Справа № 752/3551/22
Провадження № 2/752/5672/22
21.10.2022 року м. Київ
Суддя Голосіївського районного суду міста Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Гладибороди Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків у порядку регресу, -
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування збитків у порядку регресу та просить стягнути з відповідача на свою користь 1 000,00 грн. шкоди в порядку регресу, а також стягнути судові витрати.
В обгрунтування позову зазначає, що між ПрАТ «СК «Вусо» та ОСОБА_3 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №9292595-02-14-01 від 21.11.2019р., предметом якого стали майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням забезпеченого транспортного засобу Suzuki, д.н.з. НОМЕР_1 . 27.06.2020р. о 14 год. 10 хв. у м. Києві по вул. Велика Васильківська у дворовій території сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Ford Fusion, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля Suzuki, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 . У результаті ДТП було пошкоджено транспортний засіб Suzuki, д.н.з. НОМЕР_1 . Згідно Європротоколу відповідач з обставинами ДТП згодна, вину свою визнала. Потерпіла особа ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «СК «Вусо» із заявою про виплату страхового відшкодування. Страхова компанія склала страховий акт №2037623-1 від 15.07.2020р. та здійснила потерпілій особі страхове відшкодування в розмірі 14 489,00 грн. за платіжним дорученням №19100 від 15.07.2020р. Транспортний засіб, яким керував відповідач, був забезпечений полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту №ЕР/158775125 на момент ДТП в ПрАТ «СК «Ван Клік», яке здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок ПрАТ «СК «Вусо» за вирахуванням розміру франшизи в 1 000,00 грн. Таким чином, як вказує позивач, розмір франшизи підлягає до стягнення з відповідача. 22.03.2021р. між ПрАТ «СК «Вусо», як первісним кредитором, та ФОП ОСОБА_1 , як новим кредитором, укладено Договір №22/032021 про відступлення права вимоги від 22.03.2021р., відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги до відповідача в розмірі 1 000,00 грн. відшкодування розміру франшизи. За таких обставин, оскільки відповідачем не погашено заборгованість у розмірі 1 000,00 грн., позивачем заявлені відповідні вимоги до суду з метою захисту свого порушеного права.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 31.05.2022р. відкрито провадження у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 , ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідач письмового відзиву на позов не надав. Позовну заяву та ухвалу суду про відкриття провадження у справі отримав 26.09.2022р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
На підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, судом встановлено наступне.
21.11.2019р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Вусо», як страховиком, та ОСОБА_3 , як страхувальником, був укладений Договір добровільного страхування наземного транспорту №9292595-02-14-01, предметом якого стали майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом Suzuki New Sx4, д.н.з. НОМЕР_1 .
За умовами цього Договору страховими ризиками є: дорожньо-транспортна пригода, протиправні дії третіх осіб, випадкове пошкодження ТЗ, угон застрахованого ТЗ під час його знаходження в будь-якому місці в будь-який час.
Згідно умов Договору страхова сума складає 509 100,00 грн. за перший рік страхування, 458 190,00 грн. - за другий рік, 412 371,00 грн. - за третій, 371 133,90 грн. - за четвертий, 334 020,51 грн. - за п'ятий., франшиза 0,00.
У результаті ДТП, яке сталося 27.06.2020р. за участю транспортного засобу Ford Fusion, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля Suzuki, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , складено європротокол. Винуватцем ДТП визнана ОСОБА_2 .
Потерпіла особа ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «СК «Вусо» із заявою про виплату страхового відшкодування.
ПрАТ «СК «Вусо» складено страховий акт №2037623-1, за яким визначена сума страхового відшкодування в розмірі 14 489,00 грн.
За платіжним дорученням №19100 від 15.07.2020р. страховик ПрАТ «СК «Вусо» сплатив страхове відшкодування в сумі 14 489,00 грн. потерпілій в ДТП особі.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону; д) якщо страховий випадок настав з використанням забезпеченого транспортного засобу в період, не передбачений договором внутрішнього страхування (при укладенні договору страхування з умовою використання транспортного засобу в період, передбачений договором страхування); а також до підприємства, установи, організації, що відповідає за стан дороги, якщо заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкода виникла з їх вини та до особи, яка заподіяла шкоду навмисно.
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Отже стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України "Про страхування", з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини (аналогічний висновок викладено у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц).
Тому під час розгляду справи не слід ототожнювати правовідносини регресу, регулювання яких здійснюється статтею 1191 ЦК України та статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з правовідносинами суброгації, які регулюються статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування".
Суброгація (від лат. "subrogare" - заміщення, обрання взамін) є одним із видів уступки права, який полягає в тому, що до нового кредитора, який реально виконав зобов'язання у вигляді сплати грошей, переходить право вимагати відповідного відшкодування від особи, відповідальної за завдану шкоду.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц).
Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Страховик виступає замість потерпілого.
Водночас регресом (з лат. "regressus" - зворотній рух) є право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. При регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого в кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою (див. пункти 44-46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17).
Під час регресу право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 жовтня 2020 у справі №910/18279/19.
Згідно із частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Судом встановлено, що на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП ОСОБА_2 була застрахована згідно полісу №158775125 у ПрАТ «Страхова компанія «Ван Клік».
Позивач зазначає, що ПрАТ «СК «Ван Клік» здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок ПрАТ «СК Вусо» за вирахуванням франшизи в розмірі 1 000,00 грн., розмір якої має бути стягнутий з відповідача.
Так, згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, до яких відносяться витрати, які особа мусить зробити для відновлення пошкодженого майна.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Згідно зі ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Відповідно до п. 36.6 ст. 36 цього Закону страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Крім того, судом встановлено, що 22.03.2021р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Вусо», як первісним кредитором, та Суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 , як новим кредитором, укладено Договір №22/03/2021 про відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права первісного кредитора за укладеними договорами страхування та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти в сумі, що дорівнює ціні договору, в порядку та строки, встановлені Договором.
Згідно з підпунктом 3.1.3. п. 3.1. Договору про відступлення права вимоги право вимоги переходить до нового кредитора з моменту перерахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, внаслідок чого новий кредитор набуває прав нового кредитора по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей, які виникли внаслідок заподіяння боржниками збитків страхувальникам первісного кредитора, які уклали Договір страхування з первісним кредитором або третім особам (вимога відшкодування в порядку регресу заподіяного збитку в межах виплачених сум страхових виплат/страхових відшкодувань).
За пунктом 4.1. Договору про відступлення права вимоги ціна договору складає 251 871,37 грн.
Матеріалами справи підтверджується сплата позивачем первісному кредитору 251 871,37 грн., а, отже, підтверджується перехід права вимоги до боржників згідно Додатку №1 до Договору, і в тому числі до боржника ОСОБА_2 в розмірі 1 000,00 грн.
У відповідності до ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 516 Цивільного кодексу України зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про зміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
На адресу відповідача була направлена вимога №2037623-1 про відшкодування збитку в розмірі 1 000,00 грн.
Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем розміру франшизи в 1 000,00 грн., також відповідачем не надано належних доказів на спростування обставин, наведених позивачем.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума в рахунок сплати матеріальної шкоди в розмірі 1 000,00 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
Позивачем на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу надано Договір №17 про надання правової (правничої) допомоги від 10.02.2021р., Додаткова угода №1 Акт приймання-передачі правової (правничої) допомоги від 18.05.2021р., квитанція до прибуткового касового ордера від 15.03.2021р. на суму 8 348,60 грн.
Суд, з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт, що зазначені в акті-приймання передачі робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання робіт, а також з урахуванням наведених норм закону та зазначеного Верховним Судом, стягує з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 8 348,60 грн.
Відповідно розподіляється відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 9, 10, 12, 13, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд -
1. Позовні вимоги за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків у порядку регресу задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 1 000,00 (одна тисяча грн. 00 коп.) грн. матеріальної шкоди, 8 348,60 (вісім тисяч триста сорок вісім грн. 60 коп.) витрат на правову допомогу.
3. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 992,40 (дев'ятсот дев'яносто дві грн. 40 коп.) грн. судового збору.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Голосіївський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ).
Повний текст рішення суду складений та підписаний 21.20.2022р.
Суддя І.О. Ольшевська