Справа № 607/18440/21Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О. М.
Провадження № 22-ц/817/676/22 Доповідач - Міщій О.Я.
Категорія - 310040000
04 листопада 2022 року м. Тернопіль
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого - Міщій О.Я.
суддів - Бершадська Г. В., Костів О. З.,
секретар с/з - Романська К.М.
з участю представника ОСОБА_1 адвоката Жовтого М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 607/18440/21 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Жовтого Михайла Миколайовича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.05.2022 року, ухваленого суддею Вийванком О.М., за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав, -
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що перебувала з відповідачем у шлюбі, під час якого у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1
ОСОБА_1 указала, що відповідач не проживає разом із сином, не піклується про нього, не підтримує із дитиною жодних відносин. Дитина проживає разом із нею, вона виховує його, піклується про стан його здоров'я, фізичний та духовний розвиток, матеріально забезпечує та приділяє синові належну увагу.
Натомість відповідач не проявляє цікавості до дитини, його розвитку та стану здоров'я, не підтримує жодного контакту з сином. Фактично відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини, не навідується до нього, не бере участі у його вихованні, не піклується про його здоров'я та не надає коштів на його утримання.
Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_1 вважала, що наявні обставини для позбавлення відповідача батьківських прав, тому просила задовольнити позов.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 25.05.2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_4 і покладено на Службу у справах дітей Управління сім'ї молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, як орган опіки та піклування, контроль за ОСОБА_2 щодо виховання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Жовтий М.М. просить скасувати рішення суду від 25.05.2022 року, постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Представник вказав, що при вирішенні спору суд безпідставно не врахував висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , який затверджений рішенням виконкому Тернопільської міської ради № 250 від 16.03.2022 року, а також не взяв до уваги інші докази у справі.
Представник зазначив, що з часу розлучення відповідач, як батько, впродовж десяти років не відвідував сина, не намагався навіть зустрітися та поспілкуватися з ним, не цікавився його життям, не надавав та не надає синові матеріальної чи будь-якої іншої допомоги, не цікавиться його життям, розвитком, станом здоров'я.
Син ОСОБА_5 не знає батька взагалі, про що він неодноразово особисто заявляв на засіданні комісії органу опіки та піклування Тернопільської міської ради, де він підтримав позицію матері щодо позбавлення відповідача батьківських прав.
Про свідоме та умисне небажання відповідача брати участь у вихованні дитини упродовж тривалого часу на засіданні органу опіки та піклування підтвердила мати дитини, опитані сусіди та родичі. Із їх пояснень установлено, що ОСОБА_2 не виконує обов'язків щодо виховання та утримання дитини, жодного разу не відвідував сина, не брав участі у житті дитини та не допомагає фінансово. Батько дитини у Службу у справах дітей не з'явився та не повідомив причини відсутності, хоч був належно повідомлений.
У висновку Служби у справах дітей зазначено, що вказані факти, як кожен окремо, так і в сукупності свідчать про те, що ОСОБА_2 не виконує свої обов'язки щодо виховання та утримання дитини, свідомо нехтує ними та самоусунувся від виконання батьківських обов'язків. Орган опіки та піклування зазначив, що в інтересах дитини доцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також представник позивачки зазначив, що судом не взято до уваги характеристику з місця навчання неповнолітнього ОСОБА_6 , де зазначено, що дитина сумлінна, дисциплінована, характеризується виключно позитивно, однак вихованням та розвитком дитини займається лише мати. Батько за весь час навчання дитини у школі не підтримував контакту з учителями та класним керівником.
Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, що суд при вирішенні спору не врахував долучені до позовної заяви письмові пояснення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які вказали, що ОСОБА_2 не цікавиться життям сина, не бере участі у його вихованні та не надає йому фінансової чи будь-якої іншої допомоги.
Представник позивачки указав, що дитина не знає батька і не бажає з ним спілкуватися, тому висновок суду про те, що неповнолітній син потребує батьківської уваги та турботи є помилковий, нічим не обгрунтований та не відповідає найкращим інтересам дитини.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем ОСОБА_2 не подано.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився. Із матеріалів справи видно, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 (а.с. 13).
За зареєстрованим місцем проживанням відповідача апеляційним судом надіслано судові повістки про судові засідання 29.09.2022 року, 13.10.2022 року, 04.11.2022 року.
Судова повістка на 04.11.2022 року повернута до суду із зазначенням причин невручення - адресат відсутній за вказаною адресою (трек номер 4602510324832).
Крім того, 15.10.2022 року ОСОБА_2 було надіслано судову повістку про судове засідання на 04.11.2022 року, яка йому вручена 15.10.2022 року, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 4602510458650.
Згідно п. 4 частини 8 статті 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч.1 статті 131 ЦПК України, ОСОБА_2 про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) під час розгляду справи не повідомляв.
Згідно ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що відповідач ОСОБА_2 належно сповіщений про час та місце судового засідання, однак не з'явився до суду без поважних причин, тому ухвалила розглянути справу без його участі.
Представник третьої особи подала заяву про розгляд справи без її участі, а також зазначила, що повністю підтримує висновок органу опіки та піклування, який прийнятий з урахуванням найкращих інтересів дитини.
Враховуючи вказані обставини, а також те, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради належно повідомлена про час та місце розгляду справи, колегія суддів ухвалила розглянути справу без її участі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника позивачки, з'ясувавши обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не подано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, зокрема, суд зазначив, що позивачем не надано доказів про умисне ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини ОСОБА_5 та не вказано, в чому полягає винна поведінка ОСОБА_2 . Також, суд першої інстанції взяв до уваги ту обставину, що неповнолітній син сторін ОСОБА_5 потребує батьківської уваги та турботи, а тому, вважав, що поведінка відповідача по відношенню до свого неповнолітнього сина містить ознаки неналежного виконання батьківських обов'язків, що виражається у відсутності турботи про дитину, інтересу до фізичного і духовного розвитку сина, його навчання, підготовки до самостійного життя, тому дійшов висновку щодо необхідності попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_5 .
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки він не відповідає обставинам справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Частинами 1 та 2 ст. 12 вказаного Закону встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ст. 15 зазначеного Закону, батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.
Відповідно до п. 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно з ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
В п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Частинами 4, 5 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Судом установлено, що з 31.08.2008 року сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі. Відповідно до рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.03.2012 року у справі № 1915/3334/2012 шлюб між сторонами розірвано.
Під час перебування у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 14.01.2009 Відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції, актовий запис № 62.
З матеріалів справи видно, що з часу припинення між сторонами сімейних відносин малолітній ОСОБА_3 проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_2 з 2012 року участі у вихованні дитини не бере.
Згідно довідки № 51 від 07.10.2021, ОСОБА_4 навчається в 7-А класі Тернопільського навчально - виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів медичний ліцей № 15 імені Лесі Українки».
З характеристики, виданої Тернопільським навчально - виховним комплексом «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів медичний ліцей №15 імені Лесі Українки», відомо, що батько ОСОБА_2 протягом навчання сина ОСОБА_4 в школі контакту з учителями та класним керівником не підтримував.
З письмових пояснень ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вбачається, що ОСОБА_2 не спілкується з сином та не надає йому матеріальної допомоги.
Як вбачається з висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 250 від 16.03.2022 року, батько дитини, ОСОБА_2 з 2012 року не бере участі у житті дитини, не цікавиться її здоров'ям, навчанням, розвитком, матеріально не допомагає. Інформація з КНП "Тернопільська міська дитяча лікарня" від 11.02.2022 року підтверджує той факт, що протягом останніх трьох років ОСОБА_5 приходив на профілактичні огляди у супроводі матері. Поясненнями ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від 09.02.2022 року підтверджено той факт, що батько ОСОБА_2 з 2012 року жодного разу не відвідував сина, не брав участі у житті дитини та не допомагав фінансово. На засіданні комісії з малолітнім ОСОБА_5 проведено бесіду під час якої з'ясовано, що він проживає з матір'ю, з батьком не спілкується протягом багатьох років, він йому не телефонує, не вітає з днем народженням, не надає ніякої допомоги.
