Справа № 132/3787/21
Провадження № 22-ц/801/1809/2022
Категорія: 42
Головуючий у суді 1-ї інстанції Ставнійчук С. В.
Доповідач:Береговий О. Ю.
03 листопада 2022 рокуСправа № 132/3787/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М.,
учасники справи:
позивач: акціонерне товариство «Акцент-Банк»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом акціонерного товариства "Акцент-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою акціонерного товариства "Акцент-Банк" на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 30 серпня 2022 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Ставнійчук С.В., дата складення повного тексту рішення невідома,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
Акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач звернувся до банку з метою отримання кредитних послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву від 25 березня 2019 року згідно з якою отримав кредит у виді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом - 46,80 % річних.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Тарифами, Правилами та Умовами надання банківських послуг, які викладені на банківському сайті, складають між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов'язання виконав, проте відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 16 жовтня 2021 року утворилась заборгованість - 13003,06 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 9780,05 грн, заборгованості за відсотками - 3223,01 грн.
Порушення ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення.
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 30 серпня 2022 року позов Акціонерного товариства «Акцент Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент Банк» заборгованість за кредитним договором б/н від 25 березня 2019 року за тілом кредиту в сумі 9780 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент Банк» судовий збір в розмірі 1707 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення першої інстанції мотивоване тим, що банк не довів, що саме надані ним умови та правила надання банківських послуг є складовою кредитного договору і що саме ці умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитними коштами в обумовленому позивачем розмірі. Крім того, паспорт споживчого кредиту не підтверджує укладення договору про споживчий кредит та не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитом. При цьому суд вважав доведеним надання відповідачу кредиту у розмірі 9780,05 грн.
Провадження в суді апеляційної інстанції.
Не погоджуючись з таким рішенням суду акціонерне товариство "Акцент-Банк" подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просило оскаржуване рішення в відмовній його частині скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга, мотивована тим, що позивачем надано належні докази на підтвердження зазначених у позові обставин, які підтверджують наявність договірних відносин між сторонами та невиконання відповідачем взятих за договором зобов'язань. Відповідач власноручним підписом засвідчив, що він ознайомлений із договором про надання банківських послуг, згідний з його умовами та зобов'язувався виконувати умови та правила надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися із їх змінами.
Відсутність підпису позичальника на умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості, оскільки свій підпис відповідач поставив саме в заяві позичальника, яким засвідчив те, що він повністю згідний з умовами кредитування та отримання кредиту саме на таких умовах.
Судом не взято до уваги те, що відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко зазначені всі істотні умови договору, зокрема строки, процентна ставка тощо.
Відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позиція суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Оскільки АТ «Акцент-Банк» рішення суду першої інстанції оскаржує лише в відмовній частині, зокрема відмови у стягненні заборгованості по відсоткам, тому в іншій частині рішення суду в силу ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга АТ «Акцент-Банк» не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Судом встановлено, що 25 березня 2019 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку (а.с.6 звор.).
У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення, примірник якого згодний отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.a-bank.com.ua.
Позивач вказує, що на підставі вказаної Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відповідачу надано кредит у виді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач надав Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» та Тарифи.
Цього ж дня ОСОБА_1 , підписано паспорт споживчого кредиту, в якому викладена інформація стосовно процентної ставки за користування кредитом: у пільговий період 0,00001% річних та поза межами пільгового періоду в розмірі 46,8 % річних, 44,4% річних (п. 4), а також визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін (а.с. 7).
Звертаючись до суду з позовом, банк надав анкету-заяву від 25 березня 2019 року про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку, яка підписана відповідачем (а.с. 6 зворот), паспорт споживчого кредиту, підписаного ОСОБА_1 (а.с. 7), розрахунок заборгованості за договором № б/н від 25 березня 2019 року (а.с. 5-6), а також витяги з умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms (а.с. 8-13).
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість відповідача за кредитним договором б/н від 25 березня 2019 становить 13003,06 грн станом на 16 жовтня 2021 та складається із заборгованості за кредитом - 9780,05 грн, а також заборгованості за відсотками - 3223,01 грн (а.с.5-6).
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ «А-Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно ч. 1, 2 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В анкеті-заяві від 25 березня 2019 року процентна ставка не визначена (а.с. 6 зворот).
Крім того, у цій заяві, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді процентів за користування позиченими коштами, неустойки (штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по відсоткам.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 25 березня 2019 року, посилався на умови та правила надання банківських послуг, тарифи банку, які розміщені на сайті: https://a-bank.com.ua/terms, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з тарифів та витяг з умов розумів відповідач та ознайомилася і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та штрафів, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://a-bank.com.ua/terms) неодноразово змінювалися самим АТ «А-Банк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (25 березня 2019 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (23 листопада 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви умови та правила надання банківських послуг у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів, надані банком умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем правила надання банківських послуг АТ «А-Банк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
При цьому, згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та порядок їх сплати.
Згідно з п.3 ч.1 ст.3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1,3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з п.22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) дійшла висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ «А-Банк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Таким чином, висновок суду попередньої інстанції про відмову у задоволенні позову АТ «А-Банк» про стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам є обґрунтованим та таким, що узгоджується із вимогами чинного законодавства.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач, крім анкети-заяви, також підписав паспорт споживчого кредитування (а. с. 7), а тому ознайомлений з основними умовами кредитування з використання кредитної картки, є безпідставними, з огляду на таке.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, у тому числі, з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту.
Отже, ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Зазначене відповідає правовим висновкам Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, провадження № 61-14545сво20.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, підписуючи анкету-заяву від 25 березня 2019 року, користуючись кредитними коштами та здійснюючи часткове погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами, оскільки зазначені посилання апелянта не відповідають змісту анкети-заяви, в якій зазначено лише загальну назву умов та правил, без їх ідентифікації відповідно до дати, коли вони були затверджені, або станом на яку вони були чинні.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що умови та правила надання банківських послуг є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічними розміщеними умовами та правилами закон не вимагає, є безпідставними, оскільки відсутність підпису відповідача на умовах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови у будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення у анкеті-заяві про ознайомлення з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. При цьому, із наданої позивачем копії анкети-заяви не можна зробити висновок, на які саме умови та тарифи обслуговування карти, запропонованих банком, погодився відповідач.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.
Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 30 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді: О.С. Панасюк
Т.М. Шемета