Справа № 521/15869/21
Номер провадження № 2/521/1272/22
27 вересня 2022 року м. Одеса
Малиновський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді Роїк Д.Я.
за участю секретарів судового засідання Коновалової К.О., Примакіній С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину, -
До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» з позовом до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що 17.06.2010 року рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області по справі №2-1274/10 було задоволено позов ОСОБА_1 до ТОВ «Укрпромбанк» про визнання кредитного, іпотечного та договору поручительства недійсними, відшкодування збитків та моральної шкоди: Визнано недійсним кредитний договір №123-013/ФКВІП-08 від 05.03.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Укрпромбанк. Оскільки судом не були застосовані правові наслідки визнання недійсним даного кредитного договору у порядку ст. 216 ЦК України, а відповідач весь цей час безпідставно користувався коштами, які є власністю ТОВ «Укрпромбанк» (правонаступником якого за вищевказаним кредитним договором є ТОВ «Консалт Солюшенс»), виникла необхідність у застосуванні наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача 12 580 дол. США 00 центів.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Роїк Д.Я.
Ухвалою судді від 05.11.2021 року по справі було відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено по справі підготовче судове засідання.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 24.01.2022 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання, призначене на 27.09.2022 року, представник позивача не з'явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, надав до суду заяву про підтримання позовних вимог, просив розгляд справи провести за його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач по справі у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом надсилання копії ухвали суду про відкриття провадження по справі, копії позовної заяви з додатками до неї, разом з судовою повісткою на адресу останнього відомого місця проживання, однак уся поштова кореспонденція була повернута до суду без вручення з підстав відсутності адресата за зазначеною адресою. Також відповідачем не повідомлено суд про поважність причин неявки, відзив на позовну заяву не подано. Враховуючи те, що позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, наявні всі умови, встановлені ст. 280 ЦПК України, які необхідні для ухвалення заочного рішення.
Відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 8ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 1ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
05.03.2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №123-013/ФКВІП-08, а також додатковий договір №1/123-013/ФКВІП-08 від 13.06.2008 року.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17.06.2010 року по справі №2-1274/10 кредитний договір №123-013/ФКВІП-08 від 05.03.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Укрпромбанк» визнано недійсним. Також недійсними визнані іпотечний договір №123-013/ZФКВІП-08, посвідчений 05.03.2008 року за реєстровим №2213, Гашовою В.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, з урахуванням змін внесених договором, що посвідчений 13.06.2008 року за реєстровим №5772, ОСОБА_2 , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та договір поруки №123-013/ZФПОР-08 від 05.03.2008 року, з урахуванням змін, внесених договором №1/123-013/ZФПОР-08 від 13.06.2008 року.
Правові наслідки визнання недійсним вищезазначеного кредитного договору у порядку ст. 216 ЦК України Фастівський міськрайонний суд Київської області не застосовував. Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що стягувач не брав участі у відповідному судовому засіданні, а отже заявити про застосування таких наслідків змоги не мав.
27.06.2010 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17.06.2010 року по справі №2-1274/10 набрало законної сили та наразі не скасоване.
Вищевказаним рішенням також було встановлено, що на виконання умов кредитного договору №123-013/ФКВІП-08 від 05.03.2008 року (з урахуванням додаткового договору №1/123-013/ФКВІП-08 від 13.06.2008 року) ТОВ «Укрпромбанк» надало ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 125 800 доларів США 00 центів.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, факт надання відповідачу коштів за кредитним договором №123-013/ФКВІП-08 від 05.03.2008 року та додатковим договором №1/123-013/ФКВІП-08 від 13.06.2008 року є преюдиційним, та не потребує доказування у даній цивільній справі.
27.07.2010 року на підставі Договору про передачу активів та Кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк» від 30.06.2010 року за Актом приймання-передачі кредитних договорів, договорів застави (іпотеки), поруки, кредитних справ (копія акту - додається) ТОВ «Укрпромбанк» передало, а ПАТ «Дельта Банк» прийняло наступні договори щодо боржника ОСОБА_1 : Кредитний договір №123-013/ФКВІП-08 від 05.03.2008 року; Іпотечний договір №123-013/ZФКВІП-08 від 05.03.2008 року; Договір поруки №123-013/ZФПОР-08 від 05.03.2008 року; Додатковий договір до Договору поруки №1/123-013/ZФПОР-08 від 13.06.2008 року; Додатковий договір до Кредитного договору №1/123-013/ФКВІП-08 від 13.06.2008 року; Додатковий договір про внесення змін до Іпотечного договору від 13.06.2008 року; Кредитну справу.
Далі, 21.07.2020 року між ПАТ «Дельта Банк» (за договором - Банк) та ТОВ «Консалт Солюшенс» (за договором - Новий кредитор) укладено договір № 2292/К про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрованим в реєстрі № 236. За змістом пункту 1 цього Договору Банк відступає Новому кредитору належні Банку права вимоги до Боржників зазначених у Додатку № 1 Договору, в тому числі, права вимоги до правонаступників Боржників, за кредитними договорами, договорами поруки та договорами іпотеки, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до Договору. Новий кредитор сплачує Банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.
За змістом пункту 110 Додатку № 1 до Договору № 2292/К про відступлення прав вимоги від 21.07.2020 року до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_1 , за кредитним договором №123-013/ФКВІП-08 від 05.03.2008 року, іпотечним договором №123-013/ZФКВІП-08, посвідченим 05.03.2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В.В., за реєстровим №2213, разом зі всіма з усіма додатками, додатковими договорами та угодами до них.
Таким чином, ПАТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «Консалт Солюшенс» права вимоги за кредитним договором № 123-013/ФКВІП-08 від 05.03.2008 року, а ТОВ «Укрпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» вибули із правовідносин за вищевказаним договором.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року, відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.
Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.
Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК. За цими ж правилами розглядаються зазначені вимоги і в разі, якщо стороною правочину є суб'єкт владних повноважень, крім вимог про визнання недійсним адміністративного договору. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Це означає, що його вчинення не є підставою набуття тих прав та обов'язків, на що спрямовано правочин, зокрема, особа не стає власником коштів, переданих їй за правочином, визнаним недійсним.
Загальне правило, яке визначає правову долю набутого сторонами за кредитним договором, міститься у ст. 216 ЦК України, де зазначено, що у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Таке правило становить реституцією, тобто кожна зі сторін повертає все набуте за правочином.
Двостороння реституція є загальним наслідком недійсності правочину, який настає незалежно від наявності вини сторін правочину в тому, що правочин є недійсним. У тих випадках, коли визнанню правочину недійсним сприяла вина однієї із сторін, двостороння реституція може супроводжуватися додатковими негативними наслідками для винної сторони. Зокрема, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні (сторонам) правочину або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ст.ст. 22, 23 ЦК України).
Як зазначив Верховний Суд України в Узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними, у розділі узагальнення «Застосування правових наслідків недійсності правочину», визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом. Тому належне вирішення цього питання має велике значення не тільки для учасників таких правовідносин, а й для третіх осіб. Норма ч.1 ст. 216 ЦК України є загальною. Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК України суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності. Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК України як один із способів захисту, проте норма ч.1 ст. 216 ЦК України є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК України немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.
Згідно ст. 1057-1 ЦК України у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю (фактично є імперативною нормою матеріального права). Визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт.
Відповідно до ст.ст. 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи те, що Фастівський міськрайонний суд Київської області у рішенні від 17.06.2010 року по справі №2-1274/10 не застосовував правові наслідки визнання недійсним кредитного договору №123-013/ФКВІП-08 від 05.03.2008 року у порядку ст. 216 ЦК України, а стягувач не брав участі в судовому засіданні по вказаній справі, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» грошових коштів у сумі 12 580 (дванадцять тисяч п'ятсот вісімдесят) дол. США 00 центів.При визначенні розміру стягнутих сум суд виходить із принципу диспозитивності цивільного судочинства встановлених ч. 1 ст. 13 ЦПК України та п.2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України.
Згідно з ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням задоволення позовних вимог, сума сплаченого при поданні позовної заяви судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
При вищевикладених обставинах та керуючись ст. ст.1, 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» (ЄДРПОУ: 42251700, місцезнаходження: 65048, Одеська обл., м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 36, офіс 308) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про застосування наслідків недійсності правочину - задовольнити.
Застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» (ЄДРПОУ: 42251700, місцезнаходження: 65048, Одеська обл., м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 36, офіс 308) грошових коштів у сумі 12 580 (дванадцять тисяч п'ятсот вісімдесят) доларів США 00 центів.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» (ЄДРПОУ: 42251700, місцезнаходження: 65048, Одеська обл., м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 36, офіс 308) судові витрати у сумі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Малиновського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Д.Я. Роїк