Справа № 127/22020/22
Провадження № 4-с/127/63/22
04 жовтня 2022 року м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Іщук Т. П., розглянувши скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Першого та Другого відділів державної виконавчої служби у м. Вінниці щодо накладення арешту на майно боржника,
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця Першого та Другого відділів державної виконавчої служби у м. Вінниці щодо накладення арешту на майно боржника.
Вивчивши зазначену скаргу, суд дійшов висновку, що скарга не може бути прийнята до провадження з таких підстав.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Тобто за змістом цієї норми в порядку ст.447 ЦПК України зі скаргою на дії ДВС може звернутися саме сторона виконавчого провадження та під час виконання рішення судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства.
Відповідні роз'яснень, викладених в п. 1, 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 «Про судову практику у справах про зняття арешту з майна», у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження».
Зі змісту скарги слідує, що на транспортний засіб «Ssang young Kyron m 2.0 XDI», д.н.з НОМЕР_1 , належний заявнику на праві власності, в різний час державною виконавчою службою було накладено кілька арештів. Про вказані арешти заявнику нічого не було відомо, ніяких постанов державного виконавця він не отримував та дізнався про їх наявність через інформацію із сервісного центру МВС України. Вказуючи на порушення його майнових прав з посиланням, зокрема, на положення ст. 391 ЦК України (який є способом захисту за вимогами негаторного позову) вважає, що існують підстави для зняття арештів. Водночас, заявник вказує, що за повідомленням першого відділу ДВС у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 20.09.2022 №102251/15.26-25/26 надати інформацію про виконавчі провадження, в межах яких накладався оспорюваний арешт, не вбачається можливим у зв'язку із знищенням матеріалів за строком зберігання.
В той же час, за даними АСДС Вінницького міського суду Вінницької області не підтверджується, а матеріали поданої скарги також не містять будь-яких доказів по обставинам того, що заявник ОСОБА_1 є чи був стороною по справі, яка розглядалася Вінницьким міським судом Вінницької області в порядку цивільного судочинства, та на підставі якої органами виконавчої служби накладались оскаржувані арешти.
Отже в даному випадку не убачається підстав можливості реалізації заявником ОСОБА_1 процесуального права на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, оскільки законом передбачений інший порядок судового захисту, а саме звернення до суду з відповідними позовними вимогами про зняття арешту з майна в позовному провадженні,
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20 (провадження № 61-8240св21).
З огляду на викладене у прийняті скарги ОСОБА_1 до провадження необхідно відмовити.
При цьому суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в діючій редакції) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
З огляду на викладене, зважаючи, що судом не встановлено, що ОСОБА_1 є чи був стороною виконавчого провадження під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до норм ЦПК України, суд дійшов висновку про відмову у прийняті до провадження вказаної скраги.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 186, ст. 259-261, 353, 354, 447,448 ЦПК України, суд
Відмовити у прийняті до провадження скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Першого та Другого відділів державної виконавчої служби у м.Вінниці щодо накладення арешту на майно боржника.
Роз'яснити заявнику його право на звернення до суду з позовними вимогами про зняття арешту з майна у порядку позовного провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: