Справа № 607/10335/20 Головуючий у 1-й інстанції Грицак Р.М.
Провадження № 22-ц/817/754/22 Доповідач - Шевчук Г.М.
Категорія -
24 жовтня 2022 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Шевчук Г.М.
суддів - Костів О. З., Міщій О. Я.,
за участю секретаря - Романської К.М.,
з участю представника ОСОБА_1 адвоката
Сивака Т.М.
представника ОСОБА_2 адвоката Янчишина В.Й.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/10335/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2020 року, постановлене суддею Грицаком Р.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ОСОБА_2 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, зокрема: 48 000 гривень, заборгованості за договором позики від 18 листопада 2015 року; 1670,89 гривень - 3% річних простроченої суми по договору позики від 18 листопада 2015 року; 1 108,80 грн. гривень - інфляційних збитків; 21 940,64 гривень - проценти за користування грошовими коштами; 53 441,4 гривні - штраф за договором позики від 18 листопада 2015 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що 18 листопада 2015 року, між ним та ОСОБА_1 було укладено договір позики відповідно до якого ОСОБА_1 отримав у позику кошти в сумі 48 000 гривень, що є еквівалентно 2000 доларів СІІІА, та зобов'язався повернути їх до 25 квітня 2019 року, рівними частинами до 25 числа кожного місяця, в розмірі 50 (п'ятдесят) у.о. (доларів США), по курсу гривні щодо іноземної валюти. Факт отримання грошових коштів підтверджується розпискою. Станом на день звернення до суду відповідач свої зобов'язання не виконав, вимоги щодо погашення заборгованості залишає без уваги, у зв'язку із чим в нього, як позикодавця виникло право на стягнення сум передбачених ч.2 ст.625 ЦК України та штрафу за неналежне виконання зобов'язання. Таким чином вказані дії відповідача істотно порушують умови договору та його права, тому просить суд позов задовольнити в повному обсязі.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 117337 грн. 39 коп. з яких 48000 грн. заборгованість за договором позики, 1670 грн. 89 коп. - 3% річних простроченої суми по договору позики, 14225 грн. 10 коп. проценти за користування грошовими коштами, 53 441 грн. 40 коп. штраф за договором позики.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1173 грн. 37 коп. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду від 20 жовтня 2020 року скасувати в частині стягнення з нього штрафу в сумі 53441,40 грн. за договором позики, та постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в цій частині позовних вимог.
Зокрема зазначає, що про оскаржуване рішення суду йому нічого відомо не було, оскільки не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи. Судом прийнято заочне рішення по справі.
Також вказує, що у відповідності до ст. 258 ЦК України строк позовної давності щодо стягнення неустойки (пені, штрафу) складає 1 рік. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 22 червня 2020 року, а згідно з боргової розписки повернути борг відповідач зобов'язався до 25.04.2019, і саме з цієї дати слід обраховувати строк спеціальної позовної давності щодо стягнення штрафу, то позивач такий строк пропустив, у зв'язку з чим вважає, що в частині позовних вимог щодо стягнення з нього штрафу слід відмовити. Просить застосувати суд апеляційної інстанції строк позовної давності до даних вимог.
Вказує, що у своїй заяві про перегляд заочного рішення у даній справі він звертав увагу на цю обставину, однак вона залишилась поза увагою суду.
Відзиву до суду апеляційної інстанції не надходило.
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Сивак Т.М. просив задовольнити апеляційну скаргу з підстав, наведених у ній та застосувати річну позовну давність до вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 53441, 40 грн. про що заявив відповідач. Також просив врахувати ту обставину, що відповідач не був обізнаним про розгляд справи судом першої інстанції, а тому не міг заявити про сплив вказаної позовної давності.
Представник ОСОБА_2 адвокат Янчишин В.Й. просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.10.2020 залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга . підлягає доз задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасуванню, виходячи з таких підстав.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Даним вимогам рішення суду не в повній мірі відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до розписки, написаної та підписаної ОСОБА_1 , останній 15 листопада 2015 року взяв у позику у ОСОБА_2 кошти в сумі 48 000 грн. що еквівалентно 2000 дол. США, які зобов'язався повернути до 25 квітня 2019 року.
У встановлений термін кошти повернуті не були.
Рішення суду оскаржується тільки в частині стягнення штрафу в сумі 53441 грн. 40 коп. В решті рішення суду не оскаржується.
Відповідно до ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності, а саме: загальну та спеціальну.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.
Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі, мають, зокрема, право заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові.
Згідно зі статтею 31 ЦПК України 2004 року сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки.
Відтак заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства.
Як зазначено у апеляційній скарзі, що також підтверджується матеріалами справи відповідач не був належним чином повідомлений про час розгляду справи та справа розглянута без його участі і про застосування строків позовної давності він заявив в суді апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Зазначений висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року № 200/11343/14-ц.
Оскільки відповідач не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає наявними підстави для задоволення заяви відповідача про застосування позовної давності на стадії апеляційного розгляду.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 258 ЦК до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Аналіз цих норм ЦК дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
З матеріалів справи вбачається, що згідно розписки від 18 листопада 2015 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 кошти в сумі 48 000 грн., що еквівалентно 2000 дол. США, які зобов'язався повернути до 25 квітня 2019 року. Позивач звернувся до суду з позовом 22.06.2020 року про стягнення суми боргу в межах трирічного строку.
Однак щодо вимог про стягнення 53441 грн. 40 коп. штрафу відповідачем заявлена заява про застосування строків позовної давності, яка підлягає до задоволення.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 22.06.2020 року, тобто поза межами річного строку установленого законом для вимог про стягнення штрафу, а відповідачем до ухвалення рішення в справі було заявлено про застосування строків позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 53441 грн. 40 коп. штраф за договором позики та постановлення в цій частині нового рішення, яким в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 53441 грн. 40 коп. штрафу за договором позики відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності (частина четверта статті 267 ЦК).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовільнити
Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2022 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 53441 грн. 40 коп. штраф за договором позики. Постановити в цій частині нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 53441 грн. 40 коп. штрафу за договором позики відмовити. В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1839 грн судового збору сплаченого за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 28 жовтня 2022 року.
Головуючий
Судді