Справа № 439/391/22 Головуючий у 1 інстанції: Бунда А.О.
Провадження № 22-ц/811/1948/22 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія: 39
31 жовтня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М. Цяцяка Р.П.
секретаря: Івасюти М.В.
з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 21 червня 2022 року, -
в квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 26 жовтня 2021 року відповідач позичив у нього кошти в сумі 5 000 доларів США та зобов'язався їх повернути до 01 січня 2022 року, однак кошти не повернув. На підтвердження укладення договору позики та отримання грошових коштів в розмірі 5 000 доларів США, відповідач написав письмову розписку із зобов'язанням повернути кошти, яка за своєю суттю є документом, що видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як факт його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником суми позики. Вважає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Ним вживалися заходи досудового врегулювання спору, зокрема 14 лютого 2022 року ОСОБА_3 було надіслано претензію, однак вона залишена без задоволення.
З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5 000 доларів США, що еквівалентно згідно офіційних даних НБУ (1 долар США = 29,26 грн.) станом на 05.04.2022 року 146 300 гривень заборгованості за договором позики від 26 жовтня 2021 року, 7 375, 12 грн. пені, 4 273,13 грн. інфляційних втрат та 1580 грн сплаченого судового збору.
Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 21 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 26.10.2021 року в розмірі 5000 доларів США, що станом на 05.04.2022 року еквівалентно 146 300 грн., 7375,12 грн. пені та 4273,13 грн. інфляційних втрат та 1580.00 гривень сплаченого судового збору.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Стверджує, що відповідач заперечує факт отримання будь-яких коштів та наявність грошових зобов'язань перед позивачем. Зазначає, що розписка, долучена до матеріалів справи, не містить відомостей, що кошти були отримані саме ОСОБА_3 , відсутні відомості про те, що в момент її написання кошти в сумі 5 000 доларів США було передано відповідачу. Вказує, що оригінал розписки позивачем не надавався для дослідження та огляду в судовому засіданні, а відтак, на думку апелянта, позивач не довів належними та допустимими доказами обгрунтованість своїх позовних вимог та наявність боргових зобов'язань між сторонами. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 5 000 доларів США., однак боргове зобов'язання не виконав, що підтверджується наявністю у позивача боргової розписки, відтак відповідач зобов'язаний сплатити суму боргу в розмірі 5 000 доларів США, що еквівалентно згідно офіційних даних НБУ (1 долар США = 29,26 грн.) станом на 05.04.2022 року 146 300 гривень, 7 375, 12 грн. пені, 4 273,13 грн. інфляційних втрат за весь час прострочення зобов'язання
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 2 ст. 1047ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції взяв до уваги розписку, написану та підписану ОСОБА_3 26 жовтня 2021 року, за змістом якої « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Бродівським РВ ГУМВС України у Львівській області 07 грудня 2009 року, позичив у ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Бродівським РВ ГУМВС України у Львівській області 18.02.1997 р., позичив п'ять тисяч доларів американських зобов'язуюсь повернути 01.01.2022 р.».
Власноручне написання розписки та її підписання ОСОБА_3 не заперечувалося.
Зазначена розписка є беззаперечним доказом укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору позики, який відповідачем не оспорювався, такий не визнаний недійсним в судовому порядку, а відтак підлягає виконанню його сторонами.
Враховуючи зміст розписки від 26.10.2021 року, у якій зазначено, що кошти в розмірі 5 000 доларів США беруться ОСОБА_3 у позику, а також положення ст. 1046 ЦК України, у якій зазначено зміст договору позики, колегія суддів вважає безпідставними, необгрунтованими доводи апелянта про те, що долучена до матеріалів справи копія боргової розписки не може свідчити про отримання та передачу грошових коштів.
Такі доводи апелянта беззаперечно спростовуються змістом розписки, у якій зазначено, що кошти беруться в позику, а також у розписці зазначено про повернення позичених коштів та зазначено строк їх повернення, зазначено дату отримання коштів.
Під час розгляду цивільної справи № 761/11028/14-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21.03.2018р. зазначив, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
На думку колегії суддів долучена до матеріалів справи копія розписки містить у собі всі складові, які дають підстави вважати укладення між сторонами саме договору позики, розписка містить дані щодо умови отримання позичальником у борг із зобов'язанням його повернення та дати отримання коштів.
Судом апеляційної інстанції в судовому засіданні оглянуто оригінал розписки від 26.10.2021 року, наданої суду представником ОСОБА_1 , копія розписки, яка міститься в матеріалах справи відповідає оригіналу.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено законом або договором.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для його виконання сторонами.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч.1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на усій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Відповідно до наведених правових норм, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто, таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема, позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не у всіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц провадження №14-465цс18.
Як вбачається з розписки від 26.10.2021 року, ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 5000 доларів США, тобто, договором визначна сума позичених коштів в іноземній валюті, а відтак стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають кошти в іноземній валюті, а саме, в доларах США без зазначення еквіваленту цієї суми в національній валюті, що свідчить про те, що договір укладено саме в іноземній валюті.
Стаття 13 ЦПК України визначає принцип диспозитивності цивільного судочинства, який означає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Звертаючись з позовними вимогами, ОСОБА_1 крім заборгованості за договором позики просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь 7 375, 12 грн. пені та 4 273,13 грн. інфляційних втрат за весь час прострочення зобов'язання.
З розрахунку заборгованості вбачається, що позивач просить стягнути пеню в розмірі 7 375, 12 грн. за весь період прострочення грошового зобов'язання, починаючи з 01 січня 2022 року по 05 квітня 2022 року, виходячи з суми основного боргу в розмірі 5 000 доларів США, що еквівалентно 146 300 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не спростовано розрахунок пені за час прострочення виконання грошового зобов'язання, тому позовна вимога про стягнення з нього на користь позивача 7 375, 12 грн. пені підлягає до задоволення.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10 цс 18) висловила думку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також пеню, застосовувати штрафні санкції, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України.
З боргової розписки вбачається, що договір позики укладено на строк до 01 січня 2022 року.
З врахуванням вищезазначеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, нарахування позивачем пені після 01 січня 2022 року, тобто, поза межами строку дії договору позики, суперечить правовій позиції Верховного Суду, а відтак в цій частині вимоги є безпідставними та не підлягають до задоволення.
Що стосується інфляційних втрат, то слід вказати наступне.
За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом із тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.
Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, оскільки між сторонами виникли боргові правовідносини в іноземній валюті, а відтак передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Оскільки колегією суддів встановлено, що відповідач ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 5 000 доларів США, про що власноручно написав розписку від 26.10.2021 року, яка ним не оскаржувалася, з терміном повернення до 01.01.2022 року, за відсутності належних доказів на підтвердження повернення ОСОБА_1 позичених коштів, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5 000 доларів США, підлягають до задоволення, а в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 з врахуванням правових позицій Верхового Суду слід відмовити.
Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 , на його користь пені в розмірі 7 375, 12 грн. та 4 273,13 грн. інфляційних втрат, то на підставі п. 13 ст. 141 ЦПК України розмір судових витрат, які підлягають стягненню, слід змінити та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1463.00 грн. судового збору.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 21 червня 2022 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 26 жовтня 2021 року в розмірі 5000 доларів США.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1463.00 грн. судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Повний текст постанови складено 03 листопада 2022 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк