Справа № 953/2705/21 Номер провадження 22-ц/814/4211/22Головуючий у 1-й інстанції Лях М.Ю. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.
25 жовтня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Хіль Л.М.
суддів: Карпушина Г.Л., Пилипчук Л.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до місцевого суду із вказаним позовом у якому прохала стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 2 395,00 грн щомісячно, починаючи з 16 лютого 2021 року і до досягнення дочкою повноліття.
В обґрунтування позову зазначала, що 22 травня 2010 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 . У шлюбі у них народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з нею.
Вказувала, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2016 року шлюб між ними розірвано.
Зазначала, що вона одна не має можливості забезпечити дитині належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, у зв'язку з чим звертається до суд із позовом про стягнення аліментів на утримання дитини. Оскільки дохід відповідача не має постійного характеру, вважає доцільним визначити розмір аліментів в твердій грошовій сумі у розмірі прожиткового мінімуму на одну особу, що враховуючи вік дитини становить 2395,00 грн.
Також вказувала, що інших осіб на утриманні відповідач не має, є працездатним, отримує дохід, має нерухоме майно, транспортний засіб, його стан здоров'я дозволяє працювати, що дозволяє йому сплачувати такий розмір аліментів.
Рішенням Київського районного суд м. Харкова від 12 квітня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1 700,00 грн. щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову, тобто з 16 лютого 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допущено негайне виконання рішення у частині стягнення з з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Держави судовий збір у розмірі 644,50 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , посилаючись на те, що рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що судом першої інстанції не було встановлено, що відповідач є власником трикімнатної квартири і транспортного засобу, який він придбав у серпні 2020 року.
Вказувала що місцевий суд не звернув увагу на те, що вона проживає з донькою та зі своєю матір'ю в одній кімнаті в гуртожитку та не має іншого особистого рухомого чи нерухомого майна.
Зазначала, що суд не прийняв до уваги те, що відповідач є молодим, працездатним чоловіком, відомостей про незадовільний стан його здоров'я суду не надано, дітей від іншого шлюбу у нього немає, а також немає відомостей про непрацездатність його батьків, як і не надано відомостей про перебування їх на його утриманні.
Вважає, що суд безпідставно прийняв до уваги надані ОСОБА_2 платіжні доручення та квитанції в якості доказів того, що він приймає участь в утриманні дитини та добровільно надає грошові кошти на її утримання.
Ураховуючи викладене, прохала скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2021 року та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 2395,00 грн щомісячно.
Також прохала стягнути з ОСОБА_2 на її користь понесені нею витратина правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 22 травня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі (актовий запис №575 від 22 травня 2010 року), який розірвано рішенням Київського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2016 року.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 рокународилась донька - ОСОБА_3 .
Як вбачається з довідки з місця проживання від 28 січня 2021 року, ОСОБА_1 разом з донькою ОСОБА_3 проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачем ОСОБА_2 на підтвердження добровільного надання грошових коштів на утримання дитини надані копії платіжних доручень та дублікати квитанцій за період з 2020 року по 2021 року.
Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття (ст. 51 Конституції України) та яке знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Статтею 150 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. За змістом статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 157 Сімейного Кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Стягнення аліментів на утримання дітей є одним із способів захисту інтересів дітей, забезпечення одержання ними коштів, необхідних для їх життєдіяльності.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2021 рік» (дата виникнення спірних правовідносин) встановлений прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років з 01 січня 2021 в розмірі 2395,00 грн, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину віком від 6 до 18 років - 1197,50 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків звільнення від доказування.
Відповідно до вимог ст. ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про часткове задоволення позову шляхом стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання малолітньої дитини щомісячно у розмірі 1 700 грн 00 коп. і до досягнення дитиною повноліття з дня подання позову.
Ураховуючи вищенаведене, такий розмір аліментів перевищує 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та встановлено судом з урахуванням мінливого доходу платника аліментів, його можливість надавити таку допомогу у визначеному судом розмірі, а також потреб дитини, буде необхідним та достатнім для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач на праві спільної сумісної власності має квартиру АДРЕСА_2 .
Апеляційний суд звертає увагу, що сам факт наявності у платника аліментів у власності квартири або автомобіля не дає підстав для визначення розміру аліментів не у співмірності із отримуваним доходом, оскільки аліменти сплачуються із доходу, а наявність вказаних прав не є тотожною поняттю доходу.
Таким чином, колегія суддів приймає до уваги спроможність відповідача сплачувати аліменти у розмірі 1700,00 грн, тому вважає за необхідне залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Аліменти саме у такому розмірі будуть достатніми для забезпечення мінімальних потреб дітей, враховуючи, що відповідно до ст.180 СК України позивачка також зобов'язана приймати участь в утриманні дітей. При цьому на думку колегії суддів, даний розмір аліментів не поставить у скрутне матеріальне становище платника аліментів.
Суд критично відноситься до посилання апелянта на те, що відповідач є працездатною особою, як на підставу скасування рішення.
При цьому відсутні докази про платоспроможність відповідача сплачувати аліменти у розмірі 2395,00 грн.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 179 Сімейного кодексу України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
При цьому, суд звертає увагу на те, що подальша зміна майнового чи сімейного стану платника аліментів може бути підставою для звернення до суду з вимогою про збільшення або зменшення розміру аліментів (частина 1 статті 192 Сімейного кодексу України).
На підставі ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що відповідно до ч.1 ст. 179 Сімейного кодексу України, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.
Відповідно до ст. 186 Сімейного кодексу України, за заявою платника аліментів або за власною ініціативою орган опіки та піклування перевіряє цільове витрачення аліментів. У разі нецільового витрачення аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділення Державного ощадного банку України.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства, та на законність судового рішення.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 31 жовтня 2022 року.
Головуючий суддя : Л.М. Хіль
Судді: Г.Л. Карпушин
Л.І. Пиипчук