про відмову у відкритті касаційного провадження
07 листопада 2022 року
м. Київ
справа №640/22795/21
адміністративне провадження № К/990/28808/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Стрелець Т.Г., Чиркіна С.М.,,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у здійсненні позивачу перерахунку та виплати пенсії із врахуванням складових заробітної плати (грошового забезпечення), зазначених в довідці Донецької обласної прокуратури №21-85-133 від 10 листопада 2020 року з 01 грудня 2020 року; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві з 01 грудня 2020 року здійснити перерахунок та виплату пенсії із врахуванням складових заробітної плати (грошового забезпечення) зазначених в довідці Донецької обласної прокуратури №21-85-133 віл 10 листопада 2020 року, в розмірі 90% від розміру місячної заробітної плати без обмеження граничного розміру пенсії з врахуванням постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року по справі №761/42466/16-а з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2021 року позов задоволено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задоволено.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2021 року скасовано.
Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Не погоджуючись із прийнятою постановою, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.
Спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у здійсненні позивачу перерахунку та виплати пенсії із врахуванням складових заробітної плати (грошового забезпечення), зазначених в довідці Донецької обласної прокуратури №21-85-133 від 10 листопада 2020 року з 01 грудня 2020 року.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доведення обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, право на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 2, 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає, що касаційна скарга стосується питань права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.
Скаржник вказує на неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції, висловленої Верховним Судом у рішеннях від 04 лютого 2019 року у зразковій справі № 240/5401/18 стосовно подібних, на думку скаржника, правовідносин (перерахунок пенсії військовослужбовців) та необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі №580/5962/20, застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Колегія суддів вважає неприйнятними доводи скаржника, оскільки відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 грудня 2021 року у справі №580/5962/20 висловився з приводу спірного питання щодо розміру відсотку, який підлягає застосуванню при перерахунку пенсії, призначеної працівнику прокуратури відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ, а також застосування при перерахунку такої пенсії обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Так, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вказала, що «пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI, не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір. Зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії в розмірі, який перевищував максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ, а з 14 жовтня 2014 - абзацом шостим частини п'ятнадцятої статті 89 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697- VI».
Отже, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшла висновку про поширення на спірні правовідносини абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 89 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697- VI, якими встановлено обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Також зазначила, що такі обмеження відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 є правомірними.
У контексті подібних (схожих) фактичних передумов до такого самого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29 грудня 2021 року у справі № 580/5/21».
Правовідносини, що виникли у справі № 580/5962/20 та у справі № 640/22795/21 є подібними. Суд апеляційної інстанції правильно застосував висновки Верховного Суду у справі № 580/5962/20, а тому колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вказаної правової позиції.
Стосовно доводів скаржника щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 та частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, Суд зазначає про таке.
Правове регулювання відносин, пов'язаних із функціонуванням автоматизованої системи документообігу суду, здійснюється Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02 квітня 2015 року № 25 (далі - Положення).
Відповідно до пункту 2.3.1 Положення розподіл судових справ здійснюється в суді в день їх реєстрації, на підставі інформації, внесеної до автоматизованої системи, уповноваженою особою апарату суду, відповідальною за здійснення автоматизованого розподілу судових справ.
Не розподіляються щодо конкретного судді судові справи, що надійшли, зокрема, у період відпустки судді (пункт 2.3.3 Положення).
Згідно з пунктом 2.3.4 Положення автоматизований розподіл судових справ здійснюється в автоматизованій системі за такими правилами: із загального списку суддів визначаються судді, які мають повноваження щодо розгляду судової справи на момент автоматизованого розподілу; для суддів, які мають повноваження щодо розгляду судової справи на момент автоматизованого розподілу, здійснюється розрахунок коефіцієнтів навантаження; із числа суддів, які мають повноваження щодо розгляду судової справи на момент автоматизованого розподілу з урахуванням визначених автоматизованою системою коефіцієнтів навантаження здійснюється визначення судді для розгляду конкретної судової справи за принципом випадковості.
Відповідно до пункту 2.3.23 Положення якщо судова справа підлягає розгляду (перегляду) колегією суддів, при автоматизованому розподілі судових справ автоматизованою системою в місцевому суді визначається головуючий суддя, а в судах апеляційної та касаційної інстанцій - суддя-доповідач із числа всіх суддів відповідного суду з урахуванням їх спеціалізації (за її наявності).
Судова справа розглядається колегією суддів, до складу якої входить визначений автоматизованою системою головуючий суддя (суддя-доповідач). Засади формування колегії суддів визначаються зборами суддів відповідного суду.
У разі якщо зборами суддів відповідного суду визначено склад колегій суддів, після визначення автоматизованою системою головуючого судді (судді-доповідача) склад колегії суддів автоматично визначається автоматизованою системою згідно з налаштуваннями складу колегій суддів.
З наданого скаржником Звіту про автоматизований розподіл по справі №640/22795/21 від 21 грудня 2021 року Суд вбачає, що автоматизованою системою було визначено головуючого суддю (судд.-доповідача) Чаку Є.В. До складу постійної колегії суддів під головуванням судді Чаку Є.В. входять судді Єгорова Н.М. та Коротких А.Ю.
Таким чином, автоматизована система автоматично визначила склад колегії суддів згідно з налаштуваннями складу постійних колегій суддів, незважаючи на перебування суддів Єгорової Н.М. та Коротких А.Ю. у відпустці станом на 21 грудня 2021 року, на день визначення складу суду у справі №640/22795/21,.
Враховуючи викладене, Суд відхиляє доводи скаржника щодо розгляду і вирішення справи неповноважним складом суду.
Колегія суддів вважає, що вказані обґрунтування касаційної скарги не дають підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. За відсутності належного обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України посилання скаржника на винятковість справи не може бути визнана Судом прийнятною.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Т.Г. Стрелець
Суддя С.М. Чиркін