Справа № 638/16581/20 Головуючий суддя І інстанції Семіряд І. В.
Провадження № 22-ц/818/855/22 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: інших видів кредиту
07 листопада 2022 року м. Валки.
Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Бурлака І.В., Котелевець А.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Семіряда І.В., по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву б/н від 23.03.2011. Відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. Проте, відповідач порушив зобов'язання за кредитним договором та станом на 30.09.2020 має заборгованість у розмірі 21587,93 грн, з них: 21587,93 грн - заборгованість за тілом кредиту, 7453,22 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит. У зв'язку з чим позивач просив задовольнити позов, стягнути заборгованість та понесені судові витрати.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 березня 2021 року частково задоволено позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором б/н від 23.03.2011 за кредитом у розмірі 21587,93 грн, сплачену суму судового збору, пропорційно до заявлених у вимог у сумі 1561,80 грн, а всього 23149 (двадцять три тисячі сто сорок дев'ять) грн 73 коп.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 травня 2021 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд вказаного заочного рішення.
Не погодившись з рішенням районного суду, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати вказане рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно з підписаною ним заявою він просив відкрити дебетову картку та використовував лише власні кошти.
ОСОБА_1 зазначив, що позивач на власний розсуд встановлював кредитні ліміти, нараховував відсотки та збільшував тіло кредиту.
Вказав, що сплатив суму 58655,58 грн, яка майже у три рази перевищує тіло кредиту.
Вважає, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оплачені платежі повинні бути враховані на погашення тіла кредиту.
Заявив про те, що у нього відсутня заборгованість перед банком.
Зауважив, що при зверненні до суду з позовом було пропущено строк позовної давності.
Позивач не скористався правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до норми ч. 3 ст. 360 ЦПК України.
Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову без повідомленням учасників справи.
Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
З огляду на те, що ОСОБА_1 рішення суду оскаржене лише в частині задоволених вимог, то в іншій частині рішення районного суду не переглядається відповідно до норми ч. 1 ст. 367 ЦПК України, за якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції у оскаженій частині відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до АТ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву бн від 23.03.2011.
АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 було відкрито кредитний рахунок, 31.07.2013 встановлено кредитний ліміт у сумі 100 грн, який у подальшому збільшено до 25000 грн.
ПАТ КБ «ПриватБанк» змінило тип товариства з публічного на приватне та назву на Акціонерне товариства Комерційний банк «ПриватБанк».
До кредитного договору банк додав Витяг з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30.09.2020 становить 21587,93 грн, з них: 21587,93 грн - заборгованість за тілом кредиту, 7453,22 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит.
У анкеті-заяві позичальника від 23.03.2011 не зазначені відсотки.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за простроченим тілом кредиту, стягнути відсотки.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 23.03.2011, посилався на копію заяви позичальника, витяг з «Тарифів Банку», витяг з «Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою».
У ст.ст. 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:
1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:
1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:
1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Суд дійшов висновку, що у даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 статті 634 Цивільного кодексу України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.рrivatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-якій редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
На підставі викладеного суд вважав, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 23.01.2014 шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Також суд зауважив, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір б/н від 28.03.2011 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також положення частини другої статті 530 ЦК України: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за тілом кредиту у розмірі 21587,93 грн, та відмовив в задоволенні позову в іншій частині.
Суд обґрунтовано послався на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки позивач не надав до суду належних і допустимих доказів, що сторони при укладенні договору досягли згоди саме про той розмір процентів, пені, які зазначені у наданих на підтвердження позову доказів, на яких саме умовах був укладений договір приєднання позивач належним чином не довів.
Так, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з наведеною у ст. 207 ЦК України вимог до письмової форми правочину правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договір приєднання може бути укладено шляхом приєднання однією зі сторін до запропонованих умов, які встановлені іншою стороною у формулярах або інших стандартних формах. При цьому сторона, яка приєднується до них не може запропонувати свої умови договору.
Правилом статті 640 ЦК України закріплено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
З матеріалів справи вбачається, що 23.03.2011 ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ «Приватбанк», в якій відповідач погодилась, що заява, разом із пам'яткою клієнта, умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
В анкеті-заяві не зазначено кредитний ліміт. При цьому згадана Анкета-заява не містить обов'язку позичальника сплачувати певні проценти за користування кредитом та неустойку у разі порушення своїх зобов'язань.
Позивач на підтвердження укладення договору надав до суду також розрахунок заборгованості за договором, виписку за рахунком позичальника, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, який не підписаний позичальником, та ксерокопію паспортів на ім'я відповідача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При цьому згадана презумпція відповідно до конституційного принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність, діє лише при доведеності позивачем факту укладення договору на певний умовах.
Відповідно до частин першої та другої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.
Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, згідно вимог ст.ст. 207, 1055 ЦК України щодо обов'язкової письмової форми договору кредиту та відповідно до принципу правової визначеності, який реалізований у загальних вимогах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, ст. 203 ЦК України, - не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України не можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.
Виходячи зі змісту поняття публічності норми ст.ст. 633, 634 ЦК України можуть застосовуватися лише якщо умови цього договору реально доступні невизначеному колу осіб.
Роздруківка із сайту позивача в мережі Інтернет не може виступати належним доказом, оскільки таку публікацію не можна вважати загально доступною, а цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Матеріали справи не містять належних підтверджень, що позичальник при підписанні Анкети-заяви, мав реальний доступ до сайту банку в мережі Інтернет. Тому доводи позову про те, що саме той Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанку», який доданий до справи, був розміщений на його сайті в мережі Інтернет, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до згаданих Умов - є лише припущенням, який суд не вправі брати до уваги.
Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, оскільки пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, - судова колегія погоджується з висновком районного суду, що при укладенні кредитного договору не відбулось узгодження сторонами порядку нарахування процентів за користування кредитом.
Тому суд першої інстанції правильно та відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин щодо укладення договору кредиту у формі договору приєднання врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Водночас суд відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно того, що ОСОБА_1 не використовував кредитні кошти, оскільки така обставина повністю спростовується наданою позивачем до суду першої інстанції випискою за рахунком відповідача, яка відповідає положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» щодо первинних бухгалтерських документів, а тому суд згідно ст. 89 ЦПК України має враховувати цей належний і допустимий письмовий доказ, який відповідачем не спростований.
З вказаної виписки вбачається, що відповідач активно користувався кредитними коштами, - розраховувався у торгівельних мережах та мережі інтернет, знімав готівку, користуючись відповідним сервісом програми «Приват24», отримував від банку пуш-повідомлення з інформацією щодо нарахованих процентів за використання кредитного ліміту та посилання на сайт банку у мережі Інтернет, де містяться детальні відомості, що вбачається з наданих ним до заяви про перегляд заочного рішення відповідних скрін-шотів (а.с. 84-87).
Також, відповідач окрім встановленого кредитного ліміту скористався сервісами банку «Оплата частинами» та «Миттєва розстрочка». Це кредит, який надається клієнту в межах ліміту, що відкриває банк для цього сервісу в кожному конкретному випадку для цього продукту для конкретного клієнта у випадку придбання товару, оплати послуги в торгівельно-сервісних підприємствах та/або в інтернет-магазинах додатково ліміта, що встановлений клієнту на картковий рахунок. Погашення такого кредиту здійснюється шляхом зарахування власних коштів клієнта па картку. Розмір платежу встановлюється за ануїтетною схемою (рівними частинами). Перший платіж списується з кредитної картки клієнта в момент покупки, надалі всі платежі списуються з картки автоматично в дату відкриття договору. Клієнт повинен щомісячно до дати списання коштів поповнити свою кредитну картку будь-яким способом. У випадку, якщо клієнтом щомісячний платіж не внесено, то банком такий платіж списується автоматично, сума платежу зараховується як окремий кредит поверх ліміту вже встановленого на картку, також відбувається і при встановленому обмеженні на картку, або якщо баланс на картці мінусовий. Заборгованість за даною послугою погашалася Банком за рахунок овердрафту встановленого на кредитну картку, в результаті чого заборгованість за тілом кредиту, є більшою, ніж сума встановленого кредитного ліміту.
Сервіс «Оплата частинами» та «Миттєва розстрочка» не є окремими кредитними договорами, а є тільки додатковими послугами для власників кредитних карт і підписання окремого кредитного договору не вимагається.
Доказів того, що відповідач не отримав згаданих послуг матеріали справи не містять.
Зазначені банківські послуги не могли бути надані ОСОБА_1 за умови використання ним виключно дебетових карт, як те про те він стверджує у апеляційній скарзі, оскільки у пуш-повідомлення банку вказано про використання кредитного ліміту (а.с. 85-86).
У заяві про перегляд заочного рішення та у апеляційній скарзі ОСОБА_1 визнає факт повідомлення банком про списання відсотків за користування кредитними коштами, а тому такі обставини не потребують додаткового доведення відповідно до правила частини першої статті 82 ЦПК України, яка передбачає, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
З наданих відповідачем до суду роздруківок електронних повідомлень вбачається, що ОСОБА_1 був обізнаний щодо списання відсотків саме за використання кредитного ліміту, однак не оскаржив такі дії банку, а навпаки, - продовжив користуватись такими коштами, що свідчить про прийняття розміру нарахованих відсотків в процесі використання банківських послуг (а.с. 84-86).
Також з вказаних повідомлень слідує, що відповідач достеменно знав про від'ємний баланс за своїм рахунком.
Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги стосовно неправомірності нарахування відсотків та повне погашення заборгованості перед банком.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Однак, з огляду на визначені ст. 367 ЦПК України межі апеляційного оскарження суд апеляційної інстанції не переглядає рішення районного суду в частині відмови у стягненні відсотків за користування кредитними коштами.
Відповідачем у апеляційній скарзі зроблено заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявленої вимоги.
З огляду на те, що відповідач не приймав участі у розгляді справи у районному суді, суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 367 ЦПК України вважає за можливе розглянути по суті зазначену заяву.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентами) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Враховуючи, що анкетою-заявою не передбачено порядку погашення заборгованості (щомісячні чергові платежі чи повернення кредиту в повному обсязі у строк кредитування), виконання зобов'язання за таким договором відбувається за вимогою кредитора.
Частиною другою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Оскільки умовами анкети-заяви, підписаної позичальником, не передбачено відповідної календарної дати або події, з якої пов'язується виконання зобов'язання за кредитним договором, банк звернувся до суду з позовом у грудні 2020 року, то саме з цього моменту боржник зобов'язаний повернути кредитору суму кредиту з моменту встановлення банком такої вимоги про виконання зобов'язання.
Зважаючи на наведене, до звернення банку до суду з позовом до боржника перебіг позовної давності у спірних правовідносинах не починався, а отже, позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.
Саме до таких висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 750/896/17-ц.
З огляду на правило ч. 4 ст. 263 ЦПК України, колегія суддів вважає за доцільне застосувати вказані правові висновки суду касаційної інстанції та відмовити ОСОБА_1 у застосуванні до вимог банку наслідків пропуску строків позовної давності.
З огляду на те, що при ухваленні рішення районним судом в оскарженій частині були додержані норми матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Враховуючи викладене, відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні підстави дляперерозподілу судових витрат.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 07 листопада 2022 року.
Головуючи В.Б. Яцина.
Судді колегії І.В. Бурлака.
А.В. Котелевець.