ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
02 листопада 2022 року Справа № 902/1266/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Миханюк М.В.
при секретарі судового засідання Кужель Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Корвет" на рішення Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 (повний текст - 14.07.2022) у справі №902/1266/21 (суддя Нешик О.С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна", с.Крупець Славутського району Хмельницької області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Корвет", с.Угарове Оратівського району Вінницької області
про стягнення 3856545,00 грн штрафів в зв'язку з неналежним виконанням договору
за участю представників:
позивача - Нечитайло Т.В.;
відповідача - Богун В.В.;
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 06.07.2022 у справі №902/1266/21 задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Корвет" про стягнення 3856545,00 грн штрафів в зв'язку з неналежним виконанням договору купівлі-продажу. Стягнуто з відповідача на користь позивача 514206,00 грн - штрафу за затримку поставки товару на 30 днів та 38565,45 грн - відшкодування витрат зі сплати судового збору. Відмовлено в позові в частині стягнення 1285515,00 грн - 10% штрафу за затримку поставки товару на 15 днів, та 2056824,00 грн - штрафу за затримку поставки товару на 30 днів.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Корвет" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
В апеляційній скарзі, зокрема, зазначає, що Договір про купівлю-продаж майбутнього врожаю кукурудзи №1000061493 від 08.07.2020, відповідач не укладав.
Звертає увагу, що у доданих до позову копіях аркушів паперу у кількості 8 штук, які позивач називає як Договір про купівлю-продаж майбутнього врожаю кукурудзи №1000061493 від 08.07.2020, скріплено невстановленими підписами та печатками лише останній аркуш на якому зазначено лише реквізити сторін. На інших аркушах умовного договору відсутні підписи або печатки відповідача, що унеможливлює встановлення факту згоди відповідача або погодження сторонами зобов'язань, викладених на зазначених аркушах.
Апелянт зазначає, що суд при ухвалені рішення не дослідив зазначені відповідачем обставини у відзиві на позов, додаткових поясненнях та поясненнях наданих як свідком директором відповідача ОСОБА_1
Скаржник стверджує, що жодного доказу вчинення відповідачем конклюдентних дій згідно до п.3.2. умовного договору, не надано.
Зазначає, що надіслана сканкопія умовного договору не містить електронного підпису особи уповноваженої на його підписання; для того щоб надісланий правочин підлягав акцептуванню він повинен мати статус саме пропозиції; дата укладання умовного договору передує факту отримання його проекту відповідачем.
Звертає увагу, що відповідач ніколи не стверджував про недійсність умовного договору, а виходив із того, що він є неукладеним.
Також зазначає, що відсутні підстави для ствердження того, що саме ОСОБА_1 підписано скановану копію проекту умовної угоди.
Стверджує, що суд допустив порушення норм процесуального права фактом прийняття в якості доказів висновки експертів наданих саме позивачем.
Апелянт вважає, що є необхідність в проведенні комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи печатки відповідача на аркуші умовного договору під назвою « 11.Реквізити сторін та підписи сторін».
На підставі викладеного скаржник просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 у справі №902/1266/21 повністю і ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Суффле Агро Україна» у повному обсязі; стягнути із ТОВ «Суффле Агро Україна» на користь ТОВ «Агрофірма «Корвет» суму судового збору сплачену за розгляд даної апеляційної скарги у розмірі 57847,50 грн.
Також скаржник просить суд розглянути клопотання про призначення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи печатки відповідача на аркуші умовного договору під назвою « 11.Реквізити сторін та підписи сторін».
Апеляційна скарга надійшла безпосередньо на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.
Листом від 09.08.2022 матеріали справи витребувано з Господарського суду Вінницької області.
Належним чином оформлені матеріали справи надійшли на адресу суду апеляційної інстанції 22.08.2022.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Корвет" на рішення Господарського суду Житомирської області від 06.07.2022 у справі №902/1266/21 залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки, а саме: подати до Північно-західного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі - 57848,17 грн та докази надсилання копії скарги з доданими до неї документами позивачу у справі.
06.09.2022 на адресу суду від апелянта з супровідним листом надійшли платіжне доручення АТ "Райффайзен Банк" №364 від 31.08.2022 про сплату судового збору у розмірі 57848,17 грн та докази надсилання копії скарги з доданими до неї документами Товариству з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна".
Ухвалою від 08.09.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Корвет" на рішення Господарського суду Житомирської області від 06.07.2022 у справі №902/1266/21. Розгляд апеляційної скарги призначено на 05 жовтня 2022 р. об 11:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4. Запропоновано позивачу у строк до 30.09.2022 подати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України, та докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів апелянту.
23.09.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві, посилаючись на обставини справи, зазначає, що факт підписання спірного Договору директором ОСОБА_1 та факт скріплення спірного Договору відтиском печатки відповідача підтверджується матеріалами справи.
Звертає увагу, що на момент укладення Договору була відсутня інформація у ЄДР щодо обмеження повноважень керівника на укладення договорів.
Також позивач зазначає, що відповідач безспірно виявив бажання на укладення спірного Договору на викладених в ньому умовах, в т.ч. чинності копії договору, направленої електронною адресою; оригінальний примірник Договору містить підпис директора та відтиск печатки відповідача, що підтверджується зібраними у справі доказами; відповідач надав документи на виконання п.3.2. Договору купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи №1000061493 від 08.07.2020, чим підтвердив його часткове виконання; починаючи із 26.10.2020 відповідач не вжив жодної дії щодо оспорювання Договору купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи №1000061493 від 08.07.2020 чи підтвердження іншим чином його аргументів про підробку договору позивачем.
На підставі викладеного позивач просить суд апеляційної інстанції рішення Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 у справі №902/1266/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення; судові витрати покласти на відповідача.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 05.10.2022 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення по справі. Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та надавав пояснення по справі.
Ухвалою від 05.10.2022 розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.11.2022 об 12:00 год.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 02.11.2022 представник відповідача підтримав клопотання про призначення експертизи. Представник позивача заперечив проти задоволення зазначеного клопотання.
Розглянувши клопотання апелянта про призначення експертизи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до ч.ч.1, 5, 6 ст.101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов'язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Як встановлено ст.104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється господарським судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Колегія суддів вважає, що матеріали справи №902/1266/21 містять достатньо доказів, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Корвет" про призначення у справі судової почеркознавчої та технічної експертизи печатки.
У судовому засіданні відповідач просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 у справі №902/1266/21 повністю і ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Суффле Агро Україна» у повному обсязі.
Позивач просив суд апеляційної інстанції рішення Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 у справі №902/1266/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
01.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Корвет" (Покупець) був укладений Договір поставки №1300032257, згідно п.1.1. якого цей Договір направлений на забезпечення Продавцем Покупця посівним матеріалом, засобами захисту рослин, добривами для сільськогосподарського сезону 2020 року (т.1, арк.справи 200-216).
Пунктом 1.1.1. цього Договору погоджено, що Продавець зобов'язався поставляти у відповідності до умов Договору, а Покупець - приймати та оплачувати вартість наступних сільськогосподарських товарів: насіння; ячменю, кукурудзи, ріпаку, соняшника, пшениці, сої, гороху, сорго, люцерни та жита, засоби захисту рослин; мінеральні добрива; добрива для позакореневого підживлення.
04.03.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Корвет" (відповідач/боржник) складено фінансову аграрну розписку, яка посвідчена приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Ясінським В.Є., та зареєстрована в Реєстрі аграрних розписок за №3127.
Відповідно до п.1. Аграрної розписки, останньою встановлено безумовне грошове зобов'язання боржника сплатити кредитору грошову суму у розмірі 3500000,00 грн у строк до 20.09.2020 (включно).
Згідно п.3 Аграрної розписки сторони визначили, що цією розпискою забезпечується виконання зобов'язань за Договором №1300032257 від 01.01.2020, укладеним між боржником та кредитором.
