Провадження № 11-кп/821/551/22 Справа № 711/3606/19 Категорія: ч. 2 ст. 286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
08 листопада 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання
за участі:
прокурора - ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
потерпілого ОСОБА_8
представника потерпілого та
цивільного позивача - адвоката ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_8 , цивільного позивача ОСОБА_10 та прокурора у кримінальному провадженні на вирок Придніпровського районного суду
м. Черкаси від 06 вересня 2021 року, яким
ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Черкаси, українця, громадянина України, маючого на утримання неповнолітню дитину 2010 року народження, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України на 5 (п'ять) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком в 3 (три) роки та покладено обов'язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України.
Прийнято рішення про стягнення з ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь потерпілого ОСОБА_8 матеріальну шкоду в сумі 36950 грн.
Прийнято рішення про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь:
- цивільного позивача ОСОБА_10 моральну шкоду в сумі 175000 грн.;
- потерпілого ОСОБА_8 понесені витрати за надання правової допомоги в сумі 3000 грн.;
- держави витрати на залучення експертів в сумі 7884,32 грн.
Скасовано арешт на автомобіль марки BMW-318 р.н. НОМЕР_1 , накладений ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.11.2018.
В порядку ст. 100 КПК України вирішена доля речового доказу,
Судом першої інстанції ОСОБА_6 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 16.11.2018 близько 20 години 30 хвилин, керуючи автомобілем «BMW - 318», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та рухаючись по вул. Симиренківська від вул. Чигиринська в напрямку вул. Гетьмана Сагайдачного, поблизу перехрестя вулиць Симиренківська та Нарбутівська в м. Черкаси, порушуючи вимоги пунктів 2.3 б), 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, зі змінами та доповненнями, не стежив за дорожньою обстановкою, був не уважний, перевищуючи, максимально дозволену швидкість руху у населеному пункті, близько 78 км/год, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , який відповідно до висновків експертів № 03-01/970 від 22.11.2018 та № 03-01/970/35 від 25.03.2019, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, переходив проїзну частину зазначеної вулиці поза межами пішохідного переходу, справа-наліво, відносно напрямку руху автомобіля, чим в свою чергу порушив вимоги розділу 4 Правила дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, зі змінами та доповненнями «Обов'язки і права пішоходів», не впевнившись в безпечності своїх дій, в темний час доби, вийшов на проїзну частину, чим змусив водія автомобіля «BMW - 318», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_6 , приводити автомобіль в екстрене гальмування.
Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_8 відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 03-01/970 від 22.11.2018 отримав тілесні ушкодження у вигляді сполученої травми голови, тулуба та кінцівок, що ускладнилась розвитком шоку, та від яких знаходячись в КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги Черкаської міської ради», помер. При судово-токсикологічній експертизі крові трупа виявлений етиловий спирт в кількості 0,58 проміле. Така концентрація може відповідати легкому ступеню алкогольного сп'яніння у живих людей.
Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля «BMW - 318», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_6 , а саме вимог пунктів 2.3 б), 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 4/159 від 26.03.2019, знаходяться у причинному зв'язку з виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди та настання наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілого ОСОБА_8 .
В апеляційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку від 16.10.2021 через невідповідність призначеного Коцару покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, просить дослідити характеризуючі дані на ОСОБА_6 , визнати його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки.
Прокурор, посилаючись на положення ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначає, що судом безпідставно застосовано положення ст. 75 КК України та звільнено ОСОБА_6 від призначеного покарання з випробуванням, без належного його обґрунтування.
Звертає увагу, що ОСОБА_6 вчинив тяжке кримінальне правопорушення, наслідком якого є настання смерті пішохода ОСОБА_8 і, хоч і визнав вину, цивільний позов визнав частково та починаючи з 2019 року не відшкодував завдану потерпілому шкоду, обмежившись сумою, яка була сплачена до цього. Наведене, на думку прокурора, ставить під сумнів щире каяття обвинуваченого.
Стверджує, що покарання ОСОБА_6 із звільненням від його відбування, явно не буде сприяти досягненню мети покарання, а прояв гуманності і поблажливості, враховуючи тяжкість наслідків, що настали, в даному випадку, є необґрунтованим.
В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_8 порушує питання про скасування вироку Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06.09.2021 через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_6 внаслідок м'якості і неправильне вирішення цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди. Просить призначити ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді 8 років позбавлення волі без подальшого застосування положень ст. 75 КК України. Крім того стягнути з обвинуваченого на його користь 300000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, наклавши арешт на автомобіль «BMW - 318», р.н. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_6 .
