Справа № 127/26778/21
Іменем України
(заочне)
07 листопада 2022 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
головуючої судді - Саєнко О.Б., при секретарі - Фольварковій Н.О.,
без участі сторін та їх представників,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниця цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про позбавлення батьківських прав», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служби у справах дітей Вінницької міської ради,-
11.11.2021 до Вінницького районного суду Вінницької області з Вінницького міського суду Вінницької області, за підсудністю надійшла вищевказана позовна заява, яка позивачем мотивована тим, що 12.08.2011 вона з відповідачем по справі ОСОБА_2 зареєструвала шлюб, актовий запис №1888 в період якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач вказує, що подружнє життя у них не склалось через різні погляди на життя, шлюб та сім'ю, у зв'язку із чим в 2015 році вона подала до суду позовну заяву про розірвання шлюбу , який рішенням Вінницького районного суду від 18.12.2015 між ними розірвано.
Зазначає, що після розірвання шлюбу вона з дитиною продовжувала проживати в одному домі за адресою АДРЕСА_1 , який вони разом з чоловіком придбали 23.08.2012, проте з лютого 2015 - спільного господарства не вели.
Зазначає, що відповідач не приймав та не приймає участі в утриманні та вихованні дитини; не допомагав матеріально, а тому вона звернулася до суду з позовною заявою про стягнення аліментів на утримання дитини , яка рішенням Вінницького районного суду від 06.11.2015 була задоволена та стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання сина, а в подальшому рішенням Вінницького районного суду від 19.10.2018 присуджений судом розмір аліментів з відповідача було збільшено. Однак не дивлячись на рішення суду, відповідач ухиляється від сплати аліментів на утримання сина, у зв'язку із чим на теперішній час утворилась заборгованість по в сумі 72 667.00 грн.
Вказує, що оскільки в 2019 році відповідач створив нестерпні умови для проживання у спільному будинку, вона була змушена переїхати з сином в м. Вінницю та винаймати житло. Разом з тим у неї залишалися ключі від будинку за місцем їхньої з сином реєстрації АДРЕСА_1 залишалися їхні речі та майно. В зазначеному будинку вона з сином періодично з'являлися на вихідні, іноді ночували, таким чином вона намагалася створити умови для спілкування сина та батька. Однак , вважає, що все було марно, оскільки відповідач не намагався спілкуватися сином і взагалі дитина його не цікавила.
Крім цього зазначає, що влітку 2021 вона разом з сином в черговий раз приїхала до будинку разом з тим, в будинок не потрапили, так як замки у вхідних дверях були замінені, а колишній чоловік поїхав працювати за кордон.
Також вказує, що відповідач по справі та батько її сина, ОСОБА_2 , тривалий час не займається утриманням та вихованням сина; не приймав та не приймає будь-якої участі в житті сина, не допомагає матеріально, ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не цікавиться здоров'ям, подальшим життям, не надає допомоги, абсолютно з ним не спілкується. Відповідач не знав і не знає що відбувається з його сином, які в нього захоплення, чим він хворіє, як і де навчається, які гуртки відвідує, тощо.
Тому просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
02.11.2022 позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Цепляєв С.В. до судового засідання не з'явилися, попередньо через канцелярію суду надали спільну заяву про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги просили задовільнити, в разі неявки відповідача не заперечували щодо заочного розгляду справи.
Представник третьої особи - Служби у справах дітей Вінницької міської ради також в судове засідання не з'явився; при цьому в матеріалах справи міститься заява представника за довіреністю - ОСОБА_4 , в якій остання у зв'язку із службовою зайнятістю просить суд розгляд справи проводити у її відсутності, а також надала суду висновок органу опіки та піклування Вінницької міської ради про доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, який підтримує в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 двічі до судового засідання не з'явився по невідомим суду причинам, про час, дату та місце проведення судових засідань повідомлялася належним чином. Відзиву на позов, заперечення проти задоволення позовної заяви та ( або) заяви про відкладення судового засідання -до суду відповідач не надав, у зв'язку з чим, суд вирішив провести заочний розгляд справи, про що постановив відповідну ухвалу.
Виходячи з вищенаведеного, суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності учасників справи та ухвали судове рішення на підставі наданих позивачем письмових доказів у справі.
Вивчивши позов, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позов обґрунтований та підлягає до задоволення виходячи з такого.
Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 165 СК України визначає, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
В пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Судом установлено, що рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 18.12.2015, шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , зареєстрований 12.08.2011 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, актовий запис №1888, - розірвано. Після розірвання шлюбу позивачу відновлено її дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 » (а.с.5).
В період шлюбу в сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 07.11.2017 Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Вінницькій області, актовий запис №3718, в якому батьком зазначений ОСОБА_2 , а матір'ю ОСОБА_7 (а.с.8).
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 19.10.2018 розмір аліментів, які стягувалися на підставі рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06.11.2015 з ОСОБА_2 , на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_7 , в твердій грошовій сумі розмірі 700,00 грн., але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня пред'явлення позову, тобто з 02.09.2015 року і до досягнення дитиною повноліття до ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінено, визначено аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 1500 ( одна тисяча п'ятсот) гривень до досягнення ОСОБА_3 повноліття (а.с.6-7).
За даним рішенням за відповідачем перед позивачем рахується заборгованість за період з 02.09.2015 по 01.10.2021 в сумі 72 667,00 грн., про що свідчить копія розрахунку заборгованості по сплаті аліментів, виданого старшим державним виконавцем Вінницького відділу ДВС у Вінницькому районі Вінницької області ЦЗМУ МЮ України (м. Хмельницький) (а.с.12).
З копій довідок №01-26/57 від 17.03.2021 та №01-26/268 від 30.09.2021, виданих КЗ «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №10 Вінницької міської ради», убачається, що ОСОБА_3 навчається у вказаному навчальному закладі з 01.09.2018, та те, що мати ОСОБА_1 займається вихованням ОСОБА_8 , приділяє належну увагу його навчанню та вихованню, завжди відвідує батьківські збори, спілкується з класним керівником та вчителями-предметниками; при цьому батько ОСОБА_2 за час навчання дитини у закладі не відвідував жодних батьківських зборів, з класним керівником не спілкувався (а.с.9,10).
Згідно копії виписки з історії розвитку дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стоїть на диспансерному обліку в Якушинецькій АЗПСМ у хірурга ВОДКЛ та отримує постійне амбулаторне лікування, потребує обстеження 1 раз в 6 місяців (а.с.11).
Факт неналежного виконання відповідачем батьківських обов'язків підтверджується також письмовими поясненнями гр. ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , з яких судом установлено, зокрема те, що вихованням дитини завжди займається мама ОСОБА_1 , а батько ОСОБА_2 за всі ці роки не приймав участі у вихованні дитини, не дзвонив, не приїзжав та не цікавився сином. ОСОБА_8 кілька разів дзвонив батькові з проханням зустрітися, на що той відповідав, що в нього немає часу (а.с.21,23).
Згідно з ч.ч.5, 6 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
З висновку виконавчого комітету Вінницької міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав від 15.03.2022 №01/00/011/13294, судом установлено, що орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважає за доцільне позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки батько не виконує свої батьківські обов'язки, передбачені статтями 150, 180 Сімейного Кодексу України (а.с.57-58).
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ст. 121 СК права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 150 СК закріплюється обов'язок батьків виховувати свою дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття освіти, готувати до самостійного життя та поважати її.
Частиною 1 статті 151 СК передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними (ч. 1 ст.163 СК ).
Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом (ч. 1 ст. 152 СК ).
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст. 155 СК ).
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, та в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК.
Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до частини 4 статті 10, частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).
Таким чином, судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Відтак, позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Тобто, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.
Суд вважає, що при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов'язків по вихованню, а також установити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Отже, суд не вважає виправданою поведінку батька - відповідача ОСОБА_2 , яка проявляється у тому, що він не бере участі у вихованні свого сина тривалий час, не спілкується з ним; у відповідача відсутній інтерес щодо стану здоров'я сина, його розвитку, виховання та навчання у необхідному обсязі; відповідачем не створено належних умов для проживання та розвитку сина.
Таким чином, суд погоджується з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно його сина - ОСОБА_3 , оскільки позивачем належним чином обґрунтовано, що позбавлення батьківських прав відповідатиме саме інтересам дитини.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для того, щоб зробити обґрунтований висновок про ухилення ОСОБА_2 від виховання сина ОСОБА_3 , що свідчить про свідоме та умисне нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , у даному випадку є доцільним та необхідним, оскільки протилежне, з огляду на встановлені судом обставини, може спричинити негативні наслідки для життя та здоров'я дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 166 СК при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
З урахування того, що аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 з відповідача ОСОБА_2 відповідно до рішення суду від 19.10.2018 у справі №128/1057/18 уже стягуються, тому суд вважає, що у даному випадку не підлягає до застосування положення ч.3 ст. 166 СК.
Оскільки позов задоволений судом у повному обсязі, тому відповідно до ст. 141 ЦПК, з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення в рахунок повернення сплаченого нею судового збору- 908,00 гривень.
Також, суд вважає за необхідне роз'яснити учасникам справи положення ч.ч.4,5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст.258, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК, Суд-
Позов ОСОБА_1 ,- задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 судовий збір в розмірі 908,00 гривень.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Олена САЄНКО