Укладення цього Договору та оформлення аграрної розписки не потребує доказування, оскільки дана обставинами встановлена судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції у справі №902/698/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Корвет" про стягнення штрафу згідно п.19 фінансової аграрної розписки від 04.03.2020.
Зокрема у даній аграрній розписці, підпис керівника відповідача, на якій посвідчено нотаріально, вказана контактна електронна адреса відповідача "ІНФОРМАЦІЯ_1". Належність відповідачу електронної адреси з такою назвою підтвердив його представник в судовому засіданні суду першої інстанції. Господарське листування між сторонами засобами електронного зв'язку відбувалось з боку відповідача за допомогою цієї електронної адреси.
07.05.2020 позивач направив на електронну адресу відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 лист, до якого додано проект договору поставки кукурудзи без номера від 07.05.2020, який позначено як "договір гарантія". Даний договір засвідчив намір позивача придбати у відповідача 3000,00 тонн кукурудзи без зазначення її ціни, оскільки ціна на той момент ще не була визначена.
12.05.2020 відповідач направив на електронну адресу позивача скановану копію підписаної першої та останньої сторінок Договору поставки кукурудзи датованого 07.05.2020. При цьому відповідач не направляв позивачу оригіналу цього Договору в паперовому вигляді.
09.07.2020 позивач направив на електронну адресу відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 листа, до якого додав проект Договору купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи без номера і дати, з супроводжуючими Договір додатковими документами та просив відповідача підписати цей Договір.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, представник відповідача в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердив належність Товариству, інтереси якого він представляє, електронної адреси " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". В апеляційній скарзі цього не заперечував.
10.07.2020 з електронної адреси відповідача було відправлено на електронну адресу позивача підписаний керівником відповідача ОСОБА_1 Договір купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи. При цьому відповідач підтвердив, що на тому договорі, який відповідач надіслав позивачу електронною поштою, був підпис директора ОСОБА_1 та печатка Товариства.
Відповідач стверджує, що оригінал Договору в паперовій формі, який позивач долучив матеріалів справи, і якому присвоїв дату 08.07.2022 і номер 1000061493, з боку відповідача директором ОСОБА_1 не підписувався і печаткою Товариства не скріплювався. Відповідач стверджував, що при підписанні Договору його було розцінено як проект, який в подальшому мав бути підписаний та скріплений печатками сторін у паперовій формі.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивач після підписання відповідачем Договору і надсилання його засобами електронного зв'язку на адресу позивача, отримав від кур'єра надіслані відповідачем на адресу позивача наступні документи у паперовій формі, а саме: два екземпляри підписаного спірного Договору, реквізити ТОВ "Агрофірма "Корвет", копію Звіту про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2019 року №4-сг із квитанцією №2 про її подання; копію фінансової звітності малого підприємства станом на 30/09/2019 із квитанцією №2 про її подання. Після отримання оригіналу підписаного Договору від відповідача, позивач зареєстрував його, присвоїв номер відповідно до власної класифікації договорів, заповнив відсутні реквізити та направив один примірник відповідачу.
Укладення Договору було вчинено шляхом обміну підписаними екземплярами.
Судом першої інстанції було оглянуто оригінал Договору купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи №1000061493 від 08.07.2020, та встановлено, що його зміст відповідає змісту договору, надісланого позивачем відповідачу 09.07.2020 засобами електронного зв'язку для подальшого схвалення та підписання, підписаного та скріпленого печаткою відповідача та надісланого з його електронної адреси на електронну адресу позивача.
06.10.2020 позивач направив на електронну адресу відповідача (ІНФОРМАЦІЯ_1) лист із інструкціями та зразком заповнення товарно-транспортних накладних при поставці кукурудзи "для виконання форвардного контракту".
26.10.2020 позивач направив на адресу відповідача лист за вих.№1 від 26.10.2020, де підтвердив власну готовність до виконання умов Договору.
11.11.2020 позивач звернувся до відповідача з листом №2 з вимогою виконати Договір або повідомити про можливість компенсації збитків позивачу.
На вказаний лист відповідачем надано відповідь (лист №64 від 12.11.2020) в якому зазначено, що директор не підписував Договір. При цьому відповідач у листі вимагав оригінал або копію договору, а також зазначив про обмеження повноважень директора на підписання такого роду правочинів та на відсутність протоколу зборів учасників, що затверджують договір.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:
Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень ст.640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно з ч.2 ст.642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Як встановлено ч.8 ст.181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Статтею 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у виді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів тощо).
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №914/3095/16, від 25.04.2018 у справі №910/9915/17, від 10.04.2018 у справі №910/11079/17, від 01.09.2019 у справі №922/1597/18.
Згідно з пунктом 1) частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Вимоги до письмової форми правочину встановлюються у статті 207 Цивільного кодексу України: правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
З пункту 3.2. Договору купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи №1000061493 від 08.07.2020 слідує, що до поставки Продавець зобов'язується передати Покупцю належним чином завірені (підписом повноважного представника Продавця та печаткою) копії наступних документів, а саме: реквізити, завірені підписом і печаткою директора; свідоцтво про державну реєстрацію; остання зареєстрована редакція Статуту; витяг з реєстру платників ПДВ або свідоцтво; форма № 4-СГ з відміткою про прийняття (2020 рік); форма № 29-СГ з відміткою про прийняття (2020 рік); форма № 37-СГ з відміткою про прийняття (2020 рік); податкова декларація платника єдиного податку 4 групи з підтвердженням оплати податку (платіжне доручення з відміткою банку чи банківська квитанція); довідка про наявність земельних угідь (2019-2020 роки) або Витяги про реєстрацію речових прав па земельні ділянки (не для платників єдиного податку 4 групи); довідка про набуття статусу платника єдиного податку 4 групи (дійсна на 2020 рік); протокол/наказ про призначення на посаду осіб, уповноважених підписати даний Договір; паспорт та довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру щодо усіх посадових осіб, що підписали Договір та додатки до нього, а також наказ на особу що відповідає за ведення бухгалтерського обліку; протокол загальних зборів учасників/рішення засновників тощо про надання згоди на укладення цього Договору.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, про схвалення Договору відповідачем свідчить вчинення відповідачем конклюдентних дій, як-то: надіслання відповідачем адресу позивача реквізитів ТОВ "Агрофірма "Корвет", копії Звіту про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2019 року №4-сг із квитанцією №2 про її подання; копії фінансової звітності малого підприємства станом на 30.09.2019 із квитанцією №2 про її подання.
Судом першої інстанції також вірно відмічено, що інші правочини які мали місце між сторонами з 01.01.2020, зокрема Договору поставки №1300032257 від 01.01.2020 та фінансової аграрної розписки від 04.03.2020 за №1327 (окрім того, який оспорює відповідач - Договору купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи №1000061493 від 08.07.2020), не потребували попереднього надання Продавцем документів, які відповідач передав позивачу кур'єром, а їх попереднє надання передбачалось пунктом 3.2. Договору купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи №1000061493 від 08.07.2020.
З огляду на відсутність між сторонами інших правочинів, якими передбачається надання вищевказаних документів, ці документи були надані відповідачем як Продавцем за майбутньою поставкою Товару, яка мала відбутися на підставі Договору купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи №1000061493 від 08.07.2020.
Колегія суддів погоджується з висновком, що відповідач, направивши на електронну адресу позивача підписаний керівником та скріплений печаткою відповідача Договір, та згодом надіславши позивачу документи, які вимагаються Договором, своїми діями схвалив правочин - Договір купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи №1000061493 від 08.07.2020. У той же час, у матеріалах справи наявні докази щодо вчинення відповідачем конклюдентних дій по схваленню Договору купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи №1000061493 від 08.07.2020.
Таким чином, вищенаведені обставини свідчать про вчинення відповідачем конклюдентних дій, спрямованих на виконання спірного договору, що за своїми правовими наслідками розцінюється як схвалення такого правочину та прийняття його до виконання.
