Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"31" жовтня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/243/22
Господарський суд Харківської області у складі:
суддя Калініченко Н.В.
при секретарі судового засідання Шевченко А.В.
за участю представників учасників процесу:
позивача (прокурора): Ногіна О.М.,
першого відповідача: Василенко В.І., самопредставництво,
другого відповідача: Василенко В.І., самопредставництво,
третього відповідача: не з'явився
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Першого заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова, місто Харків, в інтересах держави
до відповідачів:
першого відповідача - Харківської міської ради, місто Харків,
другого відповідача - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, місто Харків,
третього відповідача - Фізичної особи-підприємця Сідєльнікова Володимира Васильовича, місто Харків,
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі - продажу, повернення майна, -
Перший заступник керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави з позовною заявою до відповідачів, Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичної особи-підприємця Сідєльнікова Володимира Васильовича, з наступними вимогами:
- визнання незаконним та скасування пункту 5 додатку до рішення 18 ceciї Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» вiд 21.02.2018 № 1008/18;
- визнання недійсним договору купiвлi-продажу нежитлових приміщень вiд 17.10.2018 № 5640-В-С, укладений мiж Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Сiдельнiковим Володимиром Васильовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. i зареєстрований в реєстрі за № 3761;
- зобов'язати Фізичну особу-пiдприємця Сiдельнiкова Володимира Васильовича повернути Харкiвськiй мiськiй територiальнiй громаді в особi Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 12-:-16, 18-:-20 загальною площею 73,2 кв. м. в житловому будинку лiт. «А-5», розташованому за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 10, шляхом складання акту приймання-передачi, а Харківську міську раду зобов'язати прийняти вказані приміщення.
28 січня 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позовну заяву Першого заступника керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова залишено без руху та надано прокурору строк для усунення недоліків позовної заяви п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду доказів на підтвердження повноважень Розмєтаєва А.С. (із зазначенням посади прокурор).
15 лютого 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Першого заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі. Підготовче засідання призначено на "14" березня 2022 р. о 10:50.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року. З метою убезпечення від ризику життя та здоров'я людей, зокрема, учасників справи та працівників суду, судове засідання, призначене на 14 березня 2022 о 10:50, не відбулося. Враховуючи це, 20 червня 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, призначено підготовче засідання по справі № 922/243/22 на "11" липня 2022 року об 11:30.
27 червня 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, продовжено першому та другому відповідачам процесуальний строк на подання відзивів до 27 червня 2022 року та прийнято до розгляду із долученням до матеріалів справи відзиви першого та другого відповідачів (вх.вх. № 5887 від 24.06.2022 р., № 5903 від 27.06.2022 р). Долучено до матеріалів справи заяви першого та другого відповідачів про застосування строків позовної давності (вх.вх. № 5886 від 24.06.2022 р., № 5903 від 27.06.2022 р). Встановлено прокурору строк на подання відповідей на відзив першого та другого відповідачів та додаткових пояснень з окремого питання (заяв про застосування строків позовної давності) до 07 липня 2022 року.
11 липня 2022 року, протокольною ухвалою, відкладено підготовче засідання на 08 серпня 2022 р. о(б) 10:30.
27 липня 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, продовжено прокурору строк на подання відповідей на відзиви та заперечень на клопотання про застосування строків позовної давності до 27 липня 2022 року та прийнято до розгляду із долученням до матеріалів справи відповіді на відзиви (вх. № № 6986, 6985 від 21.07.22 р.). Прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи заперечення прокурора на застосування строку позовної давності (вх. № № 6987, 6988 від 21.07.22 р.) та заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі (вх. № 6984 від 21.07.22 р.). Встановлено відповідачам строк на подання заперечень до 19 серпня 2022 року.
27 липня 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, визначено іншу дату судового засідання, а саме 22 серпня 2022 року о 10:30 у зв'язку із тим, що суддя - доповідач по даній справі Калініченко Н.В. з 04 по 19 серпня 2022 року перебуватиме у щорічній відпустці.
22 серпня 2022 року судове засідання не проводилось у зв'язку із наявною інформацією щодо можливих терористичних дій в період з 22 по 24 серпня 2022 року по місту Харкову та з метою недопущення загрози життю та здоров'ю учасників даної справи, апарата суду та судді.
25 серпня 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, визначено іншу дату судового засідання - 12 вересня 2022 року о 10:50.
Також, 25 серпня 2022 року надано першому відповідачу строк до 09 вересня 2022 року для скерування суб'єктному складу учасників додатку до відзиву на позов - науково-консультативного висновоку НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, а докази на підтвердження скерування представити суду до судового засідання 12 вересня 2022 року.
Протоколною ухвалою від 12 вересня 2022 року долучено до матеріалів справи заперечення на відзив першого та другого відповідачів (вх. № 7933 та № 7934 від 08 серпня 2022 р., ухвалою господарського суду Харківської області від 12 вересня 2022 року відмовлено в задоволенні заяви другого відповідача (вх. № 6360 від 08 липня 2022 року), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, про зупинення провадження у справі. Також, 12 вересня 2022 року, протокольною ухвалою, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на "10" жовтня 2022 р. о(б) 11:30 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 жовтня 2022 року судове засідання призначено на 31 жовтня 2022 року.
31 жовтня суд розпочав розгляд справи по суті. Прокурор в засіданні суду позов підтримав повністю; представник першого та другого відповідачів позов не визнає; третій відповідач в судове засідання 31 жовтня 2022 року не з'явився, про призначене судове засідання повідомлялися своєчасно та належним чином.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
У позовній заяві зазначено, що Новобаварською окружною прокуратурою м. Харкова здійснюється процесуальне керівництво по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017221080000002 за ознаками кримінального правопорушення за частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України. В ході здійснення досудового розслідування, за ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Харкова від 06 лютого 2019 року у справі № 639/687/19, було проведено вилучення з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради ряду приватизаційних справ, зокрема здійснено вилучення в повному обсязі приватизаційної справи щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: місто Харків, вулиця Академіка Проскури, будинок 10. Як зазначає прокурор, вивченням вказаної приватизаційної справи встановлено, що 16 квітня 2014 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець, другий відповідач по справі) та фізичною особою - підприємцем Сідєльніковим Володимиром Васильовичем (орендар, третій відповідач по справі) укладено договір оренди № 1993 (далі за текстом - договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху № 12-:-16, 18-:-20, загальною площею 73,2 кв. м. в житловому будинку (далі - «майно»), яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Харкова, розташоване за адресою: місто Харків, вулиця Академіка Проскури, будинок 10, літ. "А-5". Право на оренду майна отримано на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 09 квітня 2014 року № 238 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень". Майно передається в оренду з метою використання: магазин продовольчих товарів, без права продажу підакцизної групи (пункт 1.2. договору). За умовою пункту 3.1 договору оренди вартість об'єкту визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 146 944,00 грн., без ПДВ, станом на 30 грудня 2013 року. Розділ 5 договору визначає перелік прав орендаря, за якими останній має право, в тому числі здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку, при наявності письмової згоди орендодавця (пункт 5.2), за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості (пункт 5.3), у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп (пункт 5.6). Пунктом 10.1 договору встановлено, що цей договір діє з 16 квітня 2014 року до 16 березня 2017 року. 16 квітня 2014 року складено акт приймання-передачі приміщень, відповідно до яких ФОП Сідєльніков В.В. прийняв в орендне користування вищевказані нежитлові приміщення. Надалі, 25 лютого 2016 року фізична особа - підприємець Сідєльніков Володимир Васильович сформував на ім'я Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради заяву щодо надання дозволу на приватизацію орендованого майна за адресою: місто Харків, вулиця Академіка Проскури, будинок 10. При цьому, прокурором зазначено, що до вказано листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на таку приватизацію. 22 вересня 2017 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 за якою змінено, зокрема, пункт договору, що встановлює вартість об'єкту оренди, яка на підставі висновку про вартість майна, складає 293 000,00 грн. без ПДВ станом на 14 вересня 2017 року. Строк дії вказаного договору оренди продовжений до 16 лютого 2020 року. Рішенням 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21 лютого 2018 року № 1008/18 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" вирішено провести відчуження фізичній особі - підприємцю Сідєльнікову Володимиру Васильовичу об'єкта комунальної власності територіальної громади міста Харкова, розташованого у місті Харкові, вулиця Академіка Проскури, будинок 10, шляхом викупу (пункт 5 додатку до рішення). У відповідності до висновку про вартість майна, зробленого фізичною особою - підприємцем Буйницьким Максимом Валерійовичем, який діяв на підставі листа Управління комунального майна та приватизації № 2537 від 28 лютого 2018 року та договору на проведення оцінки № 28/02/2-18 від 28 лютого 2018 року, вартість нежитлових приміщень за адресою вулиця Академіка Проскури, будинок 10, місто Харків, станом на 28 лютого 2018 року складала 246 900,00 грн. (без ПДВ). Даний висновок затверджений 06 березня 2018 року начальником Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради. 17 жовтня 2018 року між територіальною громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради від імені якої діє Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (продавець) та фізичною особою - підприємцем Сідєльніковим Володимиром Васильовичем (покупець) укладено договір № 5640-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою - підприємцем Сідєльніковим Володимиром Васильовичем, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти нежитлові приміщення 1-го поверху № 12-:-16, 18-:-20, в житловому будинку літ. "А-5", загальною площею 73,2 кв. м., розташовані за адресою: місто Харків, вулиця Академіка Проскури, будинок 10, орендовані фізичною особою - підприємцем Сідєльніковим Володимиром Васильовичем згідно з договором оренди № 1993 від 16 квітня 2014 року. Договір посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі під номером 3761. За даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 295831500 від 21 січня 2022 року право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 12-:-16, 18-:-20, в житловому будинку літ. "А-5", загальною площею 73,2 кв. м., розташовані за адресою: місто Харків, вулиця Академіка Проскури, будинок 10, зареєстровано за ОСОБА_1 . Звертаючись до господарського суду з позовом, прокурор вказав на порушення Харківською міською радою вимог законодавства у сфері приватизації при прийнятті рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21 лютого 2018 року № 1008/18 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині пункту 5 додатку до цього рішення щодо незаконного обрання способу приватизації (відчуження) спірних нежитлових приміщень шляхом викупу фізичною особою - підприємцем Сідєльніковим Володимиром Васильовичем, як їх орендарем. Прокурор зазначив, що фізичною особою - підприємцем Сідєльніковим Володимиром Васильовичем у період перебування об'єкта нерухомості в оренді по день подачі заяви до міської ради про викуп, не було здійснено жодних поліпшень спірного нежитлового приміщення, які неможливо відокремити від орендованого нерухомого майна без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, у зв'язку з чим вважає, що нежитлове приміщення за адресою: місто Харків, вулиця Академіка Проскури, будинок, 10 могло бути відчужене Харківською міською радою лише шляхом продажу його на аукціоні або за конкурсом, а не шляхом викупу, що є підставою для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення Харківської міської ради в частині пункту 5 додатку до цього рішення, що стосується фізичної особи - підприємця Сідєльнікова Володимира Васильовича. Крім того, прокурор вважає, що укладений на підставі оспорюваного рішення Харківської міської ради договір купівлі-продажу від 17 жовтня 2018 року за № 5640-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 3761, не є таким, що відповідає вимогам законодавства та інтересам держави і суспільства, що є підставою для визнання цього договору недійсним, і як наслідок просить повернути спірне нежитлове приміщення територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради.
24 червня 2022 року до суду від другого відповідача, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, надійшов відзив (вх. № 5887) на позовну заяву. Другий відповідач вважає, що рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21 лютого 2018 року № 1008/18 в частині п. 5 додатку до нього, яким до переліку об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу, включено спірне нежитлове приміщення, є актом індивідуальної дії, який був реалізований та вичерпав свою дію, оскільки на його виконання між другим відповідачем та третім відповідачем укладено договір купівлі-продажу від 17 жовтня 2018 року № 5640-В-С. Також, другий відповідач вказує, що має право обрати такий спосіб приватизації як викуп, за відсутності будь-яких додаткових умов, як то проведення поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості. Також, вказує, що у позовній заяві не наведено правових підстав визнання договору купівлі-продажу недійсним.
27 червня 2022 року до суду від першого відповідача, Харківської міської ради, надійшов відзив (вх. № 5903) на позовну заяву, у якому перший відповідач, посилаючись на п. 5.6. договору оренди № 1993 від 16 квітня 2014 року та Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки вказує про можливість реалізації спірного майна шляхом викупу. Також вказує на відсутність підстав для представництва інтересів держави з боку прокуратури, а саме звернення до суду у якості позивача. Окрім цього, перший відповідач посилається на висновок експерта у галузі права - науково-консультативний висновок НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України №157.
21 липня 2022 року до суду від прокурора надійшла відповідь на відзив (вх. № 6985) другого відповідача та відповідь на відзив (вх. № 6986) першого відповідача, у цих відповідях прокурор підтверджує факти, що викладені у позовній заяві.
08 серпня 2022 року до суду від першого відповідача, Харківської міської ради, надійшло заперечення на відповідь на відзив (вх. № 7933), перший відповідач зазначає, що у відповіді на відзив та в позовній заяві прокурором не надано та не доведено жодних переконливих аргументів щодо причин пропуску строку на звернення до суду з відповідними позовними вимогами та додатково до поданої заяви про застосування строків позовної давності зазначає підстави для їх застосування та вказує, що строк позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень становить три місяці та сплинув 17 січня 2019 року.
08 серпня 2022 року до суду від другого відповідача, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 7934), другий відповідач у запереченнях вказує на схожі за змістом підстави для застосування строку позовної давності, що представлені першим відповідачем.
Окрім вищезазначених заяв по суті справи до суду, 24 червня 2022 року, надійшла заява (вх. № 5886) другого відповідача про застосування строку позовної давності. Другий відповідач зазначає, що позивач вважається таким, що довідався або міг довідатися про порушення прав та прийняття оскаржуваного рішення безпосередньо в день пленарного засідання сесії Харківської міської ради або оприлюднення - 21 лютого 2018 року та 22 лютого 2018 року. На думку другого відповідача, з матеріалів справи не вбачається обґрунтування тих причин, які вплинули на можливість прокурора протягом значного періоду часу дізнатися про підстави для прийняття та зміст оскаржуваного рішення, за наявності для цього відповідних повноважень. Прокурор не навів обставин, за яких він не міг раніше довідатися про вказані порушення. У заяві вказано, що прокурор не зазначає, однак відомості до ЄРДР внесено 04 січня 2017 року по кримінальному провадженню №42017221080000002, що підтверджує обізнаність прокурора знати про обставини порушення прав, також, починаючи з 04 січня 2017 року. Разом з тим, прокурор лише у лютому 2022 року звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою. Зважаючи на це, другий відповідач вважає, що прокуратурою був пропущений строк на звернення до суду (строк позовної давності). 27 червня 2022 року до суду надійшла заява (вх. № 5901) першого відповідача про застосування строку позовної давності. Перший відповідач вказує на схожі за змістом підстави для застосування строку позовної давності, що представлені другим відповідачем у аналогічній заяві.
21 липня 2022 року до суду надійшли заперечення прокурора (вх. № 6987 та № 6988) на заяви першого та другого відповідачів про застосування строку позовної давності. У запереченнях зазначено, що прокурор не погоджується з твердженням відповідачів про те, що прокурор міг довідатися про порушення прав та прийняття оскаржуваного рішення безпосередньо в день пленарного засідання сесії Харківської міської ради з огляду на те, що у розумінні викладених вимог для того, щоб у прокурора з'явилися підстави отримати матеріали, спираючись на які в подальшому буде прийнято те чи інше рішення з метою встановлення наявності підстав для представництва, останньому необхідно попередньо встановити порушення у діяльності органу, в даному випадку Харківської міської ради. Виключно опрацюванням тексту рішень, розміщених на офіційному сайті Харківської міської ради, без вивчення матеріалів, на підставі яких ці рішення прийнято, виявити такі порушення не вбачається можливим. При цьому, прокурор зазначає, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України на вимог Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону від 14 жовтня 2014 року з 2014 року органи прокуратури позбавлені повноважень щодо здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів, в т.ч. проведення перевірок. Відносно посилання першого та другого відповідача на те, що прокурор був обізнаний про порушення прав з 04 січня 2017 року, тобто з моменту внесення відомостей до ЄРДР, прокурор зазначає наступне. Дійсно, Новобаварською окружною прокуратурою м. Харкова здійснюється процесуальне керівництво по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017221080000002 від 04 січня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 366 КК України. Вказане кримінальне провадження внесено до ЄРДР за фактом вчинення кримінального правопорушення працівниками Товарної Біржі «Євромаркет», ТОВ «Український зодчій», ОК «ЖБК «ТЕРРА ВІЛЛА». Сам по собі факт реєстрації певних відомостей у ЄРДР не свідчить про обізнаність прокурора із протиправним характером вибуття спірного майна, а лише свідчить про виконання прокурора вимог ст. 214 КПК України щодо невідкладеного внесення відомостей до ЄРДР. При цьому прокурор зазначає, що дізнався про факт порушення процедури продажу спірних нежитлових приміщень лише 06 лютого 2022 року, а саме після отримання слідчим дозволу на тимчасовий доступ до приватизаційних справ, та вилучення їх копій в Управлінні ХМР на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 лютого 2019 року у справі № 639/687/19, в т.ч. щодо приватизації спірних приміщень ФОП Сідєльнікова В.В.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Щодо підставності (процесуальної дієздатності) прокурора на звернення до суду з даним позовом до суду.
За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Отже, обов'язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.
Відтак, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, і лише встановивши наявність такого - суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або про відмову у захисті.
Прокурор по даній справі звернувся до суду в інтересах держави та не визначив у позовній заяві орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме Харківську міську раду, яка в інтересах територіальної громади володіє, користується та розпоряджається спірним нерухомим майном, оскільки остання не може бути одночасно і позивачем, і відповідачем.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Згідно з частиною першою статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу.
Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частини 2 та 3 статті 4 цього кодексу).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру”).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті цього Закону).
Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. В матеріалах справи відсутні докази скерування прокуратурою до органу, який здійснює управління, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад (Харківську міську раду) повідомлення, в порядку статті 23 Закону України “Про прокуратуру”.
Натомість суд зазначає, що у даній справі прокурор, з огляду на статтю 53 Господарського процесуального кодексу України, є самостійним позивачем, оскільки Харківська міська рада виступає в якості одного із співвідповідачів, рішення якої оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно приватизації нерухомого майна. І саме цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, навів підставу для представництва інтересів держави.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 та постановах Верховного Суду (від 05 лютого 2020 року справа № 495/9134/16-ц, від 24 лютого 2020 року у справі № 495/10979/17).
Згідно із статтею 327 Цивільного кодексу України та частиною 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Статтею 7 Конституції України, в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави.
З урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, прокурор самостійно звернувся до суду з вказаним позовом.
Крім того, з огляду на висновки, викладені Європейським судом з прав людини у рішенні в справі "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року питання правомірності відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності становлять не тільки державний, а й суспільний інтерес.
Недотримання під час проведення зазначеної приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, унеможливило раціональне та ефективне використання комунального майна громади, що в свою чергу порушує матеріальні інтереси держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси мешканців територіальної громади, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави відповідно до ст. 3 Конституції України.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що звернення прокурора до суду у даній справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності, суд дійшов висновку про наявність у прокурора достатніх правових підстав для звернення до суду з позовом у захист інтересів держави.
Щодо позовних вимог прокурора, суд зазначає наступне.
Предметом розгляду даного спору слугує встановлення наявності/відсутності у діях відповідачів порушення приватизаційного законодавства, і як наслідок, визначення обґрунтованості заявлених позивних вимог з приводу визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради та укладеного на його підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, що належать до комунального сектору економіки.
Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування України" (далі - Закон) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Вказані органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Відповідно до статті 1 Закону право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Згідно із частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду.
За наведеними нормативними актами можливо зробити висновок, що орган місцевого самоврядування реалізує права власника щодо майна, яке перебуває у комунальній власності на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України через прийняття актів органу місцевого самоврядування, тобто офіційних письмових документів, які породжують певні правові наслідки, що спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Як вже було вказано по тексту даного рішення, 21 лютого 2018 року Харківською міською радою 7 скликання прийнято рішення № 1008/18 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", згідно з яким з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Харкова та поповнення бюджету міста Харкова, на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 р.р.", затвердженою рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21 червня 2017 року № 691/17, керуючись статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Харківська міська рада вирішила провести відчуження фізичній особі-підприємцю Сідєльнікову Володимиру Васильовичу об'єкту комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (додаток до рішення, п. 5).
Згідно статті 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
Варто зазначити, що загальні норми права поширюють дію на певний рід відносин, а спеціальні - на вид відносин в межах роду з метою конкретизації правового регулювання з урахуванням специфіки такого виду відносин. Норми Цивільного кодексу України і норми інших законів співвідносяться між собою як загальні і спеціальні норми. Законодавчі акти, які містять спеціальні норми, мають пріоритет у застосуванні в правозастосовній практиці щодо інших законодавчих актів України.
Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) приватизація державного майна (далі приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки. Частиною 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) передбачено, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Враховуючи вартість спірного майна, яка не перевищує 250 000 000,00 грн. за даними висновку про вартість майна, нормативним актом, який регулює відчуження такого об'єкту нерухомого майна є Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
За умовами статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється в тому числі шляхом викупу щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами (стаття 11 згаданого Закону).
Втім, згідно статті 289 Господарського кодексу України орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.
Тобто, законодавцем, з одного боку передбачено процедури приватизації щодо об'єктів малої приватизації, які належать до комунальної власності шляхом викупу, а з іншого - надано право орендарю претендувати на викуп об'єкта оренди в разі наявності такого застереження в умовах договору оренди. Однак, процедурі приватизації комунального майна, право на яке передбачено у договір оренди, повинно передувати ряд активних дій з боку органу місцевого самоврядування, зокрема, включення об'єктів малої приватизації до переліків, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації або з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців (стаття 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Так, рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21 червня 2017 року № 691/17 затверджена "Програма приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 р.р.", яка визначає мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2017-2022 рр. Згідно положень Програми приватизація майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, здійснюється на підставі рішень сесій Харківської міської ради, де продавцем виступає територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діє Управління. Орендарі, що виявили бажання приватизувати орендоване майно, подають до Управління заяву про включення такого майна до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, що в свою чергу надає право Управлінню готувати проект рішення сесії Харківської міської ради з переліками об'єктів, що пропонуються для приватизації за способами їх приватизації. Рішення про затвердження переліків об'єктів, що підлягають приватизації, приймається на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради за поданням Управління, що має своїм наслідком здійснення Управлінням заходів щодо приватизації об'єктів відповідно до чинного законодавства.
Серед способів приватизація об'єктів Програмою передбачено такий спосіб, як викуп об'єктів комунального майна, що застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Як встановлено судом, пунктом 5.6. договору оренди визначено, що орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.
А відтак, сторони погодили, що у орендаря є право на викуп орендованого комунального майна, при наявності належного виконання обов'язків. Однак, суд зауважує, що свобода договору, яка встановлена у нормах Цивільного кодексу України, в деяких аспектах обмежується Законами України, які можуть встановлювати особливі аспекти регулювання правовідносин. В даному разі, суд звертає увагу сторін даної справи на статтю 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка передбачає, що викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Покупець, який став власником об'єкта і не скористався на момент його приватизації правом викупу будівлі (споруди, нежитлового приміщення) у межах займаної таким об'єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, нежитлове приміщення), якщо це не заборонено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України.
На час виникнення спірних правовідносин (прийняття спірного рішення 21 лютого 2018 року) діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02 квітня 2012 року № 439 (далі - Порядок № 439).
Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439, викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 8.2 Порядку № 439, ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки. Оцінка майна, яке підлягає приватизації, провадиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року № 1891 (далі - Методика № 1891).
Згідно з абзацом 5 пункту 73 Методики № 1891 (у редакції, чинній на час прийняття Радою оспорюваного рішення), порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).
Наказом Фонду державного майна України від 27 лютого 2004 року № 377 затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації (далі - Порядок № 377).
Пункт 2.2 Порядку № 377 визначає перелік підтверджувальних документів про здійснення орендарем поліпшень, що подаються ним до органу приватизації.
З наведеного слідує, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Таким чином, викуп орендарем орендованого ним приміщення у спірних правовідносинах, в силу вищенаведених приписів та з урахуванням статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 р.р.", затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 691/17, може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
16 квітня 2014 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець, другий відповідач по справі) та фізичною особою - підприємцем Сідєльніковим Володимиром Васильовичем (орендар, третій відповідач по справі) укладено договір оренди № 1993 (далі за текстом - договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху № 12-:-16, 18-:-20, загальною площею 73,2 кв. м. в житловому будинку, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Харкова, розташоване за адресою: місто Харків, вулиця Академіка Проскури, будинок 10, літ. "А-5". Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 09 квітня 2014 року № 238 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень". Пунктом 5.6. договору визначено, що орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.
Згідно висновку про вартість майна, складеного фізичною особою - підприємцем Буйницьким Максимом Валерійовичем, задля визначення вартості об'єкта оцінки для приватизації шляхом викупу, затвердженого Начальником Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради 06 березня 2018 року, вартість майна станом на 28 лютого 2018 року складала 246 900,00 грн. без ПДВ. Тобто, орган місцевого самоврядування в особі Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, затверджуючи висновок про вартість майна, не лише погодився із вартістю об'єкта, який підлягав приватизації, а також із тим фактом, що суб'єктом оцінювання не визначено про те, що об'єкт мав невід'ємні поліпшення.
При цьому, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що орендарем - фізичною особою - підприємцем Сідєльніковим Володимиром Васильовичем здійснювались будь-які поліпшення орендованого приміщень за договором оренди № 1993 від 16 квітня 2014 року. Протилежного не доведеного і відповідачами, які в силу принципу змагальності, могли доводити свої заперечення, шляхом представлення суду доказів, які спростовують дану обставину (наявність не менш як 25 відсотків поліпшень орендованого майна).
Необґрунтованим є посилання відповідачів про право Ради самостійно обирати будь-який спосіб приватизації. У рішенні Конституційного Суду України від 13 грудня 2000 року № 14-рп/2000 у справі № 1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина" щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації), визначено, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17 червня 2020 року у справі № 922/1958/19, від 23 червня 2020 року у справі № 922/1970/19, від 07 липня 2020 року у справі № 922/2932/19, від 08 липня 2020 року у справі № 922/1969/19.
Таким чином, Харківська міська рада обравши незаконний спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, призвела до втрати можливості отримати за об'єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об'єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринкової та в ході їх проведення ціна продажу могла бути збільшена. Невірне обрання способу приватизації є порушенням, допущеним не лише Харківською міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, але й набувачем майна - фізичною особою-підприємцем Сідєльніковим Володимиром Васильовичем, оскільки відсутність поліпшень орендованого майна, як одна з необхідних умов для застосування конкурсної процедури його приватизації, є подією (юридичним фактом), на яку має вплив виключно така особа, як орендар (покупець, набувач). Так само як і подання до органу приватизації документів, передбачених пунктом 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 27 лютого 2004 року № 377, є виключно залежною від орендаря подією.
Судом встановлено відсутність проведених поліпшень на момент звернення, а отже і право на викуп у фізичної особи - підприємця Сідєльніковим Володимиром Васильовичем було відсутнє, втім останній 25 лютого 2016 року звернувся із листом до другого відповідача, у якому просив дозволити йому приватизацію спірних нежитлових приміщень, які жодним чином не поліпшені за період їх оренди. Третій відповідач, укладаючи спірний договір, був обізнаний із порушення проведенням процедури приватизації комунального майна, адже в спірному договорі купівлі-продажу наявні посилання на Програму приватизації, у якій зазначено що викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада.
При цьому статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Територіальна громада міста Харкова як власник спірного об'єкта нерухомості делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Таким чином, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.
Таку правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16. Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15 березня 2017 року у справі № 916/2130/15.
Беручи до уваги визначені вище факти, а також ту обставину, що орендарем (третім відповідачем) не було здійснено невід'ємні поліпшення спірного майна саме в період перебування нерухомого майна в оренді, що не спростовано відповідачами у своїх поясненнях, відзивах та запереченнях, а відтак вказані обставини справи є встановленими та доведеними, що в свою чергу протиставить можливості здійснення процедури приватизації нерухомого майна шляхом викупу через прийняття органом місцевого самоврядування рішення, на підставі якого, в подальшому укладеного договір відчуження нерухомого майна.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Частиною 10 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
З огляду на вищевикладене, а також приписи чинного законодавства України про приватизацію, враховуючи, що майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню, оскільки доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку, суд дійшов до висновку, що пункт 5 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21 лютого 2018 року за № 1008/18 не відповідає вимогам чинного законодавства і підлягає скасуванню через його невідповідність нормам спеціального законодавства, яке регулює сферу діяльності пов'язаної із платним відчуженням майна, що перебуває у комунальній власності, а також встановленими судом обставинами порушення прав територіальної громади (як третіх осіб), як в інтересах якої відповідно до закону здійснюють правомочності органи місцевого самоврядування щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
З приводу позовної вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17 жовтня 2018 року за № 5640-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 3761, а також про зобов'язання фізичної особи-підприємця Сідєльнікова Володимира Васильовича повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 12-:-16, 18-:-20 загальною площею 73,2 кв. м. в житловому будинку літ. "А-5", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, будинок 10, шляхом складання акту приймання-передачі, а Харківську міську раду зобов'язати прийняти вказані приміщення, то суд зазначає наступне.
Як на підставу позову в частині визнання договору недійсним позивачем вказана правова норма частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, а саме невідповідність змісту договору статті 345 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).
При цьому суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц).
Ретельно вивчивши матеріали справи, здійснивши ретроспективний аналіз правових підстав позову в частині визнання недійсним договору, суд рахує, що в даному випадку підлягає застосуванню частина 1 статті 228 Цивільного кодексу України, даний висновок сформований наступним чином.
Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд має встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення, а тому для з'ясування наявності чи відсутності таких обставин, суд повинен дослідити оспорюваний договір та надати йому правову оцінку.
Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Таким чином, за загальним правилом для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Аналогічну правову позицію наведено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 910/24412/16.
Згідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
У законодавстві відсутні визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства". Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.
Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді певною мірою конкретизував, що державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
У наукових працях зазначається, що поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.
У частині 3 статті 5 Господарського кодексу України врегульовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Таким чином, можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Отже, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
При цьому, основна проблема кваліфікації правочинів за частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України полягає в оціночному характері цивільно-правових категорій "інтереси держави і суспільства" та "моральні засади суспільства", що зумовлює наповнення змістом перелічених категорій в залежності від того, як їх розуміє кожний окремий учасник цивільних правовідносин та, відповідно, даний факт не може забезпечити однакового підходу до їх правозастосування.
Правочин, який вчинено з метою, що завідомо протирічить інтересам держави і суспільства, одночасно є таким, що порушує публічний порядок. У цьому контексті можна стверджувати про певну ідентичність правочинів, зміст яких суперечить інтересам держави і суспільства (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України) з правочинами, які порушують публічний порядок (частина 1 статті 228 Цивільного кодексу України). Зокрема, об'єднуючим елементом вищезазначених правочинів є їх спрямованість на порушення публічних інтересів, але при цьому, коло публічних інтересів, порушення яких призводить до порушення публічного порядку, обмежене виключним переліком закріпленим у частині 1 статті 228 Цивільного кодексу України, відповідно, у всіх інших випадках порушення публічних інтересів мова може йти про порушення категорії "інтереси держави і суспільства". З огляду на вищезазначене, суд констатує, що "інтереси держави і суспільства" є значно ширшою ніж "публічний порядок", що охоплює всі публічні інтереси та не обмежується порушенням лише конституційних прав і свобод людини та громадянина, пошкодженням, знищенням або заволодінням майном фізичної, юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим та територіальної громади (частина 1 статті 228 Цивільного кодексу України).
З огляду на визначене, оскільки публічні інтереси, які знайшли своє законодавче закріплення в актах публічно-правового законодавства у формі відповідних імперативних приписів, спрямовані на забезпечення нормальної соціальної, економічної та політичної життєдіяльності держави, регулюються нормами кримінального, адміністративного, податкового, митного, антимонопольного та валютного законодавства України, які в даному випадку не застосовуються до спірних правовідносин, беручи до уваги, що спірний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17 жовтня 2018 року за № 5640-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 3761, укладений на підставі, зокрема, пункту 5 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21 лютого 2018 року за № 1008/18, який укладений з порушенням вимог статті 18-1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 р.р.", затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 691/17 і Закону України "Про місцеве самоврядування" має основну кваліфікуючу означу, визначену у статті 228 Цивільного кодексу України, а саме спрямованість на досягнення такого результату, який призвів до порушення закріплених в чинному законодавстві України публічного порядку, що зумовило вибуття із володіння територіальної громади нерухомого майна поза законодавчою процедурою, що зумовлює визнання його (договору) недійсним з підстав, визначених у статті 228 Цивільного кодексу України, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, однак з іншої правової підстави.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено підстави для визнання незаконним та скасування не лише пункту 5 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21 лютого 2018 року № 1008/18, а також для визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17 жовтня 2018 року за № 5640-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 3761, то позовні вимоги про зобов'язання фізичну особу-підприємця Сідєльнікова Володимира Васильовича повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 12-:-16, 18-:-20 загальною площею 73,2 кв. м. в житловому будинку літ. "А-5", розташовані за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, будинок 10, шляхом складання акту приймання-передачі, а Харківську міську раду зобов'язати прийняти вказані приміщення є такими, що підлягають задоволенню, оскільки дані дії по складанню акта приймання-передачі майна від третього відповідача першому, зможуть документально засвідчити повернення нерухомого майна до територіальної громади міста Харкова.
При цьому, судом було здійснено запит про отримання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо того, кому належать спірні нежитлові приміщення. Згідно отриманої інформації нежитлові приміщення 1-го поверху №12-:-16, 18-:-20 загальною площею 73,2 кв. м. в житловому будинку літ. "А-5", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, будинок 10 належать на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Щодо практики Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном, суд зазначає наступне.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими зазначене майно було набуте у власність.
Критерій законності означає втручання держави у право власності особи, яке повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад, чи сфер людської діяльності.
Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2020 року у справі № 297/616/17 наголошено, що вищезазначені висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов'язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.
Приймаючи до уваги, що судом було встановлено невірне обрання способу приватизації, що є порушенням, допущеним не лише Харківською міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, але й набувачем майна - фізичною особою-підприємцем Сідєльніковим Володимиром Васильовичем, то, в даному випадку позбавлення набувача його майна, шляхом часткового скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним є пропорційним втручанням з боку держави, а отже є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідачами не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв'язку з чим позовні вимоги, з урахуванням встановлених судом обставин справи, підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відносно заяви другого відповідача (вх. № 588 від 24 червня 2022 року), заяви першого відповідача (вх. № 5901 від 27 червня 2022 року), заяви, що викладена у запереченнях першого відповідача (вх. № 7933 від 08 серпня 2022 року), заяви, що викладена у запереченнях другого відповідача (вх. № 7934 від 08 серпня 2022 року) про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, у Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
У справі № 712/8916/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16(пункт 138)) (п.27). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц міститься висновок про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави. Цей висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18). Зокрема, як наголошено у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
У постанові КГС ВС від 14 квітня 2021 року по справі № 922/624/20 у подібний до цієї справи №922/243/22 відносинах прийшов до наступного висновку:
«…у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і у такому випадку перебіг позовної давності починається від дня, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила
У даній справі, що переглядається у касаційному порядку, суд апеляційної інстанції зазначив в оскарженій постанові, що прокурор довідався про незаконність Рішення та договору за результатами опрацювання приватизаційної справи отриманої у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42017221080000002».
Проаналізувавши аргументи та доводи сторін, суд прийшов до наступного висновку.
У позовній заяві прокурор посилається на те, що Новобаварською окружною прокуратурою м. Харкова здійснюється процесуальне керівництво по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 42017221080000002 від 04.01.2017 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України.
В ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 р. у справі № 639/687/19 в Управлінні ХМР було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в т.ч. щодо приватизації спірних приміщень ФОП Сідєльнікова В.В.
Порушення, які свідчать про незаконність набуття ФОП Сідєльніковим В.В. нежитлових приміщень, прокурором (за його доводами) виявлено лише за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42017221080000002.
Проте, перший та другий відповідач вважають, що позивач вважається таким, що довідався або міг довідатися про порушення прав та прийняття оскаржуваного рішення безпосередньо в день пленарного засідання сесії Харківської міської ради або оприлюднення - 21 лютого 2018 року та 22 лютого 2018 року.
Оскільки прокурор не є учасником спірних правовідносин, а сам по собі зміст оскаржуваного рішення першого відповідача - висновок про проведення відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу, не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, суд прийшов до висновку про обґрунтованість тверджень прокурора про те, що про наявність порушення прав зміг дізнатися 16 лютого 2019 року, а саме після прийняття ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 р. у справі № 639/687/19 та вилучення документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення першого відповідача.
При цьому суд звертає увагу, що сам по собі факт реєстрації певних відомостей у ЄРДР не свідчить про обізнаність прокурора із протиправним характером вибуття спірного майна, як про це вказують перший та другий відповідачі, а лише свідчить про виконання прокурора вимог ст. 214 КПК України щодо невідкладеного внесення відомостей до ЄРДР. В свою чергу, під час вчинення окремих слідчих (розшукових) дій, сторона обвинувачення може отримати докази, що вказують на порушення законних прав осіб. З моменту отримання таких доказів прокурор може попередньо констатувати, на його думку, порушення права та звернутися до суду за їх захистом.
При цьому, суд зазначає, що в матеріалах справи не містяться відомості про те, коли фактично було проведено вилучення документів на підставі цієї ухвали. Прокурор вказує лише, що строк позовної давності почав свій відлік саме з 16 лютого 2019 року (день прийняття ухвали по справі № 639/687/19). Саме з цієї дати прокурор зміг довідатися про порушення прав територіальної громади.
Вищезгадана позиція першого та другого відповідачів щодо можливості прокурора бути обізнаним про наявність рішення ХМР у день його прийняття органом місцевого самоврядування не спростовують висновку суду, оскільки в даному випадку досліджується питання про обізнаність прокурора з наявністю порушень при проведенні процедури приватизації об'єкту комунального майна, а не з обізнаністю щодо самого рішення про його відчуження.
Враховуючи це, строк позовної давності щодо звернення прокурором до суду сплив 17 лютого 2022 року. Водночас, позовна заява була зареєстрована судом 25 січня 2022 року, тобто прокурором подано позовну заяву в межах строку позовної давності.
Відносно науково-консультативного висновку НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України №157.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 109 ГПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів.
Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати незаконним та скасувати пункт 5 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21 лютого 2018 року за № 1008/18.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17 жовтня 2018 року № 5640-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Сідєльніковим Володимиром Васильовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 3761.
Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Сідєльнікова Володимира Васильовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7, ідентифікаційний код юридичної особи 04059243) нежитлові приміщення 1-го поверху № 12-:-16, 18-:-20 загальною площею 73,2 кв. м. в житловому будинку літ. "А-5", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 10, шляхом складання акту приймання-передачі, а Харківську міську раду (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7, ідентифікаційний код юридичної особи 04059243) зобов'язати прийняти вказані приміщення.
Стягнути з Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, 7, ідентифікаційний код юридичної особи 04059243) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 02910108; банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 3 135,40 грн.
Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, 16, ідентифікаційний код юридичної особи 14095412) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 02910108; банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 3 135,40 грн.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сідєльнікова Володимира Васильовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 02910108; банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 3 135,40 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повний текст рішення складено 07 листопада 2022 року.
суддя Н.В. Калініченко