вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" листопада 2022 р. Справа№ 910/2692/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
за участю секретаря судового засідання: Добрицької В.С.
за участю представників:
від позивача: Ковальов Ю.Ю.,
від відповідача: Калежнюк І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція"
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2022
у справі №910/2692/22 (суддя Васильченко Т.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "П'ята Стража Київ"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 483938,09 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "П'ята Стража Київ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) про стягнення 483938,09 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором №22228/20-121-01-20-09551 від 27.07.2020, не здійснив повної та своєчасної оплати виконаних позивачем робіт, у зв'язку з чим останнім заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 120545,18 грн та інфляційні втрати у розмірі 363392,91 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2022 у справі №910/2692/22 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "П'ята Стража Київ" 3% річних у розмірі 120544 (сто двадцять тисяч п'ятсот сорок чотири) грн 22 коп., інфляційні втрати у розмірі 358584 (триста п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот вісімдесят чотири) грн 44 коп., судовий збір у розмірі 7186 (сім тисяч сто вісімдесят шість) грн 93 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн 00 коп. В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що наявність грошового зобов'язання відповідача, яке виникло за договором №22228/20-121-01-20-09551 від 27.07.2020, по сплаті позивачу вартості виконаних ним робіт у розмірі 4848136,05 грн підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 у справі №910/12188/21 за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили. Суд першої інстанції зазначав, що оскільки відповідачем зобов'язання з оплати вартості виконаних позивачем робіт здійснено в повному обсязі лише 29.12.2021, отже саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2022 у справі №910/2692/22 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги відповідач зазначав, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме, застосована ст. 625 ЦК України, яка не підлягала застосуванню. Відповідач зокрема зазначав, що п. 15.1 Договору №22228/20-121-01-20-09551 від 10.07.2020 передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або часткове невиконання своїх зобов'язань за даним договором, якщо невиконання або часткове невиконання зобов'язань за даним договором є наслідком непередбачених і непереборних за даних умов обставин, зокрема, війна або воєнні дії, які виникли після укладання договору.
На переконання скаржника, у діях відповідача відсутня вина, як обов'язкова умова настання відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625, ст. 614 ЦК України. Відповідач зазначав, що приймаючи оскаржуване рішення, судом першої інстанції не ураховано фінансова ситуація державного підприємства.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2022 апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" у справі №910/2692/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2692/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2022 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/2692/22. 24.08.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/2692/22.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №910/2692/22 за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція". Розгляд справи призначено на 28.09.2022.
14.09.2022 на електронну адресу суду від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із тим, що відповідач не має можливості прийняти участь в судовому засіданні з розгляду справи №910/2692/22, ураховуючи ситуацію, що склалась у Запорізькій області внаслідок військової агресії російської федерації проти України. За таких обставин, ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" просило відкласти розгляд справи до закінчення періоду воєнного стану в Україні та окупації міста Енергодар.
28.09.2022 на адресу суду від позивача надійшли заперечення проти апеляційної скарги, у яких останній просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
При цьому позивач зазначав, що судом першої інстанції було перевірено та установлено фактичні обставини справи щодо виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань у договірних відносинах із позивачем, визначено період такого порушення, та відповідно зроблено перевірку розрахунків.
У судове засідання, яке відбулось 28.09.2022 з'явився представник позивача. Представник відповідача не з'явився. Представник позивача заперечував щодо задоволення заявленого клопотання.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2022 розгляд справи відкладено до 12.10.2022.
У судове засідання, яке відбулось 12.10.2022 з'явився представник позивача. Представник відповідача не з'явився. Розгляд справи відкладено на 02.11.2022.
У судове засідання, яке відбулося 02.11.2022 з'явились представники позивача та відповідача, які надали суду усні пояснення стосовно доводів наведених в апеляційній скарзі.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
З матеріалів господарської справи убачається наступне, що 27.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "П'ята Стража Київ" (далі - підрядник, позивач) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" було укладено договір №22228/20-121-01-20-09551 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати на свій ризик власними силами в межах вартості робіт, визначеної на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-кошторисної документації (далі - ПКД), роботи на об'єкті ВП ЗАЕС за темою: "ВП Запорізька АЕС. Реконструкція ВРП 750 кВ для підключення ПЛ 750 кВ "Запорізька-Каховська". Керування та автоматика. Прокладання кабелю контрольного від БДС-1 до РЩБ 1,2,4,5. Будівельно-монтажні роботи." і передати виконані роботи замовникові у встановлені строки у стані, який відповідає ПКД, будівельним нормам та Технічним вимогам (додаток № 2 до цього договору).
Згідно умов пункту 2.1 договору вартість робіт згідно з цим договором складає: 7187949,06 грн, окрім того ПДВ 1437589,81 грн; разом 8625538,87 грн. Вартість робіт за цим договором визначається на підставі кошторисної документації відповідно до ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 (з урахуванням доповнень та змін) та зазначена в "Договірній ціні" (додаток № 1 до договору).
