Справа № 750/5348/22
Провадження № 2/750/1311/22
07 листопада 2022 року м. Чернігів
Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:
судді Карапута Л.В.,
секретаря Новик В.С.,
за участі представника позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Алексієнко О.В. ,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_3 до Чернігівської міської ради про встановлення факту проживання зі спадкодавцем понад п'ять років станом на час відкриття спадщини, треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в с т а н о в и в:
02.09.2022 позивач звернулася до суду з позовом до Чернігівської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю спадкодавця ОСОБА_6 разом з ОСОБА_3 в період з 20 листопада 2015 року по 27 листопада 2021 року.
В обгрунтування позову позивач зазначила, що з 1987 року разом зі своїми батьками мешкала в квартирі АДРЕСА_1 . В сусідній квартирі АДРЕСА_2 вказаного будинку мешкала громадянка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З самого початку у позивача, її батьків з ОСОБА_6 склалися добрі, майже родинні відносини, оскільки остання будучи на той час людиною похилого віку була самотньою і тому відносилася до батьків позивачки, як до своїх дітей, а до позивачки як до внучки. В 2004 році позивачка вийшла заміж, почала мешкати в квартирі АДРЕСА_3 разом зі своїм чоловіком, у них народилася донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Влітку 2015 року донька позивачки повідомила, що виходить заміж, тому ОСОБА_6 запропонувала молодому подружжя оселитися в її квартирі, а вона оселиться в кімнаті ОСОБА_8 , яку фактично доглядала та виховувала з дитинства і яку називала виключно онукою. Дана пропозиція знайшла підтримку у позивачки та її чоловіка, оскільки ОСОБА_6 потребувала постійної сторонньої допомоги і майже була не здатна себе обслуговувати, тому з листопада 2015 року ОСОБА_6 стала проживати в квартирі позивача, зайнявши колишню кімнату її доньки ОСОБА_8 , де проживала до своєї смерті. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 , всі втрати на її поховання здійснила позивачка. Після її смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_4 . Інших спадкоємців у померлої не було та спадкова справа не заводилася, тому просить встановити факт постійного проживання однією сім'єю спадкодавця ОСОБА_6 разом з ОСОБА_3 в період з 20 листопада 2015 року по 27 листопада 2021 року. Встановлення даного факту потрібно позивачці з метою визнання її спадкоємцем п'ятої черги та належного нотаріального оформлення спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_6 .
У судовому засіданні позивач позов підтримала та пояснила суду, що ОСОБА_6 була сусідкою батьків, мали хороші відносини, батько позивача допомагав робити ремонт та виконував іншу чоловічу роботу, оскільки ОСОБА_6 чоловіка та дітей не мала. Коли позивач була вагітна, померла її мати і ОСОБА_6 почала піклуватися як про власну дочку, допомагала з хатньою роботою, залишалась з дитиною. В 2015 році, коли дочка виходила заміж, ОСОБА_6 запропонувала молодятам жити в її квартирі, а сама натомість переїхала жити до позивачса в трьохкімнатку квартиру за адресою: АДРЕСА_5 . ОСОБА_6 мала свою окрему кімнату, харчувались разом. Позивач оплачувала комунальні послуги, купувала продукти, необхідні ліки, квитанції не збереглись. ОСОБА_6 давала деякі кошти з пенсії за власним бажанням. В останній час у ОСОБА_6 почались проблеми із серцем, неодноразово викликали швидку допомогу та 6 марта 2021 року у ОСОБА_6 стався інфаркт. Через поширення коронавірусу лікарі сказали залишити ОСОБА_6 вдома і продовжити там лікування. Після смерті ОСОБА_6 поховання здійснювала за власні кошти.
Представник позивача просив позов задовольнити.
Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову з підстав відсутності в матеріалах справи належних доказів на підтвердження факту спільного проживання позивача зі спадкодавцем понад п'ять років станом на час відкриття спадщини.
Треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись в установленому законом порядку, подали заяви про розгляд справи без їх участі, просили позов задовольнити.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши сторони, допитавши свідків, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 1218 Цивільного кодексу України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини 1 статті 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Частина 2 статті 1221 ЦК України також визначає, що якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Частина 1 статті 1223 ЦК України встановлює, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Відповідно до частини 2 статті 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Так, статтею 1264 ЦК України визначено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Натомість відповідно до статті 1265 ЦК України, у п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.
Частиною 1 статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини 1 статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Відповідно до наданої заявником довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб станом на 28.12.2021 року (лист від 10.01.2022 року №134), за адресою: АДРЕСА_6 була зареєстрована і проживала одна особа - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яку було знято з реєстрації за даною адресою 28.12.2021 року у зв'язку зі смертю. З даних паспорта ОСОБА_6 також вбачається, що вона була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 з 03.09.1987 і місця своєї реєстрації не змінювала.
Натомість відповідно до іншої наданої позивачкою довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб станом на 03.02.2022 року (лист від 07.02.2022 року №1129) за адресою: АДРЕСА_5 були зареєстровані і проживали наступні особи: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При цьому з даних паспорта ОСОБА_3 вбачається, що вона була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 з 23.12.2004 року і місця своєї реєстрації не змінювала. Будь-яких доказів, які б підтверджували факт проживання позивачки або її доньки у квартирі АДРЕСА_4 позивачкою надано не було. Так само не було надано будь-яких доказів, які б підтверджували факт проживання ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1 .
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 10).
Відповідно до підпункту 3.22. пункту 3 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, доказами постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем можуть бути: відмітка у паспорті спадкоємця про реєстрацію його місця проживання; довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» визначено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті З СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов 'язані спільним побутом, мали взаємні права та обоє 'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім X тощо. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК.
При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства, закрупіленому у ст. 1 Закону України «Про Всеукраїніський перепис населення», згідно з яким домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
Частина 4 статті 3 Сімейного кодексу України також визначає, що сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Так, у даному випадку позивачка та члени її сім'ї не були родичами ОСОБА_6 на підставі шлюбу, кровного споріднення або усиновлення.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватись не припущеннях.
Позивачем не було надано будь-яких письмових доказів як на підтвердження факту спільного проживання з померлим спадкодавцем, так і на підтвердження факту наявності спільних витрат, спільного бюджету, спільного ведення господарства та наявності взаємних прав і обов'язків.
Позивачкою було подано копії свідоцтва про смерть ОСОБА_6 , свідоцтва про поховання, а також накладної №5765 від 01.12.2021 року, яка підтверджує, що заявниця здійснила поховання ОСОБА_6 за власний рахунок.
Заявник не надає жодних доказів, які б підтверджували ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла. Як вказано у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц для встановлення факту спільного проживання, показання свідків не можуть бути єдиною підставою.
Відповідно до висновків Верховного Суду зроблених в постанові Касаційного цивільного суду по справі №542/1648/19 від 25.05.2022, що надання допомоги одинокій особі похилого віку (спадкодавцю) не є безумовним підтвердженням факту проживання однією сім'єю.
Згідно інформації Департаменту соціальної політики ЧМР, що міститься в листі №89/2022/2-16.06 від 12.09.2022, ОСОБА_6 була отримувачем житлової субсидії.
В поданих заявах та деклараціях ОСОБА_6 зазначала, що проживає за адресою своєї реєстрації одна та немає інших членів сім'ї (а.с. 47-51).
Таким чином, подані заяви ОСОБА_6 свідчать про те, що остання не вважала членом своє сім'ї - ОСОБА_3 . Жодних доказів щодо проживання ОСОБА_6 за іншою адресою позивачем не було надано.
Судом встановлено, що за адресою: АДРЕСА_5 була призначена житлова субсидія гр. ОСОБА_4 на період з 01.05.2015 року по 30.04.2016 року включно на склад сім'ї 4 особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 .
