Провадження № 22-ц/803/6133/22 Справа № 185/2356/22 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У.М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
08 листопада 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, -
У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” (далі - ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля”) про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, мотивуючи його тим, що мотивуючи його тим, що з 18 червня 1979 року по 23 жовтня 1980 року він працював на підприємстві відповідача у шкідливих умовах з повним робочим днем у шахті та був звільнений з роботи у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності.
Вказував, що 25 квітня 1980 року під час виконання трудових обов'язків з ним стався нещасний випадок, обставини якого викладені в акті №42 про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 28 квітня 1980 року, та внаслідок нещасного випадку він отримав закритий осколковий перелом верхньої третини правого стегна, відкритий перелом обох кісток правої голені в верхній третині зі зміщенням уламків.
Зазначав, що лікування отриманої травми не дало бажаного ефекту, відчуття болю та дискомфорту не припинились до теперішнього часу. Вперше він був оглянутий Павлоградською ВТЕК 21 жовтня 1980 року, за результатами огляду йому було встановлено другу групу інвалідності, 60 відсотків втрати загальної працездатності та 100 відсотків втрати професійної працездатності внаслідок виробничої травми, що сталася 25 квітня 1980 року.
Посилаючись на те, що при чергових переоглядах змінювалася група інвалідності та процент втрати працездатності, а 03 жовтня 2005 року йому було встановлено 60 відсотків втрати професійної працездатності безстроково, а тому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 650 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 150 000 грн. з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів. Вирішено питання стосовно судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що склад правопорушення у діях відповідача відсутній. Відповідачем вимоги нормативно-правових актів з охорони праці не порушувалися. В матеріалах справи відсутні докази настання будь-яких аварій на підприємстві та/або доказів порушення норм законодавства з охорони праці, відсутні будь-які акти перевірок відповідних контролюючих органів про порушення з боку відповідача. Позивачем не надано доказів про притягнення посадових осіб відповідача до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Отже, враховуючи факт відсутності встановлених фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці є недоведеним причинний зв'язок між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача. Вказує, що позивачем не надано первинної довідки МСЕК, яка повинна бути оглянута у судовому засіданні. Індивідуальна програма реабілітації інваліда в матеріали справи не надана, що свідчить про невиконання позивачем заходів, направлених на відновлення свого здоров'я.
Позивач правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що записами у трудовій книжці позивача підтверджується, що він працював на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з 18 червня 1979 року по 23 жовтня 1980 року, був звільнений у зв'язку з встановленням інвалідності (а.с.8).
28 квітня 1980 року був затверджений акт №42 про нещасний випадок на виробництві шахта «Степова» виробничого об'єднання «Павлоградвугілля», що стався з ОСОБА_1 25 квітня 1980 року о 07:15 годині (а.с.9-10).
В акті викладені обставини, за яких стався нещасний випадок: у зв'язку з падінням тиску на олійостанції ОСОБА_1 став оглядати механізоване кріплення МК-97, пересуваючись по лаві, на 23 секції під час огляду стойки кріплення обвалилася порода і важко травмувала праву ногу ОСОБА_1 .
Причинами нещасного випадку зазначені: обвалення порід кровлі у зв'язку з місцевим зволоженням, несправність замку гидростойки комплексу МК-97, слабка трудова та технологічна дисципліна серед працівників.
На адвокатський запит була надана інформація комунальним закладом «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» ДОР» про те, що ОСОБА_1 вперше був оглянутий Павлоградською ВТЕК 21 жовтня 1980 року згідно акту огляду №12-16/4. За результатами огляду ОСОБА_1 було встановлено другу групу інвалідності, 60 відсотків втрати загальної працездатності, 100 відсотків втрати професійної працездатності внаслідок виробничої травми, яка сталася 25 квітня 1980 року, про що була видана довідка серії Д-70 №721765. При чергових переоглядах змінювався відсоток втрати працездатності та група інвалідності, 04 грудня 1984 року було встановлено третю групу інвалідності безстроково, 03 жовтня 2005 року було встановлено 60 відсотків втрати професійної працездатності безстроково (а.с.11).
Зазначеними доказами підтверджується факт отримання позивачем травми внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом, яка призвела до встановлення йому втрати 70 відсотків професійної працездатності та інвалідності другої групи, а також факт видачі позивачу довідки про первинний огляд ВТЕК 21 жовтня 1980 року.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов до висновку про доведеність спричинення позивачу моральної шкоди, провини відповідача в її спричиненні та причинно-наслідковий зв'язок між винними діями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків - стійкої втрати професійної працездатності у загальному розмірі 60 відсотків внаслідок нещасного випадку на виробництві. Враховуючи обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили, суд стягнув компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди у розмірі 150 000 грн. з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Статтею 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Крім того, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до Закону України «Про охорону праці», на підприємство покладено обов'язок забезпечити якісні та безпечні умови праці.
Крім того, статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012).
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Події, які породили цивільне право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з указаним позовом, мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі місцевим судом вірно застосовані положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.
Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Необхідною умовою виникнення зобов'язання з відшкодування моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов'язаний з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні. У статті 440-1 ЦК Української РСР виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК Української РСР, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була уповноважена на її заподіяння.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Вказаний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №210/3110/16-ц (провадження №61-4983св18), який суд враховує при вирішенні цієї справи. У постановах Верховного суду України від 16 травня 2012 року у справі №6-27цс12, від 24 грудня 2014 року у справі №6-188цс14, від 18 березня 2015 року у справі №6-24цс15 викладено правову позицію, згідно з якою правила відшкодування шкоди, в тому числі моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом, визначаються днем первинного встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності, а не днем безпосередньо нещасного випадку на виробництві.
З огляду на викладене при вирішенні справи про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , суд застосував законодавство, яке діяло станом на день первинного встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності позивачу.
Такі правові висновки викладено і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №210/2104/16-ц; від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі №210/5258/16-ц (провадження №14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги про те, що суд належним чином не проаналізував змісту позовної заяви та доказів, наданих позивачем є безпідставними.
Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.