Справа № 521/15983/22
Номер провадження:1-кс/521/3830/22
26 жовтня 2022 року м. Одеса
Слідчий суддя Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4
підозрюваної ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі судових засідань суду, в режимі відеоконференції, клопотання помічника начальника Управління - т.в.о. слідчого в ОВС СВ УСБУ України в Херсонській області ОСОБА_6 , погодженого з прокурором відділу Херсонської обласної прокуратури, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваної:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Нововоскресенське Нововоронцовського району Херсонської області, громадянки України, із середньою освітою, вдави, офіційно не працевлаштованої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимої,
у кримінальному провадженні №220222230000000265 від 25.07.2022 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 2 ст. 28 іч. 5 ст. 111-1 КК України, -
1.Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається.
Слідчим суддею проводився розгляд клопотання помічника начальника Управління - т.в.о. слідчого в ОВС СВ УСБУ України в Херсонській області ОСОБА_6 , погодженого з прокурором відділу Херсонської обласної прокуратури, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваної ОСОБА_5 без визначення застави.
Клопотання розглядалось за ініціативою слідчого.
2.Встановлені слідчим суддею обставини із посиланням на докази.
Слідчим відділом УСБУ в Херсонській області здійснюється досудового розслідування у кримінальному провадженні №22022230000000265 від 25.07.2022 року, за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 2 ст. 28 іч. 5 ст. 111-1 КК України.
Згідно з Конституцією України Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (далі - РФ) 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
У порушення вимог п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ) президент, а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме - віддали наказ на вторгнення підрозділів Збройних Сил РФ (далі - ЗС РФ) на територію України.
24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, РФ та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН усі члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: № 2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), серед іншого визначено, що ознаками агресії є: застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави; застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії: вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її; бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави: напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав закріплені у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, який визнається РФ та Україною.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.
Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території.
22 лютого 2022 року президент РФ направив до Ради Федерації звернення про використання збройних сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року президент РФ публічно оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України.
24.02.2022 військовослужбовці ЗС РФ шляхом збройної агресії із застосуванням зброї незаконно вторглися на територію України через державні кордони України в Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, Запорізькій, Київській, Донецькій та Луганській областях та здійснили збройний напад на державні органи влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення для держави і у такий спосіб здійснили тимчасову окупацію частини території України.
З метою протидії збройній агресії 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію РФ проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Зазначений Указ затверджений прийнятим Верховною Радою України Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому 15.03.2022 Законом України затверджено Указ Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким передбачено його продовження з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
21.04.2022 Законом України затверджено Указ Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено його з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб.
22.05.2022 Законом України затверджено Указ Президента України від 17.05.2022 №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким передбачено його продовження з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
15.08.2022 Законом України затверджено Указ Президента України від 12.08.2022 №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено його з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Таким чином, у період з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 по теперішній час на всій території України введено та діє правовий режим воєнного стану, що пов'язано із розв'язанням РФ військової агресії проти України та веденням повномасштабних бойових дій на території України.
Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована РФ територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування РФ встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації РФ.
Окупаційна адміністрація РФ - сукупність державних органів і структур РФ, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних РФ самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
Відповідно до ст. 42 Положення про закони і звичаї війни на суходолі IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, ратифікованої Україною 24.08.1991, територія визнається окупованою якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Окупація поширюється лише на ту територію, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції.
У період з 24.02.2022 по цей час більшу частину території Херсонської області захоплено військовослужбовцями ЗС РФ і вона знаходиться під тимчасовою окупацією держави-агресора, що визначено Переліком територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75.
Достовірно знаючи про вищевказані обставини, які є загальновідомим фактом, громадянин України ОСОБА_7 , будучи радикально налаштованим до діючої легітимної влади в Україні, у березні 2022 року (більш точної дати досудовим розслідуванням не встановлено), перебуваючи у м. Херсоні, достовірно знаючи, що військовослужбовці РФ окупували м. Херсон та частину Херсонської області та продовжують окупаційну діяльність на території України, маючи досвід роботи в органах влади та місцевого самоврядування, добровільно погодився виконувати рішення окупаційного військового керівництва РФ, розташованого на окупованих територіях, та обійняв посаду так званого керівника окупаційного органу влади - військово-цивільної адміністрації Херсонської області (далі - окупаційна ВЦА Херсонської області).
З метою реалізації злочинного плану вищого військово-політичного керівництва РФ щодо плану окупації Херсонської області ОСОБА_7 вжив заходів щодо функціонування незаконного органу влади - окупаційної ВЦА Херсонської області, який під його керівництвом з березня 2022 року і по цей час як представник органу окупаційної влади впроваджує на території Херсонської області встановлення влади окупаційних військ РФ на території населених пунктів області; керує процесами створення та діяльності місцевих окупаційних органів влади; утворює умови неможливості дії українських органів влади та законів на вказаній території; впроваджує податкову, банківсько-фінансову систему РФ, реєстрацію та організацію діяльності суб'єктів господарювання, органів влади та місцевого самоврядування, надання освітніх та медичних послуг, роботу правоохоронної та судової систем та інших сфер суспільного життя за законами РФ; організацією та проведенням незаконного референдуму з питання приєднання частини тимчасово окупованої території Херсонської області до РФ та інші.
Переслідуючи кінцеву мету окупації Херсонської області приєднанням частини території України до РФ, ОСОБА_7 умисно на виконання вимог військово-політичного керівництва РФ у порушення порядку, встановленого Конституцією України, у липні 2022 року (більш точна дата досудовим розслідуванням не встановлена) як посадова особа окупаційного органу влади держави-агресора публічно проголосив про початок підготовки до проведення незаконного референдуму з питань входження до складу РФ тимчасово окупованої території Херсонської області. І з цією метою в умовах ведення бойових дій та окупації частини території України ОСОБА_7 , діючи добровільно як представник РФ в Херсонській області та так званий «керівник окупаційної ВЦА Херсонської області», залучив для проведення підготовки до незаконного референдуму інших осіб, які добровільно погодилися співпрацювати із окупаційною адміністрацією держави-агресора, між якими розподілив повноваження, та за узгодженням з військовими РФ здійснював загальне керівництво їх спільними діями, спрямованими на проведення незаконного референдуму на тимчасово окупованій частині Херсонської області з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Так, ОСОБА_7 взяв на себе загальну організацію дій інших співучасників, спрямованих на підготовку та проведення незаконного референдуму на тимчасово окупованій території Херсонської області, визначав функції і персональний склад інших учасників у незаконних виборчих органах, узгоджує порядок проведення незаконного референдуму з військово-політичним керівництвом держави-агресора, вирішував питання фінансового та матеріально-технічного забезпечення його проведення із представниками РФ і узгодив відомий всім учасникам групи осіб спільний план злочинних дій, розподілив завдання і повноваження між ними, а саме: ОСОБА_8 - заступнику керівника окупаційної ВЦА Херсонської області - здійснювати висвітлення процесу підготовки до проведення та безпосереднього проведення незаконного референдуму в засобах масової інформації, поширювати публічні заклики до проведення такого незаконного референдуму на тимчасово окупованій території; ОСОБА_9 - начальнику департаменту внутрішньої і зовнішньої політики окупаційної ВЦА Херсонської області - очолити так звану центральну виборчу комісію Херсонської області (далі-незаконна ЦВК), здійснювати керівництво створенням та роботою територіальних виборчих комісій (далі - ТВК), формуванням та узагальненням списків виборців, пошуком та облаштуванням приміщень територіальних і дільничних виборчих комісій (далі - ДВК); загальне планування та проведення незаконного референдуму, забезпечувати фінансове та матеріально-технічне проведення референдуму; ОСОБА_10 - голова ТВК Бериславського району у складі Бериславської ВЦА - здійснювати керівництво створенням та роботою ДВК на території Бериславського району Херсонської області, формуванням та узагальненням списків виборців району, пошуком та облаштування приміщень ДВК, формування складу ДВК та інших осіб, які беруть участь у їх діяльності, поширення агітаційних матеріалів тощо, проведення незаконного референдуму на території Бериславського району.
Також до участі у процесі підготовки та проведення незаконного референдуму з питань приєднання частини території України до РФ на порушення порядку, передбаченого Конституцією України, цією групою осіб залучені й інші особи з числа військових і спеціальних служб РФ, правоохоронних та інших служб і відомств РФ, а також цивільних громадян РФ і України (анкетні дані та їх роль у вчиненні цього кримінального правопорушення встановлюються досудовим розслідуванням).
У липні-вересні 2022 року ОСОБА_7 , будучи обізнаний з тим, що відповідно до статті 73 Конституції України виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України, умисно, тобто усвідомлюючи протиправність своїх дій, діючи на виконання узгодженого заздалегідь злочинного плану, за попередньою змовою із зазначеними вище та іншими, не встановленими на цей час досудовим розслідуванням особами, вчинив дії щодо проведення на тимчасово окупованій території Херсонської області незаконного референдуму з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
При цьому, у період липня-вересня 2022 року ОСОБА_10 , усвідомлюючи протиправність своїх дій, діючи на виконання узгодженого заздалегідь злочинного плану, діючи за попередньою змовою із керівниками окупаційної ВЦА Херсонської області ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . ОСОБА_9 , а також іншими невстановленими на цей час представниками цього незаконного органу влади, створеного на тимчасово окупованій території Херсонської області, вчинила дії, спрямовані на проведення незаконного референдуму з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, зокрема сформувала склад та організувала роботу територіальної виборчої комісії (далі - ТВК) № 8, а також сформувала 32 (тридцять дві) дільничних виборчих комісій (далі - ДВК) у ТВК № 8 та визначила їх місце розміщення.
Також, отримані фактичні дані вказують на те, що в селі Новоолександрівка Бериславського району Херсонської області (до 03.10.2022 знаходилась під окупацією збройних сил російської федерації) місцевою мешканкою ОСОБА_11 , з метою підтримання тимчасової окупації Херсонської області військовими РФ та незаконної діяльності створених ними незаконних органів влади, надано добровільну згоду щодо її участі в організації і проведенні незаконного референдуму на території АДРЕСА_2 .
Так, на виконання вказівок ОСОБА_10 , як голови ТВК № 8, із якою за попередньою змовою ОСОБА_11 добровільно погодилась очолити незаконну дільничну виборчу комісію на території АДРЕСА_2 , вчинила умисні дії щодо організації проведення на тимчасово окупованій території Херсонської області незаконного референдуму з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а саме: взяла участь у формуванні реєстру виборців на території закріпленої за нею дільничної виборчої комісії, з числа місцевих мешканців, які залишились на тимчасово окупованій території, з урахуванням тих, які виїхали з місць постійного проживання через військове вторгнення РФ в Україну; організовувала спільно з ОСОБА_10 підготовку приміщення для роботи незаконної дільничної виборчої комісії, що розташувалась у приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 ; вжила заходів до пошуку та залучення транспортних засобів та водіїв для забезпечення діяльності дільничної виборчої комісії; організовувала на тимчасово окупованій території с. Новолександрівка, с. Гаврилівка, с. Михайлівка, с. Золота Балка Бериславського району Херсонської області проведення агітації у порядку і спосіб, що порушує норми, встановлені Виборчим кодексом України до здійснення такої діяльності; визначила порядок дій членів дільничної виборчої комісії у дати проведення незаконного референдуму - з 23 по 27 вересня 2022 року.
Крім того, з метою проведення незаконного референдуму ОСОБА_11 залучила у роботі виборчої комісії місцевих мешканок ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та інших не встановлених на даний час осіб, на яких покладались функції із здійснення у визначені дні - з 23 по 27 вересня 2022 року, подворового обходу жителів с. Новолександрівка, с. Гаврилівка, с. Михайлівка, с. Золота Балка Бериславського району Херсонської області, та надання їм бюлетенів для голосування у зазначеному незаконному референдумі.
Після виконання вищевказаних дій, спрямованих на організацію підготовки до участі в проведенні незаконного референдуму, у період з 23 по 27 вересня 2022 року на тимчасово окупованій частині території Херсонської області пройшла незаконна, тобто з порушенням всіх положень Закону України «Про всеукраїнський референдум» від 26 січня 2021 року № 1135-IX процедура проведення голосування серед жителів Херсонської області, у якому за участі озброєних військових та правоохоронців РФ, незаконно сформованої поліції сумісно з членами незаконної ДВК, ОСОБА_5 як учасник незаконного органу народного волевиявлення, взяла активну участь шляхом здійснення подомового обходу мешканців с. Михайлівка та с. Новооолександрівка Бериславського району Херсонської області, видачі їм бюлетенів, форму яких затвердила незаконна ЦВК, та без дотримання основних принципів вільної участі та добровільного таємного голосування, публічності та відкритості референдуму, вживала заходи до їх заповнення місцевими жителями для створення уяви у невизначеного кола осіб про легітимність проведення процедури плебісциту, які у подальшому передавала ОСОБА_11 для підрахунку, оформлення протоколів засідання незаконної комісії із результатами голосування і передачі до ТВК № 8, з урахуванням яких формувались результати голосування по всій тимчасово окупованій території Херсонської області.
27 вересня 2022 року так звана ЦВК Херсонської області за результатами підрахунку ста процентів бюлетенів визнала незаконний референдум таким, що відбувся. Відповідно до його результатів 87.05 відсотків виборців виявили бажання за входження Херсонської області у склад РФ.
Таким чином, громадянка України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у колабараційної діяльності, а саме у добровільній участі в проведенні незаконного референдуму на тимчасово окупованій території, вчиненій за попередньою змовою групою осіб, тобто кримінальному правопорушенні (злочині), передбаченому ч. 2 ст. 28 і ч. 5 ст. 111-1 КК України.
25.10.2022 ОСОБА_5 вручено письмове повідомлення про підозру за ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1-4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_5 тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 111-1 КК України, санкція якого передбачає покарання у вигляді до десяти років позбавлення волі;ОСОБА_5 на даний час постійно перебуває на території смт. Новоолександрівка Бериславського району Херсонської області, яка до 03.10.2022 була фактично окупованою російською федерацією територією України внаслідок збройного наступу та воєнної агресії проти України, а тому наявні ризики того, що громадянка ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду шляхом перетину державного кордону України через неконтрольовані його ділянки, що межують з російською федерацією. Також, використовуючи знайомство та різноманітну залежність від неї свідків по даному провадженню, ОСОБА_5 може здійснювати на них вплив з метою зміни, спотворення їх показань чи відмови від дачі показань. Місце проживання підозрюваноїОСОБА_5 - територія України, на якій на даний час ведуться активні бойові дії з підрозділами збройних сил держави-агресора, що унеможливлює контроль виконання нею іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, та обов'язків, що покладаються на підозрюваного судом згідно частини 5 статті 194 КПК України.
Таким чином, вищевказані зібрані у ході досудового розслідування на даний час докази в умовах воєнного стану та додатково підтверджені ними фактичні дані про обставини вчинення ОСОБА_5 інкримінованого їй злочину свідчать про те, що заявлені ризики виправдовують тримання підозрюваної під вартою.
Вказані обставини, також, свідчать про те, що зазначеним у клопотанні ризикам неможливо запобігти шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Згідно із ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-1142, 258-2583, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Приймаючи до уваги, що ОСОБА_5 , обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за вчинення якого передбачене основне покарання у виді позбавлення волі, та враховуючи також той факт, що жоден з більш м'яких заходів не зможе запобігти вищевказаним ризикам, керуючись вимогами ст. ст. 40, 131, 132, 176-178, 183,184 193, 194 КПК України, слідчий звернувся з вказаним клопотанням до суду.
3. Позиції сторін кримінального провадження.
Прокурор підтримала клопотання слідчого, просила задовольнити клопотання, застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, без визначення застави.
Підозрювана та її захисник просили суд відмовити в задоволенні клопотання слідчого, та застосувати більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
4. Мотиви, з яких слідчий суддя виходив при постановлені ухвали, положення закону яким керувався слідчий суддя.
Вивчивши клопотання та матеріали додані до нього, допитавши підозрювану, вислухавши думку прокурора, захисника, суддя вважає, що клопотання слідчого підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з положеннями ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Статтею 178 КПК України передбачені обставини, які враховуються при обрані запобіжного заходу.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ч.1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2011 року у справі «Харченко проти України» при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Метою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваної ОСОБА_5 є забезпечення виконання нею як підозрюваною, а в майбутньому, вірогідно, й обвинуваченим, покладених на неї ст. 42 Кримінального процесуального кодексу процесуальних обов'язків, а саме: прибувати за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це зазначених осіб; підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду.
Підставою застосування запобіжного заходу є також згідно клопотання слідчого наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 111-1 КК України, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрювана може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя також враховує, обставини передбачені ст. 178 КПК України, а саме вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваною кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_5 (за ч. 5 ст. 111-1 КК України у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років), у разі визнання винуватою, вік та стан здоров'я підозрюваної (у віці 46 років, відомостей про тяжкі захворювання слідчому судді не надані), відсутність міцних соціальних зв'язків (вдова), не має постійного місця проживання в м. Одесі, офіційно непрацевлаштована, що свідчить про відсутність постійного джерела доходів, раніше не судима.
Слідчий суддя вважає, що прокурором під час розгляду клопотання надано достатньо матеріалів (доказів), які є достатніми для переконання що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
З цих підстав слідчим суддею не приймаються до уваги доводи захисника щодо можливості застосування до підозрюваної запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
З огляду на вищевикладене, слідчий суддя приходить до висновку, що на підставі наданих суду матеріалів кримінального провадження, обставин та характеру вчиненого злочину, особи підозрюваної, на даний час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, оскільки вони не зможуть запобігти наявним ризикам, передбаченим ч.1ст.177 КПК України, оскільки вони об'єктивно існують.
Відповідно до абз. 2 п.5 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Відтак, суд вважає, що на даний час з урахуванням, обставин, якіінкримінуються ОСОБА_5 відсутні підстави для визначення розміру застави.
Керуючись статтями: 107, 177, 178, 183, 194, 196, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого - задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням її в ДУ «Криворізька установа виконання покарань (№3)».
Обрати у відношенні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування до 25.12.2022 року з утриманням її в ДУ «Криворізька установа виконання покарань (№3)», без визначення застави.
Строк дії ухвали слідчого судді становить 60 днів і обчислюється з моменту ухвалення, тобто з 26.10.2022 року. Ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою припиняє свою дію 25.12.2022 року.
Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Апеляційна скарга, на ухвалу слідчого судді, може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя: ОСОБА_1