Справа № 144/1206/21
Провадження № 22-ц/801/1816/2022
Категорія: 61
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондарук О. П.
Доповідач:Матківська М. В.
02 листопада 2022 рокуСправа № 144/1206/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М.
Секретар: Ковальчук О. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 30 серпня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Теплицької державної нотаріальної контори, про визнання нікчемним заповіту, скасування запису про реєстрацію заповіту в спадковому реєстрі та визнання права власності в порядку спадкування,
Рішення ухвалила суддя Бондарук О. П.
Рішення ухвалено о 12:20 год у смт Теплик Вінницької області
Повний текст судового рішення складено 09 вересня 2022 року,
Встановив:
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Теплицької районної ради Гайсинського району Вінницької області, ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Теплицької державної нотаріальної контори, про визнання нікчемним заповіту, скасування запису про реєстрацію заповіту в спадковому реєстрі та визнання права власності в порядку спадкування, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її свекруха ОСОБА_3 . 15 грудня 2015 року її донька ОСОБА_4 звернулася із заявою про прийняття спадщини до Теплицької державної нотаріальної контори, за якою було відкрито спадкову справу № 684/02-14, заяву про прийняття спадщини оформлено 08 грудня 2015 року за реєстровим № 1671 приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Очеретяною В. В. Заява про прийняття спадщини подана на підставі складеного на ім'я онуки ОСОБА_5 заповіту ОСОБА_6 , яка заповіла таке майно: житловий будинок в с. Залужжя Теплицького району з надвірними спорудами, присадибну земельну ділянку та усе майно що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право; земельну ділянку площею 2,1595 га, що належить їй на підставі Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 414153, виданого Теплицькою районною державною адміністрацією 20 березня 2008 року; належне їй право на майновий пай КСП «Залузьке» на підставі майнового сертифіката серії ВІ ХУІІІ № 011924, виданого Залужською сільською радою 17 листопада 2004 року.
22 грудня 2015 року позивач подала до Теплицької державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_6 , оформлену приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Очеретяною В. В. 09 грудня 2015 року за реєстровим № 1677, а також подала попередній заповіт на її ім'я, що посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Животовською Н. Г. від 04 листопада 2013 року за реєстровим № 4705. Цим заповітом ОСОБА_6 заповіла позивачу лише земельну ділянку.
У Спадковому реєстрі виявлено ще один заповіт від імені ОСОБА_6 , посвідчений секретарем Залузької сільської ради 23 квітня 2015 року за реєстровим № 62 на ім'я онука ОСОБА_2 , в якому все своє майно ОСОБА_6 заповіла саме йому.
Даний заповіт на думку позивача є нікчемним, оскільки посвідчений не уповноваженою на те особою Залузької сільської ради.
Так, відповідно до архівної довідки Теплицької районної державної адміністрації, Залузькою сільською радою відповідного скликання за період з 2010 року по 2015 рік не приймалося рішення про покладення обов'язків та визначення особи, яка має право на вчинення на території Залузької сільської ради нотаріальних дій, таке рішення у вигляді розпорядження прийняв самостійно голова села Залужжя.
Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.
До повноважень сільського голови, передбачених статтею 42 Закону України «Про місцеве самоврядування», не було віднесено питання прийняття розпорядження щодо покладання обов'язків із вчинення нотаріальних дій на секретаря виконавчого комітету сільської ради.
Отже, поданий секретарем Залузької сільської ради до державного нотаріуса заповіт від імені ОСОБА_6 є нікчемним, за нормами Цивільного кодексу України не потребує окремого визнання недійсним, проте до нього підлягають застосуванню правові наслідки нікчемності - скасування запису про такий заповіт в Спадковому реєстрі.
Тому позивач просила визнати нікчемним та застосувати наслідки нікчемності заповіту від 23 квітня 2015 року від імені ОСОБА_6 , що посвідчений секретарем Залузької сільської ради Теплицького району за реєстровим № 62, скасувавши запис в Спадковому реєстрі України про його реєстрацію та визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 2,1595 га кадастровий номер 0523782000:01:002:0144, що належала їй на підставі Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 414153, виданого Теплицькою районною державною адміністрацією.
Ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області від 09 травня 2022 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Прудивуса М. А. і замінено первісного відповідача Теплицьку районну раду на Теплицьку селищну раду Гайсинського району Вінницької області.
Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 30 серпня 2022 року в задоволені позову ОСОБА_1 до Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Теплицької державної нотаріальної контори, про визнання нікчемним заповіту, скасування запису про реєстрацію заповіту в спадковому реєстрі та визнання права власності в порядку спадкування, відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , пославшись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим з огляду на допущені в ході судового розгляду порушення норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду і постановити нове рішення про задоволення її позову.
Доводи апеляційної скарги позивача полягають в тому, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що заповіт від імені ОСОБА_6 , що посвідчений секретарем Залузької сільської ради 23 квітня 2015 року за реєстровим № 62 та складений на ім'я ОСОБА_2 , є нікчемним, оскільки посвідчений неуповноваженою на те особою, а саме: Залузькою сільською радою відповідного скликання за період з 2010 по 2015 роки не приймалося рішення про покладення на ОСОБА_7 обов'язків вчиняти нотаріальні дії. При цьому розпорядження Залузької сільської ради № 134 від 28 грудня 2010 року про розподіл обов'язків між сільським головою та секретарем сільської ради, яка вчиняє нотаріальні дії, не може ні по формі, ні по змісту підмінити встановлену законом форму - рішення відповідної ради про покладення таких обов'язків, адже розподіляючи обов'язки голова і секретар не врахували, що і в нього таких прав та обов'язків як посвідчення від імені посадової особи ради нотаріальних дій, не було, такими обов'язками його також відповідна рада на своєму пленарному засіданні не наділяла.
Отже, суд першої інстанції невірно вважав наявними у секретаря Залузької сільської ради повноважень від імені органу місцевого самоврядування вчиняти нотаріальні дії від імені такої сільської ради.
Учасники справи відзив не надіслали.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Прудивус М. А. підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити.
Представник відповідача Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не викликався, оскільки згідно матеріалів цивільної справи він проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник третьої особи Теплицької державної нотаріальної контори у судове засідання не з'явилася, надіслала заяву про розгляд справи без її участі.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Залузької сільської ради Теплицького району Вінницької області, актовий запис № 19 від 23 листопада 2015 року (а. с. 22, 156).
Також із мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду вбачається, що судом першої інстанції у судовому засіданні досліджена спадкова справа № 428/2015 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , в матеріалах якої знаходиться заповіт від 04 листопада 2013 року, яким ОСОБА_6 заповіла ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,1595 га, розташовану на території Залузької сільської ради Гайсинського району, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належну заповідачу на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 414153 від 20 березня 2008 року.
23 квітня 2015 року ОСОБА_6 склала заповіт, яким заповідала своєму онуку ОСОБА_2 : житловий будинок, надвірні будівлі, присадибну земельну ділянку, усе майно, яке належатиме їй на день її смерті і на що за законом вона матиме право; земельну ділянку площею 2,1595 га, що належить їй на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 414153, виданого Теплицькою райдержадміністрацією 20 березня 2008 року (а. с. 19, 153). Заповіт посвідчений секретарем Залузької сільської ради Теплицького району Ганай А. А.
Рішенням № 4 від 16 листопада 2010 року 1 сесії 6 скликання Залузької сільської ради Теплицького району Вінницької області обрано секретарем Залузької сільської ради ОСОБА_7 , з одночасним покладенням на неї повноважень секретаря виконавчого комітету сільської ради (а. с. 173 на звороті).
Згідно розпорядження № 134 від 28 грудня 2010 року Залузької сільської ради Теплицького району «Про розподіл обов'язків між сільським головою та секретарем сільської ради» секретар сільської ради: п. 12) вчиняє нотаріальні дії (а. с. 169-171).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт недотримання секретарем Залузької сільської ради Ганай А. А. вимог щодо посвідчення оспорюваного позивачем заповіту від 23 квітня 2015 року та її неповноважності щодо посвідчення даного заповіту, тому посвідчення цього заповіту вчинено згідно вимог закону, уповноваженою на те особою, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову.
Висновок суду першої інстанції є правильним.
Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Статтею 1234 ЦК України встановлено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, який дійсний за умови додержання встановленої законом форми та змісту. Отже, на заповіт, як односторонній правочин розповсюджуються загальні норми цивільного законодавства стосовно підстав та наслідків визнання недійсності правочинів.
Згідно із частиною другою статті 1247 ЦК України заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу, відповідно до якої у разі, якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказано, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Із заповіту складеного 23 квітня 2015 року ОСОБА_6 на ім'я онука ОСОБА_2 , та посвідченого секретарем Залузької сільської ради Теплицького району, вбачається, що він підписаний заповідачем ОСОБА_6 і це учасниками справи не оспорюється.
Відповідно до підпунктів 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.6 пункту 1 розділу ІІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 року за № 1298/20036, посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти. Заповіти подаються посадовій особі органу місцевого самоврядування не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у справах органу місцевого самоврядування. Посадові особи органів місцевого самоврядування зобов'язані роз'яснити громадянам зміст і значення поданих ними проектів заповітів і перевірити, чи відповідає їх зміст вимогам закону. При посвідченні заповіту посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу заповідача та визначає обсяг його цивільної дієздатності. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 1247, 1251 Цивільного кодексу України і особисто подані ними посадовій особі органу місцевого самоврядування. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб (крім подружжя) не допускається. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.
Посадова особа органу місцевого самоврядування перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству. Заповіт повинен бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини. Посадова особа органу місцевого самоврядування при посвідченні заповіту зобов'язана роз'яснити заповідачу зміст статей 1241, 1307 Цивільного кодексу України, про що зазначається у тексті заповіту. Аналогічні вимоги до порядку посвідчення заповіту викладені і в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Частиною першою та другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Також, як роз'яснено у пунктах 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України, тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Відповідно до статей 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Таким чином оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний - в силу припису закону.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) викладено висновок, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У інших справах щодо визнання заповіту нікчемним Верховний Суд пояснив, що наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 522/904/16-ц, постанова Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі № 725/2412/15-ц).
Відповідно до положень частини третьої статті 1247, частини першої статті 1251 ЦК України заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування, якщо у населеному пункті немає нотаріуса.
У пункті 1.2. розділу I Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування зазначено, що нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.
По справі встановлено, що рішенням № 4 від 16 листопада 2010 року 1 сесії 6 скликання Залузької сільської ради Теплицького району Вінницької області ОСОБА_7 обрана секретарем Залузької сільської ради з покладенням на неї повноважень секретаря виконавчого комітету сільської ради (а. с. 173 на звороті). Згідно розпорядження № 134 від 28 грудня 2010 року Залузької сільської ради Теплицького району «Про розподіл обов'язків між сільським головою та секретарем сільської ради» секретар сільської ради Ганай А. А. уповноважена на вчинення нотаріальних дій (пункт 12) (а. с. 169-171).
Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги в тому, що у секретаря Залузької сільської ради Ганай А. А. були відсутні повноваження на вчинення нотаріальних дій, зокрема на посвідчення заповіту.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, із дотриманням норм процесуального права, повно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінив докази у їх сукупності та дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За наведених обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, у зв'язку із чим рішення суду не підлягає до скасування, а апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 30 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіІ. В. Міхасішин
І. М. Стадник
Повне судове рішення складено 03 листопада 2022 року