Стаття 204 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідач не заявляв вимоги про визнання Договору недійсним, заперечуючи його схвалення.
Тому, як вірно зазначено судом першої інстанції, оскільки відповідач своїми діями у подальшому схвалив укладений правочин, спірний Договір не може бути визнаний недійсним з підстав, визначених ч.2,3 ст.203 ЦК України. Подібні висновки Верховного Суду в постанові від 23.07.2019 по справі №918/780/18.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З аналізу Договору купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи №1000061493 від 08.07.2020, слідує, що він містить всі необхідні умови, зокрема: підписаний уповноваженими представниками позивача та відповідача, скріплений відтиском печатки із ідентифікаційними даними сторін: містить усі істотні умови договору купівлі-продажу.
Щодо тверджень відповідача про те, що у директора Товариства не було повноважень на його підписання, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Статтею 92 Цивільного кодексу України встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
У зв'язку з наведеним, якщо контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
Як встановлено ст.17 ч.2 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" в Єдиному державному реєстрі, серед іншого, містяться такі відомості щодо юридичної особи: дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.
На момент укладення Договору купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи №1000061493 від 08.07.2020, у Єдиному державному реєстрі не було встановлено обмежень для керівника щодо представництва юридичної особи в частині підписання договорів.
Відповідно до ст.18 ч.3 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Водночас, матеріали справи не містять доказів знаходження в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відомостей щодо обмежень повноважень директора відповідача станом на момент укладення Договору купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи №1000061493 від 08.07.2020.
З огляду на зазначене, колегією суддів відхиляються доводи відповідача про відсутність у керівника відповідних повноважень на його підписання та схвалення, як підставу не укладення Договору
Як вірно відмічено судом першої інстанції, навіть у випадку, якби перевищення повноважень керівника при підписанні договору мало би місце, ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (ст.ст.203, 241 Цивільного кодексу України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.
Твердження відповідача, що останній аркуш Договору з підписами та печатками міг бути приєднаний до іншого договору, вірно не прийнято до уваги судом першої інстанції, оскільки не встановлено обов'язковості посвідчення підписами та печатками кожного аркуша договору. Якщо така обставина дійсно мала би місце, то в такому разі це би свідчило про шахрайство та підробку документів.
При цьому, відповідачем не надано доказів звернення до правоохоронних органів з приводу підробки документів, зокрема оспорюваного Договору.
Натомість з письмових відповідей відповідача на майнові претензії позивача, зокрема листа від 02.11.2020 за №2, слідує, що відповідачу достеменно було відомо про те, що позивач вважає Договір існуючим, і зокрема вимагає сплати фінансових санкцій за його невиконання.
Також, як вірно відмічено місцевим господарським судом, з інших договорів між сторонами, зокрема договору від 01.01.2020, укладення якого відповідач не заперечує, вбачається що стиль оформлення текстової частини договорів, коли підписи і печатки містяться сторін лише на останньому аркуші договору, договір складений українською та англійською мовами, і на останньому аркуші договору є лише печатки та підписи сторін при мінімальному обсязі тексту договору, є достатньо типовим зразком договорів позивача.
В сукупності з іншими доказами, приймаються до уваги надані сторонами висновки експертів, а саме: надані позивачем висновок експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 11.05.2022 Невмержицької І.М. за результатами проведення судової технічної експертизи документів, висновок почеркознавчої експертизи №1-24/05 від 24.05.2022, складений експертом Людмилою Фраймович, а також наданий відповідачем висновок експерта №019/22 за результатами проведення почеркознавчої експертизи гр.ОСОБА_1
З наданого позивачем експертного висновку №1-24/05, складеного 24.05.2022 за результатами проведення почеркознавчої експертизи, вбачається, що підпис від імені директора ТОВ "Агрофірма "Корвет" ОСОБА_1, що міститься на восьмому аркуші Договору купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи №1000061493 від 08.07.2020, виконаний тією особою, яка виконала підписи від імені директора ТОВ "Агрофірма "Корвет" ОСОБА_1 (зокрема на десятому аркуші Договору поставки №1300032257 від 01.01.2020), дійсність якого сторонами не заперечується.
