07 листопада 2022 року Київ № 320/13761/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, в якому позивач просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 19.10.2021 № 2181-21 позачергової-VІІІ;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 04.10.2021 про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,9 га для особистого селянського господарства в межах Зазимської сільської ради в с. Пухівка Броварського району Київської області згідно з графічним матеріалом на найближчій сесії після вступу рішення суду в законну силу;
- зобов'язати відповідача надати позивачу дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,9 га для особистого селянського господарства в межах Зазимської сільської ради в с. Пухівка Броварського району Київської області згідно з графічним матеріалом.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно прийнято рішення в частині відмови в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства.
Відповідно до ухвали від 08.11.2021 судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Копія ухвали отримана відповідачем 16.11.2021, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень.
21.02.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечував, у задоволенні позовних вимог просив відмовити. Зазначив, що 04.10.2021 до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області надійшло клопотання позивача за вх. № 1138 про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки йому у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,9 га у селі Пухівка Броварського району Київської області.
З урахуванням рекомендацій постійної комісії з питань земельних відносин, агропромислового комплексу, планування території, архітектури та містобудування від 07.10.2021, Зазимською сільською радою Броварського району Київської області було обґрунтовано відмовлено позивачу у задоволенні клопотання.
Однією з підстав відмови у наданні дозволу слугувало те, що позивач безпідставно має наміри отримати земельну ділянку у власність для ведення особистого селянського господарства безпосередньо на території, яка має статус земель житлової (садибної) забудови (викопіювання з Генерального плану села Пухівка та умовні позначення додаються).
Отже Генеральним планом села Пухівка Броварського району Київської області, затвердженого Пухівською сільською радою Броварського району Київської області від 25.06.2010 № 1265-ХХХХІV, спірна земельна ділянка не передбачена для ведення особистого селянського господарства, а тому Зазимська сільська рада Броварського району Київської області прийняла мотивоване та цілком законне рішення від 19.10.2021 № 2181-21 позачергової-VIII. Уважає, що оскаржуване рішення прийняте правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того, відповідач просив суд продовжити строк на подання відзиву.
17.02.2022 від позивача до суду надійшла заява про залишення без задоволення заяви відповідача про продовження строку на подання відзиву та за зловживання процесуальними правами застосувати до відповідача заходи, визначені Кодексом.
Відповідно до ухвали від 07.11.2022 судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про продовження строку на подання відзиву.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 .
Судом установлено, що 04.10.2021 позивач звернувся до Зазимської сільської ради з клопотанням (зареєстроване за вх. № 1138) про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,9 га для особистого селянського господарства в межах Зазимської сільської ради в с. Пухівка Броварського району Київської області згідно з графічним матеріалом.
До клопотання було додано такі документи: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорта, копію ідентифікаційного коду.
Рішенням Зазимської сільської ради Броварського району Київської області від 19.10.2021 № 2181-21 позачергової-VІІІ позивачеві відмовлено в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,9 га для особистого селянського господарства, оскільки зазначена в матеріалах, доданих до клопотання, земельна ділянка розташована на території, яка Генеральним планом не передбачена для ведення особистого селянського господарства.
Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 14 Конституції України гарантується право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Пунктами «а» та «б» частини першої статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями комунальної власності територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Частиною першою та другою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частинами третьою та четвертою статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Частиною першою статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно із частиною сьомою статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених норм земельного законодавства дає підстави стверджувати, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17, від 20.01.2021 у справі № 360/1590/16-а, від 08.09.2020 у справі № 812/1450/17, які в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховані судом у спірних правовідносинах.
Разом із тим, відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян із клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічні правові позиції викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14, а також у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 та від 12.06.2020 у справі № 808/3187/17.
Крім того, у постанові від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
З урахуванням викладеного, надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проєкт землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проєкту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом, зокрема, у разі невідповідності місця розташування ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 509/4722/16-а.
Як вбачається зі спірного рішення, підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,9 га в межах села Пухівка Броварського району Київської області, для особистого селянського господарства слугувало те, що спірна земельна ділянка розташована на території, яка Генеральним планом с. Пухівка не передбачена для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.
Частинами третьою та четвертою статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями 17, 18 та 19 цього Закону.
При цьому під містобудівною документацією, згідно зі статтею 1 цього Закону, розуміються затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
Такою документацією, згідно з положеннями Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», є: генеральна схема планування території України; схема планування території області; схеми планування територій районів; схеми планування території громад; генеральні плани населених пунктів; плани зонувань територій; детальні плани території.
У оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що при прийняті рішення були враховані рекомендації постійної комісії з питань земельних відносин, агропромислового комплексу, планування території, архітектури та містобудування від 07.10.2021, однак належним чином засвідчених копії таких висновків та рекомендацій відповідачем не надано.
При цьому оскільки відповідачеві було відмолено в продовженні строку на подачу відзиву, натомість були надані відповідні докази, які не можуть бути залишені судом поза увагою, суд зазначає таке.
Наданий Витяг із Протоколу засідання постійної комісії з питань земельних відносин, агропромислового комплексу, планування території, архітектури та містобудування № 30 датований 18.10.2021, а не 07.10.2021, тому не береться судом до уваги.
Крім того, відповідачем до суду не були наданні належні та допустимі докази, які підтверджували б підставу відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,9 га в межах села Пухівка Броварського району Київської області, яка зазначена в оскаржуваному рішенні, а також не надано доказів, що саме та земельна ділянка, на яку претендує позивач не відноситься до земель сільськогосподарського призначення.
Крім того представлене відповідачем викопіювання з Генерального плану с. Пухівка та умовні позначення до нього не відповідають Генеральному плану с. Пухівка та відповідних умовних позначень до нього, які є у відкритому доступі в Інтернеті за посиланням https://onedrive.live.com/?authkey=%21AN4LI0SwcAXnJQw&cid=6BB31677E2CB0307&id=6BB31677E2CB0307%216019&parId=root&o=OneUp).
На підставі викладеного, суд уважає доведеними позивачем обставини безпідставної відмови відповідача у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації.
Враховуючи викладене, суд уважає за необхідне задовольнити вимогу позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення від 19.10.2021 № 2181-21 позачергової-VІІІ скликання Зазимської сільської ради «Про відмову гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в с. Пухівка».
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати йому дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, суд виходив із того, що в оскаржуваному рішенні не визначено мотивованих підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою, а вивчення поданих позивачем документів на предмет їх відповідності вимогам статті 118 ЗК України та наявності підстав для відмови у наданні дозволу, визначених частиною сьомою цієї статті, при розгляді клопотання позивача не мало місця при прийнятті рішення, про що свідчить відсутність у матеріалах справи доказів зворотного.
Отже зобов'язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо спірної земельної ділянки буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки задоволенню не підлягають.
При цьому підлягає задоволенню вимога позивача про зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 04.10.2021 про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,9 га для особистого селянського господарства в межах Зазимської сільської ради в с. Пухівка Броварського району Київської області згідно з графічним матеріалом на найближчій сесії після вступу рішення суду в законну силу.
За таких обставин, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.
Як установлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності його рішення.
Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог у зазначеній частині, а наведені ним доводи не були спростовані відповідачем.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а також не скористався правом на подання відзиву та витребуваних судом доказів у встановлений процесуальний строк.
У підсумку, з урахування зазначеного у сукупності, суд доходить висновку про протиправність рішення відповідача, а відтак уважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд виходив із того, що при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 908, 00 грн. згідно з квитанцією № 5206 від 26.10.2021.
Суд, керуючись частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог, присуджує позивачеві 454, 00 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
При цьому, позивачем також було заявлено про відшкодування витрат на правничу допомогу, які, як він стверджував, були понесені ним у сумі 7500, 00 грн. Зазначено, що після остаточного встановлення понесених витрат позивачем буде надана суду вся необхідна документація (договір на правничу допомогу, додатки, акти тощо).
Розглянувши питання про відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 7500, 00 грн., суд виходив із такого.
Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із частиною першою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та в постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства, України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Із аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат і вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.
В порушення вимог частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства, України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат позивачем не подано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Оскільки станом на день ухвалення рішення в матеріалах справи відсутні будь-які докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у тому числі в сумі 7500, 00 грн., з урахуванням того, що позовна заява від 27.10.2021 складена, підписана та подана особисто позивачем, а не адвокатом, як і заява від 04.10.2021 про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою, а доказів зворотного матеріали справи не містять, підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення від 19.10.2021 №2181-21 позачергової сесії VIII скликання Зазимської сільської ради Броварського району Київської області «Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в с. Пухівка».
Зобов'язати Зазимську сільську раду Броварського району Київської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 04.10.2021 № 1138 про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,9 га для особистого селянського господарства в межах Зазимської сільської ради в с. Пухівка Броварського району Київської області згідно з графічним матеріалом на найближчій сесії після вступу рішення суду в законну силу.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 454, 00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні 0 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Зазимської сільської ради Броварського району Київської області (код ЄДРПОУ: 04363876; місцезнаходження: 07415, Київська обл., Броварський район, м. Зазим'я, вул. Широка, буд. 6).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.