Справа № 509/7127/21
02 листопада 2022 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Кочко В.К.,
за участю секретаря судового засідання Савченко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у смт.Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики
14.12.2021 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у сумі 66705 доларів США.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що 10.12.2015 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики шляхом видачі розписки, за умовами якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти у розмірі 40000 доларів США, які ОСОБА_2 зобов'язалась повернути не пізніше 60 діб з дня вимоги та сплатити 10,2 % річних на суму неповерненого боргу за користування грошовими коштами.
16.09.2021 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики.
На момент укладення договору про відступлення права вимоги, грошові кошти позичальником не повернуто.
22.09.2021 р. на адресу відповідача направлено вимогу про повернення грошових коштів за договором позики.
У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договорами позики, позивач, як новий кредитор у зобов'язанні, звернувся до суду з даним позовом.
27.01.2022 р. до суду надійшов відзив на позов від відповідача ОСОБА_2 , в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
31.01.2022 р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Судакова В.В.
22.02.2022 р. відповідач ОСОБА_2 надала до суду заперечення.
У судове засідання позивач та його представник не з'явилися, 02.11.2022 р. до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Судакова В.В. про проведення засідання за відсутністю позивача та його представника.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи, повідомлявся належним чином.
Дослідивши матеріали справи, суд надходить до наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 10.12.2015 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики шляхом видачі розписки, за умовами якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти у розмірі 40000 доларів США, які ОСОБА_2 зобов'язалась повернути не пізніше 60 діб з дня вимоги та сплатити 10,2 % річних на суму неповерненого боргу за користування грошовими коштами.
16.09.2021 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики.
На момент укладення договору про відступлення права вимоги, грошові кошти позичальником не повернуто.
22.09.2021 р. на адресу відповідача направлено вимогу про повернення грошових коштів за договором позики.
Матеріали цивільної справи містять розписку, складену 10.12.2015 р., згідно змісту якої ОСОБА_2 взяла у борг у ОСОБА_3 суму грошових коштів у розмірі 40000 доларів США, зобов'язалась повернути не пізніше 60 діб з дня усної вимоги ОСОБА_3 та сплатити 10,2 % річних на суму неповерненого боргу за користування грошовими коштами.
16.09.2021 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору належне первісному кредитору право вимоги первісного кредитора до позичальника - ОСОБА_2 за договором позики від 10.12.2015 р.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань по поверненню грошових коштів, отриманих у позику.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що дійсно 10.12.2015 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики шляхом видачі розписки, за умовами якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти у розмірі 40000 доларів США, які ОСОБА_2 зобов'язалась повернути не пізніше 60 діб з дня вимоги та сплатити 10,2 % річних на суму неповерненого боргу за користування грошовими коштами. На момент оформлення розписки ОСОБА_2 знаходилась у зареєстрованому шлюбі з сином позивача - ОСОБА_4 , що підтверджується наявним у матеріалах справи свідоцтвом про реєстрацію шлюбу. Грошові кошти за вищевказаною розпискою отримувались на задоволення сімейних потреб та були виплачені у повному обсязі ОСОБА_3 подружжям у період зареєстрованого шлюбу.
Відповідач ОСОБА_2 зазначає, що станом на час розгляду справи між колишнім подружжям ОСОБА_5 існують загострені стосунки, відповідач не визнає договір про відступлення права вимоги за договором позики (розпискою) від 16.09.2021 р., вказує, що договір не посвідчений нотаріально.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від27 травня 2021 року у справі № 369/12376/17 (провадження № 61-4966св20).
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц(провадження № 61-42076св18).
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Факт укладення договору позики та написання відповідних розписок відповідач не заперечує.
Таким чином, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв'язку у сукупності, суд, розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, вважає що вимоги позову не підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2-5, 10-13, 19, 81-82, 89, 142, 200, 206, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повний текст рішення виготовлено 07.11.2022 р.
Суддя Кочко В.К.