Батько дитини - ОСОБА_2 на засідання комісії не з'явився та не повідомив причини відсутності, хоч був належно повідомлений.
У висновку вказано, що зазначені факти, як кожен окремо так і в сукупності свідчать про те, що ОСОБА_2 не виконує своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини, свідомо нехтує ними та самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, тому орган опіки та піклування, взявши до уваги рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судом першої інстанції, при вирішенні спору, не у повній мірі взято до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував зазначених вище вимог закону та доводів позивача про те, що батько самоусунувся від виховання дитини та починаючи з 2012 року не підтримує зв'язок з дитиною, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, навчання, взагалі не спілкується із своїм сином, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює необхідних умов для навчання дитини, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, тобто свідомо ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував думку малолітнього сина сторін ОСОБА_5 , який на засіданні комісії з питань захисту прав дитини підтвердив, що батько не спілкується з ним протягом багатьох років, не телефонує йому, не вітає з днем народженням, матеріально не допомагає.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача пояснив, що з 2012 року, тобто протягом останніх 10 років, ОСОБА_2 не бачив дитину, не зустрічався з нею. Відповідач не надає матеріального утримання дитині і не сплачує аліменти. ОСОБА_1 не зверталась до суду з позовом про стягнення аліментів, оскільки ОСОБА_2 після розірвання шлюбу заявив їй, що не буде утримувати дитину, а у випадку примусового стягнення з нього коштів у майбутньому буде вимагати утримання від сина.
Представник позивача зазначив, що на даний час відповідачка з сином, у зв'язку із збройною агресією російської федерації, перебуває за кордоном та намагалася зв'язатися з ОСОБА_2 для надання останнім дозволу на виготовлення різних документів, однак ОСОБА_2 проігнорував прохання позивачки, що створює додаткові перешкоди у вихованні дитини.
Колегія суддів вважає, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову не відповідає обставинам справи, оскільки судом установлено, що протягом тривалого часу, починаючи з 2012 року, відповідач ОСОБА_2 не піклується про фізичний і духовний розвиток свого сина ОСОБА_6 , не турбується про дитину, не надає їй матеріального утримання, не виявляє ніякого інтересу до фізичного і духовного розвитку дитини, її навчання, підготовки до самостійного життя, що є умисним ухиленням від виконання ним батьківських обов'язків.
При цьому, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів наявності перешкод у здійсненні батьківських обов'язків щодо виховання дитини.
Батько дитини - відповідач ОСОБА_2 жодного разу не з"явився на засідання органу опіки та піклування, а також в судові засідання в суд першої інстанції і в апеляційний суд, хоч був належно повідомлений, що також свідчить про відсутність інтересу до виконання своїх батьківських обов'язків і до долі власного сина.
Враховуючи встановлений законодавством обов'язок батьків виховувати дитину, наявність у матеріалах справи достатніх доказів про те, що протягом останніх 10 років відповідач взагалі не бачив дитину, не спілкувався з нею, за відсутності в матеріалах справи жодних доказів наявності перешкод у батька у спілкуванні з дитиною, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками по вихованню дитини, тому наявні виключні обставини для застосування крайнього заходу впливу на особу, яка не виконує батьківські обов'язки - позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
При цьому, колегія суддів враховує думку дитини ОСОБА_6 , який не знає свого батька, також син підтримав думку матері про позбавлення батька ОСОБА_2 батьківських прав.
При таких обставинах, колегія суддів вважає, що рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25.05.2022 року слід скасувати, постановивши нове судове рішення, яким позов задовольнити. Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Колегія суддів вважає, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відповідає найкращим інтересам дитини - ОСОБА_6 , у зв'язку з доведеністю в судовому засіданні обставин щодо свідомого невиконання батьком своїх батьківських обов'язків по вихованню сина.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на суму 2270 гривень.
Керуючись статтями 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Жовтого Михайла Миколайовича - задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.05.2022 року - скасувати.
Постановити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ) на корись ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 2270 гривень (дві тисячі двісті сімдесят гривень).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 07.11.2022 року.
Головуючий
Судді