Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" листопада 2022 р.м. ХарківСправа № 922/1239/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавренюк Т.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Балукова, 21, код ЄДРПОУ 20037376)
до Приватного підприємства "Аптека "Славутич" (61045, м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, буд. 13-А, код ЄДРПОУ 23470381)
про стягнення 67 776,04грн
без виклику учасників справи
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 86 946,46грн. Судові витрати зі сплати судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.
Позовні вимоги позивач, з посиланням на ст.ст.530, 610, 611 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов договору поставки № ПК/270 від 28.09.2020 не здійснив своєчасну оплату поставленого товару.
Ухвалою суду від 10.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.
На електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просить суд продовжити відповідачу строк для подання відзиву на позов до 15.09.2022.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на те, що на даний час керівник підприємства Матюніна О.М. перебуває за кордоном, звідки працює дистанційно. Оскільки працюють лише аптечні підрозділи, у відповідача не має можливості направити працівника офісу для ознайомлення з матеріалами справи в суді. Також відповідач зазначає про необхідність надання разом із відзивом доказів знищення частини товарів та іншого майна підприємства під час ведення бойових дій, що на його думку, має суттєве значення для розгляду справи.
Розглянувши клопотання відповідача про продовження строку на подання відзиву суд керується наступним.
Ухвалою суду від 10.08.2022 суд встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 календарних днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
За приписами ч.2 ст.119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на зазначене, задля дотримання принципів господарського судочинства, з огляду на зазначені представником відповідача обставини, які зумовили неможливість подання відзиву у строк, встановлений судом, а також враховуючи введення в Україні воєнного стану із 24.02.2022 та активні боєві дії на території м. Харкова, з метою необхідності забезпечення конституційного права сторін на участь у справі, суд вважає за можливе клопотання відповідача задовольнити та продовжити строк для подання відзиву на позов до 15.09.2022.
13.09.2022 засобами поштового зв'язку відповідач надіслав на адресу суду відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнає, просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що під час збройної агресії РФ проти України останнім було втрачено частину наявного у нього товару, в тому числі втрачено товари (лікарські засоби), що були отримані від позивача в рамках договору вартістю 27 949,85грн.
Як вважає відповідач, стягнення вартості товарів (лікарських засобів), які були втрачені під час бойових дій, не буде відповідати принципу справедливості. Так, позивачем заявлено до стягнення вартість товарів по 46 накладним, при цьому кінцевий термін оплати по всім накладним припадає на час після початку війни. А тому в ситуації, що склалася, відповідач вважає, що позивач повинен взяти на себе тягар втрати вказаних товарів.
Також відповідач звертає увагу на те, що відповідно до листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 військову агресію РФ проти України визнано форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили) термін дії якої визначено із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року і до закінчення воєнного стану в Україні.
Крім того, відповідач посилається на те, що між ним та позивачем досягнуто домовленості про часткове повернення товарів позивачу на суму (вартістю) 19 933,83грн. Таке повернення буде наслідком зменшення заборгованості по оплаті за товар. На даний час відповідачем позивачу направлені на розгляд проекти видаткових накладних на повернення товарів, які знаходяться на розгляді позивача.
При цьому, відповідач просить суд, у разі якщо суд не знайде підстав для відмови у задоволенні позову, та задовольнить його повністю або частково, відстрочити виконання рішення суду до 01.01.2024. Підставою для відстрочення виконання рішення суду відповідач зазначає факт втрати під час бойових дій частини товарів (лікарських засобів), отриманих від позивача за договором. Надання відстрочки дозволить відновити платоспроможність підприємства відповідача, яка була частково втрачена внаслідок втрати нами активів (товарів та іншого майна) під час бойових дій, та запобіжить зупинці роботи підприємства.
Враховуючи те, що судом продовжено строк для подання відзиву до 15.09.2022, відзив відповідачем подано засобами поштового зв'язку 13.09.2022, даний відзив приймається судом до розгляду.
Позивач у відповіді на відзив, не погоджуючись з запереченнями відповідача, посилається на те, що у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору відповідач з моменту отримання товару згідно видаткових накладних став його власником і відповідно саме відповідач несе ризики втрати та пошкодження отриманого товару. Позивач не може нести тягар втрати товару, оскільки не є власником товару, який перебував саме у власності у відповідача і стягнення заборгованості по якому є предметом справи. Як зазначає позивач товар відповідачу на умовах консигнації не передавався, а відтак і не передбачалась його оплата позивачу виключно після його реалізації кінцевому споживачеві.
Також відповідачем не доведено, що товар який був втрачений на суму 27 949,85грн та вказаний в інвентаризаційних довідках є саме товаром, який поставлений по видаткових накладних, стягнення по яких є предметом розгляду у цій справі.
Як вважає позивач, відповідальним за завдані збитки відповідачу, якщо ці збитки були спричинені внаслідок збройної агресії Російської Федерації є виключно рф, і тягар таких збитків не можна перекладати на позивача.
Що стосується посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, позивач зазначає про те, що відповідачем не надано суду доказів письмового звернення до позивача у строк встановлений договором про наявність форс-мажорних обставин для відповідача, які не дають змоги йому виконати його зобов'язання з оплати отриманого товару по видаткових накладних. Також відповідачем не надано Сертифікату Торгово-промислової палати України, який отримано в порядку Регламенту за кожним зобов'язанням окремо з оплати по Договору. Намагання відповідача листом ТТП від 28.02.22 вказати на наявність для нього форс-мажорних обставин, на думку позивача, є безпідставними, недоведеними та спростовуються матеріалами справи.
Також позивач заперечує проти відстрочення виконання рішення суду, посилаючись на недоведеність відповідачем обставин, які були б підставою для надання відстрочки.
Крім того, позивач зазначає, що відповідач після звернення до суду повернув частину товару на суму 19 170,42грн, у зв'язку з чим на даний час заборгованість відповідача перед позивачем становить 67 776,04грн, яку позивач і просить стягнути.
Враховуючи те, що позивач у відповіді на відзив просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 67 776,04грн, суд дійшов висновку, що відповідь позивача на відзив в цій частині за своєю правовою природою є одночасно і заявою про зменшення розміру позовних вимог.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі зменшити розмір позовних вимог до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
За таких обставин, суд вважає за необхідне прийняти заяву позивача до розгляду та подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням зменшення розміру позовних вимог.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
28.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармако" (позивач) та Приватним підприємством "Аптека "Славутич" (відповідач) укладено договір поставки № ПК/270 (далі - договір), відповідно до умов позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідача, а відповідач прийняти та оплатити певний товар, асортимент, кількість та ціна якого, зазначені у видаткових накладних, які є його невід'ємною частиною.
Предметом поставки є наступний товар: лікарські засоби та вироби медичного призначення (п. 1.2. договору).
Відповідно до п. 2.2. договору, загальна кількість та асортимент товару, що поставляється за договором, складається з кількості та асортименту товару, погоджених Сторонами та вказаних в підписаних видаткових накладних на передачу товару.
У п.3.1 договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється окремими партіями, відповідно до поданих Підприємством та погоджених Товариством замовлень на поставку товару.
За умовами пунктів 3.7, 3.8 договору датою поставки товару є дата отримання відповідної партії продукції відповідачем. Доказом передачі товару Підприємству є видаткова накладна на поставку окремої партії товару, що підписана уповноваженою особою відповідача та містить відбиток печатки/штампу відповідача (при наявності).
Постачальник буде вважатися таким, що виконав зобов'язання з поставки товару, якщо він поставив його в місце поставки, зазначене у замовленні, із усією супроводжувальною документацією, яка вимагається чинним законодавством України та цим договором, якщо внаслідок приймання продукції було встановлено, що товар повністю відповідає вимогам, передбаченим законодавством України, умовам замовлення покупця та цьому договору. Покупець гарантує, що проставлення підпису уповноваженої особи на видатковій накладній Товариства є достатнім підтвердженням прийняття товару Підприємством, погодження його кількості, ціни та асортименту, і така уповноважена особа має достатні повноваження для вчинення таких дій (п.3.15, п.3.19 договору).
Пунктами 5.3 та 5.5 договору передбачено, що ціна кожної одиниці товару вказується у видаткових накладних на поставку кожної партії товару. Вартість кожної партії товару обчислюється виходячи з кількості одиниць асортименту товару у відповідній партії та вартості кожної одиниці асортименту товару і вказується у видатковій накладній на кожну окрему поставку.
У п.6.1 та п.6.2 договору сторони погодили порядок розрахунків, а саме: оплата відповідачем товару здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При цьому порядок оплати товару за цим договором (попередня оплата чи оплата з відстроченням платежу) визначається позивачем при поданні замовлення на поставку відповідачем. При здійсненні відповідачем оплати товару за цим договором з відстроченням платежу строк, протягом якого відповідач зобов'язаний здійснити оплату за товар на користь позивача, вказується позивачем у видатковій накладній на товар, який поставляється.
Будь-які зміни та доповнення до даної угоди будуть дійсними, якщо вони викладені в письмовій формі, підписані уповноваженим представниками та скріплені печатками сторін. Всі додатки, додаткові угоди до цього договору є його невід'ємними частинами (п.12.2, п.12.3 договору).
Цей Договір вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє протягом 3 (трьох) календарних років, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно з умовами даного Договору (п.12.7 договору).
01.12.2020 між сторонами укладено додаткову угоду про врегулювання відносин електронного документообігу до договору поставки, за умовами якої позивач та відповідач домовилися, що з 01.12.2020 при виконанні умов договору вони будуть здійснювати документообіг в формі електронних документів, для підтвердження описаних в них господарських операцій з використанням системи "М.Е.Doc", керуючись положеннями Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", Закону України "Про електронний цифровий підпис" (пункти 1.1, 2.1 та 2.2 додаткової угоди).
Електронні документи вважаються підписаними і набирають чинності з моменту підписання їх з використанням електронного цифрового підпису оператором Е-документів (п.2.5 додаткової угоди).
Відповідно до п.2.10 додаткової угоди сторони дійшли згоди про те, що електронні документи, які відправлені та підписані стороною з використанням електронного цифрового підпису, мають повну юридичну силу, породжують права та обов'язки для сторін, можуть бути надані до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документам, що складаються на паперовому носії. Підтвердження передачі електронного документа вважається легітимним підтвердженням фактичного прийому-передачі таких документів уповноваженими особами сторін і не вимагає додаткового доказування.
На виконання умов договору поставки позивач за період із 14.02.2002 по 21.02.2022 поставив відповідачу товар за видатковими накладними, наявними в матеріалах справи, на загальну суму 86 946,46грн.
В кожній видатковій накладній сторони погодили строк оплати за отриманий за видатковою накладною товар, який на момент звернення позивача з відповідним позовом до суду настав.
Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконав, за отриманий товар не розрахувався, проте, після звернення позивача з позовом до суду повернув частину товару на суму 19 170,42грн.
Таким чином у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 67 776,04грн, яка до теперішнього часу не сплачена.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення також закріплені в ст.ст.173-175 Господарського кодексу України.
Згідно із ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами ст.ст.627,628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ст.ст.525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.265 Господарського кодексу України).
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 Господарського кодексу України).
Так, відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вже було встановлено судом, відповідач взяв на себе зобов'язання здійснити розрахунок за поставлений товар шляхом відстрочення платежу. Строк, протягом якого відповідач зобов'язаний здійснити оплату за товар, вказується позивачем у видатковій накладній на товар, який поставляється.
Дослідивши видаткові накладні, наявні в матеріалах справи, судом встановлено, що обов'язок відповідача з оплати поставленого позивачем товару на час звернення з позовом до суду настав.
Проте, відповідач поставлений позивачем товар прийняв, однак грошові кошти у повному обсязі не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.
Факт отримання відповідачем товару на загальну суму 67 776,04грн підтверджується копіями видаткових накладних, наявних в матеріалах справи.
Всі видаткові накладні, по яких існує заборгованість направлені позивачем та прийняті відповідачем, відмов від підписання електронних видаткових накладних від відповідача на адресу позивача не надходило. Видаткові накладні підписані уповноваженою особою відповідача із застосуванням ЕЦП, що підтверджуються відміткою "Документ прийнято контрагентом" на видатковій накладній, проставлений ЕЦП уповноваженої особи відповідача та ЕЦ печатка відповідача, а також випискою/квитанцією із M.E.DOC по кожній видатковій накладній про факт затвердження документа відповідачем із статусом "Документ затверджено" та направлення такого повідомлення позивачу.
Даний факт відповідачем не спростовано, в матеріалах справи такі докази також відсутні.
Таким чином, видаткові накладні, за умовами п.2.10 додаткової угоди, мають юридичну силу, породжують права та обов'язки для Сторін, а тому є належними доказами у справі.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач в повному обсязі розрахувався за товар, поставлений позивачем за період із 14.02.2002 по 21.02.2022.
Факт отримання товару та наявність заборгованості відповідачем не спростований та не оспорюється.
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару на суму 67 776,04грн, у зв'язку з чим позовні вимоги суд вважає обґрунтованими, доведеними документально та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на втрату частини товару через збройну агресію РФ проти України, наявність форс-мажорних обставин, у зв'язку з чим в даній ситуації позивач повинен взяти на себе тягар втрати вказаних товарів.
Суд не приймає заперечення відповідача, вважає їх необґрунтованими, оскільки відповідно до умов спірного договору, а саме у п.4.1, 4.2. договору сторони погодили, що право власності на товар переходить від позивача до відповідача в момент передачі товару відповідачу, а ризик випадкової втрати та пошкодження товару несе її власник з моменту набуття права власності.
Суд зазначає, що позивач не є власником втраченого товару, умовами договору не передбачено збереження права власності за позивачем після передачі товару відповідачу, спірний товар не передавався відповідачу на умовах консигнації, та умовами договору не передбачається його оплата позивачу виключно після його реалізації кінцевому споживачеві.
Також, сторони у п.9.4 договору дійшли згоди, що виникнення вищезазначених та інших обставин, а також не реалізація товару протягом строку відстрочки платежу, відсутність обігових коштів, несвоєчасне бюджетне фінансування тощо не може розглядатись як підстава для не оплати товару постачальнику.
Що стосується посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, суд зазначає наступне.
У розділі 9 спірного договору поставки сторони погодили, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дій непереборної сили, яка не залежить від волі Сторін, контролювати чи запобігти виникненню яких, використовуючи розумні засоби застереження, вони не змогли), а саме: війни, військових дій, блокади, пожеж, землетрусів, повені, а також інших обставин подібного роду, які знаходяться поза межами розумного контролю Сторін та які впливають на виконання Сторонами зобов'язань за цим Договором, строки виконання таких зобов'язань продовжуються на строк строку дії вказаних обставин, якщо вони значною мірою впливають на виконання в належний строк всього Договору чи тієї його окремої частини, яка підлягає виконанню після настання форс-мажорних обставин. Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-Промисловою Палатою України. Обидві сторони цього Договору зобов'язані терміново, в письмовій формі повідомити одна одну про початок та кінець дії форс-мажорних обставин, що перешкоджають виконанню зобов'язань за цим Договором.
Відповідачем не надано доказів на підтвердження повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин відповідно до умовами договору поставки (п. 9.2 договору).
Суд вважає за необхідне зазначити також, що відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24 лютого 2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.
Проте, відповідно до п.3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 р. №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Згідно із п.п.6.1., 6.2. Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст.14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” в редакції від 02.09.2014, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести.
Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України “Про Торгово-промислові палати України” шляхом видачі сертифіката.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21.
Натомість відповідачем не надано Сертифікату ТПП, отриманого в порядку Регламенту за конкретним зобов'язанням, що випливає із спірного договору поставки.
Крім того, як звертає увагу позивач у відповіді на відзив на позов, відповідач вказує, що з початку війни своєї діяльності не припиняв, що працював та реалізовував товар з інших своїх аптек, як на час звернення позивача до суду, так і під час розгляду даної справи.
Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та отримувати кошти від неї.
Також, суд звертає увагу на той факт, що предметом позову є стягнення лише суми основного боргу без штрафних санкцій.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином суд вважає за необхідне зазначити, що при наявності форс-мажорних обставин сторона може бути звільнена від відповідальності за неналежне виконання нею зобов'язань, однак, це не є підставою для звільнення такої особи від виконання нею договірних зобов'язань.
Враховуючи викладене, суд не приймає заперечення відповідача проти позову із посиланням на неможливість виконання ним своїх зобов'язань через війну в країні.
Розглянувши клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду до 01.01.2024, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.3 ст.331 Господарського процесуального кодексу України підставою для відстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Суд зазначає, що підставою для відстрочки виконання рішення мають бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його виконання неможливим у визначений строк.
Підставою для відстрочення виконання рішення суду відповідач зазначає факт втрати під час бойових дій частини товарів (лікарських засобів), отриманих від позивача за договором на суму 27 949,85грн, що становить 32% від заявленої суми до стягнення. Надання відстрочки дозволить відновити платоспроможність підприємства відповідача, яка була частково втрачена внаслідок втрати нами активів (товарів та іншого майна) під час бойових дій, та запобіжить зупинці роботи підприємства, при цьому не зазначає якими доказами підтверджуються вказані обставини та не надає їх до суду.
Відповідачем не доведено, що вимоги позивача призвели чи можуть призвести до його потенційної неплатоспроможності або до зупинки роботи його підприємства, до суду не надано належних доказів, на підставі яких можна встановити підстави для відстрочення виконання судового рішення (фінансово-господарських документів, звітів аудиторів, висновків експертів, економічних розрахунків, тощо).
Також судом враховуються матеріальні баланс інтересів обох сторін. Суд зауважує, що позивач знаходиться в тих самих умовах військового стану та здійснює той же самий вид господарської діяльності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відстрочення виконання рішення по справі.
Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Також, суд вважає з необхідне звернути увагу, що відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи введення в Україні воєнного стану із 24.02.2022 та активні боєві дії на території м. Харкова, судом був наданий відповідачу більш тривалий час для можливості реалізувати свої процесуальні права та викласти свою правову позицію по справі.
Керуючись ст.ст.129, 237, 238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного підприємства "Аптека "Славутич" (61045, м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, буд. 13-А, код ЄДРПОУ 23470381) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Балукова, 21, код ЄДРПОУ 20037376) - 67 776,04грн, 2 481,00грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "07" листопада 2022 р.
Суддя Т.А. Лавренюк