Справа № 438/43/21 Головуючий у 1 інстанції: Слиш А.Т.
Провадження № 22-ц/811/1973/22 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Провадження № 22-ц/811/1974/22
Категорія: 39
24 жовтня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Івасюти М.В.
з участю: представника Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» - Футорян С.М.,
представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 29 червня 2022 року та на додаткове рішення Бориславського міського суду Львівської області від 15 липня 2022 року, -
у січні 2021 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний Банк «Укргазбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет застави.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 27 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Акціонерним банком «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний Банк «Укргазбанк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 289-Ф/08. На забезпечення виконання умов кредитного договору № 289-Ф/08 від 27 травня 2008 року між банком та позичальником укладено договір застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., зареєстрований в реєстрі за № 3471, за умовами якого предметом застави є автомобіль марки «Mitsubishi», модель L200, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Стверджує, що внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань, станом на 12 листопада 2020 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 135208.64 грн., яка складається із простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 64741.78 грн. та заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом в розмірі 70466.86 грн. Рішенням Бориспільського районного суду Київського області від 16 жовтня 2014 року вищезазначену заборгованість стягнуто з ОСОБА_3 на користь банку, однак рішення суду не виконане.
Зазначає, що за порушення умов договору застави щодо зобов'язання відносно страхування предмета застави заставодавець зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 5% від заставленої вартості предмета застави, яка становить 149 500 грн., а саме, 7 475 грн., враховуючи, що відповідно до п. 2.3 договору застави від 27 травня 2008 року предмет застави оцінено в 149 500 грн.
Вважає, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Вказує, що під час дії договору застави, боржником без письмової згоди банку неправомірно відчужено автомобіль марки «Mitsubishi», модель L200, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , однак, 11 червня 2009 року його зареєстровано за ОСОБА_1 .
Звертає увагу, що 22 травня 2020 року ОСОБА_1 , як новому власнику заставленого майна, направлено вимогу про виконання кредитних зобов'язань, яка нею не виконана.
З наведених підстав просить:
-в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 289-Ф/08 від 27 травня 2008 року та договором застави від 27 травня 2008 року в сумі 172 744.07 грн. звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу на публічних торгах в порядку виконавчого провадження автомобіль марки «Mitsubishi», модель L200, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 ;
-встановити початкову ціну реалізації предмета застави - автомобіль марки «Mitsubishi», модель L200, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_3 , на рівні не нижчому, за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, що буде проведена суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;
-за рахунок коштів отриманих від реалізації на прилюдних торгах предмету застави задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» в сумі 172 744.07 грн., в тому числі: простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 64 741.78 грн., простроченої заборгованості за процентами в розмірі 70 466.86 грн., суми заборгованості з врахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення кредиту та процентів в розмірі 19 322.94 грн., заборгованості за несвоєчасне погашення кредиту та процентів в розмірі 10 737.49 грн.
Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 29 червня 2022 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» відмовлено.
У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування клопотання покликається на те, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, які за результатами розгляду справи підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Стверджує, що правнича допомога надавалася ОСОБА_1 адвокатами адвокатського об'єднання «Західна правова група» на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 26 травня 2021 року.
Зазначає, що за надання правової допомоги ОСОБА_1 понесла витрати в розмірі 10 000 грн., які, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено підлягають стягненню з позивача.
Вважає, що розмір витрат на правничу допомогу є співмірним за всіма ознаками, визначеними ч. 5 ст. 137 ЦПК України, крім того, є меншим, ніж розмір оплати за аналогічні послуги, встановлений радами адвокатів окремих областей у рекомендаціях щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару.
З наведених підстав просить ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 10 000 грн. витрат на професійну правничу (правову) допомогу.
Додатковим рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 15 липня 2022 року стягнуто з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 29 червня 2022 року та додаткове рішення Бориславського міського суду Львівської області від 15 липня 2022 року оскаржило Публічне акціонерне товариство Акціонерний Банк «Укргазбанк», в апеляційній скарзі покликається на те, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що договором застави від 27 травня 2008 року передбачено, що заставою забезпечуються вимоги позивача, які виплавають з кредитного договору № 289-Ф/08 від 27 травня 2008 року, а також додатковими угодами до нього.
Зазначає, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором було перервано пред'явленням позову до ОСОБА_3 , що є позичальником за кредитним договором. Рішенням Бориспільського районного суду Київської області від 16 жовтня 2014 року задоволено позовні вимоги банку та стягнуто на його користь з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором. На виконання рішення суду Бориспільським районним судом Київської області видано виконавчий лист № 359/6562/4-ц, який пред'явлено до виконання.
Вказує, що в межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду не отримано інформації про відчуження ОСОБА_3 предмету застави, а саме автомобіля марки «Mitsubishi», модель L200, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір сірий, така інформація отримана банком 29 серпня 2019 року, коли на його адресу надійшов лист Регіонального сервісного центру МВС у м. Києві, в якому вказано, що вищезазначений автомобіль зареєстровано за ОСОБА_1 , відтак банк звернувся до суду з позовом в межах трьох років з моменту, коли йому стало відомо про факт переходу права власності на предмет застави до відповідача, що свідчить про те, що банком не пропущено строк позовної давності.
Звертає увагу, що п. 8.3 кредитного договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, відтак зобов'язання щодо повернення кредиту, сплати процентів та штрафних санкцій, передбачених договором, продовжують існувати на момент звернення до суду з даним позовом, тому у банку продовжує існувати право на звернення стягнення на предмет застави.
Вважає, що закінчення строку дії договору, який був належним чином виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов'язків під час дії договору.
Крім того, заявлений відповідачем розмір витрат на правничу допомогу є неадекватним по відношенню до предмету спору, складності справи, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), не відповідає критеріям дійсності та необхідності витрат на правничу допомогу, розумності їх розміру, що є підставою для відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу. З наведених підстав просить рішення суду та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю, а у стягненні витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» - Футорян С.М. на підтримання доводів апеляційних скарг, заперечення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення та додаткового рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ АБ «Укргазбанк», суд першої інстанції, враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, виходив з того, що з часу набрання рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2014 року у справі № 359/6562/14-ц законної сили, у ПАТ АБ «Укргазбанк» виникло право впродовж трьох років пред'явити позов про звернення стягнення на предмет застави, однак з таким позовом позивач звернувся лише 13 січня 2021 року, пропустивши позовну давність, не надавши при цьому належних та допустимих доказів того, що строк на звернення до суду з даним позовом пропущено з поважних причин.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 27 травня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 289-Ф/08 згідно умов якого банк відкриває позичальнику мультивалютну не відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування: 90 000,00 доларів США. Кредитні кошти надаються на строк/термін з 27 травня 2008 року по 15 січня 2013 року із сплатою процентів за користування кредитними коштами, у межах строку кредитування, виходячи із 16,0% річних; в сумі 0 (нуль) доларів США. Кредитна лінія надається на строк/термін з 16 січня 2013 року по 26 червня 2014 року із сплатою процентів за користування кредитними коштами, у межах строку кредитування, виходячи з 16,0% річних; в сумі 105 405,99 грн. 99 коп. кредитна лінія надається на строк/термін з 15 січня 2013 року по 26 червня 2014 року із сплатою процентів за користування кредитними коштами, у межах строку кредитування, виходячи з 1,0% річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та позичальником 27 травня 2008 року укладено договір застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстровано в реєстрі за №3471.
Відповідно до 1.1. договору застави передбачено, що дійсний договір забезпечує всі вимоги заставодержателя, які випливають з кредитного договору №289-Ф/08 від 27 травня 2008 року (а також будь-якими додатковими угодами до нього) укладеного між заставодержателем та заставодавцем, за умовами якого заставодавець зобов'язаний заставодержателю повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та штрафні санкції у розмірі і у випадках, передбачених кредитним та цим договором.
Згідно з п. 2.1, п. 2.2 договору застави, предметом застави є автомобіль, марки MITSUBISHI, модель L 200, 2007 року випуску, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_4 , колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Предмет застави належить заставодавцю на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , виданого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 13.02.2008 року.
З матеріалів справи вбачається, що обтяження вказаного транспортного засобу було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що підтверджується витягами про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №№ 18839127, 40841482, 55795268, 65779810.
Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2014 року у справі № 359/6562/14-ц позов ПАТ «Укргазбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № 289-Ф/08 від 27 травня 2008 року в сумі 67 176 81 грн., з яких: 18 591,99 грн. - заборгованість по кредиту строкова; 46 149,79 грн. - заборгованість по кредиту прострочена; 804,09 грн. - заборгованість по процентах поточна; 16 302,94 грн. - заборгованість по процентах прострочена.
Відповідно до листа Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві (РСЦ МВС в м.Києві) від 22 серпня 2019 року №31/26-121778, згідно даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів автомобіль марки «MITSUBISHI L200, кузов № НОМЕР_4 , 11 червня 2009 року зареєстровано за громадянкою ОСОБА_1 .
Як вбачається з листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області №31/13-м-132/2з від 09.12.2020 ОСОБА_1 на підставі біржової угоди №Д-778-8, виданої УТБ «НАША», зареєструвала за собою придбаний транспортний засіб MITSUBISHI L200, 2007 р.в. сірого кольору 11 грудня 2008 року.
Звертаючись до суду з позовом у січні 2021 року, ПАТ «Укргазбанк» посилався те, що вказаний автомобіль перебував і перебуває у заставі позивача, який є правонаступником ВАТ АБ «Укргазбанк», на забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним № 289-Ф/08 від 27 травня 2007 року, і оскільки на час пред'явлення позову зобов'язання за цим договором не виконане, вважає, що має право звернути стягнення на предмет застави в рахунок наявної заборгованості.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.
У вказаній нормі зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом..
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір є обов'язковим для виконання (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, заставою.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про заставу» та статтею 572 ЦК України застава є способом забезпечення зобов'язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Частиною четвертою статті 577 ЦК України передбачено, що моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Відповідно до частини другої статті 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.
Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
Статтею 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.
