Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" листопада 2022 р.м. ХарківСправа № 922/1441/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Конте Україна" (02095, м. Київ, вул. Марганецька, буд. 95)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВКР" (61121, м. Харків, вул. Владислава Зубенка, буд. 31-А)
про стягнення 7771,13 грн.
без виклику учасників справи
На розгляд Господарського суду Харківської області подано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Конте Україна" до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВКР" про стягнення 7771,13 грн., з яких: заборгованість у розмірі 5824,54 грн., 3% річних у розмірі 169,78 грн., пеня у розмірі 520,28 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1256,53 грн.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов'язань за Договором поставки №304 від 10.09.2020 в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.
Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи складається з витрат зі сплати судового збору у розмірі 2481,00 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.09.2022 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення на відповідь на відзив.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань, відповідно до статті 80 ГПК України на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України.
Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 ГПК України. При цьому, суд зазначає, що копія ухвали господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 08.09.2022, яку було надіслано на належну адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань повернулась на адресу суду без доказів вручення адресату з довідкою відділення оператора поштового зв'язку Ф.20, в якій значиться причина повернення: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Згідно з частиною 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.
Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 тощо.
Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 08.09.2022 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Відтак, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
10.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Конте Україна" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВКР" (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки №304 (надалі - Договір).
Протоколом узгодження розбіжностей до Договору поставки №304 від 10.09.2020 сторони, розглянувши та узгодивши розбіжності, погодили наступні умови договору.
Відповідно до умов п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується передати у встановлені терміни товар у власність покупця відповідно до поданого покупцем замовлення, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість відповідно до умов договору.
Пунктом 1.2. Договору сторони погодили, що право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової, яка засвідчує момент передачі товару.
Умовами п. 2.1. Договору передбачено, що постачальник зобов'язується прийняти від покупця замовлення на постачання товару та здійснити поставку товару за адресою, вказаною в п. 2.2., своїми транспортними засобами та за свій рахунок.
Відповідно до п. 2.2. Договору постачальник поставляє товар покупцю на умовах DDP пункт призначення: м. Харків, вул. К.Калініна, буд. 115, відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення "Інкотермс" у редакції 2010 року. Постачальник зобов'язується передати товар з транспортного засобу у місці поставки.
Згідно з п. 2.6. Договору постачальник зобов'язується разом із кожною партією товарів передати покупцеві видаткову накладну та товарно-транспортну накладну (за необхідності).
Відповідно до п. 5.1. Договору загальна сума договору складає суму товару, отриманого за всіма накладними на постачання товару за договором.
Пунктом 5.2. Договору визначено, що ціна на товар формується в українській національній валюті, включаючи ПДВ, за винятком товарів (операцій), що звільняються від оподаткування податком на додану вартість згідно діючого законодавства, і узгоджується сторонами у Специфікації.
Умовами п. 5.5. Договору передбачено, що покупець здійснює оплату кожні 30 календарних днів у розмірі вартості товару, реалізованого споживачам протягом цього періоду, з одночасним наданням письмових звітів про реалізований товар та залишки. У будь-якому разі, остаточний розрахунок за кожну партію товару повинен бути здійснений покупцем не пізніше 185 днів з моменту її поставки, навіть якщо не весь товар з даної партії буде реалізований покупцем споживачам, або, на вимогу постачальника, повернути нереалізований (і неоплачений) товар протягом 30 календарних днів після закінчення 185-денного строку. Якщо покупець не поверне такий товар, то буде вважатись, що весь товар був реалізований покупцем і підлягає оплаті на 31-й календарний день після закінчення 185-денного строку.
Умовами п. 7.1. Договору передбачено, що договір діє з моменту його підписання сторонами по 31 грудня 2021 року. Дія договору припиняється з закінченням терміну його дії, та після виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Пунктом 7.2. Договору погоджено, що дія договору припиняється з закінченням терміну його дії, але всі зобов'язання які не були виконані на момент закінчення, підлягають повному виконанню.
Згідно з п. 8.1. Договору всі спори, що можуть виникнути при виконанні договору, будуть розглядатися шляхом переговорів між сторонами. При неможливості вирішення спорів шляхом переговорів, сторони передають їх на розгляд відповідного господарського суду відповідно до умов підсудності, встановлених чинним законодавством України.
Відповідно до видаткової накладної №КН-00000190 від 12.02.2021 вбачається, що постачальник передав, а покупець прийняв товар на підставі договору №304 від 10.09.2020 на загальну суму 8043,72 грн. з ПДВ.
Разом з тим, із видаткової накладної №КН-00000282 від 19.02.2021 слідує, що постачальник передав, а покупець прийняв товар на підставі договору №304 від 10.09.2020 на загальну суму 2780,82 грн. з ПДВ.
В обґрунтування позовних вимог позивачем наголошено, що відповідачем отримано товар згідно із видатковими накладними №КН-00000190 від 12.02.2021 та №КН-00000282 від 19.02.2021 на загальну суму 10824,54 грн. та здійснено часткову оплату вартості поставленого товару. Втім, за твердженням позивача, заборгованість відповідача за поставлений товар у розмірі 5824,54 грн. залишається не сплаченою.
З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору, 06.06.2022 позивач звернувся засобами поштового зв'язку до відповідача з претензією про стягнення заборгованості за договором поставки №304 від 10.09.2020 у розмірі 5824,54 грн. Однак зазначена претензія залишилася з боку відповідача без відповіді та задоволення.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчить про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.
Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 509 ЦК України унормовано, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Як зазначено в статті 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Укладений між сторонами договір №304 від 10.09.2020 за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.
Згідно з статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналіз наведених норм права свідчить, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У таких правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.
Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові на підставі чинного законодавства.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Таким чином, укладаючи та підписуючи договір поставки №304 від 10.09.2020, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов'язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.
За приписами статті 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до видаткової накладної №КН-00000190 від 12.02.2021 постачальник передав, а покупець прийняв товар на загальну суму 8043,72 грн. з ПДВ.
Разом з тим, із видаткової накладної №КН-00000282 від 19.02.2021 слідує, що постачальник передав, а покупець прийняв товар на підставі договору №304 від 10.09.2020 на загальну суму 2780,82 грн. з ПДВ.
Зазначені вище видаткові накладні підписано сторонами без будь-яких зауважень щодо якості, кількості та своєчасності поставленого товару, що скріплені відтисками печаток.
Пунктом 5.10 Договору передбачено, що постачальник надає покупцю акт звірення взаєморозрахунків за повний календарний місяць до 10-го числа місяця, наступного за звітним.
Відповідно до п. 5.11. Договору у разі, якщо акт звірення надається покупцем, постачальник протягом 5-ти робочих днів з моменту отримання зобов'язується підписати його або надати вмотивовані заперечення, а у випадку невиконання у зазначений строк - акт звірення вважається погодженим сторонами та прийнятим за даними покупця.
З наявного в матеріалах справи Акту звірки взаємних розрахунків за період: жовтень 2021 р. - листопад 2021 р., що укладений між позивачем та відповідачем за договором №304 від 10.09.2020 вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 10824,54 грн. Зазначений Акт звірки взаємних розрахунків також підписано сторонами без будь-яких зауважень, підписи яких скріплено відтисками печаток.
Суд вважає за необхідне звернутися до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №911/2731/20, відповідно до якої підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника та підтвердження наявності такого боргу матеріалами справи свідчить про визнання боржником відповідного боргу.
Як наголошено позивачем у позовній заяві, відповідачем отримано товар згідно із видатковими накладними №КН-00000190 від 12.02.2021 та №КН-00000282 від 19.02.2021 на загальну суму 10824,54 грн. та здійснено часткову оплату вартості поставленого товару. Натомість заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар у розмірі 5824,54 грн. залишається не сплаченою.
Умовами п. 5.5. Договору передбачено, що покупець здійснює оплату кожні 30 календарних днів у розмірі вартості товару, реалізованого споживачам протягом цього періоду, з одночасним наданням письмових звітів про реалізований товар та залишки. У будь-якому разі, остаточний розрахунок за кожну партію товару повинен бути здійснений покупцем не пізніше 185 днів з моменту її поставки, навіть якщо не весь товар з даної партії буде реалізований покупцем споживачам, або, на вимогу постачальника, повернути нереалізований (і неоплачений) товар протягом 30 календарних днів після закінчення 185-денного строку. Якщо покупець не поверне такий товар, то буде вважатись, що весь товар був реалізований покупцем і підлягає оплаті на 31-й календарний день після закінчення 185-денного строку.
У відповідності до частини 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами частини 1 статті 202 ГК України визначено, що господарське зобов'язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 3 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Зазначені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов'язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов'язання вважається не виконаним.
Таким чином, із обставин справи та наявних в матеріалах справи належних та допустимих доказів судом достеменно встановлено порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару за Договором поставки №304 від 10.09.2020, що свідчить про прострочення відповідачем виконання взятих на себе договірних зобов'язань.
З огляду на вказане вище, суд дійшов висновку, що заявлена позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 5824,54 грн. є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи, жодним чином не спростованою відповідачем, а тому підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1256,53 грн. та 3% річних у розмірі 169,78 грн., суд зазначає наступне.
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Згідно з приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).
За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши правомірність та правильність здійснено позивачем детального розрахунку інфляційних втрат у розмірі 1256,53 грн. та 3% річних у розмірі 169,78 грн., суд встановив, що подані нарахування у повній мірі відповідають обставинам справи, вимогам законодавства, розрахунки виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1256,53 грн. та 3% річних у розмірі 169,78 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 520,28 грн., суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.
Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п. 6.2. Договору за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець на вимогу постачальника, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Крім того, постачальник вправі застосувати оперативно-господарську санкцію у вигляді призупинення поставок товару до моменту повного погашення покупцем простроченої заборгованості. Таку ж санкцію постачальник вправі застосувати і у випадку ненадання покупцем звіту відповідно до п. 5.5. договору.
Перевіривши правомірність та правильність здійснено позивачем детального розрахунку пені у розмірі 520,28 грн., суд встановив, що дане нарахування також відповідає обставинам справи, вимогам законодавства, розрахунок виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовна вимога про стягнення пені у розмірі 520,28 грн. визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та підлягає задоволенню.
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про задоволення позову, покладає витрати зі сплати судового збору в розмірі 2481,00 грн. на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВКР" (61121, м. Харків, вул. Владислава Зубенка, буд. 31-А, код ЄДРПОУ 43547554) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Конте Україна" (02095, м. Київ, вул. Марганецька, буд. 95, код ЄДРПОУ 32771122) заборгованість у розмірі 5824,54 грн., 3% річних у розмірі 169,78 грн., пеню у розмірі 520,28 грн., інфляційні втрати у розмірі 1256,53 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2481,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "08" листопада 2022 р.
Суддя Г.І. Сальнікова