Потерпілий ставить під сумнів наявність в кримінальному провадженні обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_6 . Зазначає, що суд не вмотивував в чому саме полягало активне сприяння обвинуваченого у розкритті кримінального правопорушення. Крім того, визнавши обставиною, що пом'якшує покарання - часткове відшкодування шкоди, суд не врахував, що ОСОБА_6 без попереднього узгодження з ним, самостійно перерахував на картковий рахунок 25 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а матеріальна шкода завдана його злочинними діями не відшкодована навіть частково. Також вказує на відсутність щирого каяття в діях обвинуваченого, оскільки він не шукав шляхи примирення з потерпілою стороною, а навпаки після спілкування з ним щодо відшкодування шкоди спричиненої внаслідок ДТП, подав до правоохоронних органів заяву про те, що потерпілий вимагав від нього кошти. На даний час ОСОБА_6 не розкаявся, не просив у потерпілого вибачення, не жалкував з приводу вчиненого та не осуджував своєї поведінки.
При призначенні ОСОБА_6 покарання судом помилково враховано ту обставину, що порушення правил ПДР ОСОБА_8 є в причинному зв'язку із ДТП, оскільки останній переходив проїзну частину вулиці Симиренківська по лінії тротуару і діяв у відповідності до вимог п. 4.7 ПДР України. Разом з цим обвинувачений повністю усвідомлював свої дії, рухався в населеному пункті зі швидкістю, яка перевищувала допустиму більше ніж у два рази, наражаючи на небезпеку інших учасників дорожнього руху, тому його дії не можуть бути розцінені як злочин з необережною формою вини.
Стверджує, що рух автомобіля в момент наїзду на пішохода зі швидкістю, яка більше ніж у два рази перевищувала максимально допустиму, понад 100 км/год, має бути розцінений як обставина, що обтяжує покарання ОСОБА_6 .
В апеляційній скарзі, цивільний позивач ОСОБА_10 просить вирок суду першої інстанції змінити, в частині неправильного вирішення заявленого ним цивільного позову та стягнути з цивільного позивача ОСОБА_6 на його користь завдану моральну шкоду в розмірі 300000 грн.
Стверджує, що розмір моральної шкоди - 175000, який задоволено судом на його користь, є занадто малим та не пропорційним до спричиненої йому моральної шкоди, яка полягає у фізичних і духовних стражданнях, та наслідків ДТП. Зазначає, що таку шкоду він також буде нести і у подальшому шляхом понесення додаткових витрат на проведення поминальних обідів, на що ним буде витрачено значні грошові кошти та багато фізичних сил, здоров'я і нервів, що є продовженням спричинення моральної шкоди.
Вказує, що смерть батька вибила його з нормального ритму життя, він був змушений шукати час для лікування від нервового потрясіння, отримання сторонньої допомоги, що негативно вплинуло на його життя, життя його родини, самопочуття.
Зазначає, що завдана йому моральна шкода внаслідок ДТП має бути відшкодована за рахунок ОСОБА_6 , який не вживає заходів для її відшкодування.
На апеляційну скаргу прокурора захисником ОСОБА_7 подані заперечення, які зводяться до безпідставності апеляційних вимог в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора в підтримку доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення, доводи потерпілого та представника цивільного позивача, які підтримали свої вимоги викладені в апеляційних скаргах, думку представника цивільного позивача - адвоката ОСОБА_9 , який також підтримав апеляційні вимоги і просив апеляційні скарги задовольнити, обвинуваченого ОСОБА_6 і його захисника ОСОБА_7 , які заперечили проти задоволення апеляційних скарг і просили рішення суду першої інстанції залишити в силі, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_8 підлягають до часткового задоволення, апеляційна скарга цивільного позивача ОСОБА_10 до задоволення не підлягає виходячи з наступного.
Згідно ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, ґрунтуватись на всебічному, повному, об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з дотриманням вимог кримінального і кримінального процесуального закону.
Ці вимоги закону місцевим судом дотримано не в повному обсязі.
Дії ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого, судом кваліфіковано вірно та не оспорюються в апеляційних скаргах.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наведеними у вироку доказами, які судом першої інстанції досліджені всебічно, повно і об'єктивно, які не оспорюються в апеляційних скаргах, а тому колегія суддів не проводить їх детальний аналіз і відповідно до вимог ст.404 КПК України перевіряє вирок лише в межах апеляційних скарг.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та кваліфікацію його дій, перевіркою матеріалів справи не виявлено.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України та роз'яснень, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів і повинно відповідати принципам законності, справедливості, обґрунтованості і гуманізму.
