Головуючий у І інстанції Машкіна В.В.
Провадження №22-ц/824/1146/2022 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
27 жовтня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С.,
при секретарі: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 27 липня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Сквирської міської ради Київської області про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування,
У липні 2007 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом та просила ухвалити рішення про його задоволення, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої увійшла належна померлому на праві власності Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 . Дана квартира належала на праві спільної часткової власності (у рівних частках кожному) батькам позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 згідно Свідоцтва про право власності на житло, виданого 17 січня 2005 року органом приватизації Сквирської Дослідної станції.
Єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 є його дочка ОСОБА_2 , оскільки шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірваний рішенням Сквирського районного суду Київської області від 28 грудня 2004 року.
В установлений законом для прийняття спадщини шестимісячний строк позивач заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подала, оскільки вважала, що може прийняти спадщину в будь-який момент, будучи єдиним спадкоємцем після смерті батька. При цьому, позивач спадщину прийняла фактично, оскільки на день смерті ОСОБА_3 спільно проживала з ним в квартирі та проживає по теперішній час.
Враховуючи вищевикладені обставини, позивач і звернулась до суду з позовом, у якому просила встановити факт прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_3 та визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 27 липня 2007 року позов задоволено.
Встановлено факт, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , який не брав участі у справі, подав на рішення апеляційну скаргу, в якій посилався на те, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про його права та інтереси, в зв'язку із чим просив рішення скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла його мати - ОСОБА_4 , якій на день смерті на праві власності належала 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 17.01.2005 року, а також Ѕ частина від частки у вищевказаній квартирі її чоловіка ОСОБА_3 , яку вона успадкувала після його смерті у 2007 році шляхом постійного проживання з ним у даній квартирі.
Звернувшись до приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Климчук Л.П. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину відповідно до вимог ст.1297 ЦК України, апелянт отримав відмову в оформленні спадщини, оскільки в нього відсутній правовстановлюючий документ на спадкову квартиру. При цьому нотаріусом було повідомлено, що власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , являється ОСОБА_2 на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 27.07.2007 року.
Апелянт вважає вищевказане рішення незаконним в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Так, після смерті ОСОБА_3 спадкоємцями першої черги стали його діти: дочка ОСОБА_2 (позивач), син ОСОБА_1 (апелянт) та їхня мати, дружина спадкодавця - ОСОБА_4 , яка на день відкриття спадщини була зареєстрована та проживала постійно разом із спадкодавцем, що підтверджується довідкою про склад сім'ї від 26.07.2007 року та листом Сквирського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області від 28.10.2021 року, згідно якого в актовому записі про шлюб №205, складеному 03.03.1967 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Куйбишевського районного управління юстиції міста Донецька, відмітка про розірвання шлюбу відсутня.
Станом на день смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до вимог чинного законодавства, яке діяло на той час, розірвання шлюбу виникало з моменту отримання Свідоцтва про розірвання шлюбу, а не з винесення судом відповідного рішення. Розірвання шлюбу, здійснене судом до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (27.07.2010 року), підлягає державній реєстрації в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Таким чином, в порушення зазначених норм, позивачка не прийняла спадщину в строки та в спосіб, визначені законом, та не являлася єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Розглядаючи цивільну справу за позовом ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування, Сквирський районний суд Київської області не залучив до участі у ній ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ухвалив рішення від 27.07.2007 року, порушивши її право на спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку вона прийняла шляхом постійного проживання зі спадкодавцем.
З вищенаведених підстав рішення суду першої інстанції, на думку апелянта, підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову в позові.
09 лютого 2022 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд справи за його відсутності.
Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, до суду не з'явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (а.с.10), після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої увійшла належна померлому на праві власності Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 . Дана квартира належала на праві спільної часткової власності (у рівних частках кожному) батькам позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 згідно Свідоцтва про право власності на житло, виданого 17 січня 2005 року органом приватизації Сквирської Дослідної станції (а.с.8).
Також встановлено, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано рішенням Сквирського районного суду Київської області від 28 грудня 2004 року, що підтверджується копією виписки з рішення (а.с.9).
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Сімейного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Отже, саме день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу вважається днем припинення шлюбу. Із цим днем для сторін пов'язані і всі наслідки розірвання шлюбу, в тому числі майнові права.
Зважаючи на те, що шлюб між батьками позивача та апелянта було розірвано на підставі судового рішення про розірвання шлюбу, ухваленого після набрання чинності Сімейним кодексом України, тобто після 01.01.2004 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є припиненим з дня набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу - 29 січня 2005 року. Відтак, ОСОБА_4 не увійшла до кола спадкоємців після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 бувшого чоловіка ОСОБА_3 , зважаючи на припинення між ними шлюбу до відкриття спадщини.
Позивач по справі ОСОБА_2 є дочкою померлого ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про її народження (а.с.7), і згідно ст. 1261 ЦК України входить у першу чергу спадкоємців за законом.
Інших спадкоємців першої черги за законом, крім позивача ОСОБА_2 , після смерті ОСОБА_3 немає, оскільки на час відкриття спадщини у шлюбі спадкодавець не перебував (шлюб між ним та ОСОБА_4 був припинений), а його син - ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги за законом, спадщину у встановлений законом спосіб не прийняв.
Враховуючи те, що крім позивача ОСОБА_2 спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , які б прийняли спадщину, немає, а позивач спадщину після смерті батька прийняла шляхом постійного проживання з ним на час відкриття спадщини (ст. 1268 ЦК України), висновок суду першої інстанції про задоволення її позову шляхом встановлення факту прийняття спадщини та визнання за нею права власності на спадкове майно є законним та обґрунтованим, оскільки підтверджується матеріалами справи та відповідає діючому законодавству, яке врегульовує спірні правовідносини.
Таким чином, зважаючи на те, що суд першої інстанції при розгляді справи повно, всебічно та об'єктивно з'ясував усі обставини справи, перевірив їх належними та допустимими доказами, ніким не спростованими, та застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх врегульовують, рішення суду першої інстанції відповідає критеріям, визначеним ст. 263 ЦПК України, щодо законності та обґрунтованості.
Доводи апеляційної скарги про розгляд справи без залучення до неї матері позивача та апелянта ОСОБА_4 , яка, як зазначено у скарзі, прийняла спадщину після спадкодавця ОСОБА_3 , апеляційним судом відхиляються, оскільки судом під час розгляду справи було встановлено на підставі належних та допустимих доказів, що на час відкриття спадщини після ОСОБА_3 у січні 2007 року, шлюб між ним та ОСОБА_4 був припинений, що виключає можливість спадкування нею спадщини, як дружиною та, відповідно, спадкоємцем першої черги. При цьому доводи скарги про те, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не був припинений, оскільки його розірвання на підставі рішення суду не було зареєстровано в органах РАЦСу, суперечать положенням ч. 2 ст. 114 СК України та є необґрунтованими, зважаючи на те, що рішення про розірвання шлюбу було ухвалене судом після 01.01.2004 року, тобто після набрання чинності Сімейним кодексом України, норми якого і передбачають, що шлюб, розірваний судом, припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди апелянта з висновками суду щодо їх оцінки. При цьому, докази та обставини, на які посилається апелянт у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 27 липня 2007 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: