забезпечити свій захист, ОСОБА_4 наніс йому ще декілька ударів, зверху вниз кулаками в область носа, чим спричинив ОСОБА_3 наступні тілесні ушкодження: закритий перелом кісток правого скулового комплексу з переходом на зовнішню стінку орбіти, перелом нижньої щелепи в області кута з права, які відповідно до даних висновку судово - медичної експертизи № 1085-ая /15 від 29.04.2015 року, відносяться до середніх за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень, за критерієм тривалості розладу здоров'я, множинні переломи: кісток носа, з наявністю забійної рани на спинці носа, відносяться до летких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, крововиливи та садна на голові, крововилив на лівому плечі, відноситься до легких за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень.
Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.1 ст. 122 КК України, тобто умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
З огляду на викладене, судом встановлено, що шкода, завдана позивачу, спричинена саме діями відповідача ОСОБА_4 , адже саме його діями було спричинено тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості ОСОБА_3 , що підтверджується ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 22.04.2020 року, протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 02.02.2016 року, протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 03.02.2016 року, висновком експерта №1085-ая/15 від 30.03.2015 року, протоколом проведення слідчого експерименту від 21.05.2015 року, висновком експерта №2200-ая/15 від 21.05.2015 року, висновком експерта №1060-Ая/16.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події (ч. 6 ст. 11 ЦК України).
За приписами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до п.2 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року №6: розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст440, 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Судом встановлено, що в період з 30.01.2015 року по 12.02.2015 року позивач ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні в Міському центрі щелепно-лицьової та реконструктивної хірургії Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної допомоги ім.проф.Мещанінова, що підтверджується історією хвороби стаціонарного хворого №2842 міського центру щелепно-лицьової та реконструктивної хірургії Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної допомоги ім.проф.Мещанінова.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 зазначає, що унаслідок протиправних дій відповідача він поніс витрати на лікування та реабілітацію у загальному розмірі 22 687,00 грн., що підтверджується чеками та квитанціями на придбання медикаментів, медичних засобів та матеріалів медичного призначення.
Так, відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Специфіка відшкодування завданої здоров'ю шкоди полягає в тому, що об'єктом відшкодування є не сама зазначена шкода, а майнові втрати, що зазнала фізична особа, внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат законодавець відносить: а) заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; б) додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Цей перелік є орієнтовним і у випадку, коли потерпілий має ще й інші втрати, які пов'язані з відповідним ушкодженням здоров'я, то він має право вимагати і їх відшкодування.
Отже, зважаючи на положення ст. 1166 ЦК та ч. 1 ст. 1195 ЦК України, позивач має право на відшкодування витрат на обстеження, лікування та придбання ліків.
Виходячи з роз'яснень, наданих у п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», із змінами, при вирішенні вимог про відшкодування витрат на лікування, посилене харчування та сторонній догляд судам належить виходити з того, що розмір витрат на ліки, лікування, предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість.
До матеріалів цивільного позову на підтвердження вартості заподіяної кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди позивачем долучено копії чеків на придбання лікарських медикаментів та препаратів та квитанція до прибуткового касового ордеру №46394 від 30.01.2015 року на загальну суму 3165,57 грн., рахунок на оплату №93 від 03.02.2015 року та квитанцію №3192029 про придбання лікарських засобів - гвинтів та мініпластин на загальну суму 4 577,89 грн., які були необхідні для проведення лікування, відповідають вказаним у медичний картці та епікризах призначенням та діагнозу, встановленому позивачу в результаті отриманих тілесних ушкоджень. Дані витрати понесені в період лікування позивача та направлені на відновлення стану здоров'я, внаслідок отриманих тілесних ушкоджень.
При цьому, суд не приймає до уваги як належний та допустимий доказ в підтвердження заявлених позивачем вимог про стягнення майнової шкоди на лікування квитанцію від ФОП ОСОБА_5 від 30.01.2015 року за реєстрацію та інформаційні послуги на суму 350 грн., оскільки з її тексту не вбачається можливим встановити за які саме послуги кошти було сплачено.
Копія фіскального чеку від медичного центру стоматології щодо продажу імпланту 24.05.2016 року на суму 14 000,00 грн. не підтверджена медичною документацією від лікаря про застосування вказаного імпланту під час лікування позивача та таке придбання виходить за строки лікування. Крім того, позивачем не доведена медична необхідність купівлі імпланту вартістю саме 14 000 грн. та відсутність можливості придбати його меншої вартості.