Суд першої інстанції правомірно не прийняв наданий відповідачем Висновок експерта №019/22 від 17.06.2022, оскільки останній не впливає на предмет доказування та не спростовує встановленого факту про дійсність договору №1000061493 від 08.07.2020, так як висновок стверджує, що підпис від імені ОСОБА_1 на електрофотокопії купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи №1000061493 від 08.07.2020 та електрофотокопії Договору застави від 10.02.2017 виконані різними особами.
З огляду на зазначені вище норми та встановлені обставини, колегія суддів вважає вірним висновок суду, що Договір купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи №1000061493 від 08.07.2020 є укладеним.
Приписами частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як встановлено ч.2 ст.193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно пункту 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару; договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу; у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Зі змісту п.3.3. Договору слідує, що Сторони погодили строк поставки Товару до 30.11.2020.
При цьому у визначений період відповідачем не поставлено позивачу обумовленого Договором Товару. Факт не поставки Товару відповідачем в порядку норм ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України не заперечується.
Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, прострочення виконання відповідачем зобов'язання з постачання Товару свідчить про порушення останнім вказаного Договору в частині своєчасного постачання Товару та у обсязі, визначеному Договором.
За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).
Частинами 2 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Підпунктом 6.2.1. Договору передбачено, що у разі затримки поставки товару у заліковій вазі на строк понад 15 календарних днів з моменту погодженого п.3.3. договору, продавець зобов'язується сплатити покупцю штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого товару, що визначається за такою формулою: ВТ = (ОП- ОП1)*Ц, де: ВТ - вартість непоставленого товару, грн з ПДВ, ОП - об'єм планової поставки товару у заліковій вазі, зазначеній у п. 1.2, без врахування відхилення, тонн, ОП1 - об'єм фактичної поставки товару у заліковій вазі, тонн, Ц - ціна на товар, що обраховується відповідно до п.п.1.2., 1.3. Договору на останній робочий день, що передує даті, зазначеній у п.3.3 Договору, грн з ПДВ, але не може бути меншою ніж 3800,00 грн за одну тонну.
Як погоджено п.6.2.2 Договору, у разі затримки поставки товару у заліковій вазі додатково на строк понад 30 календарних днів після прострочення згідно з п.6.2.1. Договору, продавець зобов'язується сплатити покупцю додатково штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого товару, що визначається за вказаною формулою. Крім цього, покупець матиме право на одностороннє припинення дії цього Договору.
Враховуючи, що відповідачем не поставлено Товар в установлені Договором строки (терміни), позивач правомірно звернувся до суду з позовом про стягнення штрафу у розмірі 20% від вартості непоставленого Товару на строк понад 30 календарних днів після прострочення, як це передбачено п.6.2.2. Договору.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем умов Договору та зважаючи, що п.6.2.2. Договору передбачена майнова відповідальність, колегія суддів погоджується з розрахунком позивача і зазначає про обґрунтованість вимог позивача та правомірність нарахування штрафу у розмірі 20% від вартості непоставленого Товару на строк понад 30 календарних днів після прострочення згідно з п.6.2.2. Договору.
Разом з тим, за умовами пункту 6.2.1 Договору, Сторони, окрім нарахування вищевказаного двадцятивідсоткового штрафу, передбаченого пунктом 6.2.2. Договору, погодили ще одну штрафну санкцію у розмірі 10% у разі затримки поставки товару у заліковій вазі від вартості непоставленого Товару на строк понад 15 календарних днів з моменту, погодженого п.3.3. Договору.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що одночасне стягнення двох штрафних санкцій, а саме: за прострочення виконання зобов'язання на строк понад 15 календарних днів та за прострочення виконання зобов'язання на строк понад 30 календарних днів, є подвійною відповідальністю за порушення зобов'язання, оскільки з установлених судом обставин справи вбачається, що відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в простроченні виконання зобов'язання за Договором купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи на строк понад 30 календарних днів, і вказаний строк охоплює порушення зобов'язання на строк понад 15 календарних днів.
Одночасне стягнення штрафу за прострочення виконання зобов'язання на строк понад 15 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов'язання на строк понад 30 календарних днів є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.
За наведених обставин, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу за прострочення поставки Товару на строк понад 30 календарних днів. У позові в частині стягнення 1285515,00 грн - 10% штрафу за затримку поставки товару на 15 днів позивачу слід відмовити з підстав неприпустимості подвійної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення.
В суді апеляційної інстанції позивач не заперечував зазначений висновок суду першої інстанції.
Відповідачем до суду першої інстанції було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій у розмірі 3856545,00 на 90% у випадку задоволення позову.
Суд першої інстанції, посилаючись на положення ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", п.6.9 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин, п.8.3. Договору, висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, враховуючи, що відповідачем не було подано сертифікат Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання відповідача.
Колегія суддів, перевіривши обставини, викладені у клопотанні відповідача про зменшення заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій на 90%, а також застосовані судом першої інстанції норми, вважає вірним висновок про відмову у задоволенні вказаного клопотання відповідача.
Апелянт не оскаржує рішення в частині відмови у задоволенні клопотання про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій на 90%.
При цьому, суд першої інстанції за власною ініціативою зменшив розмір штрафу на 80%.
Згідно ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.
Зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу і є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (абз.1 п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011).
Як встановлено п.6 ст.3 Цивільного кодексу України, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Також, за своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов'язання.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Заявлений позивачем розрахунок штрафу в розмірі 2571030,00 грн, що складає 20% від суми простроченого зобов'язання за Договором на 30 днів, відповідає умовам Договору і вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
При застосуванні ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила ч.3 ст. 551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором штрафу, пені, річних відсотків, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Як підтверджується матеріалами справи, відповідач не виконав зобов'язання з поставки кукурудзи у строк до 30.11.2020.
При цьому, незалежно від поважності причин порушення відповідачем зобов'язання ч.2 ст.233 ГК України надає можливість суду зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач не довів причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача, яка полягає у невиконанні зобов'язання з поставки Товару та збитками, які зазнав в зв'язку з цим позивач. Здорожчання вартості Товару, який відповідач повинен був поставити, однак не поставив, не є достатнім доказом того, що позивач поніс збитки.
Зменшення штрафу в розмірі 2571030,00 грн на 80% достатньою мірою компенсуватиме майнові втрати позивача та відповідатиме діловим звичаям та нормальній діловій практиці, забезпечить дотримання розумного балансу також і інтересів відповідача.
Отже, враховуючи викладені обставини та виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги значний розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення позивачем, а також відсутність доказів понесення позивачем будь-яких збитків, Господарський суд Вінницької області дійшов вірного висновку про можливість зменшення розміру штрафної санкції в розмірі 2571030,00 грн, що складає 20% від суми простроченого зобов'язання за Договором на 80%, зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з ТОВ "Агрофірма "Корвет" на користь ТОВ "Суффле Агро Україна" 514206,00 грн - штрафу за затримку поставки товару на 30 днів.
При цьому, позивач під час апеляційного провадження не заперечував зменшення судом першої інстанції розміру штрафних санкцій та просив рішення залишити без змін.
Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.
За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. (ст.78 Господарського процесуального кодексу України,)
Згідно з ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-IX від 20.09.2019, яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Приймаючи до уваги наведене вище, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок Господарського суду Вінницької області, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з врахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови в позові в частині стягнення в частині стягнення 1285515,00 грн - 10% штрафу за затримку поставки товару на 15 днів та зменшення з власної ініціативи суду заявленого до стягнення штрафу, який складає 20% від вартості непоставленого Товару за затримку поставки товару на 30 днів.
Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").
В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Корвет" на рішення Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 у справі №902/1266/21 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 07.11.2022.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Коломис В.В.
Суддя Миханюк М.В.