Принцип гуманізму у кримінальному праві - це не лише гуманне ставлення до особи, яка вчинила злочин, але і в першу чергу до потерпілого і до встановлених суспільством непорушних правил суспільних відносин.
Тому, при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особливості конкретного злочину, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, та взяти до уваги інтереси потерпілих, які зазнали шкоди.
Однак, зазначених вимог закону судом першої інстанції належним чином дотримано не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Виходячи з вимог п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства, а саме про можливість виправлення Коцара на підставі вимог ст.75 КК України та призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на 1 рік.
Норма статті 75 КК України, передбачає звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Обираючи вид та строк покарання обвинуваченому, суд першої інстанції не в повній мірі врахував суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, який хоча вчинений з необережності, проте відноситься до категорії тяжких злочинів, основною причиною його вчинення стало порушення вимог ПДРУ з перевищенням максимально допустимої швидкості руху у населених пунктах, близько 78 км/год.
Приділяючи увагу тим обставинам, що Коцар вчинив кримінальне правопорушення вперше, частково відшкодував моральну шкоду, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, вчинив необережний злочин, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, на спеціальних обліках не перебуває, в момент ДТП був у тверезому стані, а також урахував порушення правил дорожнього руху пішоходом ОСОБА_8 , що було в причинному зв'язку з ДТП, місцевий суд не звернув в повній мірі уваги на тяжкі наслідки, що настали від кримінального правопорушення, а саме смерть потерпілого ОСОБА_8 , які є непоправними, а також позицію потерпілого ОСОБА_8 , який наполягав на призначенні обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі на 8 років.
Відповідно до вимог ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Під час апеляційного перегляду встановлено, що обвинувачений свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні за обставин встановлених районним судом визнав, частково відшкодував моральну шкоду в розмірі 25 000 гривень, тоді як моральна шкода оскаржуваним вироком стягнута з Коцара на користь цивільного позивача в сумі 175 000 гривень.
Разом з тим колегією суддів встановлено, що внаслідок порушення Коцаром ПДР (не стежив за дорожньою обстановкою, був не уважний, перевищуючи максимально дозволену швидкість руху у населеному пункті, близько 78 км/год здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , який отримав тяжкі тілесні ушкодження, що призвело до його смерті. В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_8 просив призначити покарання Коцару у вигляді позбавлення волі на строк 8 років.
Призначаючи покарання Коцару, колегія суддів в межах Особливої частини, дотримуючись Загальної частини призначення покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відноситься до категорії тяжкого злочину, непоправні наслідки - загибель людини, дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, визнання вини, на спеціальних обліках не перебуває, до кримінальної відповідальності притягується вперше, часткове відшкодування шкоди, позицію потерпілого та представника цивільного позивача, які пояснили, що майже за 4 роки обвинувачений відшкодував лише 25 000 гривень, а тому просили призначити Коцару покарання у виді реального позбавлення волі.
Колегія суддів вважає за необхідне призначити Коцару основне покарання у виді реального позбавлення волі, передбаченого санкцією ч.2 ст.286 КК України та збільшити додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, що відповідає принципам індивідуалізації та справедливості.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Крім того визнання своєї вини, позитивна характеристика, жодними чином не зменшують суспільної небезпечності вчиненого ОСОБА_11 кримінального правопорушення та на думку колегії суддів у даному випадку не дають підстав для застосування положень ст.75 КК України.
Разом з тим, колегія суддів враховує постанову Верховного Суду від 20 вересня 2022 року відповідно до якої призначене покарання ОСОБА_6 із застосуванням ст.75 КК України є неправильним та таким, що свідчить про м'якість призначеного покарання.
Крім того, касаційна інстанція в своїй ухвалі від 20 вересня 2022 року, вказала, що при підтвердженні такого ж обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено, призначене йому покарання із застосуванням ст.75 КК України слід вважати неправильним та таким, що свідчить про м'якість призначеного покарання.
При цьому відповідно до положень ч.2 ст.439 КПК України, вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку є обов'язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді.
Крім того, колегія суддів враховує роз'яснення, наведене у Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004, згідно якого “Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що пом'якшують та обтяжують його.
