Провадження № 11-кп/803/516/22 Справа № 192/2216/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
03 листопада 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12019040570000711, № 12020040570000427 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_9 на вирок Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2021 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Камянкодніпровське Запорізької області, громадянина України, з повною загальною освітою, не одруженого, не працевлаштованого, не зареєстрованого, мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого, останній раз:
- 14 листопада 2019 року вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 125 КК України,
Встановила:
Вироком Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 125 КК України та призначено йому покарання:
-за ч. 1 ст. 122 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців;
-за ч. 1 ст. 125 КК України у виді громадських робіт на строк 180 годин.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, до покарання призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року строком 1 рік 6 місяців позбавлення волі та остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Строк покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту його фактичного виконання.
Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди заподіяної злочином - задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 в рахунок відшкодування моральної шкоди - 20 000 грн.
В задоволені іншої частини позову ОСОБА_10 відмовлено.
Вказаним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, будучи засудженим 14.11.2019 року Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська, перебуваючи на іспитовому терміні за вказаним вироком, 18 листопада 2019 року приблизно о 17 год. 00 хв., знаходячись у спальній кімнаті будинку АДРЕСА_1 , під час виниклого конфлікту з ОСОБА_11 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, керуючись раптово виниклим злочинним умислом, направленим на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , діючи умисно, наніс останній один удар кулаком правої руки в область грудної клітини ліворуч, чим спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді садна на передній поверхні грудної клітини ліворуч від внутрішнього краю лівої ключиці до низу до ІІІ міжребір'я по біля грудинній лінії, що за своїм характером по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_7 , 04 липня 2020 року приблизно о 20 год. 00 хв., знаходячись поруч з територією домоволодіння АДРЕСА_2 , де мешкає ОСОБА_10 , пошкодив дерево яблуні, яке розташоване поруч з подвір'ям. ОСОБА_10 побачивши вказану ситуацію вирішив зупинити дії ОСОБА_7 та почав робити зауваження останньому, в ході спілкування, на ґрунті неприязних відносин виник конфлікт, під час якого у ОСОБА_7 виник злочинний умисел на спричинення ОСОБА_10 тілесних ушкоджень. Так, приблизно о 20 год. 05 хв. того ж дня, а саме 04 липня 2020 року, ОСОБА_7 діючи умисно, схопив дерев'яну палицю, яка лежала поруч на землі та наніс три удари дерев'яною палицею, яку тримав двома руками по лівій руці в область ліктьової кістки, два удари дерев'яною палицею, котру тримав двома руками по голові в область лобу, два удари дерев'яною палицею, яку тримав двома руками по тулубу в область лівої сторони тазу ОСОБА_10 , чим спричинив останньому тілесні ушкодження у виді перелому ліктьової кістки лівого передпліччя у верхній третині зі зміщенням кісткових уламків, що за своїм характером по ступеню тяжкості відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, так як термін зростання кісткової тканини складає понад 21 добу.
В апеляційних скаргах:
- обвинувачений просить вирок скасувати у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 125, ч.1 ст. 122 КК України.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.
Обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, на думку обвинуваченого, належним чином не з'ясовані, а доводи сторони захисту щодо його невинуватості та не причетності до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення - залишені судом без розгляду та оцінювання в ході судового розгляду.
Вказує, що органи досудового розслідування, всупереч вимог кримінального процесуального закону, не дослідили обставини вчинення злочину, а саме механізму спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, можливість їх нанесення обвинуваченим при тих обставинах та у той час, які зазначені в матеріалах провадження. Зазначає, що не було проведено жодного слідчого експерименту зі свідками, які могли б відтворити обставини, викладені в їх показах; не досліджено та не усунуто розбіжності в слідчих експериментах, проведених за участю підозрюваного, в частині механізму спричинення тілесних ушкоджень; не досліджено та не долучено до кримінального провадження речові докази - засоби вчинення кримінального правопорушення в частині спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10
- прокурор просить вирок скасувати у зв'язку з неправильним застосування Закону України про кримінальну відповідальність.
В мотивувальній частині вироку зазначити, що на підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року строком 2 роки позбавлення волі та остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком 4 роки.
Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 122, ч.1 ст. 125 КК України та призначити йому покарання:
- за ч. 1 ст. 122 КК України у виді 2 років позбавлення волі;
- за ч. 1 ст. 125 КК України у виді громадських робіт строком на 180 годин.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, до покарання призначеного за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року строком 2 роки позбавлення волі та остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком 4 роки.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Посилається на те, що відповідно до положень ч.1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Крім того, згідно вимог ч. 4 ст. 71 КК України, остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Як встановлено під час судового розгляду, ОСОБА_7 вчинив кримінальні правопорушення в період іспитового строку, який призначений вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2019 року, а саме за ч. 2 ст. 185 КК України йому призначено покарання до 3 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено з іспитовим строком на 2 роки.
