04 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 540/2643/18
касаційне провадження № К/9901/17525/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі
на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року (головуючий суддя - Бездрабко О.І.)
та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Семенюк Г.В.; судді - Потапчук В.О., Шляхтицький О.І.)
у справі № 540/2643/18
за позовом Комунального підприємства «Міський водоканал»
до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
У грудні 2018 року Комунальне підприємство «Міський водоканал» (далі - КП «Міський водоканал», позивач, платник) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, відповідач, контролюючий орган) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 серпня 2018 року № 0084231201 та від 31 серпня 2018 року № 0087591201.
В обґрунтування позову платник зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки контролюючим органом не враховано, що порушення термінів реєстрації податкових накладних відбулося не з вини позивача, а внаслідок бездіяльності Державної фіскальної служби України в частині відображення в системі електронного адміністрування податку на додану вартість суми субвенції в розмірі 2819928,78 грн, отриманої з липня по грудень 2015 року, та в розмірі 2162611,72 грн, отриманої у 2017 році. З огляду на наведене позивачу штучно занижено ліміт в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, що позбавило його можливості реєструвати податкові накладні.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року, позовну заяву задоволено.
Визнаючи протиправними та скасовуючи названі акти індивідуальної дії, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що неналежне виконання вимог податкового законодавства щодо своєчасної реєстрації платником податкових накладних відбулося з вини Державної фіскальної служби України, що виключає підстави для притягнення КП «Міський водоканал» до відповідальності.
ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року, постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує, що неперерахування на рахунок позивача в системі електронного адміністрування податку на додану вартість субвенції з бюджету не може слугувати підставою для його звільнення від відповідальності за вчинення податкового правопорушення.
Верховний Суд ухвалою від 03 липня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.
09 серпня 2019 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, при цьому доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судових інстанцій.
11 листопада 2021 року ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі заявлено клопотання про заміну відповідача - ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі як відокремленим підрозділом ДПС України без права юридичної особи у зв'язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.
Також у зазначеному клопотанні контролюючий орган просить закрити провадження у справі у зв'язку з тим, що відносно позивача відкрито провадження у справі про банкрутство, а тому, враховуючи правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20), ця справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки спори за позовами боржника до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень підвідомчі господарському суду у справі про банкрутство такого боржника.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18 липня 2018 року контролюючим органом проведено камеральну перевірку КП «Міський водоканал» щодо дотримання термінів реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за лютий - травень 2018 року, за результатами якої складено акт № 2286/21-22-12-01/32218122.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з нездійсненням реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних за період з лютого по травень 2018 року на суму податкових зобов'язань у розмірі 2348149,00 грн.
На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 серпня 2018 року № 0084231201, згідно з яким застосовано штраф у розмірі 1174074,50 грн.
15 серпня 2018 року ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі проведено камеральну перевірку КП «Міський водоканал» щодо дотримання термінів реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за червень 2018 року, наслідки якої оформлено актом № 2500/21-22-12-01/32218122.
Перевіркою встановлено порушення платником положень пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України у зв'язку з нездійсненням реєстрації в червні 2018 року податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних на суму податкових зобов'язань у розмірі 571476,00 грн.
На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31 серпня 2018 року № 0087591201, згідно з яким застосовано штраф у сумі 285738,00 грн.
Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі суд зазначає, що питання правових наслідків зміни судової практики щодо визначення юрисдикції певних категорій юридичних спорів вже неодноразово вирішувалося Верховним Судом як на рівні касаційних судів, так і на рівні Великої Палати Верховного Суду.
Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Отже, положення абзацу другого частини першої статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно застосовувати із врахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.
При визначенні місця рішень Європейського суду з прав людини в системі джерел вбачається доцільним підтримати загальновизнаний підхід стосовно того, що за своєю правовою природою рішення Європейського суду з прав людини є актами тлумачення Конвенції, а отже, як і прямі норми Конвенції та протоколів до неї, мають переважне застосування, порівняно із нормами національного законодавства, відповідно до положень частини другої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.
У практиці Європейського суду з прав людини проблема спорів щодо підсудності (юрисдикції) розглядається через декілька правових категорій, які мають враховуватися судом у кожному конкретному випадку, а саме «принцип правової впевненості», «легітимні сподівання» та «правовий пуризм».
Окрім того, питання правової визначеності й передбачуваності є невід'ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі «Проценко проти Росії», заява № 13151/04, пункт 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник проти Росії», зава № 8269/02, пункт 38).
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому Європейський суд з прав людини установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади.
Право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, є правом людини, якому кореспондує відповідний обов'язок держави. Складовою цього обов'язку є забезпечення незалежного, безстороннього суду, який створений та діє відповідно до закону. Саме держава повинна створити судову систему, яка здатна забезпечити право на справедливий суд.
Вищенаведені положення свідчать про те, що недотримання державою вимоги частини першої статті 6 Конвенції щодо права на справедливий розгляд справи «судом, встановленим законом», не може тлумачитися як таке, що вимагає скасування судового рішення і закриття провадження у справі, якщо порушено імперативні вимоги закону щодо юрисдикції суду.
Таким чином, якщо держава запроваджує спеціалізовану судову систему, то недоліки цієї системи, зумовлені нечіткістю правового регулювання та несталою судовою практикою, не повинні мати негативних наслідків для особи.
Відтак, скасування судового рішення з мотивів порушення юрисдикції всупереч волі особи, яка була учасником провадження, не забезпечує право людини на справедливий суд.
Згодом такий підхід підтримано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).
Крім того, Суд звертає увагу, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято 20 серпня 2018 року та 31 серпня 2018 року, провадження у справі про банкрутство КП «Міський водоканал» відкрито 02 липня 2021 року, натомість платник звернувся з позовом до суду першої інстанції 26 грудня 2018 року, тобто до порушення провадження у справі про банкрутство та до набрання чинності Кодексом України з процедур банкрутства, що свідчить про відсутність підстав для застосування до розглядуваних правовідносин правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).
Таким чином, підстав для закриття провадження у справі в зв'язку з її непідсудністю адміністративним судам та скасування судових рішень, прийнятих відповідно до існуючих на час їх ухвалення юрисдикційних правил та їх тлумачення, з мотивів порушення підсудності, суд касаційної інстанції не вбачає і доходить висновку про необхідність розгляду касаційної скарги по суті.
За приписами пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку-продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
Згідно з пунктом 2 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 569 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 569), рахунок у системі електронного адміністрування податку на додану вартість - це рахунок, відкритий платнику податку в Казначействі, на який таким платником перераховуються кошти у сумі, необхідній для досягнення розміру суми податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також у сумі, необхідній для сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку.
За правилами пункту 13 Порядку № 569 ДФС автоматично обчислює суму податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі.
Платник податку має право отримувати у ДФС інформацію про стан свого електронного рахунка (в тому числі додаткових електронних рахунків), а також суму податку, на яку він має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі.
Таким чином, платник податку має право зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних за умови наявності достатньої суми коштів на його електронному рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, яка б відповідала загальній сумі податку за податковими накладними.
Згідно з підпунктом «в» пункту 200-1.4 статті 200-1 ПК України на рахунок у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника зараховуються кошти, крім іншого, з рахунків платників, відкритих у відповідних органах казначейства для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, а рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам з подальшим спрямуванням коштів відповідно до Закону України про Державний бюджет України.
Пунктом 9 Порядку № 569 визначено, що у разі проведення органами казначейства розрахунків платника податку з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам з подальшим спрямуванням коштів відповідно до закону про Державний бюджет України в рахунок погашення заборгованості з податку, в поповнення електронного рахунка враховується в межах проведених розрахунків з податку сума зменшення залишку узгоджених податкових зобов'язань такого платника податку, не сплачених до бюджету, строк сплати за якими настав, що обліковується Казначейством до виконання в повному обсязі, за коригуючими реєстрами.
Інформація про проведення таких розрахунків з податку надається Казначейством до ДФС у розрізі платників податку не пізніше наступного робочого дня з дати проведення таких розрахунків.
На підставі інформації про проведення розрахунків, отриманої від Казначейства, ДФС формує та не пізніше наступного робочого дня з дати отримання такої інформації надсилає Казначейству коригуючі реєстри у межах залишку узгоджених податкових зобов'язань платника податку, не сплачених до бюджету, строк сплати за якими настав, але не більше суми проведених розрахунків.
У день отримання коригуючих реєстрів Казначейство зменшує залишок узгоджених податкових зобов'язань платника податку, не сплачених до бюджету, строк сплати за якими настав, що обліковується Казначейством до виконання в повному обсязі, та повідомляє про це ДФС.
ДФС на підставі інформації про зменшення залишку узгоджених податкових зобов'язань платника податку, не сплачених до бюджету, строк сплати за якими настав, що обліковується Казначейством до виконання в повному обсязі, не пізніше наступного робочого дня з дати отримання такої інформації збільшує суму поповнення електронного рахунка такого платника податку на суму такого зменшення.
Отже, електронне адміністрування податку на додану вартість передбачає сукупність послідовних дій, які зобов'язані вчиняти відповідні органи Державної казначейської служби України та Державної фіскальної служби України у визначені Порядком № 569 строки.
З урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 375 «Питання погашення у 2015 році заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню» та змін податкового законодавства щодо запровадження електронного адміністрування податку на додану вартість на електронні рахунки в органах державної казначейської служби постачальників комунальних послуг повинні зараховуватися суми субвенції з бюджету, які збільшуватимуть реєстраційну суму для реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 ПК України.
Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, у порушення зазначених норм Державна фіскальна служба України у 2015 та 2017 роках не зарахувала кошти субвенції в розмірі 4982540,50 грн у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, чим штучно зменшила позивачу ліміт для реєстрації податкових накладних.
КП «Міський водоканал» зверталося з листами до Державної казначейської служби України, Державної фіскальної служби України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового господарства України з вимогою дотримання норм чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, однак, зокрема Державною фіскальною службою України, так і не було забезпечено збільшення в системі електронного адміністрування податку на додану вартість суми, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, що позбавило можливості останнього своєчасно зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування, щодо яких виник спір, у період з лютого по червень 2018 року в межах граничних термінів.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 343, 349, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Замінити відповідача у справі - Головне управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі як відокремленим підрозділом ДПС України без права юридичної особи.
Відмовити в задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі як відокремленого підрозділу ДПС України без права юридичної особи про закриття провадження у справі.
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі як відокремленого підрозділу ДПС України без права юридичної особи залишити без задоволення.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова