Ухвала
Іменем України
04 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 182/137/22
провадження № 51-3399ск22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_2.,
суддів ОСОБА_3., ОСОБА_4,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_5. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду
від 01 серпня 2022 року,
встановив:
вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2022 року
ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2019 року за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 рік,
засуджено за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з покладенням на нього відповідних обов'язків, передбачених ст. 76 КК з іспитовим строком на 2 роки.
Як встановив суд, ОСОБА_1 у невстановлений під час дізнання час, місці та за невстановлених дізнанням обставин з метою особистого вживання,
не переслідуючи мету подальшого збуту, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, придбав 24 сліп-пакети з кристалічною речовиною - метамфетаміном, загальна маса якого в перерахунку на суху речовину становить 1,1413 г, та став зберігати при собі до моменту вилучення
27 листопада 2021 року о 17.50 год працівниками Нікопольського РУП ГУНП
в Дніпропетровській області під час обшуку.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року залишено без змін вирокНікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 18 січня 2022 року.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, захисник ОСОБА_5. звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись
на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме: не застосування до засудженого ОСОБА_1 положень ч. 4 ст. 309 КК, просить скасувати судові рішення, а кримінальне провадження - закрити. Вказує, що судами безпідставно не взято до уваги те, що ОСОБА_1 добровільно звернувся до лікувального закладу й пройшов амбулаторне лікування від наркотичної залежності з діагнозом: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психостимуляторів, а тому підлягав звільненню від кримінальної відповідальності.
Розглянувши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши копії судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального проступку, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 309 КК в касаційній скарзі не оспорюються.
Разом з тим, твердження захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що полягає у не застосуванні до засудженого ОСОБА_1 положень ч. 4 ст. 309 КК, є неспроможними, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та свого підтвердження не знайшли.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 309 КК, особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті.
При вирішенні питання про таке звільнення, суду необхідно з'ясувати чи дійсно особа страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї, чи звернулася вона до лікувального закладу і розпочала лікування добровільно, а не вимушено, і чи дійсно ставить за мету вилікуватися, а не ухилитися в такий спосіб від відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.
Однак, для правильного застосування судом ч. 4 ст. 309 КК необхідно керуватися також положеннями Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 року.
У ст. 1 вказаного Закону визначено, що наркоманія - це психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною. Особою, хворою на наркоманію є особа, яка страждає на психічний розлад, що характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від наркотичного засобу чи психотропної речовини, і якій за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до цього Закону, встановлено діагноз "наркоманія."
При цьому, згідно з приписами ст. 12 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» діагноз "наркоманія" встановлюється лікарсько консультаційною комісією.
Відповідно до ст. 14 цього Закону, якщо в результаті медичного огляду чи медичного обстеження встановлено, що особа, яка зловживає наркотичними засобами або психотропними речовинами і відносно якої встановлено діагноз "наркоманія", потребує лікування, у тому числі в стаціонарних або амбулаторних умовах, лікар-нарколог зобов'язаний запропонувати такій особі пройти курс добровільного лікування і видати направлення до наркологічного закладу для такого лікування.
З копії рішення апеляційного суду вбачається, що відповідно до довідки КП "ОМПЦЛЗ" ДОС" від 10 червня 2022 року ОСОБА_1 в період з 15 квітня
2022 року по 10 червня 2022 року пройшов амбулаторне лікування від наркотичної залежності з діагнозом: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психостимуляторів.
Втім, як встановив суд апеляційної інстанції, в матеріалах кримінального провадження відсутні та стороною захисту під час апеляційного перегляду
не надано доказів на підтвердження факту медичного огляду та медичного обстеження засудженого, за результатом якого було б встановлено висновком лікарсько-консультаційної комісії наявність у ОСОБА_1 діагнозу "наркоманія", який потребує лікування.
Водночас, будь-яких доказів на підтвердження наявності у засудженого
ОСОБА_1 саме діагнозу "наркоманія", який потребує лікування касаційна скарга захисника ОСОБА_5. також не містить.
Заслуговує на увагу і той факт, що засуджений ОСОБА_1 звернувся до
лікаря-нарколога з проханням направити його до наркологічного закладу лише 18 січня 2022 року, тобто через більш ніж півтора місяці після вчинення ним кримінального правопорушення, набувши процесуальний статус обвинуваченого, а пройшов курс лікування через більш ніж два місяці після ухвалення щодо нього оскарженого вироку.
Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 листопада 2021 року (справа №357/11205/19), добровільним в контексті ч. 4 ст. 309 КК України слід вважати таке звернення особи до лікувального закладу, яке здійснюється за її особистою згодою, або згодою законного представника, що мало місце до моменту виходу суду першої інстанції до нарадчої кімнати для ухвалення рішення у кримінальному провадженні.
Як слідує з рішення апеляційного суду, вирок суду першої інстанції щодо
ОСОБА_1 було ухвалено 18 січня 2022 року, водночас, відповідно до копії наданої захисником довідки КП "ОМПЦЛЗ" ДОС" в цей же день обвинувачений звернувся до вказаного лікувального закладу, був взятий на облік та почав проходити амбулаторне лікування від наркотичної залежності, тобто в день ухвалення вироку, однак відповідно до довідки КП "ОМПЦЛЗ" ДОС" від 10 червня 2022 року ОСОБА_1 почав проходити лікування від наркотичної залежності
15 квітня 2022 року, тобто після подання захисником апеляційної скарги.
Таким чином, зазначені обставини у своїй сукупності, свідчать про те, що засуджений ОСОБА_1 ставив за мету не вилікуватися від залежності,
а ухилитися від відповідальності за вчинення злочину, що, в свою чергу, також вказує на відсутність умов та підстав для його звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до засудженого ОСОБА_1 положень
ч. 4 ст. 309 КК та подальшого закриття кримінального провадження.
Неправильного застосування закон України про кримінальну відповідальність, судами першої та апеляційної інстанцій, про що йдеться в касаційній скарзі захисника, колегія суддів касаційного суду не вбачає.
Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі, відповідно до вимог
ст.419 КПК, мотиви на їх спростування.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу
про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги
та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи, що з касаційної скарги та копій оскаржених судових рішень вбачається, що підстави для задоволення скарги відсутні, колегія суддів приходить до висновку, що необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3ОСОБА_4