Однак суд в резолютивній та мотивувальній частині вироку зазначив, що на підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання призначеного за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року терміном один рік шість місяців позбавлення волі та остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком три роки.
Апелянт вважає, що суд порушив вимоги ст. 71 КК України, остаточно призначивши ОСОБА_7 покарання у виді 3 років позбавлення волі, тобто призначив покарання, яке не є більшим від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 підтримали вимоги апеляційної скарги сторони захисту, просили її задовольнити. Проти задоволення апеляційної скарги прокурора - заперечували.
Прокурор підтримав апеляційні вимоги сторони обвинувачення, проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого - заперечував.
В судових дебатах учасники кримінального провадження підтримали такі ж позиції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Судове рішення, відповідно до ст. 370 КПК, повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час судового розгляду в повній мірі дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального Закону та Конвенції.
Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження та доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні злочинів при обставинах, викладених у вироку, а також правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 122, ч.1 ст. 125 КК України - вірні та ґрунтуються на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, та оцінці сукупності доказів з точки зору належності, допустимості та достовірності.
Посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі на невідповідність висновків суду про його винуватість у вчиненні інкримінованих йому дій фактичним обставинам справи є безпідставними.
Матеріалами справи встановлено, що судове слідство по ній проведено з дотриманням процесуальних норм, а висновки суду про винність ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами.
В обґрунтування свого висновку про винність ОСОБА_7 суд насамперед послався на наступні докази.
По епізоду спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 :
- на покази свідка ОСОБА_12 , який суду вказав на те, що ввечері 18.11.2019 року він, разом з ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , розпивали спиртні напої, потім між останніми виник конфлікт і ОСОБА_7 наніс ОСОБА_11 один удар;
- на покази потерпілої ОСОБА_11 , яка вона давала на досудовому розслідуванні, згідно яких 18.11.2019 року приблизно о 17.00 годині між нею та ОСОБА_7 сталася сварка, в ході якої обвинувачений наніс їй один удар кулаком правої руки в грудну клітину ліворуч. Протокол допиту потерпілої під час досудового розслідування було досліджено судом, оскільки допитати ОСОБА_11 безпосередньо судом не виявилося можливим через її смерть;
- на висновок експерта № 151Е від 21.11.2019 року, відповідно до якого у ОСОБА_11 виявлені легкі тілесні ушкодження. Враховуючи характер, локалізацію, ступінь вираженості тілесних ушкоджень, не виключена можливість, що вони могли утворитися з висоти падіння власного зросту, та не виключена можливість їх утворення при вказаних ОСОБА_11 обставинах під час проведення слідчого експерименту;
- на протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.11.2019 року, згідно якого ОСОБА_11 впізнала на фото № 3 свого співмешканця ОСОБА_7 , який 18.11.2019 року завдав їй тілесне ушкодження;
- на протокол проведення слідчого експерименту від 25.11.2019 року, під час проведення якого потерпіла показала, яким чином їй було завдано тілесних ушкоджень обвинуваченим;
- на протокол проведення слідчого експерименту за участю самого обвинуваченого від 25.11.2019 року, під час якого ОСОБА_7 показав, яким чином він завдав потерпілій ОСОБА_11 тілесні ушкодження.
По епізоду спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 суд першої інстанції насамперед послався на покази потерпілого, які той давав як під час судового розгляду, так і під час досудового слідства, при проведенні слідчого експерименту при відтворенні обстановки і обставин події, після роз'яснення прав в присутності понятих.
Як свідчить проведений судом аналіз, ці покази ОСОБА_10 відзначались послідовністю і узгодженістю між собою і містили дані щодо часу, мотиву, знаряддя злочину, способу застосування до нього насильства, наслідків таких дій та інших фактичних обставин злочину, які складають елементи кримінально-караного діяння і які визнані доведеними судом і викладені в мотивувальній частині вироку.
Суть пояснень ОСОБА_10 зводилась до того, що в день події він побачив, що ОСОБА_7 ламав дерево яблуні, зробив йому зауваження, а ОСОБА_7 відреагував агресивно, взяв палку, довжиною приблизно один метр, та тримаючи її обома руками наніс потерпілому удари по голові в лобну частину зліва, а після того, як потерпілий закрив голову руками, наніс приблизно три удари по ліктю лівої руки та по спині.
Аналогічні послідовні пояснення потерпілий надав і під час таких слідчих дій, як пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, проведеної 19.08.2020 року, та слідчого експерименту 19 серпня 2020 року.
Судом взято до уваги висновок експертного дослідження № 90 Е, згідно якого наявні у ОСОБА_10 тілесні ушкодження відносяться до категорії середньої тяжкості, могли бути утворені при обставинах, встановлених під час допиту ОСОБА_10 в якості потерпілого 12.08.2020 року та під час проведення слідчого експерименту 19.08.2020 року.