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_6 отримувала субсидію з Державного бюджету України на себе в період з 01.03.1997 року по 31.12.2021 року включно, а ОСОБА_4 отримував субсидію разом з членами своєї сім'ї в період з 01.05.2015 року по 30.04.2016 року, що вказує на відсутність їх спільного проживання, спільного бюджету, ведення спільного господарства та наявність спільних витрат, оскільки кожний окремо мав утримувати своє майно.
Допитана в судовому засіданні позивач в якості свідка пояснила, що ОСОБА_6 постійно мешкала за адресою АДРЕСА_5 з листопада 2015 року до 27 листопада 2021 року. Мала окрему кімнату із всіма необхідними речами: ліжко, стіл, стілець, шафа. Харчувалась разом однією сім'єю, кошти були спільні. Пенсія ОСОБА_6 становила 2200 грн, за своїм бажанням остання давала кошти на придбання продуктів, ліків, допомагала інколи з хатньою роботою, дивилась за дитиною.
Свідок ОСОБА_10 дала свідчення суду, що знайома з ОСОБА_6 з 1987 року, коли батьки позивача отримали квартиру. ОСОБА_6 була сусідкою для родини позивача, дуже часто вона зверталась за допомогою, тому що була одинока. Коли свідок приходила на свята до родини ОСОБА_3 , там постійно була присутня ОСОБА_6 . Свідок зазначила, що чи з 2015, чи з 2016 року ОСОБА_6 почала проживати в квартирі позивача. На той час була уже слабкою і потребувала нагляду і допомоги. У сказаній квартирі ОСОБА_6 мала власну кімнату, харчувалась разом із сім'єю позивача та мала все необхідне.
Свідок ОСОБА_12 пояснила, що знайома з ОСОБА_6 з 1988-1989 року, жили в одному багатоквартирному будинку. Знає позивача і її сім'ю. ОСОБА_6 постійно ходила в гості до родини позивача, мали дуже теплі відносини, була для них як член сім'ї. З 2015 року коли дочка позивача вийшла заміж, ОСОБА_6 переїхала жити в квартиру позивача.
Судом встановлено, що крім показань свідків, матеріали справи не містять інших доказів, які б підтверджували, що у ОСОБА_3 та ОСОБА_6 був спільний бюджет, вони вели спільне господарство, були спільні витрати та придбання іншого майна в інтересах сім'ї та показання свідків з боку позивача не можуть підтверджувати факт проживання однією сім'єю понад п'ять років у період з 20.11.2015 року по 27.11.2021 року.
Позивач не навів, якими доказами підтверджено, що в указаний період ОСОБА_3 мала з ОСОБА_6 спільний бюджет, вони вели спільне господарство, були пов'язані виконанням взаємних прав і обов'язків та спільним побутом.
Окрім цього, як вказано у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц для встановлення факту спільного проживання, показання свідків не можуть бути єдиною підставою.
Верховний Суд виходить з того, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати частину другу статті З СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/1 б-ц (провадження № 14-283цс18), та Верховним Судом у постановах від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17 (провадження № 48280св18); від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження № 61 -17111 св20) та від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17 (провадження № 61 -7715св21).
Таким чином, суд погоджується, що лише показаннями свідків за відсутності інших доказів не може бути встановлений факт спільного проживання однією сім'єю спадкодавця ОСОБА_6 разом з ОСОБА_3 понад п'ять років у період з 20.11.2015 року по 27.11.2021 року. Жодних інших належних письмових доказів, які б підтверджували доводи позивача щодо фактичного перебування ОСОБА_6 на утриманні у ОСОБА_3 , ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту у матеріалах справи відсутні, а отже відсутні підстави для задоволення вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю спадкодавця ОСОБА_6 разом з ОСОБА_3 в період з 20 листопада 2015 року по 27 листопада 2021 року за адресою АДРЕСА_5 .
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже не підлягають стягненню судові витрати на користь позивача в разі відмови в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
в задоволенні позову ОСОБА_3 до Чернігівської міської ради про встановлення факту проживання зі спадкодавцем понад п'ять років станом на час відкриття спадщини, треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 08.11.2022.
Суддя Л.В. Карапута