25 жовтня 2022 року місто Київ.
Справа 757/66409/21-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7035/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Судді-доповідача: Желепи О.В.,
суддів: Кравець В.А., Мазурик О.Ф.
за участю секретаря судового засідання Вєтчінової О.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києвавід 16 грудня 2021 року (у складісудді Литвинової І.В)
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», Акціонерноготовариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним договору та стягнення коштів ,
13 грудня 2021 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заяваОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», Акціонерноготовариства Комерційний банк «Приватбанк»про визнання недійсним договору та стягнення коштів.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 грудня 2021 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 у частині позову про визнання договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладеного ПАТ «Приватбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» недійсним, - відмовлено.
Також відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Фінансова компанія "Фінілон", Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" у частині позову про стягнення грошових коштів за договорами №
SAMDN8000073488260 "Стандарт" від 28 травня 2013 року і "Депозит плюс" від 24 грудня 2013 року.
Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, 27 лютого 2022 року в якій просить скасувати ухвалу суду та справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Зазначає, що позивач уклав низку депозитних договорів з банком, вже звертався до суду з вимогами стосовно повернення грошових коштів раніше, але у справі 757/66409/21-ц був поданий новий позов з іншими відмінними підставами та предметом позову.
Вказує на те, що суд першої інстанції помилково застосував пункт 2 частини першої статті 186 ЦПК України
Посилається на те, що з засобів масової інформації позивачу стало відомо, що 17.11.2014 року між АТ "КБ "Приватбанк" та ТОВ "ФК"Фінілон" начебто було укладено договір про переведення боргу за депозитними договорами усіх кримських клієнтів Приватбанку, в тому числі і позивача.
Факт переведення грошових коштів позивача до ТОВ "ФК'Фінілон " не досліджувався жодним судом у жодному судовому процесі.
При цьому, АТ "КБ "Приватбанк" в порушення ст.22 Закону України від 05.04.2001 року № 2346-ІІІ Про платіжні системи та переказ коштів в Україні без відома та без дозволу вкладників ініціював здійснення переказу грошових коштів "кримських вкладників " в тому числі і позивача на рахунки ТОВ " Фінансова компанія "ФІНІЛОН", яка не мала ліцензії на надання фінансових послуг.
Для підтвердження чи спростування цієї нової обставини, яка не досліджувалася в попередніх судових провадженнях, ОСОБА_1 звернувся до Міністерства фінансів України з проханням надати підтвердити/спростувати інформацію про переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон".
У листі від 24.04.2020 року Мінфін підтвердив інформацію про те, що між АТ КБ " Приватбанк " та ТОФ ФК "Фінілон" було укладено договір про переведення боргу.
ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ Приватбанк з проханням надати підтвердити/спростувати інформацію про переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон". Банк так і не надав відповіді.
ОСОБА_1 звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з проханням надати інформацію про стан рахунків (згідно звітності банку). У листі за №34-036-11695/21 від 26.08.2021 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив про те, що оскільки АТ КБ "ПриватБанк" є діючим банком, тому треба звернутися до Національного банку України.
ОСОБА_1 звернувся і до Національного банку України. У листі за №14-0004/74705 від 13.08.2021 Національний банк України відповів, що колишнім менеджментом було прийнято рішення щодо передачі активів та пасивів Кримського територіального підрозділу ТОВ "ФК "Фінілон" в результаті чого було укладено відповідні угоди переуступки прав вимоги та переведення боргу. За Договором про переведення боргу від 17.11.2014 року, укладеним АТ КБ "Приватбанк" із ТОВ "Фінілон" банк передав ТОВ "ФК "Фінілон" зобов'язання за депозитними договорами, укладеними установами цього банку в Автономній Республіці Крим.
Отже, без дозволу та без відома Позивача, АТ КБ "Приватбанк" незаконно перерахував грошові кошти Позивача на рахунки ТОВ "ФК "ФІНІЛОН".
Правочин щодо переведення боргу позивач вважає незаконним та таким, що порушує його права.
Вказує, що Договір банківського вкладу укладений між Позивачем та Відповідачем (АТ КБ "ПриватБанк") своєї дії не припинив.
Вказує, що договір є дискримінаційним і порушує конституційні права і свободи позивача. Відповідно до п. 1 Договору про переведення боргу від 17.11.2014 року, переведено борг лише по тим договорам, які були укладені структурними підрозділами Приватбанк, які здійснювали свою діяльність на території АР Крим.
Отже, КБ "Приватбанк" та ТОВ ФК "Фінілон" грубо порушив конституційні права "кримських" вкладників, зокрема позивача, оскільки укладенням даного "правочину" дискриміновано право "кримських вкладників" на безперешкодне отримання своїх вкладів на першу вимогу саме від Приватбанка (первісного боржника). ТОВ ФК "Фінілон" незаконно заволодів грошима "кримських вкладників".
Крім того, даний Договір про переведення боргу від 17.11.2014 порушує не тільки конституційне право рівності громадян (стаття 24 Конституції України), а і конституційне право безперешкодно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (стаття 41 Конституції України). Адже, грошові кошти/банківські вклади, які знаходились у Приватбанку є власністю вкладників (!), а не Приватбанку! Приватбанк повинен був безперешкодно повернути ці кошти вкладникам, а не передавати їх без відома та дозволу вкладників невідомій компанії - ТОВ "ФК "Фінілон".
Зазначає, що внесені Банком зміни до п. 1.1.7 Умов та правил надання банківських послуг - а саме: "1.1.7.59. У зв'язку з анексією АР Крим та припинення діяльності Банку на цій території Клієнт зобов'язується з'явитися в структурний підрозділ Банку, розташований на материковій частині України для здійснення Банком дій щодо уточнення інформації щодо ідентифікації та вивчення Клієнта та надати в Банк від Агентства по страхуванню вкладів, розташованому за адресою: 109240, РФ, Москва, Верхній Таганський глухий кут, д. 4, далі Агентство, довідку про відсутність виплат грошових коштів Клієнту - фізична особі. При цьому, Клієнт зобов'язаний вчинити дії, передбачені в цьому пункті, в термін до 31.12.2014 р 1.1.7.60 У разі невиконання Клієнтом обов'язків, передбачених п. 1.1.7.59 цих Умов, подальша взаємодія за договором Клієнта з Банком може бути змінена шляхом повідомлення, в тому числі на сайті Банку у відповідному розділі Умов та Правил. При необхідності отримання Банком згоди від Клієнта на здійснення таких дій сторони керуються cт. 205 Цивільного кодексу України (мовчазна згода)" - є нікчемними.
Зазначені обставини стосовно позивача раніше не досліджувались у інших судових процесах, тому скаржник вважає ухвалу незаконною такою, що порушує право позивача на судовий розгляд та захист порушених прав.
В судове засідання апеляційного суду позивач та його представник не з'явились. Про розгляд справи повідомлені.
Представник Приватбанк просила залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що аналогічні позовні вимоги про стягнення грошових коштів вже були вирішені судом.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Приватбанк, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав
Відповідно до ст.321 ЦК України власник не може бути обмежений у здійсненні права власності.
Відмовляючи у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про визнання недійсним договору мають розглядатись в господарському судочинстві .
Також суд обґрунтовував свою позицію на висновках, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18, постанові Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі № 910/17433/19.
Закриваючи провадження в частині вимог про стягнення грошових коштів, суд виходив з того, що аналогічні вимоги між тими ж сторонами в цивільному судочинстві вже були вирішені.
А оскільки нова підстава позову, щодо незаконності дій банку про переведення прав без дозволу вкладника, підлягає розгляду в господарському судочинстві то і похідну вимогу не можна розглядати повторно в цивільному судочинстві.
Колегія суддів з таким висновком погодитись не може з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства або є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України (тут і далі у редакції вищевказаного Закону).
Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
З аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Отже, враховуючи викладене, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Вказуючи, що вирішення спору за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Фінілон» і АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним правочину відноситься до юрисдикції господарського суду, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що договір між АТ "КБ "Приватбанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" про переведення боргу за депозитними договорами усіх кримських клієнтів Приватбанка був укладений для забезпечення виконання зобов'язань за договорами банківських вкладів, в тому числі і за договором який укладав позивач як фізична особа.
Основним договором є договір банківського вкладу, укладений між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк", тобто між фізичною та юридичною особою.
Відтак, висновки суду першої інстанції про підвідомчість спору господарському суду та відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України не відповідають наведеним вище нормам процесуального права.
З огляду на те, що відмовляючи у відкритті провадження в частині позовних вимог про стягнення коштів за договорами банківських вкладів, суд мотивував своє рішення тим, що зазначена позивачем підстава для задоволення таких вимог, а саме: недійсність договору про переведення боргу, має розглядатись в господарському судочинстві, що за висновками апеляційного суду в даній справі не відповідає нормам процесуального закону, то ухвала суду і в цій частині є незаконною.
Крім того, апеляційний суд встановив, що в даній справі позовні вимоги про стягнення боргу заявлені з іншою підставою позову, яка раніше не розглядалась, а тому висновки суду про наявність рішення суду про розгляд позовних вимог про той само предмет і з тих само підстав також є помилковим.
Статтею 379 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;3) невідповідність висновків суду обставинам справи;4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали, колегія суддів уважає, що ухвалаПечерського районного суду міста Києва від 16 грудня 2021 року про відмову у відкритті провадження в частині позовних вимог підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 379, 381-383, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 грудня 2021 року- скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: О.В. Желепа
В.А. Кравець
О.Ф. Мазурик