Справа № 522/7273/21
Провадження № 2/522/503/22
(заочне)
10 жовтня 2022 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Федчишеної Т. Ю.,
за участі секретаря судового засідання - Гаркуші Є. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що на підставі договору - купівлі продажу від 26.02.2021 вона є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Перед укладенням договору, Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради 18.02.2021 було направлено нотаріусу відомості № П1-37009-ю/л про осіб, зареєстрованих у зазначеній квартирі, відповідно до яких станом 18.02.2021 у ній була зареєстрована одна особа - ОСОБА_3 .
Проте, при отриманні 30.03.2021 від Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради відомостей № В1-63617-ю/л про осіб, зареєстрованих у квартирі з'ясувалося, що у квартирі зареєстрована повнолітня дочка продавця - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Посилаючись на те, що реєстрація відповідача у належній їй квартирі обмежує її право розпорядження нею на власний розсуд, збільшує розмір витрат на комунальні послуги, просила позов задовольнити.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 травня 2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.
Сторони у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. У поданих до суду заявах представник позивача - адвокат Жмуд О. В. просив розгляд справи провести у відсутність позивача та її представника, позов підтримав та просив його задовольнити.
Оскільки відповідач про розгляд справи повідомлялася належним чином, відзив на позовну заяву не подала, ураховуючи відсутність заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2022 року постановлено провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі - продажу, укладеного між нею та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , від імені яких на підставі довіреностей діяв ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бежаном А. В. 26.02.2021. Право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 лютого 2021 року, індексний номер - 246166610.
Згідно з відомостями, наданими Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради № П1-37009-ю/л від 18.02.2021 про зареєстрованих осіб у квартирі АДРЕСА_2 , у ній зареєстрований ОСОБА_3 .
З відомостей, наданих Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради № В1-63617-ю/л від 30.03.2021 слідує, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані такі особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата реєстрації особи 24.03.2021; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата реєстрації 24.03.2021; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата реєстрації особи 03.03.2010.
З листа Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 30.07.2021 № 1505/01-07 слідує, що адміністратором Департаменту при формуванні відомостей № п1-37009-ю/л від 18.02.2021 про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 виявлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована Департаментом за іншою адресою, при цьому під час проведення реєстрації місця проживання нею надавався витяг з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, відповідно до якого місце проживання ОСОБА_2 не зареєстровано. З огляду на зазначене, при формуванні відомостей № П1-37009-ю/л від 18.02.2021 про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 адміністратор Департаменту помилково зазначила, що за вказаною адресою зареєстрований лише ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дата реєстрації місця проживання - 12.04.1989. У подальшому ОСОБА_1 було видано довідку № В1-63617-ю/л від 30.03.2021, відповідно до якої у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані такі особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата реєстрації особи 24.03.2021; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата реєстрації 24.03.2021; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата реєстрації особи 03.03.2010. Дана ситуація склалася у зв'язку з тим, що під час формування відомостей про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за заявою ОСОБА_1 адміністратором Департаменту виявлено, що згідно з картотекою з питань реєстрації фізичних осіб місце проживання ОСОБА_2 з 03.03.2010 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому вона не здійснювала зняття з реєстрації місця проживання з цієї адреси, а інформація, зазначена у витязі з Єдиного державного демографічного реєстру щодо відсутності реєстрації місця проживання не відповідала дійсності. З огляду на викладене, інформація надана Департаментом у відомостях № В1-63617-ю/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 30.03.2021 була достовірною. Станом на 27.07.2021 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване місце проживання наступних осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата реєстрації особи 24.03.2021; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата реєстрації 24.03.2021; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата реєстрації особи 03.03.2010.
Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Стаття 391 Цивільного кодексу України регламентує, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Усунення перешкод власник може вимагати навіть тоді, коли ці перешкоди не пов'язані з позбавленням його володінням майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 383 Цивільного кодексу України та ст. 150 Житлового кодексу УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, № 4, №7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
У зв'язку із цим, відповідно до статті 16 ЦК України вимоги про зняття особи з реєстрації за місцем проживання можливе лише при вирішенні спору про житлові права.
Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2020 року у справі № 336/1773/17.
За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Згідно з вимогами ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі - продажу, укладеного між нею та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , від імені яких на підставі довіреностей діяв ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бежаном А. В. 26.02.2021. Право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 лютого 2021 року, індексний номер - 246166610.
Відповідач ОСОБА_2 не є членом сім'ї позивача, а є членом сім'ї попередніх власників квартири, які розпорядилися своєю власністю, продавши її позивачу.
При цьому, право користування цим житлом у відповідача є похідним від права власності на це житло попередніх власників житла. Для нового власника квартири ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 є сторонньою особою, яка втратила право користування цим житлом та її реєстрація в ньому порушує права власника.
Втрата права користування житловим приміщенням є наслідком припинення права власності на житлове приміщення у колишніх власників житла.
За таких обставин, вимоги позивача щодо визнання відповідача такою, що втратила право користування житлом є обґрунтованими.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені ОСОБА_1 по сплаті судового збору, слід стягнути з відповідача.
Керуючись ст. 12, 76-81, 263, 265, 280-283 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено 26.10.2022.
Суддя Т. Ю. Федчишена