ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.10.2022Справа № 910/6030/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Приватного підприємства "Адіс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Каргес"
про стягнення попередньої оплати, штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат в розмірі 1 290 139,53 грн.
Представники сторін:
від позивача: Піліпенко Д.О., ордер серія АА № 1221440; Улибіна В.О., ордер серія АА № 1244085;
від відповідача: Стерненко В.М., довіреність № 238/22 від 05.09.2022;
Приватне підприємство «Адіс» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Каргес» про стягнення попередньої оплати, штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат в розмірі 1 290 139,53 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором поставки нафтопродуктів № 01042021-013 від 01.04.2021, в частині поставки обумовленого Договором товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 05.09.2022.
15.08.2022 представником позивача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач не заперечує факт отримання попередніх оплат за поставку товару, проте, проти задоволення позову заперечує повністю з таких підстав.
Відповідач зауважує, що положення пункту 2.8 договору передбачають, що з моменту 100% оплати протягом 5 днів відповідач зобов'язувався відвантажити оплачений обсяг товару за умови подання довіреності (в електронній або письмовій формі). Такий порядок діяв 28 січня та 03 лютого, коли позивач вивіз значну частину оплаченого товару (13100 літрів) з місця зберігання - Черняхівська нафтобаза, а про наявність залишку 1900 літрів на суму 53 967,60 грн. забув. Своїми умисними діями, а саме неподанням довіреності на вивіз товару, як цього вимагають умови договору, позивач залишив на подальшому зберіганні оплачений ним товар. Тому не може бути прийнятим до уваги твердження позивача про не відвантаження відповідачем пального на суму 53 967,60 грн.
Відповідач, керуючись мовами договору, відповідно до ст. 526 ЦК України виконав свої обов'язки щодо строків передачі товару позивачу протягом 5-ти днів і надав товар у розпорядження покупця у місці знаходження товару.
У той же час, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, в Україні введено воєнний стан із 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Позивач, достеменно знаючи про наявність на Черняхівській нафтобазі оплаченого і фактично його пального (1900 літрів бензину А-92 і 32100 літрів дизельного палива) не вжив заходів по його вивезенню та збереженню.
Також, 07.03.2022, із повідомлень у ЗМІ відповідачу стало відомо про ракетно-бомбовий удар, нанесений по місцю зберігання нашої поклажі - Черняхівській нафтобазі ПП «Нафтотермінал».
Відповідач посилається на приписи статей 612, 613 Цивільного кодексу України і стверджує, що, у даному випадку, має місце прострочення кредитора з боку позивача, оскільки п. 2.8. Договору ставить у залежність виконання зобов'язання постачальником від факту подання довіреності.
Таким чином, у зв'язку із невчиненням покупцем дій щодо отримання товару за Договором, відповідач стверджує, що позивач, в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України прострочив виконання свого обов'язку, визначеного Договором, а також не мав можливості прийняти товар через наявність на його боці надзвичайних та невідворотних обставин (обставини непереборної сили або форс-мажор), що прямо впливають на можливість виконання обов'язку кредитора прийняти належне виконання - отримати товар за визначеним Договором місцем поставки.
Зазначені обставини, на думку відповідача, свідчать про те, що ним не допущено прострочення виконання зобов'язання за Договором.
Враховуючи викладене, відповідач вважає відсутніми підстави для повернення попередньої оплати за товар за Договором.
23.08.2022 представником позивача подано відповідь на відзив.
У судове засідання 05.09.2022 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 26.09.2022.
20.09.2022 представником позивача подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.
У судове засідання 26.09.2022 представники сторін з'явились.
Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, та відсутності будь-яких посилань на можливість надання нових доказів, в зв'язку з чим відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.10.2022.
У судове засідання 17.10.2022 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 24.10.2022.
У судове засідання 24.10.2022 представники сторін з'явились, представник позивача подав письмові пояснення, представник відповідача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 24.10.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Каргес» (далі - постачальник, відповідач) та Приватним підприємством «Адіс» (далі - покупець, позивач) укладено Договір поставки нафтопродуктів № 01042021-013 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах, викладених в Договорі, нафтопродукти, іменовані далі - товар, найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару.
Номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюються сторонами за обопільною згодою на основі заявки покупця й зазначаються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/чи в відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які складаються в електронній формі та являються специфікацією в розумінні ст. 266 ГК України і складають невід'ємну частину цього Договору (п. 1.2 Договору).
Пунктом 1.3 Договору визначено, що одиниця виміру: літри або тони (згідно заявки покупця на постачання товару).
Відповідно до п. 1.4 Договору якість товару, який поставляється, повинна відповідати діючим ДСТУ і у випадках, передбачених діючим законодавством, супроводжуватись паспортами якості та/або сертифікатами відповідності заводу-виробника.
Документообіг (Заявка, рахунок, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, видаткова накладна, додаткова угода, специфікація тощо) здійснюється в електронній формі з дотриманням вимог законодавства про електронні документи і електронний документообіг та з використанням електронного цифрового підпису. Після отримання від постачальника документів, покупець підписує ці електронні документи електронним цифровим підписом та повертає з використанням програми M.E.Doc, COTA, FlyDoc або FREDO. Збереження цих документів здійснюється на електронних носіях інформації протягом строку встановленого законодавством для відповідних документів на папері.
Згідно з п. 2.1 Договору з метою формування та узгодження партії поставки товару, покупець подає заявку на постачання партії товару, у відповідності до узгодженого Додатку до Договору, а за необхідністю Додаткової угоди, специфікації тощо.
У відповідності до п. 2.2 Договору відповідальність за достовірність інформації, яка вказується в заявці несе покупець. Заявка вважається оформленою покупцем належним чином, якщо вона була надіслана письмово (електронною поштою на електронну адресу постачальника). Додатково в заявці покупець може зазначити довірену особу на отримання товару, в інакшому випадку до дати отримання товару покупець зобов'язаний надати довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей.
Всі заявки покупця, з моменту їх узгодження постачальником, стають невід'ємними частинами цього Договору (п. 2.4 Договору).
У відповідності до п. 2.5 Договору постачання товару здійснюється за одним із наступних базисом постачання:
- СРТ - пункт призначення, вказаний покупцем в заявці на відвантаження товару, постачання транспортом та за рахунок постачальника;
- FCA - франко перевізник, вказаний покупцем, вивіз транспортом та за рахунок покупця;
- EXW - резервуар нафтобази зберігання, вказаний постачальником, вивіз товару здійснюється без участі постачальника.
Відповідно до п. 2.6 Договору перехід ризику збереження товару переходить до покупця за оформленою товарно-транспортною накладною, а право власності після підписання сторонами видаткової накладної, а у випадку відсутності товарно-транспортної накладної, наприклад продаж за умов EXW, ризик збереження товару, разом із правом власності переходить до покупця при підписанні сторонами видаткової накладної.
Згідно з п. 2.8 Договору постачальник забезпечує відвантаження товару протягом п'яти календарних днів від дати заявки покупця за умови отримання 100% попередньої оплати та довіреності (в електронній або паперовій формі) на отримання товару, якщо інше не зазначено у рахунку-фактурі.
Товар вважається переданий постачальником і прийнятий покупцем по якості - відповідно до технічних умов та інших нормативно-технічних актів (паспорта або сертифіката заводу-виробника) з урахуванням умов «Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 271 121 від 04.06.2007. По кількості - відповідно до накладних документів на товар (п. 2.9 Договору).
Відповідно до п. 4.1 Договору зважаючи на те, що товар виробляється за кордоном та імпортується на територію України, сторони домовились, що у випадку здійснення покупцем 100% попередньої оплати, ціна на товар є фіксованою, у всіх інших випадках може здійснюватись постачальником з урахуванням курсу валюти, митних платежів тощо. Ціна (вартість) конкретної партії товару вказується в рахунках-фактурах та видаткових накладних. Ціна на товар, поставка (передача у власність) якого здійснюється відповідно до умов цього Договору, встановлюється в національній валюті України - гривні.
За умовами п. 4.3 Договору покупець зобов'язується оплатити повну вартість товару шляхом 100% попередньої оплати впродовж 2-х робочих днів, рахуючи день виставлення рахунку або ж у строк, зазначений у рахунку на оплату, якщо рахунком встановлюється більш тривалий термін оплати.
Ціна товару зазначена у рахунку-фактурі є офертою постачальника, а факт оплати за товар (зокрема і часткова оплата) або ж факт приймання товару на який виставлено рахунок-фактуру та/або складено видаткову накладну - є акцептом покупця ціни товару (п. 4.4 Договору).
Пунктом 4.8 Договору узгоджено, що у випадку проведення покупцем оплати, яка перевищує погоджений між сторонами об'єм партії товару, сплачені надлишкові кошти зараховуються як передоплата майбутніх поставок в рамках цього Договору, при цьому з постачальника не стягуються будь-які проценти за користування грошовими коштами, які отриманні в якості передоплати
Відповідно до п. 5.5 Договору у випадку порушення строків поставки товару, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення поставки за кожний день прострочення від суми вартості товару, поставка якого прострочена.
У відповідності до п. 6.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання будь-якого з положень цього Договору, якщо це невиконання стало наслідком причин, які виникли незалежно від волі сторін після укладення Договору і настання або дію яких, а також наслідки, не можна було передбачити або попередити розумними методами, які знаходились поза сферою контролю сторони, що не виконує зобов'язання, через подібні стихійні лиха, громадські безпорядки, страйки, закриття портів, залізничних доріг, ембарго, втручання зі сторони влади, в тому числі видання актів державними органами, війни і військові дії, повстання, мобілізації, епідемії, пожежі, обрив електросіток, вибухів, дорожніх і природних катастроф, а також наслідків, встановлення органами державної влади (в тому числі органами місцевого самоврядування) обмежувальних заходів (карантин, заборона, блокування чи зупинка роботи суб'єктів господарювання) і інших подій, які повинні бути підтверджені висновками Торгово-Промислової палати України регіону, про дії, обставини непереборної сили. При цьому, термін виконання зобов'язань по Договору переноситься на період, протягом якого діяли такі обставини. Якщо ці обставини будуть продовжуватись більше 3-х місяців, то кожна зі сторін має право відмовитись від подальшого виконання зобов'язань по Договору і в цьому випадку взаємні розрахунки будуть проведені по факту і жодна із сторін не буде мати права на відшкодування іншою стороною можливих збитків.
Пунктом 6.2 Договору визначено, що сторона, яка не має можливості виконувати зобов'язання по Договору, повинна про настання або закінчення форс-мажорних обставин негайно, але не пізніше 10 днів повідомити другу сторону. Не повідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання або припинення форс-мажорних обставин позбавляє сторону права на них посилатись.
Строк дії цього Договору погоджено сторонами та встановлено до 31.01.2022 (п. 7.1 Договору).
26 січня 2022 року сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до якої сторони прийшли до згоди пролонгувати дію Договору, у зв'язку з чим вирішили встановити: строк дії Договору до 31.01.2023.
25.01.2022 ПП «Адіс» сформовано Заявку та здійснено оплату (платіжне доручення № 55 від 25.01.2022) по рахунку № ТД00-000024 від 25.01.2022 щодо поставки бензину у кількості 15 000 літрів на суму 426 060,00 грн. з ПДВ, постачальником в свою чергу, згідно видаткових накладних № ТД-00-001839 від 28.01.2022 поставлено бензин у кількості 5 000 літрів, на суму 142 020,00 грн.; № ТД00-001866 від 03.02.2022 у кількості 8100 літрів, на суму 230 072,40 грн., а отже відповідачем не відвантажено бензин у кількості 1900 літрів на суму 53 967,60 грн.
18.02.2022 ПП «Адіс» було сформовано Заявку та здійснено оплату (платіжне доручення № 117 та № 1143 від 18.02.2022) по рахункам № ТД-00-000101 від 18.02.2022 та № ТД00-000102 від 18.02.2022 щодо поставки палива дизельного у кількості 62100 літрів на загальну суму 1 863 000,00 грн., постачальником в свою чергу, було поставлено паливо дизельне у кількості 30 000 літрів на суму 900 000,00 грн. згідно видаткової накладної № ТД00-001905 від 18.02.2022.
Таким чином, позивач зазначає, що відповідачем не відвантажено бензин у кількості 1900 літрів на суму 53 697,60 грн. та паливо дизельне у кількості 32100 літрів на суму 963 000,00 грн.
Листом № 22/03-22-1 від 22.03.2022 позивач звернувся до відповідача із Вимогою провести звірку взаєморозрахунків, який згідно трекінгом Укрпошти вручено представнику відповідача 09.06.2022, однак залишений без відповіді.
Позивач вдруге звернувся до відповідача із Листом № 24/03-22-1 від 24.03.2022 із вимогою про поставку товару або повернення попередньої оплати за товар в разі неможливості його поставки, у відповідь на яку, відповідач повідомив про неможливість задоволення вимоги, оскільки 24.02.2022 розпочалась війна з росією, а 07.03.2022 ворог наніс ракетний удар по згаданій нафтобазі, внаслідок якого, залишок пального було знищено. До означеної відповіді відповідачем було долучено Лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 про настання форс-мажорних обставин.
13.06.2022 ПП «Адіс» звернулось до ТОВ «Торговий дім «Каргес» із Претензією про невиконання зобов'язань за Договором та повернення грошових коштів.
У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача попередню оплату у розмірі 1 019 967,60 грн., а також нараховані по видатковим накладним 117 168,98 грн. пені, 11 639,10 грн. - 3% річних та 144 363,85 грн. інфляційних втрат.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову зазначає, що позивач, незважаючи на надану Договором можливість у 5-денний термін після оплати забрати оплачений товар, ухилився від виконання свого обов'язку і поклав на відповідача необхідність надалі оплачувати зберігання товару позивача.
Відповідач зазначає, що 25.07.2022 в черговий раз звернувся до зберігача і отримав нарешті Сертифікат № 4600-22-0445 про форс-мажорні обставини, датований 20.07.2022. Також, 02.08.2022 відповідачем отримано необхідні документи, які датовані 09.03.2022, відповідно до яких, внаслідок форс-мажорних обставин втрачено належного відповідачу 6117 л. бензину і 143281 л. дизельного палива, які відповідачем актом списані з облікових залишків поклажодавця, у зв'язку з чим, у відповідача відсутні можливості відвантажити паливо позивачу.
Як зазначає відповідач, що заявки покупця на відпуск 1900 літрів з оплачених 25.01.2022 15 000 літрів бензину не поступало, а без такої заявки виконати подальші дії по відвантаженню товару, в тому числі виписати видаткову накладну неможливо, і вини відповідача у цьому не простежується. Відповідач зазначає, що згадана вище кількість бензину у 15000 літрів вивозилась покупцем двома рейсами: 28.01.2022 - 5000 літрів і 03.02.20202 - 8100 літрів. При цьому, якщо дослідити можливості бензовозу , який прибув до завантаження пальним 03.02.2022, він не мав технічної можливості завантажити 10000 літрів пального, що залишилась у розпорядженні покупця, оскільки порушувалась вимога про завантаження бензовоза. Відповідач також зазначає, що позивач не наводить зміст електронної заявки позивача на налив палива, де зазначеного кількість в 30000 літрів, хоча бензовоз відправлений на налив міг завантажити 37 000 літрів, однак у заявці позивач вказав, що секції 2 і 6 не вантажаться (7000 літрів). При цьому, вимоги п. 2.8 Договору, виконані позивачем не були, а саме не було подано заявки на налив ні до 23.02.2022, ні до 07.03.2022, коли невибране паливо було знищено.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.
За умовами п. 4.3 Договору покупець зобов'язується оплатити повну вартість товару шляхом 100% попередньої оплати впродовж 2-х робочих днів, рахуючи день виставлення рахунку або ж у строк, зазначений у рахунку на оплату, якщо рахунком встановлюється більш тривалий термін оплати.
На виконання досягнутих між сторонами домовленостей, відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату № ТД00-000024 від 25.01.2022 на суму 426 060,00 грн. щодо поставки бензину у кількості 15000 літрів, який позивачем оплачено згідно платіжного доручення № 55 від 25.01.2022 на суму 426 060,00 грн., рахунки на оплату № ТД00-000101 від 18.02.2022 на суму 930 000,00 грн. щодо поставки палива дизельного у кількості 31000 літрів та № ТД00-00102 від 18.02.2022 на суму 933 000,00 грн. щодо палива дизельного у кількості 31100 літрів, які позивачем оплачено згідно платіжних доручень № 117 від 18.02.2022 на суму 1 507 110,00 грн. та № 1143 від 18.02.2022 на суму 355 890,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача із Заявками на налив (видачу) нафтопродуктів на естакаді авто паливного пункту вих. № 28/01-22-1 від 28.01.2022 у кількості 5000 літрів бензину та 25000 літрів дизпалива, вих. № 03-02/22-1 від 03.02.2022 у кількості 23000 літрів дизпалива та 8100 літрів бензину та вих. № 18/02-22-1 від 18.02.2022 у кількості 30000 літрів дизпалива.
Як встановлено судом, сторонами підписано без заперечень та зауважень видаткові накладні № ТД00-001839 від 28.01.2022 щодо бензину у кількості 5000 літрів вартістю 142 020,00 грн., № ТД00-001866 від 03.02.2022 щодо бензину у кількості 8100 літрів вартістю 230 072,40 грн., № ТД00-001905 від 18.02.2022 щодо дизельного палива у кількості 30000 літрів вартістю 900 000,00 грн.
Таким чином, оплаченими та непоставленими за Договором залишились 1900 літрів бензину вартістю 53 967,60 грн. та 32100 літрів дизпалива вартістю 963 000,00 грн.
Згідно з п. 2.8 Договору постачальник забезпечує відвантаження товару протягом п'яти календарних днів від дати заявки покупця за умови отримання 100% попередньої оплати та довіреності (в електронній або паперовій формі) на отримання товару, якщо інше не зазначено у рахунку-фактурі.
Крім того, як вбачається з положень ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання, зокрема, провадиться за зобов'язанням про передання товару (майна) - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання.
При цьому, у відповідності до п. 2.5 Договору постачання товару здійснюється за одним із наступних базисом постачання:
- СРТ - пункт призначення, вказаний покупцем в заявці на відвантаження товару, постачання транспортом та за рахунок постачальника;
- FCA - франко перевізник, вказаний покупцем, вивіз транспортом та за рахунок покупця;
- EXW - резервуар нафтобази зберігання, вказаний постачальником, вивіз товару здійснюється без участі постачальника.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріали справи не містять доказів формування позивачем Заявок щодо відвантаження залишків 1900 літрів бензину вартістю 53 967,60 грн. та 32100 літрів дизпалива вартістю 963 000,00 грн., із зазначенням, зокрема базису постачання.
Водночас, суд враховує, що Заявки на налив (видачу) нафтопродуктів на естакаді авто паливного пункту вих. № 28/01-22-1 від 28.01.2022 у кількості 5000 літрів бензину та 25000 літрів дизпалива, вих. № 03-02/22-1 від 03.02.2022 у кількості 23000 літрів дизпалива та 8100 літрів бензину не стосується означених залишків дизпалива у кількості 32100 літрів, оскільки як зазначає позивач у позовній заяві позивач, заявка ПП «Адіс» було сформовано 18.02.2022 щодо поставки палива дизельного у кількості 62100 літрів на загальну суму 1 863 000,00 грн., проте не додає до матеріалів справи відповідної заяви в підтвердження наведеного, при цьому, рахунки на оплату дизельного палива та оплата такого палива також відбувалась 18.02.2022, а отже Заявки від 28.01.2022 та від 03.02.2022 не є Заявками, які стосуються залишків дизпалива за наслідками виставлення та оплати таких рахунків 18.02.2022.
Листом № 22/03-22-1 від 22.03.2022 позивач звернувся до відповідача із Вимогою провести звірку взаєморозрахунків, який згідно трекінгом Укрпошти вручено представнику відповідачу 09.06.2022, однак залишений без відповіді.
Позивач вдруге звернувся до відповідача із Листом № 24/03-22-1 від 24.03.2022 із вимогою про поставку товару або повернення попередньої оплати за товар в разі неможливості його поставки, у відповідь на яку, відповідач повідомив про неможливість задоволення вимоги, оскільки 24.02.2022 розпочалась війна з росією, а лише 07.03.2022 ворог наніс ракетний удар по згаданій нафтобазі, внаслідок якого, залишок пального було знищено. До означеної відповіді відповідачем було долучено Лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 про настання форс-мажорних обставин.
13.06.2022 ПП «Адіс» звернулось до ТОВ «Торговий дім «Каргес» із Претензією про невиконання зобов'язань за Договором та повернення грошових коштів.
Водночас, як визнається відповідачем, у ТОВ «Торговий дім «Каргес» відсутня можливість поставити позивачу залишки палива, а саме 1900 літрів бензину вартістю 53 967,60 грн. та 32100 літрів дизпалива вартістю 963 000,00 грн., у зв'язку зі знищенням внаслідок ракетного обстрілу нафтобази, на якій зберігалось означене паливо.
Зокрема, заперечуючи проти позову, відповідач зазначає про наявність форс-мажорних обставин, спричинених воєнними діями на території України, в підтвердження чого надав Сертифікат № 4600-22-0445 про форс-мажорні обставини, датований 20.07.2022 та лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорними обставинами військову агресію російської федерації проти України.
Приписами частини 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Аналогічне визначення форс-мажорних обставин міститься у Регламенті засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44 (5) (далі - Регламент). Форс-мажорними можуть бути визнані ті обставини, які не зазначені у вищенаведеному переліку, проте, відповідають критеріям форс-мажорних згідно з положеннями пункту 6.9 цього Регламенту, не суперечать законодавству України і узгоджені сторонами у договорі, контракті, угоді як такі, що звільняють їх від цивільно-правової відповідальності.
Пунктом 6.9 Регламенту передбачено, що надані заявником документи для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) мають свідчити про: надзвичайність таких обставин (носять винятковий характер і знаходяться за межами впливу сторін); непередбачуваність обставин (їх настання або наслідки неможливо було передбачити, зокрема на момент укладення відповідного договору, перед терміном настанням зобов'язання або до настання відповідного обов'язку); невідворотність (непереборність) обставин (неминучість події/подій та/або її/їх наслідків); причинно-наслідковий зв'язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов'язань (за договором, контрактом, угодою, законом, нормативним актом, актом органів місцевого самоврядування тощо).
У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 викладені висновки про те, що:
- статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Так, відповідно до п. 6.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання будь-якого з положень цього Договору, якщо це невиконання стало наслідком причин, які виникли незалежно від волі сторін після укладення Договору і настання або дію яких, а також наслідки, не можна було передбачити або попередити розумними методами, які знаходились поза сферою контролю сторони, що не виконує зобов'язання, через подібні стихійні лиха, громадські безпорядки, страйки, закриття портів, залізничних доріг, ембарго, втручання зі сторони влади, в тому числі видання актів державними органами, війни і військові дії, повстання, мобілізації, епідемії, пожежі, обрив електросіток, вибухів, дорожніх і природних катастроф, а також наслідків, встановлення органами державної влади (в тому числі органами місцевого самоврядування) обмежувальних заходів (карантин, заборона, блокування чи зупинка роботи суб'єктів господарювання) і інших подій, які повинні бути підтверджені висновками Торгово-Промислової палати України регіону, про дії, обставини непереборної сили. При цьому, термін виконання зобов'язань по Договору переноситься на період, протягом якого діяли такі обставини. Якщо ці обставини будуть продовжуватись більше 3-х місяців, то кожна зі сторін має право відмовитись від подальшого виконання зобов'язань по Договору і в цьому випадку взаємні розрахунки будуть проведені по факту і жодна із сторін не буде мати права на відшкодування іншою стороною можливих збитків.
Пунктом 6.2 Договору визначено, що сторона, яка не має можливості виконувати зобов'язання по Договору, повинна про настання або закінчення форс-мажорних обставин негайно, але не пізніше 10 днів повідомити другу сторону. Не повідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання або припинення форс-мажорних обставин позбавляє сторону права на них посилатись.
До матеріалів справи надано загальний офіційний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорними обставинами військову агресію російської федерації проти України та виданий Львівською торгово-промисловою палатою Сертифікату № 4600-22-0445 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) із датою настання: 07.03.2022 та станом на 20.07.2022 є триваючими.
Однак, сутність наданих відповідачем як Листа, так і Сертифікату зводяться до неможливості виконання зобов'язання з поставки товару, в той час як предметом спору є повернення попередньої оплати.
Так, наявність або відсутність форс-мажорних обставин може впливати на зобов'язання відповідача з поставки товару, в той час як з урахуванням предмету спору, щодо повернення відповідачем сплаченого позивачем авансу за поставку товару, обов'язок з повернення якого жодним чином не пов'язаний з настанням форс-мажорних обставин, надані відповідачем Лист та Сертифікат жодним чином не впливають на можливість відповідача повернути позивачу сплачений аванс, поставка товару на суму якого, не відбулась.
Так, згідно з ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Умовами Договору, а саме у п. 2.6 Договору, сторони узгодили, що перехід ризику збереження товару переходить до покупця за оформленою товарно-транспортною накладною, а право власності після підписання сторонами видаткової накладної, а у випадку відсутності товарно-транспортної накладної, наприклад продаж за умов EXW, ризик збереження товару, разом із правом власності переходить до покупця при підписанні сторонами видаткової накладної.
Відповідно до ч. 1 ст. 668 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, оскільки відповідач товар покупцю не передавав та не відвантажував, у тому числі у зв'язку з відсутністю відповідної заявки позивача на таке відвантаження, видаткова накладна на такий товар сторонами не складалась та не підписувалась, у протилежному випадку сторонами було б укладено Договір зберігання продукції, зокрема у резервуарі, ризик випадкового знищення не перейшов до позивача, що у сукупності вчергове вказує на не пов'язаність форс-мажорних обставин із предметом спору.
Зважаючи на вказане, позовні вимоги про повернення попередньої оплати не перебувають у безпосередньому зв'язку із настанням форс-мажорних обставин, та не вливають на наявність або відсутність обов'язку з повернення авансу не залежно від того, з чиєї вини не відбулась поставка товару, оскільки обставини вини у невиконанні зобов'язання мають встановлюватись у правовідносинах щодо поставки невиконання зобов'язання з поставки товару, тоді як для сум з правовою природою авансу, як у даних правовідносинах сторін справи, причини, що унеможливили виконання зобов'язань, за який сплачений такий аванс, значення мають лише обставини щодо фактичної поставки чи не поставки товару.
Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
При цьому, пунктом 4.8 Договору узгоджено, що у випадку проведення покупцем оплати, яка перевищує погоджений між сторонами об'єм партії товару, сплачені надлишкові кошти зараховуються як передоплата майбутніх поставок в рамках цього Договору, при цьому з постачальника не стягуються будь-які проценти за користування грошовими коштами, які отриманні в якості передоплати
Згідно з усталеною судовою практикою, попередня оплата товару є саме авансом, а не завдатком. Подібні висновки підтверджені правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постановах від 25.09.2012 у справі № 6-82цс13 та від 13.02.2013 у справі № 6-176цс12 та Верховним Судом у постановах від 30.01.2019 № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18), від 17.06.2021 у справі № 711/5065/15-ц.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства, аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).
Враховуючи, що сума авансу повинна бути повернута, у будь-якому випадку, невиконання стороною договору взятого на себе зобов'язання в частині поставки товару (незалежно від того, з чиєї вини сталось таке невиконання) та беручи до уваги те, що, як предмет позову, так і предмет спору, стосуються виключно питання наявності законних підстав для повернення відповідачем отриманої від позивача суми авансу, судом не беруться до уваги аргументи відповідача щодо підстав та обставин неможливості виконати ним взяті на себе за договором № 01042021-013 зобов'язання щодо поставки пального.
Враховуючи, що позивач здійснив попередню оплату, а товар не було поставлено, в силу статей 509, 526, частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, між сторонами, на момент вирішення судом спору, наявні, в тому числі, відносини майнового характеру, а саме: оскільки товар не було поставлено, позивач має право, в силу положень Цивільного кодексу України, вимагати повернення здійсненої попередньої оплати (тобто, проведення повного взаєморозрахунку між сторонами шляхом повернення відповідачем позивачу відповідної грошової суми). При цьому, судом враховано, що відповідачем не заперечується той факт, що позивачем здійснена попередня оплата саме за договором поставки № 01042021-013 від 01.04.2021 і те, що спірні поставки товару не були здійснені, що підтверджується, в тому числі, наданими суду позивачем копіями відповідних платіжних доручень та видаткових накладних.
Також, позивач просить стягнути з відповідача нараховані за непоставлений по видатковим накладним товар 117 168,98 грн. пені, 11 639,10 грн. - 3% річних та 144 363,85 грн. інфляційних втрат.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.
Відповідно до п. 5.5 Договору у випадку порушення строків поставки товару, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення поставки за кожний день прострочення від суми вартості товару, поставка якого прострочена.
Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).
Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.
Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.
У пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексу України" зазначено, що спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини першої статті 232 ГК України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 ЦК України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).
При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.
За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб'єктів господарювання за порушення господарських зобов'язань.
В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання.
Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов'язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.
Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як "зобов'язання", "грошова сума".
Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов'язання, а не лише грошового.
При цьому, аналізуючи частину 3 статті 549 Цивільного кодексу України у контексті меж свободи договору, визначених абзацом 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що сторони в договорі можуть змінити її положення та забезпечити за допомогою пені не лише грошове зобов'язання.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, проте законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.
Поряд з цим, статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як визначено ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до норм ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
В той же час, як зазначено у ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Крім того, як вбачається з положень ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання, зокрема, провадиться за зобов'язанням про передання товару (майна) - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання.
Згідно з п. 2.8 Договору постачальник забезпечує відвантаження товару протягом п'яти календарних днів від дати заявки покупця за умови отримання 100% попередньої оплати та довіреності (в електронній або паперовій формі) на отримання товару, якщо інше не зазначено у рахунку-фактурі.
Крім того, як вбачається з положень ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання, зокрема, провадиться за зобов'язанням про передання товару (майна) - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання.
У відповідності до п. 2.5 Договору постачання товару здійснюється за одним із наступних базисом постачання:
- СРТ - пункт призначення, вказаний покупцем в заявці на відвантаження товару, постачання транспортом та за рахунок постачальника;
- FCA - франко перевізник, вказаний покупцем, вивіз транспортом та за рахунок покупця;
- EXW - резервуар нафтобази зберігання, вказаний постачальником, вивіз товару здійснюється без участі постачальника.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріали справи не містять доказів формування позивачем Заявок щодо відвантаження залишків 1900 літрів бензину вартістю 53 967,60 грн. та 32100 літрів дизпалива вартістю 963 000,00 грн., із зазначенням, зокрема базису постачання.
Доказів із яких би вбачалося, що позивач звертався до відповідача із Заявками, як до введення воєнного стану, так і після знищення нафтобази, матеріали справи не містять, а позивачем до матеріалів справи не надано.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 221 Господарського кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Частиною 4 статті 612 Цивільного кодексу України установлено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Згідно з ч. 3 ст. 220 Господарського кодексу України боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.
Аналіз зазначених норм закону дає підстави стверджувати, що термін "кредитор" у ст. 613 ЦК України використовується умовно як сторона, що у зобов'язальних правовідносинах протистоїть особі, яка є боржником. Виходячи з чого, зазначені в ч. 4 ст. 612 ЦК України умови настають, зокрема, у разі невиконання кредитором свого зобов'язання за договором шляхом належного прийняття або неприйняття виконаного боржником зобов'язання за договором, внаслідок чого прострочення боржника не може настати до виконання кредитором свого обов'язку.
Отже враховуючи умови укладеного між сторонами договору та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність порушень з боку відповідача умов укладеного між сторонами договору, в частині порушення строків поставки товару.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень норми статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Натомість, як вбачається з позовної заяви, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні втрати за несвоєчасну поставку товару, що суперечить положенням статті 625 ЦК України.
Отже, як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку та обґрунтувань в цій частині, позивач здійснює нарахування сум інфляційних нарахувань та процентів річних не на грошове зобов'язання, зокрема з повернення отриманих у якості попередньої оплати коштів, а на суму зобов'язання щодо поставки товару, виражене у грошовій формі.
У зв'язку з викладеним вище, оскільки позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати за несвоєчасну поставку товару, з огляду як на відсутність порушень строку поставки товару, так і здійснення таких нарахувань не на грошове зобов'язання, зокрема з повернення отриманих у якості попередньої оплати коштів, а на суму зобов'язання щодо поставки товару, що суперечить самій сутності ст. 625 ЦК України, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Каргес" (01004, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 20-Б, оф. 21; ідентифікаційний код: 33744863) на користь Приватного підприємства "Адіс" (21034, м. Вінниця, вул. Чехова, буд. 29, кв. 308; ідентифікаційний код: 31576283) попередню оплату в розмірі 1 016 967 (один мільйон шістнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят сім) грн. 60 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 15 299 (п'ятнадцять тисяч двісті дев'яносто дев'ять) грн. 52 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 07.11.2022
Суддя О.А. Грєхова