Колегія суддів врахувавши конкретні обставини вчиненого злочину, суспільну небезпечність вчиненого злочину, який вчинений з необережною формою вини, відсутність судимостей, часткове відшкодування моральної шкоди, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має на утриманні малолітню дитину, по місцю проживання та роботи характеризується виключно з позитивної сторони, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, в якості обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, за відсутності обставин, що його обтяжує, приходить до висновку про призначення основного покарання Коцару у виді позбавлення волі на певний строк в мінімальному розмірі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України, а саме 3 роки позбавлення волі з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на 2 роки, яке є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчинення ним інших кримінальних правопорушень, тому апеляційні скарги прокурора про призначення покарання у виді 4 років позбавлення волі та потерпілого про призначення покарання у виді 8 років позбавлення волі, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_8 про необхідність визнання в якості обставини, що обтяжує покарання ОСОБА_6 - вчинення кримінального правопорушення з перевищенням максимально допустимої швидкості руху автомобіля, оскільки за нормами ч. 3 ст. 67 КК України, при призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 67 КК України.
Твердження потерпілого про те, що ОСОБА_6 рухався понад 100 км/год, не підтверджуються матеріалами кримінального провадження, а наведені ОСОБА_8 в апеляційній скарзі розрахунки, не спростовують висновків експерта № 4/159 від 26.03.2019 і № 4/157 від 16.04.2019 про те, що мінімальна розрахована швидкість руху автомобіля в умовах ДТП складала 78 км/год. В будь-якому випадку, при призначенні покарання ОСОБА_6 судом першої інстанції цілком враховано фактичні обставини провадження, в тому числі і те, що він, до наїзду на пішохода ОСОБА_8 , перевищив максимально дозволену швидкість руху у населеному пункті рухаючись понад 78 км/год, чим допустив порушення п. 12.4 ПДР України.
Крім того колегія визнає безпідставними доводи апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_6 діяв з прямим умислом і його дії не можуть бути розцінені як злочин з необережною формою вини.
Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України визначається складністю об'єктивної сторони, яка характеризується діянням, наслідками та причинним зв'язком між ними. У зв'язку з цим психічне ставлення особи слід визначати як до факту порушення правил, так і до наслідків цього порушення. Порушення правил може бути вчинене з прямим умислом або зі злочинною недбалістю. Щодо наслідків вина особи може бути тільки необережною (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість). З огляду на наведене, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України визнається необережним.
Якщо спричинення смерті або тілесних ушкоджень охоплювалося умислом водія, то діяння кваліфікується як умисний злочин проти життя та здоров'я, чого не вбачається з пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення.
Що стосується цивільного позову, то колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про часткове задоволення матеріальної та моральної шкоди стягнутої на користь потерпілого ОСОБА_8 і цивільного позивача ОСОБА_10 , який вирішено з урахуванням положень ст. 128, 129 КПК України, ст.ст. 22, 23, 1166, 1167, 1194 ЦК України, ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та роз'яснень, наведених в постановах Пленуму ВСУ від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», вважаючи суми визначені судом до відшкодування такими, що відповідають критеріям розумності і справедливості.
Як встановлено матеріалами кримінального провадження, стягнення з ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь потерпілого ОСОБА_8 матеріальної шкоди в сумі 36950 грн., а також з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_8 понесених витрат за надання правової допомоги в сумі 3000 грн., учасниками кримінального провадження не оскаржується, тому колегія суддів переглядає вирок в частині стягнення моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_6 і яка наразі оскаржується потерпілим ОСОБА_8 та цивільним позивачем ОСОБА_10 ..
Відповідно до ч. 1 ст. 129, абз. 7 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, суд ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому, про що у вироку зазначаються відповідні підстави.
Згідно зі ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня винуватості особи, яка завдала моральну шкоду, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її винуватості, крім випадків, установлених ч. 2 цієї статті.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, до обвинуваченого ОСОБА_6 та ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» цивільним позивачем ОСОБА_10 та потерпілим ОСОБА_8 , в рамках кримінального провадження, заявлено цивільний позов про відшкодування шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, завданої смертю потерпілого ОСОБА_8 . За цивільним позовом вони просили стягнути, зокрема, стягнути: з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 (брат загиблого) 243000 грн. моральної шкоди; з ПАТ «Стахова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_8 50000 грн. моральної шкоди.
02.04.2019 потерпілий ОСОБА_8 та цивільний позивач ОСОБА_10 змінили свої позовні вимоги про що подали до суду позовну заяву про відшкодування майнової матеріальної та немайнової (моральної шкоди), завданої смертю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди зі змінами та доповненнями.
За зміненим цивільним позовом вони просили, зокрема, стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 (син загиблого) 300000 грн. моральної шкоди та на користь ОСОБА_8 (брат загиблого) витрати на правову допомогу в сумі 3000 гривень.
В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_8 (брат загиблого) просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на його користь моральну шкоду в сумі 300000 грн. Такі вимоги потерпілого не узгоджуються з вимогами, які були заявлені ним та цивільним позивачем ОСОБА_10 (сином загиблого) в зміненому цивільному позові за яким моральну шкоду в сумі 300000 грн. вони просили стягнути на користь ОСОБА_10 .
З огляду на наведене вимоги ОСОБА_8 про стягнення на його користь моральної шкоди в сумі 300000 грн. судом апеляційної інстанції не розглядаються, оскільки виходять за межі заявлених вимог в зміненому цивільному позові від 02.04.2019.
В апеляційній скарзі цивільний позивач ОСОБА_10 просив збільшити розмір моральної шкоди, яка належить стягненню з обвинуваченого ОСОБА_6 .
Колегія суддів вважає, що вирішуючи питання про часткове задоволення цивільного позову цивільного позивача ОСОБА_10 , а саме відшкодування моральної шкоди, місцевий суд урахував, що в результаті дій обвинуваченого йому, як сину померлого ОСОБА_8 , було заподіяно моральну шкоду, яка виразилася у моральних стражданнях внаслідок смерті батька, триваючому розладі його нормального життя.
Дотримуючись положень ст. 23 ЦК України, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини обвинуваченого, інших обставин, які мають істотне значення, судом частково задоволено заявлені позовні вимоги ОСОБА_10 (син загиблого) до ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди на суму 200000 грн. Районним судом також обґрунтовано враховано, що оскільки потерпілому обвинуваченим ОСОБА_6 вже перераховано 25000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, то ця сума підлягає відрахуванню із загальної задоволеної суми відшкодування і остаточна сума до стягнення належить 175000 грн, яка буде справедливою та співрозмірною.
Підстав для збільшення визначеної до відшкодування на користь цивільного позивача суми моральної шкоди, яка належить стягненню з обвинуваченого, під час апеляційного розгляду не встановлено.
При цьому колегія суддів враховує положення ч. 2 ст. 1193 ЦК України, якою регламентовано, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
У даному кримінальному провадженні встановлено, що потерпілий ОСОБА_8 в темну пору доби переходив проїзну частину дороги поза межами пішохідного переходу, чим порушив вимоги розділу 4 Правила дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, зі змінами та доповненнями «Обов'язки і права пішоходів», що вказує на те, що його груба необережність сприяла виникненню і збільшенню завданої шкоди.
Що стосується вимог потерпілого і цивільного позивача про накладення судом апеляційної інстанції арешту на автомобіль марки BMW-318 р.н. НОМЕР_1 , у рахунок забезпечення цивільного позову, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.11.2018 на автомобіль марки BMW-318 р.н. НОМЕР_1 було накладено арешт з метою забезпечення збереження речового доказу, як такий, що зберіг на собі сліди злочину та необхідності проведення ряду експертиз, слідчих дій із його залученням.
Ухвалюючи судове рішення суд, на виконання вимог ст.ст. 368, 374 КПК України, обґрунтовано скасував накладений на підставі ухвали слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.11.2018 арешт на автомобіль, який накладався не з метою забезпечення цивільного позову, оскільки потреба у забезпеченні його схоронності як речового доказу відпала, а у подальшому, на виконання положень ст. 100 КПК України, повернув його за належністю власнику.
Приймаючи рішення про залишення без задоволення решти апеляційних вимог, колегія суддів враховує, що Постановою Верховного Суду від 20.09.2022 року попереднє рішення апеляційної інстанції скасовано саме у зв'язку з м'якістю призначеного покарання, при цьому з рішення касаційної інстанції не вбачається посилання на порушення інших вимог законодавства при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 .
Згідно ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілого, щодо апеляційної скарги цивільного позивача, то її слід залишити без задоволення, а вирок суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання - скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність з постановленням нового вироку.
Керуючись статтями 374, 404, 407, 409, 413, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні та потерпілого ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу цивільного позивача ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 06 вересня 2021 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання - скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст.286 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_6 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
В решті вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 06 вересня 2021 року щодо ОСОБА_6 - залишити без змін.
Вирок може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду учасниками кримінального провадження протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий - суддя -
Судді -