За умовами пункту 2.2 договору оплата замовником виконаних робіт за договором здійснюється за фактично виконаний обсяг робіт протягом 120 календарних днів з моменту підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника. Оплата замовником частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від підрядника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 у справі №910/12188/21, яке набрало законної сили 15.12.2021, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "П'ята стража Київ" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 5922694,24 грн задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 4848136,05 грн та судові витрати. В частині інших позовних вимог відмовлено.
Під час розгляду справи №910/12188/21, судом установлено, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують факт належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "П'ята Стража Київ" своїх зобов'язань за договором №22228/20-121-01-20-09551 від 27.07.2020 щодо виконання узгоджених робіт та факт неналежного виконання Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" свого обов'язку щодо повної та своєчасної оплати виконаних робіт у розмірі 4848136,05 грн.
Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої установлено ці обставини, якщо інше не установлено законом.
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, "Справа "Совтрансавто-Холдинг" проти України" п. 72 "В. Оцінка Суду").
Ураховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, що наявність грошового зобов'язання відповідача, яке виникло за договором №22228/20-121-01-20-09551 від 27.07.2020, по сплаті позивачу вартості виконаних ним робіт у розмірі 4848136,05 грн підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 у справі №910/12188/21 за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили, а тому відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.
Як убачається із матеріалів справи, рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 у справі №910/12188/21 набрало законної сили 15.12.2021 та відповідно було виконано у повному обсязі відповідачем 29.12.2021, що підтверджується наявними матеріалах справи платіжними дорученнями №20477 від 29.11.2021, №21911 від 15.12.2021, №21905 від 15.12.2021 та №22762 від 29.12.2021.
Відповідно до ч. 1ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 598 Цивільного кодексу України установлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/8625/18.
Беручи до уваги вищенаведене, можна дійти висновку, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, оскільки відповідачем зобов'язання з оплати вартості виконаних позивачем робіт здійснено в повному обсязі лише 29.12.2021, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 120545,18 грн та інфляційні втрати у розмірі 363392,91 грн за довідками про вартість виконаних будівельних робіт №398 за період з 29.01.2021 по 28.11.2021; №454 за період з 01.03.2021 по 14.12.2021 та №509 за період з 31.03.2021 по 28.12.2021.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).
При цьому, інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано, що зобов'язання відповідача перед позивачем з оплати повної вартості виконаних робіт здійснено відповідачем лише 29.12.2021, а отже мало місце прострочення його виконання, у зв'язку з чим позивач має право на отримання сум, передбачених ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Судом було здійснено перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат у межах заявленого періоду та установлено, що позивачем було допущено помилки в періодах нарахування, оскільки не було ураховано, що сума у розмірі 24654,85 грн була здійснена двома платежами, а саме: 12.07.2021 в сумі 12247,81 грн та 13.07.2021 в сумі 12407,04 грн, у зв'язку з чим, на переконання суду, належною до стягнення сумою інфляційних втрат є 358584, 44 грн та 3% річних - 120544,22 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Стосовно посилань відповідача/апелянта у скарзі про відсутність його вини в утвореній заборгованості перед позивачем унаслідок скрутного фінансового положення Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" у зв'язку з військовою агресією російської федерації, суд зазначає наступне.
Воєнний стан в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, в той час як заборгованість відповідача перед позивачем утворилася протягом 2020-2021 років, а отже зазначена обставина ніяким чином не могла вплинути на можливість відповідача своєчасно виконати взяті на себе зобов'язання за договором, строк оплати за якими настав задовго до початку військової агресії російської федерації.
Відхиляє суд і доводи відповідача про те, що одночасне нарахування 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на їх однакову правову природу, суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Так, стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі №908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі №802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі №922/795/19, від 19.12.2019 у справі №911/2845/18.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями і можуть бути нараховані одночасно за порушення боржником своїх грошових зобов'язань за весь час прострочення.
Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, у зв'язку із наведеним вище.
Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 50000,00 грн.
Частиною 2 статті 126 ГПК України установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 статті 126 ГПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії договору про надання правничої (правової допомоги) № 09/04 ПТ від 09.04.2021, укладеного між Адвокатським об'єднанням "ЮрЕксперт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "П'ята Стража Київ", акту приймання наданої правничої допомоги №07 від 30.05.2022 на суму 50000,00 грн, рахунок №07 від 30.05.2022 на суму 50000,00 грн.
Згідно пункту 1.1 договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до пункту 1.2 договору безпосереднє виконання даного договору з боку виконавця провадитиметься адвокатами адвокатського об'єднання "ЮрЕксперт": Новікова Вікторія Олегівна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3758/10, видане Київською обласною КДК адвокатури від 25 вересня 2008 року, посвідчення адвоката №3758/10, видане Київською обласною КДК адвокатури від 25 вересня 2008 року; Ковальов Юрій Юрійович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1803/10, видане Київською обласною КДК адвокатури 28 вересня 2000 року, посвідчення адвоката №1803/10, видане Київською обласною КДК адвокатури 28 вересня 2000 року.
