справа № 380/15446/22
про повернення позовної заяви
07 листопада 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лунь З.І. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить суд:
-визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ОСОБА_1 стосовно неправильного нарахування індексації грошового забезпечення у період з 01 січня 2016 до 28 лютого 2018;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 01 січня 2016 до 28 лютого 2018 з урахуванням січня 2008 як базового місяця, з урахуванням виплаченої суми.
Ухвалою суду від 02.11.2022 суд залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху та надав строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду.
03.11.2022 представник позивача звернувся до суду із заявою про поновлення строку звернення до суду.
При вирішенні питання про поновлення строку звернення до суду суд зазначає таке.
Згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином до 19.07.2022 року звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строком.
19.07.2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022, яким внесено зміни до діючого законодавства про працю.
Зокрема, частини 1-2 ст.233 Кодексу законів про працю України викладені у такій редакції:
- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1);
- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ч.2).
Як видно з матеріалів позовної заяви, позивач звільнений зі служби 20.11.2019. Після виплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідно до платіжного доручення №492 від 27.08.2021, він не погодився із застосуванням відповідачем базового місяця під час її нарахування.
Отже, про можливе порушення своїх прав позивач міг дізнатися 27.08.2021.
До суду з позовною заявою позивач звернувся 01.11.2022.
Тобто з дня, коли позивач міг дізнатися про можливе порушення своїх прав, та й навіть з дня набрання чинності Законом України № 2352-IX від 01.07.2022, пройшло більше трьох місяців.
Зазначене свідчить про те, що позивач пропустив строк звернення до суду.
При цьому у заяві про поновлення строку звернення до суду позивач наводить низку аргументів, які просить врахувати при вирішення питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Щодо покликання позивача на введення постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 карантинних обмежень, пов'язаних із поширенням COVID-19, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020 року «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», запроваджено адаптивний карантин на території України та дію карантину продовжено до 31.07.2020.
Постановами Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, 17.02.2021 №104, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611, від 11.08.2021 №855, від 22 вересня 2021 № 981, від 15 грудня 2021 №1336, від 23.02.2022 №229, від 27.05.2022 №630, від 19.08.2022 №928 установлено продовжити на всій території України дію адаптивного карантину до 31 грудня 2022 року.
Отже, з червня 2020 року в Україні загалом та у Львівській області зокрема було пом'якшено карантинні обмеження та запроваджено так званий «адаптивний карантин», під час якого діяли лише окремі обмеження в залежності від встановленого рівня епідеміологічної небезпеки поширення COVID-19, які загалом, на переконання суду, не могли перешкодити позивачу звернутися до суду.
При цьому, суд звертає увагу на факт безперебійної роботи підприємств поштового зв'язку, на можливість позивача скористатися засобами електронного зв'язку.
Суд також звертає увагу позивача, що Львівський окружний адміністративний суд продовжував роботу, здійснював судочинство під час дії в державі карантинних обмежень у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Покликаючись на введення в державі карантинних обмежень у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження обставин, пов'язаних із такими подіями, які мали місце безпосередньо до позивача та перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
Отже, вказана позивачем обставина не є об'єктивною перешкодою для своєчасної реалізації права на звернення до суду у строк, встановлений процесуальним законом, та не може бути підставою для висновку про його поновлення.
Щодо аргументів позивача, що суд повинен звернути увагу на гарантування державою посиленого захисту військовослужбовців, то суд зазначає таке.
Позивач покликається на висновок, викладений у рішенні Конституційного Суду України від 06.07.2022 №1-р(ІІ)/2022 у справі про посилений соціальний захист військовослужбовців, що громадяни України, які захищають Батьківщину, незалежність та територіальну цілісність України, особливо в умовах широкомасштабної агресії з боку росії, виконують конституційно значущі функції, тому держава має надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та, відповідно до ч. 5 ст.17 Конституції України, забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Однак, суд зауважує, що вказане позивачем є не стільки висновком Конституційного Суду у згаданій справі, скільки мотивацією свого рішення із покликання на інше рішення органу конституційної юрисдикції (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
Суд безумовно зважає на норми Конституції України (ст.ст. 17, 46) щодо посиленого захисту військовослужбовців, однак на стадії відкриття провадження суд вирішує питання про поважність причин строку звернення до суду, відтак розглядає обставини, які об'єктивно є непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
З матеріалів справи видно, що позивач більше року не вчиняв дій щодо реалізації свого права на звернення за судовим захистом, яке не є абсолютним чи безмежним, а може бути регламентованим.
Факт же конституційного регулювання посиленого соціального захисту військовослужбовців, встановлення законодавчих гарантій соціального захисту військовослужбовців, на що покликається позивач як на підставу поновлення строку звернення до суду, не може визнаватися підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки за своїм визначенням не є непереборною обставиною, явищем чи фактором, що завадили позивачу звернутися до суду з позовом.
Перебування ж позивача у статусі військовослужбовця, який закінчив військову службу, не є само по собі безумовною підставою для поновлення строку звернення до суду.
Щодо аргументів позивача про застосування строків давності звернення до суду до особи, яка звільнилася зі служби до 19.07.2022, то суд зазначає таке.
Відкриття провадження у справі є процесуальною дією. При відкритті провадження суд, серед іншого, встановлює, чи подано позовну заяву з дотриманням строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
На час вчинення процесуальної дії відкриття провадження у цій справі, вже з 19.07.2022 року діє нова редакція ч. 2 ст. 233 КЗпП України, яку належить застосувати.
Позивач, у заяві про поновлення процесуального строку, покликається на дію закону в часі, зокрема, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 року не поширюється на правові відносини, які виникли до набрання ним чинності.
Водночас суд ще раз наголошує, що строк звернення до суду є процесуальним строком, і застосуванню в такому разі підлягає норма, чинна саме на день звернення особи до суду за захистом свого права.
Щодо аргументів позивача, що ст. 233 КЗпП України у редакції, що набрала чинності 19.07.2022, не може бути застосована щодо позивача, оскільки буде порушено принцип незворотності дії нормативно-правового акту в часі, то суд вважає такі аргументи необґрунтованими, бо згадана норма аналогічно не містить положень щодо не обмеження будь-яким строком права звернення до суду із вимогами про стягнення заробітної плати (вирішення трудового спору). При цьому, як зазначалося вище, цю норму суд застосовує як норму, що діє на час вчинення процесуальної дії.
Суд повторно звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
З урахуванням того, що позивач звільнений зі служби 20.11.2019, а після виплати йому індексації грошового забезпечення, відповідно до платіжного доручення №492 від 27.08.2021, він не погодився із застосуванням відповідачем базового місяця під час її нарахування, відтак про можливе порушення своїх прав позивач міг дізнатися 27.08.2021, при цьому до суду з позовною заявою звернувся 01.11.2022.
Таким чином, з 27.08.2021 до 12.09.2022 (день підписання договору про надання правової допомоги) позивач не вчиняв активних дій, спрямованих на захист своїх прав.
Відтак, вказані позивачем підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску, перешкоджають суду вирішити питання про відкриття провадження у справі.
Отже, застосовуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що позивач пропустив встановлений ст.233 КЗпП України строк.
Згідно з ч.2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про повернення ОСОБА_1 його позовної заяви.
Керуючись ст.ст.122, 123, 169, 171, 243, 248 КАС України, суд
позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України шляхом подання апеляційної скарги у п'ятнадцятиденний строк з дати складання ухвали.
Суддя Лунь З.І.