Узгоджені з викривальними показами потерпілого ОСОБА_10 дані містяться:
- у показах свідка ОСОБА_13 про те, що 04.07.2020 року він бачив, що біля двору по АДРЕСА_3 , один чоловік довгою палкою спричиняв удари потерпілому зверху вниз, потім потерпілий почав відбігати;
- показах свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які пояснили суду, що були присутні під час проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_7 , під час якого останній добровільно показав як саме наносив удари по голові, лівій руці та тулубу потерпілого ОСОБА_10 ;
- та іншими доказами, зокрема письмовими матеріалами, в їх сукупності.
Наведеними у вироку даними спростовані твердження обвинуваченого про те, що він не спричиняв потерпілим ОСОБА_11 та ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, про відсутність в справі доказів його вини у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Направленість дій, знаряддя злочину, характер та спосіб насильства, застосованого до потерпілих свідчать про направленість умислу обвинуваченого на спричинення потерпілій ОСОБА_16 легких тілесних ушкоджень, а потерпілому ОСОБА_10 - тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
З вироку видно, що судом дана оцінка і перевірена версії обвинуваченого про те, що він не спричиняв тілесних ушкоджень ОСОБА_11 та ОСОБА_10 . Дана версія не знайшла свого підтвердження ні в ході судового розгляду у суді першої інстанції, і під час апеляційного перегляду справи.
Таким чином, давши аналіз зібраним у справі доказам у їх сукупності та належним чином їх оцінивши, суд обґрунтовано визнав ОСОБА_7 винним у вчиненні ним зазначеного у вироку кримінальних правопорушення, за які його засуджено, а дії вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 125, ч.1 ст. 122 КК України.
Доводи обвинуваченого про неповноту досудового розслідування та судового слідства та про недоведеність його вини - є необґрунтованими, не відповідають дійсності, а тому задоволенню не підлягають.
Аналізуючи доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_7 засуджений вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК України, звільнений з іспитовим строком на 2 роки.
У даному провадженні, яке переглядається апеляційним судом, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень в період іспитового строку, призначеного вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року.
Згідно вимог ч.1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Частиною 4 статті 71 КК України передбачено, що остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Вказаних вимог закону суд першої інстанції не дотримався, зазначивши в мотивувальній та резолютивній частині вироку про необхідність часткового приєднання до покарання призначеного за цим вироком, невідбутої частини покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року саме у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі, та призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке не є більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення та за невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Тобто, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме неправильно розтлумачив закон, що суперечить його точному змісту.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставами для скасування судового рішення є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, вважається неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 420 КПК, скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 421 КПК України, обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
З огляду на те, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, внаслідок чого призначив обвинуваченому остаточне покарання, яке не відповідає вимогам ч. 1 ст. 71 КК України, колегія суддів вбачає підстави скасувати оскаржуване судове рішення в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок в цій частині.
Таким чином, колегія суддів вважає слушними доводи прокурора в частині необхідності скасування вироку та ухвалення нового з наведених вище мотивів.
Призначаючи обвинуваченому покарання, суд враховує, що ОСОБА_7 скоїв кримінальні правопорушення, які відповідно до вимог ст. 12 КК України відносяться до кримінального проступку та нетяжкого злочину, раніше неодноразово судимий, не працевлаштований, вчинив кримінальні правопорушення в період іспитового строку, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо.
Обставини, що пом'якшують вину обвинуваченого судом не встановлено.
До обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_7 судом віднесено вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою обвинувачений перебував у близьких відносинах та рецидив злочинів.
При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з видом та розміром призначеного судом першої інстанції покарання за ч. 1 ст. 125 та ч. 1 ст. 122 КК України, та вважає за необхідне лише визначити правильно порядок призначення остаточного покарання з урахуванням попереднього вироку, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України.
Водночас, колегія суддів не може погодитись з вимогами сторони обвинувачення в частині необхідності призначення ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст. 122 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Як вбачається з апеляційної скарги, будь-яких обґрунтувань щодо необхідності призначення обвинуваченому більш суворого покарання за ч.1 ст. 122 КК України, ніж призначено судом першої інстанції, прокурором не вказано. Тому, апеляційні вимоги прокурора в цій частині задоволенню не підлягають.
У зв'язку з викладеним, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_17 - задовольнити частково.
Вирок Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2021 року щодо ОСОБА_7 , в частині призначення покарання - скасувати.
Ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання:
- за ч. 1 ст. 122 КК України - у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців;
- за ч. 1 ст. 125 КК України у виді громадських робіт строком на 180 годин.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, до покарання призначеного за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року строком 1 (один) рік 7 (сім) місяців позбавлення волі та остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 1 (один) місяць.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок набуває чинності з дня проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Копію вироку негайно вручити обвинуваченому та прокурору.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4