Копія довідки на ім'я ОСОБА_3 від лабораторії «Миллениум» на суму 400 грн. датована 08.04.2016 року щодо комплексної чистки (зняття зубних відкладень), не є витратами на лікування, позивачем не доведено, що вказані дії направлені на відновлення стану здоров'я, внаслідок отриманих тілесних ушкоджень.
Отже, оцінивши надані позивачем документи на підтвердження понесених витрат на лікування на предмет їх належності та достовірності, за своїм внутрішнім переконанням, детально оглянувши вказані документи, суд у судовому засіданні встановив належність та допустимість таких доказів на загальну суму 7 743 гривень 46 копійок, яка у свою чергу підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_4 в якості відшкодування матеріальної шкоди.
Щодо стягнення з відповідача коштів у розмірі 123 500 гривень в рахунок відшкодування втраченого доходу позивача як ФОП за період з 29.01.2015 року по 26.03.2015 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Згідно з ч. 1 та 3 ст. 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку.
За правилами ст.1198 ЦК України розмір доходу фізичної особи-підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців. Розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, визначається на підставі даних органу доходів і зборів.
Суд встановив, що позивач в момент завдання шкоди був фізичною особою-підприємцем, отримувала дохід.
На виконання ухвали суду про витребування доказів Головним управлінням ДПС у Харківській області надано відомості про доходи з Державного реєстру фізичних осіб Державної податкової служби України ОСОБА_6 , згідно змісту якого за період з 1 кварталу 2014 року по 3 квартал 2014 року відсутня інформація про доходи останнього, у 4 кварталі 2014 року - отримав суму страхової виплати від ПАТ «СК «Українська страхова група» у розмірі 8 076,25 грн..
Надані позивачем власноруч заповнена копія податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця від 03.07.2020 року та копія книги обліку доходів ФОП ОСОБА_6 судом не приймається до уваги як такі, що не відповідають вимогам допустимості доказів.
З огляду на викладене, на думку суду, є підставою для визначення розміру відшкодування виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Разом з тим, відшкодування шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я складається зі щомісячних платежів (страхових виплат), що виплачуються протягом строку, на який встановлено втрату працездатності. Суми на відшкодування шкоди втраченого заробітку мають присуджуватися потерпілому з дня втрати працездатності (п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»). Розмір втраченого заробітку (доходу) потерпілого обов'язково визначається з урахуванням втрати чи зменшення його професійної або загальної працездатності.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2020 року у справі №227/7154/13-к (провадження № 61-20082св19), зазначено, що «відповідно до пунктів 1, 11 Положення про медико-соціальну експертизу, пунктів 3, 26, 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 вересня 2011 року № 561, встановлення МСЕК тієї чи іншої групи інвалідності внаслідок загального захворювання визначається за критеріями життєдіяльності людини, зокрема, здатністю особи до виконання трудової діяльності. Здатність до трудової діяльності сукупність фізичних та духовних можливостей людини, яка визначається станом здоров'я, що дозволяє їй займатися різного виду трудовою діяльністю.
Законодавство вирізняє професійну та загальну працездатність. Професійна працездатність передбачає здатність працівника до роботи за конкретним фахом і на певній посаді, тоді як загальна працездатність це здатність до виконання будь-якої роботи у звичайних умовах праці. Особа, яка зазнала каліцтва та якій встановлено інвалідність, може бути визнана частково працездатною. З метою встановлення в особи здатності до праці МСЕК під час встановлення інвалідності має встановити ступінь професійної (а за її відсутності загальної) працездатності у відсотках.
Отже, на підставі цих відомостей суд визначає розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу) у відсотках, що підлягає відшкодуванню.
Відповідно до пункту 11 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії: а) визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, у тому числі стан працездатності, групу, причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати професійної працездатності (у процентах) працівників, які одержали каліцтво чи інше ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням своїх трудових обов'язків; б) встановлюють потребу інвалідів у соціальній допомозі, що була б спрямована на полегшення наслідків погіршення здоров'я (протезування, засоби пересування, робочі пристосування, постійний догляд тощо).
Таким чином, належним і допустимим доказом підтвердження ступеня втрати працездатності (у процентах) для мети застосування статті 1195 ЦК України є відповідний висновок МСЕК з визначенням відсотка втрати працездатності.
Системний аналіз норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що для виникнення у потерпілого права на відшкодування втраченого заробітку (доходу) обов'язковою умовою є факт втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, на відміну від права на відшкодування витрат на лікування та моральної шкоди, яке не пов'язується із встановленням такого факту.
Разом з цим позивачем не було надано до суду належних, допустимих та достатніх доказів втрати чи зменшення його професійної або загальної працездатності, а тому у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог у частині вимог позову про відшкодування втраченого заробітку (доходу).
З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача відшкодування втраченого доходу позивача внаслідок завданого ушкодження здоров'я.
Указані вище висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 02 листопада 2020 року по справі № 227/7154/13-к.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь завданої моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів та у приниженні честі і гідності фізичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Крім того, відповідно до положень статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
При заподіянні особі моральної шкоди обов'язок по її відшкодуванню покладається на осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення (ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997). Достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є визнаний судом факт порушення права (справедлива сатисфакція потерпілій стороні, справи «Савула проти України», № 12868/05, рішення від 10.12.2009; «Войтенко проти України», № 18966/02, рішення від 29.06.2004)
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Вирішуючи позовні вимоги позивача в частині відшкодування відповідачем моральної шкоди, суд бере до уваги понесені позивачем моральні та фізичні страждання від даного кримінального правопорушення, враховує ступінь тяжкості спричинених тілесних ушкоджень та їх наслідки. Зокрема, суд бере до уваги те, що позивач на тривалий час втратив працездатність, внаслідок перенесеного нервового стресу втратив спокій, змінився звичний ритм та спосіб життя, позивач відчував фізичні незручності, пов'язаних з втратою чутливості частини обличчя та психологічного дискомфорту, пов'язаного з його викривленням. Вказані обставини свідчать про заподіяння потерпілому з вини обвинуваченого моральної шкоди, яка знайшла своє вираження також у фізичному болю внаслідок отриманих тілесних ушкоджень.
Виходячи із засад розумності, справедливості та виваженості, з врахуванням глибини, часу фізичних та душевних страждань, їх тривалості, суд вважає, що моральна шкода підлягає частковому задоволенню з урахуванням обставин, що мають істотне значення для встановлення розміру такої, і на погляд суду, з відповідача буде доцільним стягнути на користь позивача 5000 гривень на відшкодування завданої моральної шкоди.
При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача завданої внаслідок кримінального правопорушення майнової шкоди у розмірі 7 743,46 грн. та моральної шкоди у розмірі 5000 грн..
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані із залученням експертів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 зазначеного Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 вищевказаного Закону встановлено, що представництво це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 вказаного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного Закону).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним З'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268, від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача розмір витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні у розмірі 26 000 гривень.
На підтвердження понесених витрат під час розгляду кримінального провадження надано копії квитанцій №513 від 29.02.2016 року на суму 11 000 гривень, №526 від 24.03.2015 року на суму 5000 гривень та б/н від 29.02.2016 року на суму 10 000 гривень із зазначенням призначення платежу - ведення кримінальної справи, захист на стадії досудового слідства із печаткою Юридичної консультації Київського району м.Харкова.
Матеріали судового провадження №638/3381/16-к містять ордер на ведення кримінальної справи в інтересах ОСОБА_6 адвокатом Єршовим Валерієм Михайловичем та копію свідоцтва про право на заняття ним адвокатською діяльністю.
Разом з тим, матеріали справи не містять та стороною позивача не надано до суду належних доказів в підтвердження обумовленого умовами договору розміру гонорару адвоката, не надано самого договору про надання правничої допомоги, детального опису робіт (наданих послуг), калькуляції, виконаних та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги позивачу, відсутній і акт виконаних робіт (послуг).
Відтак, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 26 000 гривень слід відмовити.
Виходячи з положень п. 3. ч. 2 ст. 141 ЦПК України, ураховуючи, що позовні вимоги позивача задоволено частково, суд уважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог за ставками судового збору, установленого Законом України «Про судовий збір» за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру станом на 1 січня 2020 року, у розмірі 127,43 грн..
Щодо вимог позивача про стягнення витрат на проведення судово-медичної експертизи ХОБСМЕ ім.проф.Бокаріуса №184-2016 у розмірі 533,03 грн. згідно квитанції №7994045 від 01.03.2016 року, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на те, що матеріали кримінального провадження містять висновки експертів, предметом дослідження яких були питання, поставлені фахівцю з питань судово-медичної експертизи згідно висновку №184-2016.
Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 19, 76-82, 89, 133 - 141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих ушкодженням здоров'я - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 майнову шкоду у розмірі 7 743 (сім тисяч сімсот сорок три) гривні 46 копійок, моральну шкоду у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень, а всього стягнути 12 743 (дванадцять тисяч сімсот сорок три) гривні 46 копійок.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 127 (сто двадцять сім) гривень 43 копійки.
У стягненні судових витрат на проведення судово-медичної експертизи та правничу допомогу - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 07.11.2022 року.
Сторони:
позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ;
відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 .
Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк