ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.09.2022Справа № 910/3897/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Заїки О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ СОУЛ" (вул. Семена Скляренка, буд.15, м. Київ, 04073)
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032)
про стягнення 3 778 615,72 грн
Представники учасників справи:
Від позивача: Муляр Є.Г.;
Від відповідача: не з'явились.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СІТІ СОУЛ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) про стягнення 3 778 615,72 грн., з яких: 3 202 280, 00 грн сума основного боргу, сума 3 % річних у розмірі 98 174,01 грн., а також сума нарахованих інфляційних витрат у розмірі 478 161,71 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2022 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29.06.2022.
09.06.2022 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли письмові пояснення.
10.06.2022 через електронну пошту Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній зазначив, що строк сплати ПДВ не настав, оскільки строк йог сплати в договорі не встановлений, а також заявив про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
13.06.2022 через електронну пошту Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
16.06.2022 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
Представник відповідача у підготовче засідання 29.06.2022 не з'явився про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105492294507.
Представник позивача у підготовчому засіданні 29.06.2022 заперечував проти відкладення підготовчого засідання.
Судом у підготовчому засіданні 29.06.2022 без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про задоволення клопотання про відкладення розгляду справи представника відповідача та відкладено підготовче засідання на 13.07.2022.
13.07.2022 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник позивача у підготовчому засіданні 13.07.2022 заперечував проти відкладення підготовчого засідання.
Представник відповідача у підготовчому засіданні 13.07.2022 підтримав клопотання про відкладення розгляду справи.
Судом у підготовчому засіданні 13.07.2022 без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про задоволення клопотання про відкладення розгляду справи представника відповідача та відкладено підготовче засідання на 03.08.2022.
Представник відповідача у підготовче засідання 03.08.2022 не з'явився про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою від 13.07.2022 про відкладення підготовчого засідання на 03.08.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.08.2022.
В судовому засіданні 17.08.2022 оголошено перерву на 26.09.2022.
13.09.2022 від відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення або скасування воєнного стану.
Присутній у судовому засіданні 26.09.2022 представник позивача підтримав позовні вимоги.
Представники відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Також, розглянувши заяву відповідача про відкладення розгляду справи до закінчення або скасування воєнного стану, суд постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні вказаної заяви, з огляду на наступне.
Так, статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" обумовлено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Згідно зі ст.10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
Відповідно до ч.1,2 ст.26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Суд зазначає, що правосуддя має здійснюватися також і під час воєнного стану.
З урахуванням вище наведеного суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи до закінчення або скасування режиму воєнного стану.
Представник третьої особи висловив свою правову позицію, викладену в письмових пояснення наявних в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.
У судовому засіданні 26.09.2022, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
18.05.2022 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (за договором - Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СІТІ СОУЛ" (за договором - Постачальник) було укладено Договір про закупівлю товарів № 53-121-01-21-10116 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 Договору, Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти і оплатити наступний товар (предмет закупівлі зазначається відповідно до технічної пропозиції на зупівлю): ЗРЗ - 36 28 50 5, УКТЗЕД -2922498500, найменування - Етилендіамінтетрацтова кислота (ЕДТК) Dissolvine Z, кількість - 10 000 кг, ціна без ПДВ - 270,19, сума без ПДВ - 2 701 900,00 грн, ПДВ - 540 380,00 грн, сума з ПДВ - 3 242 280,00 грн.
Строк поставки: березень 2021 (п. 1.2. Договору).
Згідно п. 3.1. договору вартість товару за договором складає 2 701 900,00 грн, крім того ПДВ 20% 540 380,00 грн, загальна вартість складає 3 242 280,00 грн.
У п. 3.2. сторони погодили, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.
Відповідно до п. 3.3. договору оплата Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
У п. 4.4. договору зазначено, що Постачальник зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».
Даний договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до 10.03.2022 (пункт 5.4 Договору).
Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач відповідно до наявної у матеріалах справи копії підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками підприємств видаткової накладної №7 від 16.03.2021 поставив відповідачу погоджений товар на суму 3 242 280,00 грн.
Також, на виконання умов п. 4.4. Договору відповідач склав податкову накладну в електронній формі та зареєстрував її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».
Відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару в сумі 40 000,00 грн.
Позивач звертався до відповідача з претензіями №04/01 від 04.08.2021, №0311/02 від 03.11.2021 та №1905/1 від 19.05.2022 про сплату заборгованості за поставлений товар.
Відповідач листами №28-23/21632 від 03.09.2021 та №28-23/28629 від 25.11.2021 повідомив позивача, що наразі немає можливості оплатити поставлений товар.
Враховуючи наведені обставини, Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційно-промислова фірма "СІТІ СОУЛ" звернулося до суду з даним позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 3 778 615,72 грн, з яких: 3 202 280,00 грн сума основного боргу, сума 3 % річних у розмірі 98 174,01 грн, а також сума нарахованих інфляційних витрат у розмірі 478 161,71 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання своїх зобов'язань за договором позивач здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, на суму на суму 3 242 280,00 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленою печатками підприємств видатковою накладною №7 від 16.03.2021.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
У п. 3.2. сторони погодили, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.
Відповідно до п. 3.3. договору оплата Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
Як вбачається із матеріалів справи, 30.03.2021 позивач склав податкову накладну, про що свідчить квитанція про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Тобто, з урахуванням умов договору відповідач зобов'язаний був виконати обов'язок щодо слати вартості поставленого товару, в тому числі ПДВ, у строк не пізніше 17.05.2021.
Згідно п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної (1); дата складання податкової накладної (2); повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг (3); податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу) (4); повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг (5); опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг (6); ціна постачання без урахування податку (7); ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні (8); загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку (9); код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (10); індивідуальний податковий номер (11).
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (п. 201.2. статті 201 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 201.10 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.
Покупцю товарів/послуг податкова накладна / розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Про електронні довірчі послуги".
Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.
Відповідно до пункту 7.7 договору у випадку відсутності у ЄРПН, в строк, визначений чинною редакцією ПКУ, зареєстрованої електронної податкової накладної покупець має право в односторонньому порядку зменшити ціну договору, передбачену розділом 3 цього договору на суму ПДВ.
Тобто, чинним законодавством не встановлено строку надання податкової накладної покупцю, а покупцем такий строк не встановлювався.
При цьому, не направлення податкової накладної позивачем безпосередньо відповідачу електронної поштою, не виключає обов'язок відповідача з оплати товару у повному обсязі, в тому числі ПДВ, оскільки саме факт реєстрації податкової накладної (а не її направлення контрагенту) в Єдиному реєстрі податкових накладних (та прийняття їх органами податкової служби) дає право покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Таким чином, судом відхиляє заперечення відповідача, оскільки строк оплати за переданий товар (з урахуванням ПДВ) є таким, що настав.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч договору своє зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість з оплати поставленого товару у розмірі 3 202 280,00 грн.
Відповідач наявність вказаної заборгованості належними доказами не спростував.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором настав, а доказів його оплати станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 3 202 280,00 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок 3% річних позивача, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а тому задовольняє позовні вимоги про стягнення 98 174,01 грн 3% річних.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
В частині нарахування інфляційних втрат судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача, судом встановлено, що він є вірним, а тому позовні вимоги про стягнення 478 161,71 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 53-121-01-21-10116 від 18.05.2022 щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.
Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження витрат у сумі 30 000,00 грн представник позивача надав Договір про надання правової допомоги №ЮФКМ/77/2022 від 18.05.2022 та ордер серії АА №1211802 від 24.05.2022.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини іn основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N9 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на характер спірних правовідносин, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правову допомогу, а також те, що отримання правничої допомоги є правом кожної юридичної або фізичної особи, суд дійшов висновку про зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, до 4 000,00 грн.
Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 37897422) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ СОУЛ" ((вул. Семена Скляренка, буд.15, м. Київ, 04073, ідентифікаційний номер 24584661) 3 778 615 (три мільйони сімсот сімдесят вісім тисяч шістсот п'ятнадцять) грн 72 коп., з яких: основний борг в сумі 3 202 280 (три мільйони двісті дві тисячі двісті вісімдесят) грн, 3 % річних в сумі 98 174 (дев'яносто вісім тисяч сто сімдесят чотири) грн 01 коп., інфляційні втрати в сумі 478 161 (чотириста сімдесят вісім тисяч сто шістдесят одна) грн 71 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 56 579 (п'ятдесят шість тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) грн 24 коп та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 (чотири тисячі) грн.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано: 03.11.2022.
Суддя М.Є. Літвінова