Справа № 522/10176/22
Провадження № 1-кп/522/2349/22
02 листопада 2022 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022163510000424 від 23.06.2022 року відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Одеси, з вищою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
18 червня 2022 року приблизно об 22 годині 30 хвилин, завідомо знаючи, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено в Україні військовий стан; а відповідно до Указу Президента України від 14.03.2022 року № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 15.03.2022 № 2119-ІХ з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб військовий стан в Україні продовжено; також відповідно до Указу Президента України від 17.05.2022 № 341/2022«Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 22.05.2022 № 2263-ІХ з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року військовий стан в Україні продовжено строком на 90 діб, ОСОБА_3 перебував за адресою: місто Одеса, проспект Шевченка, 2/Б, де біля ресторану «McDonalds» помітив дерев'яні стільці, якими вирішив заволодіти.
Маючи намір на вчинення крадіжки чужого майна та переслідуючи ціль незаконного збагачення, впевнившись, що його дії залишаються непомітними для оточуючих, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді неправомірного заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів, діючи умисно, ОСОБА_3 , впевнившись, що його дії залишаються непомітними для оточуючих, взяв три дерев'яних стільця з металевими ніжками та помістив їх до багажнику автомобіля марки «MAZDA» 5 в кузові червоного кольору, державний номер НОМЕР_1 .
В подальшому ОСОБА_3 на автомобілі марки «MAZDA» 5 в кузові червоного кольору, державний номер НОМЕР_1 , покинув місце вчинення кримінального правопорушення, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим завдав ПП «МАКДОНАЛЬДЗ ЮКРЕЙН ЛТД» матеріальну шкоду у розмірі 9 тисяч 402 гривні 65 копійок, яка відшкодована на стадії досудового слідства шляхом повернення викраденого майна.
Таким чином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за кваліфікуючими ознаками - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.
У судовому засіданні ОСОБА_3 визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, у вчиненому щиро розкаявся та підтвердив суду такі встановлені під час досудового розслідування фактичні обставини як дата, час, місце, спосіб і наслідки вчиненого ним злочину, зокрема, що він 18 червня 2022 року приблизно об 22 годині 30 хвилин перебував на проспекті Шевченка у м. Одесі біля ресторану «McDonalds», де помітив дерев'яні стільці, якими вирішив заволодіти, в результаті чого, впевнившись, що його дії залишаються непомітними для оточуючих, взяв три дерев'яних стільця з металевими ніжками та помістив їх до багажнику автомобіля марки «MAZDA», після чого покинув місце вчинення кримінального правопорушення. Просив, враховуючи пом'якшуючи обставини, суворо його не карати.
Прокурор просив суд визнати ОСОБА_3 винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Захисник ОСОБА_5 просила суворо не карати обвинуваченого.
Представник потерпілого ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву про слухання справи за її відсутністю, цивільний позов не заявляла.
Під час судового засідання встановлено, що обвинувачений та інші учасники кримінального провадження правильно розуміють зміст фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. Судом встановлено, що відсутні сумніви у добровільності позицій обвинуваченого та інших учасників судового розгляду.
З урахуванням заяви представника потерпілого про розгляд провадження за його відсутності, думки прокурора, обвинуваченого та його захисника, суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються .
Беручи до уваги вищевказане, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України повністю доведена та його дії правильно кваліфіковані стороною обвинувачення.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_3 відповідно до ст. 66 КК України суд враховує щире каяття.
Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 67 КК України, не встановлені.
При визначенні мотивів призначення покарання суд керується наступним.
Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права вимагає від держави його втілення шляхом запровадження ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003 у справі «Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора»: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».
Вимога додержуватись справедливості під час застосування кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема, у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.), статті 14 Міжнародного пакту про громадські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.
Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено, є не лише кара, а й виправлення засудженого. З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхідність та доцільність застосування покарання, враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, суд може, а в деяких випадках, за наявності передбачених кримінальних законом обставин, зобов'язаний звільнити обвинуваченого від покарання та від його відбування.
Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Питання звільнення від відбування покарання з випробуванням врегульоване статтею 75 КК України, відповідно до якої, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Суд, при обранні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у відповідності до вимог ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого, особу обвинуваченого, та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
З урахуванням наведених положень законодавства, при призначенні покарання суд враховує, що обвинувачений скоїв тяжкий злочин.
Також суд бере до уваги і зміст обвинувачення, яке складається з одного епізоду та те, що обвинувачений є раніше не судимою особою, має позитивну характеристику. У вчиненому злочині обвинувачений ОСОБА_3 щиро покаявся.
Згадані пом'якшуючі обставини, а також відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , відсутність обставин, що обтяжують покарання, в своїй сукупності та співвідношенні істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та дають суду підстави для призначення обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції частини статті обвинувачення, а саме - строком на п'ять років, зі звільненням особи від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки.
Застосування інституту звільнення від відбування покарання, яке, як зазначено, має бути індивідуальним щодо кожної особи, на думку суду, не зашкодить реалізації цілей покарання, сприятиме виправленню обвинуваченого без ізоляції від суспільства та попередженню скоєння ним нових злочинів.
У той же час, відповідно до вимог ст. 76 КК України з метою контролю за поведінкою засудженого для встановлення факту його виправлення, суд вважає за необхідне покласти на засудженого ОСОБА_3 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Питання речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.
На підставі ч. 4 ст. 174 КПК України, суд приходить до висновку про необхідність скасування арешту майна, який був накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 27.06.2022 року.
Цивільні позови у кримінальному проваджені не заявлялися.
Відомостей про процесуальні витрати суду не надано.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368- 371,374 КПК України,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання, встановивши йому іспитовий строк 2 (два) роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме строк випробування, рахувати з моменту ухвалення вироку, тобто з 02 листопада 2022 року.
До вступу вироку в законну силу запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не обирати.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 27.06.2022 року, а саме на: автомобіль MAZDA 5, в кузові червоного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , ключ від вказаного ТЗ, свідоцтво про реєстрацію ТЗ на ім'я ОСОБА_7 , три дерев'яних стільці з металевими ніжками.
Речові докази: три дерев'яних стільці з металевими ніжками - вважати такими, що повернуто власнику майна; автомобіль MAZDA 5, в кузові червоного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , ключ від вказаного ТЗ, свідоцтво про реєстрацію ТЗ на ім'я ОСОБА_7 - повернути власнику.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1