За умовами пункту 4.1 договору, замовник сплачує виконавцю вартість наданих послуг та інші платежі за договором, в національній валюті - гривні, в готівковій формі або шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.
Обсяг наданих послуг, в тому числі кількість витраченого часу, перелік послуг, і їх загальна вартість відповідно до цього договору, інші платежі за договором, сторони фіксують в рахунку, деталізації рахунку та актах приймання наданої правничої (правової) допомоги, що повинні бути укладені в письмовій формі. Акти приймання наданої допомоги мають бути підписані уповноваженими представниками сторін (пункт 4.2 договору).
Пунктом 4.3 договору сторони погодили, що у випадку отримання адвокатом повного позитивного правового результату, як-то: винесення судом рішення на користь замовника, ухвалення будь-якого іншого акту, що є позитивним для замовника залежно від замовлених ним послуг і подібне, замовник окремо від вартості наданих послуг сплачує виконавцю гонорар адвоката (гонорар успіху) у наступних розмірах: 4.3.1 шодо майнових спорів - до 10 (десяти) відсотків від суми, що була предметом розгляду і стосується інтересів замовника, за рішенням суду або іншого уповноваженого органу; 4.3.2 щодо немайнових спорів - у розмірі до 20000,00 грн. Розмір гонорару адвоката в кожному окремому випадку сторони погоджують в акті приймання правничої (правової) допомоги.
Цей договір укладений строком на п'ять років і набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами. Договір може бути розірваний кожною стороною достроково із попередженням другої сторони за один місяць до закінчення дії договору (пункт 8.1 договору).
Актом приймання наданої правничої допомоги №07 від 30.05.2022 сторони погодили, що згідно із договором про надання правничої (правової допомоги) № 09/04 ПТ від 09.04.2021 виконавець надав, а замовник прийняв послуги правової (правничої) допомоги з питань, зазначених в рахунку №07 від 30.05.2022. Послуги правової (правничої) допомоги згідно даного акту надані якісно та вчасно. Замовник не має претензій щодо якості наданих послуг. Загальний обсяг наданих послуг правової (правничої) допомоги згідно вищевказаного договору: складання позову та подання його до Господарського суду м.Києва, складання відповіді на відзив, надсилання відповідачеві у справі №910/2692/22 (суддя Васильченко Т.В.). Загальна вартість юридичних послуг, наданих виконавцем, відповідно до попереднього погодження сторонами становить 50000,00 грн без ПДВ.
Рахунком №07 було визначено такі послуги: правнича допомога у складанні позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за порушення зобов'язання за договором №22228/20-121-01-20-09551 від 27.07.2020, укладеним між замовником та ДП НАЕК "Енергоатом" та поданні до суду; складання відповіді на відзив в інтересах замовника у справі №910/2692/22, що розглядається суддею Васильченко Т.В. в Господарському суді міста Києва.
Вищезазначені послуги згідно рахунку №07 від 30.05.2022 були надані в період з 07.11.2021-30.05.2022 із витраченим адвокатом часом 10 годин, вартістю 50000,00 грн без ПДВ.
Судом установлено, що Ковальов Юрій Юрійович є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Тобто, "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.
При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України").
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути установлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
З матеріалів справи слідує, відповідач подав заперечення проти розміру витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на те, що вони є необґрунтованими та не співмірними до часу, витраченого адвокатом на підготовку і супровід незначної за своєю складністю справи в суді. При цьому, указував, що представник позивача здійснював представництво свого клієнта в інших аналогічних справах, зокрема, у справі про стягнення основного боргу за тим же договором, що є предметом даного судового спору, а тому витрачений ним час на підготовку позовної заяви є завищеним. Разом з цим, відповідачем ставиться під сумнів необхідність представництва позивача саме адвокатом Ковальовим Юрієм Юрійовичем, з підстав того, що будучи кінцевим бенефіціаром (тобто власником клієнта, ТОВ "П'ята стража Київ"), він уклав договір про надання правничої допомоги фактично з самим собою, оскільки він є власником Адвокатського об'єднання та видає адвокату, тобто, самому собі, ордер на представництво інтересів позивача; отже, зобов'язання ТОВ "П'ята стража Київ" як замовника та боржника по відношенню до адвоката Ковальова Ю.Ю., як виконавця та кредитора у відносинах надання професійної правової допомоги, були відсутні від самого початку, у зв'язку з чим просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивача.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, беручи до уваги клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п.2 ч.5 ст.129 ГПК України).
За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правничої (правової допомоги) № 09/04 ПТ від 09.04.2021.
При цьому, судом було ураховано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів учасника справи (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 та від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).
Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2022 у справі №910/2692/22 є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.
Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти на Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція".
Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2022 у справі №910/2692/22 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2022 у справі №910/2692/22 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція".
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 07.11.2022.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран