Коростенський міськрайонний суд Житомирської області
Провадження № 2/279/1188/22
Справа № 279/3426/22
07.11.2022 року
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі судді Шульги О.М., з секретарем Райвахівською Л.В., розглянувши в приміщенні суду в м.Коростені, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №279/3426/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про поділ майна подружжя, в якому зазначила, що 10 вересня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб .
В період шлюбу за спільні кошти подружжя ними було придбано наступне майно:
квартиру АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі - продажу будинку номер: 1302, від 26.11.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Кисіль С.В.
Вказане підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 10704115 від 26.11.2011 року.
Таким чином, у шлюбі з відповідачем ними було спільно набуте майно і станом на сьогоднішній день виникла необхідність в поділі майна подружжя.
Відповідно до вимог ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з вимогами ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Згідно із ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
У відповідності із ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Враховуючи вказані вимоги законодавства, спільне сумісне майно має бути поділене між сторонами в рівних частках. Заходи досудового врегулювання спору проводились шляхом переговорів, але спір свого вирішення між Сторонами не знайшов.
Просить поділити спільне майно подружжя, яке є об'єктом спільної сумісної власності: визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартиру АДРЕСА_1 ; припинивши при цьому право спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 .
Одночасно просить стягнути з ОСОБА_2 понесені судові витрати у вигляді судового збору в сумі 992 грн. 80 коп. та витрат на правову допомогу на користь ОСОБА_1 .
13.09.2022 року у справі було відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення (виклику) сторін, та встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов та подання письмових та електронних доказів щодо заперечення проти позову.
Ухвала про відкриття провадження, копія позовної заяви з додатком отримана ОСОБА_2 11.10.2022 року.
У встановлений строк ОСОБА_2 подав відзив на позов в якому зазначив, що квартира АДРЕСА_1 придбана ним на підставі Договору купівлі -продажу. нотаріально посвідченого 26.11.2011 року. При посвідченні угоди ОСОБА_1 подала заяву про те, що квартира придбана за його особисті кошти. Кошти, сплачені за квартиру, він отримав, 21.01.2011 року як компенсацію за втрачене домоволодіння АДРЕСА_2 , яке дісталось йому у спадщину після смерті діда. Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується. доки інший з подружжя не довів іншого. Ті обставини, на які посилається позивач , не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити за безпідставністю.
04.11.2022 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив в якій остання заперечує проти доводів відповідача щодо аспірного майна.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про наступне.
Судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу поділу спільного майна подружжя, який регулюється нормами цивільного та сімейного законодавства, а саме положеннями ст.ст.368, 372 ЦК України та ст.ст.60, 70-71 СК України.
Сторони 10.09.2005 року зареєстрували шлюб, що стверджується свідоцтвом про шлюб, виданим міським відділом реєстрації актів цивільного стану Коростенського міськрайонного управління юстиції серії НОМЕР_1 .
26.11.2011 року приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Кисіль С.В. посвідчено договір купівлі -продажу квартири АДРЕСА_1 .
Покупцем вказаної квартири у даному договорі зазначено одноособово ОСОБА_2 . Договір зареєстровано в реєстрі за №1302.
На підставі вказаного договору внесена Інформація до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно де право власності на зазначене нерухоме майно зареєстровано одноособово на ОСОБА_2 .
Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка визначено ст.57 СК України.
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Такі ж положення містить й норма статті 368 ЦК України.
Так, статтею 368 ЦК України визначено право спільної сумісної власності. Частиною 3 вказаної норми закону передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.
Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Отже, виходячи із аналізу вищенаведеного, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
З наданих ОСОБА_2 документів слідує, що при укладанні договору купівлі-продажу ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Кисіль С.В. заяву про те, що квартира АДРЕСА_1 , ціна якої становить 80400 гривень, купується за особисті кошти чоловіка, а не спільні кошти подружжя, у зв'язку з чим вона не заперечує проти самостійного визначення її чоловіком всіх інших умов укладення правочину на свій розсуд. Зміст ст.6-65 СК України їй нотаріусом роз'яснено. На виділ частин у квартирі у майбутньому претендувати не буде.
На підтвердження наявності у ОСОБА_2 коштів, що становлять вартість придбаної квартири, надано інформацію з рахунку в Ощадному банку України, копію рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 31.05.2006 року про визнання за ОСОБА_2 у порядку спадкування право власності на грошові вклади на рахунку НОМЕР_2 з усіма відсотками та компенсаціями після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та інше спадкове майно, витяг про реєстрацію за ОСОБА_2 на підставі вказаного рішення суду права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Отже, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Враховуючи джерело походження коштів, за рахунок яких було придбано спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , навіть за умови придбання її під час перебування в шлюбі, вказана квартира не об'єктом спільною сумісною власністю подружжя, тому доводи позивача про зворотнє є безпідставними та спростовуються вищенаведеними та встановленими судом обставинами.
З урахуванням наведеного підстави для задоволення позову відсутні.
Керуючись ст.ст.4, 12, 19, 141, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст.57, 60, 65, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст.368, 372 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007 року “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя”, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня його вручення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони та учасники:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач - ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя: Шульга О.М.