Справа №127/8862/19
Провадження №1-кп/127/253/19
02 листопада 2022 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі
судді-доповідача ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених статтею 348, частиною першою статті 263, частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України,
В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених статтею 348, частиною першою статті 263, частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивоване тим, що ризики, які існували на час застосування до обвинуваченого зазначеного запобіжного заходу, на даний час не відпали. Зауважив, що менш суворий запобіжний захід не здатний забезпечити запобіганню наявним ризикам.
Обвинувачений ОСОБА_5 щодо клопотання прокурора поклався на думку суду.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_4 - заперечила проти задоволення клопотання прокурора, натомість просила змінити її підзахисному запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт. Наголосила на тому, що ОСОБА_5 має важке захворювання.
Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов до такого висновку.
23.04.2020 набрав чинності Закон України від 13.04.2020 № 558-IX «Про внесення зміни до пункту 20-5 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) щодо особливостей судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та розгляду окремих питань під час судового провадження на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 558-IX).
Зазначеним Законом № 558-IX пункт 20-5 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) викладено у новій редакції та встановлено особливості судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях та розгляду окремих питань під час судового провадження.
Абзацам шостим пункту 1 Закону № 558-IX регламентовано, що у разі неможливості у визначений КПК строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім клопотання, поданого на розгляд до Вищого антикорупційного суду, воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально, або може бути передано для розгляду до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції або до суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів в порядку, передбаченому абзацом шостим цього пункту.
11.03.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», відповідно до пункту 1 якої з 12 березня до 3 квітня 2020 встановлено на усій території України карантин, дію якого було неодноразово продовжено.
З огляду на викладене, зважаючи на неможливість зібрання суду в повному складі, за наявності необхідності виконання приписів частини третьої статті 331 КПК щодо доцільності перебування обвинуваченого під вартою або ж доцільності зміни застосованого до нього запобіжного заходу на інший, не пов'язаний з позбавленням волі, суд вважає за можливе розглянути клопотання сторін кримінального провадження головуючим суддею.
Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК, зокрема, частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.
Строк дії, обраного ОСОБА_5 запобіжного заходу, спливає 13.11.2022. Отже, стороною обвинувачення вищезазначені вимоги кримінально-процесуального законодавства щодо строку звернення з відповідним клопотанням до суду були дотримані, натомість вимоги щодо вручення копії клопотання обвинуваченому дотримані не були. Разом з тим, суд враховує, що сторона захисту не заперечувала проти розгляду клопотання прокурора, не погоджуючись з його доводами, а чинне кримінально-процесуальне законодавство не містить застережень, згідно з якими порушення порядку звернення з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу спричиняє відмову в задоволенні клопотання або ж залишення клопотання без розгляду. Натомість зі змісту статті 350 КПК випливає, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.
У постанові від 22.02.2021 (справа № 991/1226/21) ВС звернув увагу на те, що КПК не передбачає відмови у продовженні строку запобіжного заходу через пропущення прокурором строку звернення з клопотанням.
Також суд враховує, що частиною третьою статті 331 КПК визначено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Суд вважає за доцільне зазначити, що приписи частини третьої статті 331 КПК є імперативними. Саме тому, суд вважає за необхідне вирішити клопотання по суті й надати доводам сторін кримінального провадження відповідну правову оцінку.
Вирішуючи питання щодо доцільності продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.
Відповідно до частини першої статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Питання щодо мети і підстав застосування запобіжних заходів регламентовані статтею 177 КПК. Зокрема, з частини першої статті 177 КПК випливає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Як слідує зі змісту частини другої статті 177 КПК, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Також суд враховує, що відповідно до частини першої статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти України»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»). Водночас наявність щирої впевненості є недостатньою для обґрунтування підозри. Словосполучення «обґрунтована підозра» передбачає наявність існування фактів або інформації, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 48, справа «Cebotari v. Moldova»).
Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Отже, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на даний час з'ясування обставин справи та перевірка їх доказами не завершені, а тому вирішення зазначеного питання на даній стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Вирішуючи питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернуто увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).
Суд також приймає до уваги, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (п. 63, справа «Тодоров проти України»).
З матеріалів кримінального провадження випливає, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні ряду кримінальних правопорушень різного ступеню тяжкості, у тому числі й особливо тяжкого злочину, вчинених у період незнятих та непогашених судимостей. Суд враховує, що на даний час судовий розгляд кримінального провадження не завершений, зокрема недопитані усі свідки у кримінальному провадженні. А тому суд вважає, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт наявності ризиків, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватись від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності та незаконно впливати на свідків.
При цьому, суд також враховує, що відомостей, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою з поважних причин, у тому числі й за станом здоров'я, суду надані не були.
Враховуючи викладене, суд вважає, що правові підстави для зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу відсутні. Натомість, враховуючи положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, з метою забезпечення кримінального провадження та попередження вчинення зазначених вище ризиків, суд вважає за доцільне продовжити ОСОБА_5 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто з 02.11.2022 до 23.59 год. 31.12.2022.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суддя: