Справа № 162/185/22
Провадження № 2/162/101/2022
04 листопада 2022 року смт Любешів.
Любешівський районний суд Волинської області у складі судді Глинянчука В.Д.,
за участі секретаря судових засідань Смаль Т.П.,
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 (у режимі відеоконференції),
розглянувши у порядку спрощеного провадження справу за цивільним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
встановив:
І.Відомості про рух справи. Заяви і клопотання, процесуальні дії у справі.
ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом 11 квітня 2022 року.
Ухвалою від 18 квітня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження, постановлено розглянути справу з повідомленням сторін 20 травня 2022 року.
Судовий розгляд неодноразово відкладався за клопотанням сторін у справі.
Стороною відповідача письмових заяв по суті справи не подано.
Розгляд справи закінчено 04 листопада 2022 року за участі сторін з проголошенням вступної та резолютивної частин рішення суду.
ІІ. Стислий виклад позиції позивача.
ОСОБА_1 позовні вимоги обґрунтовує тим, що він 10 серпня 2019 року дав у борг відповідачу 3 тисячі доларів США. ОСОБА_2 зобов'язався повернути кошти через три місяці, не пізніше 10 листопада 2019 року. На підтвердження цього відповідач написав розписку. Оскільки в оговорені строки боржник свого зобов'язання не виконав, ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на його користь 3 тисячі доларів США за договором позики та 2520 доларів США відсотків за прострочення грошового зобов'язання з 10 серпня 2019 року по день подання позову.
Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача 800 гривень витрат на правничу допомогу.
У матеріально-правовому обґрунтуванні позову позивач покликається на статті 192, 202, 207, 524, 533, 610, 626, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) тощо.
У судовому засіданні ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав повністю. Крім цього, позивач додав, що ОСОБА_2 кілька разів просив його відстрочити дату повернення коштів. Позивач у цьому питанні неодноразово йшов назустріч відповідачу.
ІІІ. Стислий виклад позиції відповідача.
ОСОБА_2 у судовому засіданні позов визнав частково, зазначив, що фактично позичив у ОСОБА_1 800 доларів США. Долучені до позовної заяви розписки, в яких вказана сума боргу у 3 тисячі доларів США, він писав під тиском позивача.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
З боргової розписки від 10 серпня 2019 року слідує, що ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 3 тисячі доларів США, які мав повернути через три місяці до 10 листопада 2019 року (а.с. 6).
З письмових «розписок-прохань», які підписані сторонами, слідує, що ОСОБА_2 кілька разів просив відстрочити сплату боргу. Востаннє - до 30 серпня 2021 року (а.с. 7-10).
З приводу неповернення коштів ОСОБА_2 ОСОБА_1 звертався у поліцію (а.с. 11, 12, 50).
Свідок позивача ОСОБА_4 у суді показала, що у 2021 році, точної дати не пригадує, вона була присутньою як ОСОБА_2 просив у ОСОБА_1 відстрочити сплату боргу. Відповідач з цього приводу склав письмове прохання. При цьому сума заборгованості сторонами не оговорювалась.
V. Норми права, які застосував суд. Мотиви суду щодо позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності із статтею 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 89 ЦПК встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У відповідності з частиною четвертою статті 263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Частинами першою, другою статті 202 ЦК визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин другої, третьої статті 203, статті 204 ЦК особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з абзацом 2 частини першої статті 218 ЦК заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності з частиною першою статті 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності зі статтею 629 ЦК договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 1046 ЦК визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або іншій документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми або визначеної кількості речей.
Згідно з частинами першою, третьою статті 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою у момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка визначена у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц позичальник, отримавши позику в іноземній валюті, зобов'язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму коштів в цій валюті. При обрахунку 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК за основу має братися прострочена сума, визначена договором, а не її еквівалент у гривні.
Враховуючи дослідженні докази, зокрема письмову розписку ОСОБА_2 , розписки про відстрочку боргу, суд доходить висновку, що відповідач порушив термін виконання грошового зобов'язання. Таким чином, вимоги позивача про стягнення боргу за договором позики у сумі 3 тисячі доларів США підлягають до повного задоволення.
У ході судового розгляду справи стороною відповідача не доведено належними доказами, що відповідач ОСОБА_2 , складаючи розписку позичальника, «розписки-прохання», діяв під примусом ОСОБА_1 у частині визначення суми боргу, був обмежений у цивільній дієздатності щодо вчинення такого роду правочинів тощо. У цьому контексті суд також звертає увагу, що стороною відповідача не заявлялись самостійні позовні вимоги про визнання договору позики недійсним з наведених вище підстав.
Між тим, суд не погоджується з позицією позивача щодо строків прострочення грошового зобов'язання та розрахунками ОСОБА_1 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК.
З досліджених у ході судового розгляду розписок ОСОБА_2 про відстрочку боргу, які підписані як позивачем, так і відповідачем, слідує, що сторони погодили кінцеву дату повернення боргу - 30 серпня 2021 року (а.с. 10). Отже, строк прострочення грошового зобов'язання у такому випадку необхідно обраховувати з 31 серпня 2021 року. По день пред'явлення позову 11 квітня 2022 року строк прострочення становитиме 224 дні.
Таким чином, формула визначення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК у цьому випадку буде наступною: 224 дні (строк прострочення) ? 3 % ? 365 (днів у році) ? 3 тисячі доларів США (сума боргу) = 55 доларів 23 центи США.
VI. Питання розподілу судових витрат.
Відповідно до частин другої, третьої статті 141 ЦПК судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивач просить стягнути з відповідача 800 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесення позивачем цих витрат подано договір про надання правової допомоги з додатком про фіксовану суму гонорару адвоката Понікарчик І.А., квитанцію до прибуткового касового ордера від 30 березня 2022 року.
З огляду на об'єм наданої адвокатом Понікарчик І.А. правничої допомоги немає підстав вважати, що розмір цих витрат у цьому випадку є надмірним.
Між тим, сума витрат на правничу допомогу позивачу, яку суд присуджує до стягнення з відповідача, становитиме 442,8 гривень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивач звільнений від оплати судового збору при поданні позовної заяви.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК, у зв'язку із частковим задоволенням позову, з відповідача у користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі встановленої законом мінімальної ставки для двох вимог майнового характеру на момент ухвалення рішення, що складає 1984,8 гривень.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 264, 265 ЦПК, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 у користь ОСОБА_1 борг у сумі 3 (три) тисячі доларів США відповідно до договору позики від 10 серпня 2019 року.
Стягнути з ОСОБА_2 у користь ОСОБА_1 від простроченої суми зобов'язання у 3 (три) тисячі доларів США три проценти річних за період прострочення з 31 серпня 2021 року по 11 квітня 2022 року у розмірі 55 (п'ятдесят п'ять) доларів 23 центи США відповідно до договору позики від 10 серпня 2019 року.
Відмовити за безпідставністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 2464 (двох тисяч чотирьохсот шестидесяти чотирьох) доларів 77 центів США процентів за прострочення грошового зобов'язання відповідно до договору позики від 10 серпня 2019 року.
Стягнути з ОСОБА_2 у користь ОСОБА_1 442 (чотириста сорок дві) гривні 80 копійок судових витрат на правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_2 у користь держави 1984 (одну тисячу дев'ятсот вісімдесят чотири) гривні 80 копійок судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09 листопада 2022 року.
Ім'я позивача: ОСОБА_1 ; місце проживання позивача: АДРЕСА_1 ; РНОКПП позивача: НОМЕР_1 .
Ім'я відповідача: ОСОБА_2 ; місце проживання відповідача: АДРЕСА_2 ; РНОКПП відповідача: НОМЕР_2 .
Суддя В.Д. Глинянчук