Справа №127/24256/22
Провадження № 2/127/3170/22
02 листопада 2022 року м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Шаміна Ю.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, надання дозволу на тимчасовий виїзд малолітньої дитини за кордон без згоди батька,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, надання дозволу на тимчасовий виїзд малолітньої дитини за кордон без згоди батька.
Зазначена позовна заява не відповідає вимогам, встановленим ст. 175 ЦПК України, а тому є підстави для залишення її без руху відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України з метою усунення недоліків.
Відповідно до частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Так, пунктом 22 ч. 1 Правил перетинання державного кордону громадянами України встановлено, що виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон.
В постанові Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 766/15686/16-ц зазначено, що дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення. Надання такого дозволу на виїзд без визначення його початку й закінчення, а також країни перебування без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.
Крім того, Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 із змінами і доповненнями, передбачено, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків. Відповідно до пп.1 п.4 вказаних Правил виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.
З аналізу положень ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», вбачається, що даною нормою передбачена можливість ухвалення судом рішення про надання дозволу на одноразовий виїзд за кордон особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку. Такі поїздки можуть мати разовий характер з певним часовим проміжком перебування, у тому числі у відповідній державі.
Відповідно до цілей Гаазької конвенції, суть якої полягає у тому, що один із батьків не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини або переміщення дитини на необмежений час у інше місце, зокрема, вивозити її в іншу державу або не повертати дитину до держави її постійного місця проживання.
Згідно п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Отже, в порушення вимог п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві не конкретно викладено спосіб захисту прав, передбачений законом, оскільки позивачем не зазначено до якого саме населеного пункту необхідно вивезти дитину, не зазначено початкову дату виїзду за кордон.
В порушення вимог п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, викладаючи обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, позивач не зазначила, якими докази підтверджується період виїзду дитини за кордон.
Також слід зазначити, що оскільки спір між батьками про виїзд дитини за кордон належить до категорії спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання (перебування) дитини, то відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України участь органу опіки та піклування у розгляді цих справ є обов'язковою. На підставі ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування має надати письмовий висновок щодо вирішення спору на підставі відомостей, одержаних від батьків дітей, з приводу обґрунтування як доцільності виїзду, так і заперечень другого з батьків.
Однак позивач не зазначає у позовній заяві чи зверталась вона до органу опіки та піклування з питанням про надання дозволу на виїзд дітей за межі України. Зокрема, у матеріалах справи відсутні підтверджуючі документи від органу опіки та піклування (висновок, рекомендації) про надання згоди на тимчасовий виїзд за межі України неповнолітніх дітей дитини чи про відмову у цьому.
Крім того, позивач обґрунтовуючи вимоги щодо надання дозволу на виїзд дитини за кордон вказує, що їй запропоновано роботу в Канаді з досить високим заробітком, однак доказів того суду не надає.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 3 ст. 83 ЦПК України).
Як вбачається із позовної заяви ОСОБА_1 обґрунтовуючи свій позов, посилається на те, що після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати із позивачем, наданий час вони проживають в Польщі, батько дитини, здоров'ям, розвитком, досягненнями дочки не цікавився.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом вирішення питання про залишення проживання дитини з одним із батьків за відсутності про це спору між сторонами у судовому порядку можливе одночасно з розглядом вимоги про розірвання шлюбу. В іншому ж випадку спір про визначення місця проживання дитини (дітей) вирішується судом з дотриманням правил ст. 161 СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Разом з тим, в позовній заяві позивач, посилаючись на положення ст. 161 СК України, не зазначила обставин наявності спору між сторонами саме щодо визначення місця проживання дитини, можливості його врегулювання в позасудовому порядку та доказів щодо цього, оскільки в позовній заяві позивач сама ж вказує на те, що відповідач дитиною не цікавиться. Не містить позовна заява і зазначення підстав для звільнення від доказування.
Слід звернути увагу позивача на те, що відповідно до ч. 3 ст. 83 ЦПК України докази, якими підтверджуються обставини та на яких ґрунтуються заявлені вимоги, подаються разом з поданням позовної заяви до суду.
Крім того, згідно із ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Пунктом 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866, передбачено, що для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).
Під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини.
Працівник служби у справах дітей за місцем проживання дитини проводить бесіду з батьками та відвідує їх за місцем проживання, про що складає акт обстеження житлово-побутових умов.
Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.
Крім цього, в постанові Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) вказано, що під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини участь органу опіки та піклування є обов'язковою, а позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (суд обов'язково враховує стан здоров'я і батьків, і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло.
Отже, позивачу, необхідно викласти обставини та зазначити докази, які підтверджують незгоду відповідача на визначення місця проживання дитини з матір'ю, наявності спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини, адже позивач вказує, що наданий час проживає з донькою в Польщі.
Також до матеріалів позовної заяви не додано письмовий висновок органу опіки і піклування щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дітей, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дітьми, брати участь у їх вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, в порядку підготовки справи до розгляду, як це передбачено ст. 19 СК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання заявником ухвали.
Керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 260, 261, 311 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, надання дозволу на тимчасовий виїзд малолітньої дитини за кордон без згоди батька - залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків не більше п'яти днів з дня отримання ухвали.
У разі невиконання ухвали суду у зазначений строк заяву вважати неподаною та повернути заявникові зі всіма доданими до неї документами.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з дня її підписання суддею.
Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна