Справа № 127/13728/21
Провадження № 22-ц/801/1801/2022
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.
Доповідач:Матківська М. В.
02 листопада 2022 рокуСправа № 127/13728/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М.
Секретар: Ковальчук О. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 травня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , про стягнення витрат на поліпшення майна та витребування із незаконного володіння та користування особистих речей,
Судове рішення ухвалив суддя Сичук М. М.
Судове рішення ухвалено о 14:48 год у м. Вінниці
Повне судове рішення складено - дата невідома,
Встановив:
У травні 2021 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , про стягнення витрат на поліпшення майна та витребування із незаконного володіння та користування особистих речей, мотивуючи свої вимоги тим, що наприкінці 2009 року вона домовилася із третьою особою по справі ОСОБА_4 , яка є її колишньою невісткою, про купівлю квартири АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу мали укласти після оформлення права власності в порядку спадкування на квартиру за її малолітньою, на той час, донькою ОСОБА_3 . Також домовилися про оплату вартості квартири частками. Домовленість була усною, оскільки вони були у добрих родинних відносинах. Станом на вересень 2010 року вона виплатила ОСОБА_4 суму 17 895,00 доларів США, що було достатньо для придбання даної квартири, враховуючи її занедбаний стан. Вона сплатила борги за комунальні послуги, які мали попередні власники квартири, в сумі 2271,00 грн. Зі згоди матері малолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_4 вона провела ремонтні роботи в квартирі. Витрати на відновлення та поліпшення стану квартири склали 57 290,76 грн., з яких - 38 734,76 грн. - витрати на будівельні матеріали, 18 556,00 грн. - плата майстрам за виконану роботу.
В серпні 2010 року на квартиру було видано свідоцтво про право на спадщину; право власності на квартиру за ОСОБА_3 зареєстроване 25 вересня 2012 року. Однак договору купівлі-продажу квартири не було укладено, оскільки власниця квартири на той час була неповнолітньою.
В 2012 року її син ОСОБА_5 розірвав шлюб із ОСОБА_4 і після того із відповідачем стали погіршуватися відносини. Весь цей час вона проживала в квартирі, а відповідач неодноразово погрожувала виселити її.
У 2019 році відповідач поміняла замки у вхідних дверях квартири, поселилася у квартирі і не допускає її в квартиру. Її особисті речі, належна їй побутова техніка та меблі залишилися у квартирі і відповідач відмовляється їх повернути. Тому просила стягнути із ОСОБА_3 на свою користь вартість понесених нею витрат на ремонт квартири в сумі 57 290,76 грн. та зобов'язати відповідача повернути їй із незаконного володіння та користування належні їй особисті речі, у тому числі кухонний посуд, побутову техніку та меблі.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 травня 2022 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , про стягнення витрат на поліпшення майна, витребування із незаконного володіння та користування особистих речей, задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_3 повернути із незаконного володіння та користування належні ОСОБА_2 особисті речі, а саме: холодильник Indesit, мікрохвильову піч LG, духовку електричну, газову плиту Ariston, витяжку, пральну машину Zannussi, бойлер Fagor, меблі: кухонні меблі, диван, комод, шафу-купе, складний столик та крісло до нього, балконну тумбу та навісну тумбу; із ванної кімнати: душову кабіну, пенал, тумбу під раковину, дзеркальну шафу; інше: люстри, килим.
В іншій частині позовних вимог у задоволені відмовлено.
Учасники справи рішення суду не оскаржили, воно набрало законної сили та звернено до виконання.
15 вересня 2022 року особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу на рішення суду.
В апеляційній скарзі особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 , пославшись на невідповідність оскаржуваного рішення критеріям процесуального законодавства, а саме вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 про витребування майна із незаконного володіння.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції порушив норми процесуального законодавства та вирішуючи питання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, мав би виходити із визначених частиною 2 статті 423 ЦПК України підстав, перелік яких є вичерпним, де згідно пункту 1 такими підставами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із такою заявою, на час розгляду справи. Проте, про існування договору оренди спірної квартири було відомо відповідачу по справі ОСОБА_3 і особі, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_1 , чиї права порушені. Про наявність договору оренди квартири від 01 січня 2022 року було відомо, а отже договір є новим доказом, який не досліджувався судом першої інстанції, і йому не надавалася правова оцінка.
Крім того виконати рішення суду шляхом вилучення з квартири, яка нею орендується, зазначених у рішенні речей неможливо, оскільки 01 січня 2022 року їй разом із ключами від квартири було передано лише частину речей. Демонтаж кухонних меблів та іншого майна, зазначено у рішенні суду, призведе до незворотних наслідків, оскільки ці речі вбудовані та після їх демонтажу квартира втратить цінність, та необхідно буде провести ремонт.
ОСОБА_1 вважає, що оскаржуване нею рішення суду напряму порушує інтереси її сім'ї, оскільки знайти іншу квартиру в надзвичайних умовах є значною проблемою, так як у зв'язку із введенням на території України воєнного стану 24 лютого 2022 року і початком активних бойових дій на території України, до міста Вінниці вимушено переїхала велика кількість переселенців. В орендованій квартирі зберігаються всі її цінні речі та її родини, перевести їх в інше місце вона не має можливості.
На думку ОСОБА_1 суд першої інстанції мав би прийняти рішення з урахуванням всіх доказів і з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 29 червня 2016 року у справі № 6-1376цс16.
Судом першої інстанції не встановлено в який саме період позивач ОСОБА_2 користувалася безоплатно квартирою АДРЕСА_1 та яке майно вона фактично забрала, а яке залишилося на момент її добровільного виїзду із квартири. Тобто суд першої інстанції неповно встановив обставини справи.
Також судом не встановлені обставини вибуття майна з володіння позивача, та перебування цього майна в натурі у володінні відповідача, зокрема, у даній квартирі. Не надано судом належної оцінки доводам відповідача, що кухонні меблі та деякі інші речі є незамінними, оскільки є суцільно вбудованими у стіни квартири, тобто не є самостійними речами, які не можливо відокремити від квартири без завдання шкоди самій квартирі.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 просить закрити апеляційне провадження за апеляційної скаргою ОСОБА_1 , оскільки при ухваленні оскаржуваного рішення суду не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 , яка не брала участі у справі. Правовідносини з приводу яких ухвалено рішення суду, виникли між нею та відповідачем по справі з приводу витребування із незаконного володіння і користування особистих речей. Вимог до ОСОБА_1 вона не заявляла і такі, відповідно, судом не вирішувалися.
Інші учасники справи відзив не надали.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 і її представник - адвокат Лещенко С. В. заперечили проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , просять закрити апеляційне провадження за її апеляційною скаргою.
Особа, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 і її представник - адвокат Сувалов В. О. у судове засідання не з'явилися. При цьому адвокат Сувалов В. О. подав клопотання про відкладення розгляду даної справи призначеної на 9:30 год 02 листопада 2022 року, оскільки в цей час він буде зайнятий у розгляді іншої справи - кримінального провадження, у Вінницькому міському суді, призначеного на 02 листопада 2022 року о 9:30 год. Підтверджуючих доказів про його участь в іншій справі не надав.
Відповідач ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 і її представник - адвокат Медончак М. М. у судове засідання не з'явилися.
Згідно положень статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до частини 5 статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Представник особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 - адвокат Сувалов В. О. належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, тому згідно зазначеної ч. 5 ст. 130 ЦПК України ОСОБА_1 також вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи належним чином, про те у судове засідання не з'явилася, причин неявки у судове засідання не повідомила.
Причину неявки у судове засідання представник особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 - адвокат Сувалова В. О. не підтвердив відповідними доказами, які б свідчили про поважність його неявки, тому така неявка у судове засідання не може бути визнана судом по поважній причині, що не перешкоджає розгляду справи, з урахуванням належного повідомлення особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 і її представника - адвоката Сувалова В. О. про дату, час і місце розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача і її представника, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про закриття апеляційного провадження з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 30 серпня 2012 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу. Розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , зареєстрований 03 жовтня 2006 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Вінницького МУЮ Вінницької області, про що зроблено актовий запис № 2783 (а. с. 9).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 04 листопада 2019 року, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , частка власності 1/1, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право на спадщину № 5-1586 від 18 серпня 2010 року, видане Першою вінницькою державною нотаріальною конторою (а. с. 46).
Також судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 знала про те, що власником даної квартири є ОСОБА_3 , угода про купівлю-продаж квартири не укладалася, про що також пояснила позивач, зазначивши при цьому, що їх домовленість про купівлю-продаж квартири була усною.
Суд першої інстанції прийшовши до висновку про те, що позивач ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем, який має право лише на відшкодування витрат на утримання майна, а не на його поліпшення, визнав вимоги позивача про стягнення витрат на поліпшення майна в сумі 57 290,76 грн. необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення.
В цій частині рішення суду не оскаржено.
Суд першої інстанції визнав підставними позовні вимоги в частині витребування із незаконного володіння та користування таких особистих речей як: холодильника Indesit, мікрохвильової печі LG, духовки електричної, газової плити Ariston, витяжки, пральної машини Zannussi, бойлера Fagor, меблів: кухонних меблів, дивана, комода, шафу-купе, складаного столика і крісла до нього, балконну тумбу і навісну тумбу; із ванної кімнати: душову кабіну, пенал, тумбу під раковину, дзеркальну шафу; інше: люстри, килим.
У витребуванні решти речей відмовлено, оскільки відповідач зазначила, вони були повернуті позивачу, а позивач таких обставин не спростувала, а також позивач не надала належних доказів про наявність такого майна у неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 та частини першої статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Звернувшись із апеляційною скаргою, особа, яка не брала участі у розгляді справи - ОСОБА_1 свої доводи обґрунтувала тим, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про її права та обов'язки як орендаря спірної квартири АДРЕСА_1 на підставі укладеного 01 січня 2022 року договору оренди квартири (житлового приміщення). Підставою звернення із апеляційною скаргою стало те, що демонтаж кухонних меблів та іншого майна, зазначено у рішенні суду, призведе до незворотних наслідків, оскільки ці речі вбудовані та після їх демонтажу квартира втратить цінність, а також необхідно буде провести ремонт; оскаржуване нею рішення суду напряму порушує інтереси її сім'ї, оскільки знайти іншу квартиру в надзвичайних умовах є значною проблемою, так як у зв'язку із введенням на території України воєнного стану 24 лютого 2022 року і початком активних бойових дій на території України, до міста Вінниці вимушено переїхала велика кількість переселенців, а також в орендованій квартирі зберігаються всі її цінні речі та її родини, перевести їх в інше місце вона не має можливості.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Тобто, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи та особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес чи обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Така позиція узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17.
З'ясовуючи питання про те, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов'язків особи, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 , апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, спірні правовідносини виникли щодо права власності на квартиру відповідно до правочину купівлі-продажу квартири, а також в оскаржуваній частині рішення - щодо захисту права власності позивача шляхом витребування із незаконного володіння і користування на її користь належного їй на праві власності особистого майна.
Зазначені відносини регулюються главою 23 «Загальні положення про право власності», главою 24 «Набуття права власності», главою 28 ЦК України «Право власності на жило», главою 29 ЦК України «Захист права власності», главою 54 «Купівля-продаж» та прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1). На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ч. 2).
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1). Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства (ч. 2). Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ч. 5).
Одним із засобів захисту порушеного права власності є витребування майна із чужого незаконного володіння.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, що передбачено статтею 387 ЦК України.
У заявленому до суду позові ОСОБА_2 свої позовні вимоги обґрунтовувала саме тим, що відповідач ОСОБА_3 незаконно володіє та користується належним їй особистим майном, у тому числі кухонним посудом, побутовою технікою та меблями, що знаходиться у належній відповідачу квартирі.
Відповідач ОСОБА_3 письмовий відзив на позовну заяву не надала, проте, у судовому засіданні підтвердила, що частина речей, які належать позивачу, перебували чи перебувають в її квартирі. Частину речей забрала позивач, а деяких речей у квартирі не було. Меблі та побутова техніка в квартирі є, але вони вмонтовані, а тому поверненню не підлягають, побутова техніка за тривалий час є зношеною. При цьому відповідач ОСОБА_3 не повідомляла суду такі обставини, як укладення нею 01 січня 2022 року договору оренди квартири (житлового приміщення) із ОСОБА_1 .
Водночас, як вбачається із вимог апеляційної скарги, особа яка її подала ОСОБА_1 оскаржує рішення суду у задоволеній частині позовних вимог, а саме про витребування майна із незаконного володіння. В апеляційній скарзі вона вказує про порушення оскаржуваним рішенням своїх прав, оскільки відповідно до укладеного 01 січня 2022 року договору оренди квартири (житлового приміщення), вона є орендарем квартири АДРЕСА_1 , разом із якою, згідно додатку № 2 до цього договору - акту прийому-передачі від 01 січня 2022 року, їй у користування передані всі меблі і техніка в справному стані, які перебувають в орендованій квартирі та згідно оскаржуваного нею рішення суду підлягають поверненню законному власнику - позивачу по справі ОСОБА_2 .
Обставини, на які посилалася ОСОБА_1 є предметом дослідження у правовідносинах, які виникли з договору найму (оренди) житла, а не з відносин захисту права власності.
Правовідносини найму (оренди) житла регулюються главою 59 (Найм (оренда) житла) підрозділу 1 (Договірні зобов'язання) розділу ІІІ (Окремі види зобов'язань) Цивільного кодексу України, яка включає статті 810-826.
Відповідно до статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату (ч. 1). Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом (ч. 2). До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом (ч. 3).
З огляду на викладене, доводи ОСОБА_1 щодо наявності у неї права на апеляційне оскарження рішення суду не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Враховуючи те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 , оскільки її права в контексті ст. 387 ЦК України не порушені, так як вона не є учасником правовідносин щодо захисту права власності, тому ОСОБА_1 не відноситься до кола осіб, які у відповідності до положень статті 352 ЦПК України мають право апеляційного оскарження рішення суду.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
З огляду на викладене, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу (ч. 2 ст. 362 ЦПК України).
Керуючись ст. 352, 362, 381 ЦПК України, суд
Ухвалив:
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 травня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , про стягнення витрат на поліпшення майна та витребування із незаконного володіння та користування особистих речей, закрити.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіІ. В. Міхасішин
І. М. Стадник
Повний текст судового рішення складено 03 листопада 2022 року