За таких обставин реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи.
Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України наведеними у постановах від 03 квітня 2013 року в справі № 6-7цс13, від 19 листопада 2014 року в справі № 6-168цс14 та Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 463/3582/17 (провадження № 61-13383св19), від 07 квітня 2020 року у справі № 761/48585/18 (провадження № 61-19810св19).
Згідно зі статтею 42 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» держателем Державного реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. Порядок ведення Державного реєстру визначає Кабінет Міністрів України.
Частиною четвертою статті 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі статтею 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.
Відповідно до частин першої, другої статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» записи до Державного реєстру вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру протягом робочого дня, в який подано заяву обтяжувача. Моментом реєстрації обтяження є день, година та хвилина внесення відповідного запису до Державного реєстру, а моментом припинення реєстрації обтяження є день, година та хвилина реєстрації в Державному реєстрі відомостей про припинення обтяження. Записи зберігаються в Державному реєстрі протягом п'яти років з моменту їх внесення. Обтяжувач має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису або про продовження строку дії реєстрації на не більш як п'ятирічний строк.
Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства України, застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави. У іншому випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладений Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року в справі № 333/6700/15-ц (провадження № 61-2859св18), від 11 вересня 2019 року в справі № 573/1105/17 (провадження № 61-29747св18), від 25 листопада 2019 року в справі № 757/17150/17-ц (провадження № 64-45097св18), від 18 грудня 2019 року в справі № 619/4033/18 (провадження № 61-16542св19) та від 07 квітня 2020 року у справі № 761/48585/18 (провадження № 61-19810св19), від 09 червня 2021 року у справі № 643/1735/19 (провадження № 61-1526св20), від 24 червня 2021 року у справі № 757/4536/18 (провадження № 61-3913св21), від 27 липня 2022 року справі № 601/1772/20 (провадження № 61-18832св21).
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що станом на час придбання ОСОБА_1 автомобіля марки «MITSUBISHI L200, 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 , а саме 11.12.2008 року, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були наявні відомості про його обтяження.
Перевірка таких відомостей посадовими особами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області не проводилось відповідно до діючого на момент реєстрації спірного автомобіля Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07 вересня 1998 року «Про затвердження порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів».
Враховуючи вищенаведене, а також ту обставину, що обтяження транспортного засобу в силу ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є чинним у відносинах з третіми особами та відповідач набув право власності на автомобіль з обтяженням, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про підставність позовної вимоги про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором, укладеним з позивачем.
Звертаючись до суду з позовом у січні 2021 року, ПАТ «Укргазбанк» посилався на те, що зобов'язання ОСОБА_3 за кредитним договором не виконане, що надає банку право звернути стягнення на предмет застави в рахунок існуючого боргу.
Матеріалами справи підтверджується, що 12 серпня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду письмові пояснення в яких, зокрема, вказав про застосування наслідків спливу позовної давності, у зв'язку з порушенням позивачем трьохрічного строку на звернення до суду з вказаним позовом.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) у своїх рішеннях надав тлумачення позовної давності, як законного права правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право не було порушено, суд відмовляє у позові у зв'язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами спливла, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.
Згідно із частиною першою статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пп. 47-48 постанови ВП ВС від 20.11.2018 року у справі №907/50/16, провадження №12-122гс18)
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов'язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Отже, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Зазначений трирічний строк розпочинає перебіг після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Суд першої інстанції вірно зазначив,що оскільки 16.10.2014 року рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області задоволено позов ПАТ АБ «Укргазбанк» та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором №289-Ф/08 від 27.05.2008 у розмірі 67176,81 грн., то станом на 16.10.2014 року ПАТ АТ «Укргазбанк» вже було відомо про порушення його прав, в банку виникло право пред'явити даний позов впродовж трьох років, а відтак строк позовної давності, протягом якого ПАТ АБ «Укргазбанк» могло звернутись за захистом свого порушеного права, сплив.
Доводи апеляційної скарги про те, що банк не пропустив трьохрічний строк звернення до суду з позовом і звернувся до суду з позовом в межах трьохрічного строку з моменту, коли йому стало відомо про факт переходу права власності на предмет застави до відповідача, а саме 29 серпня 2019 року, не заслуговують на увагу, оскільки за загальним правилом норми ЦПК України визначають початок перебігу строку позовної давності саме від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а оскільки рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2014 року задоволено позов ПАТ АБ «Укргазбанк» та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором №289-Ф/08, то станом на 16 жовтня 2014 року позивачу безспірно було відомо про порушення боржником його прав.
Крім цього, ПАТ АБ «Укргазбанк» звернувся за захистом права, яке, на його думку порушене невиконанням позичальником умов кредитного договору, у зв'язку з чим у позичальника виникла заборгованість, яку позивач мав намір стягнути шляхом звернення стягнення на предмет застави, а тому строк позовної давності слід відраховувати від дня коли банк дізнався про порушення (невиконання) боржником умов кредитного договору, невиконання його умов щодо повернення кредитної заборгованості, а не з часу, коли банк дізнався про перехід права власності на предмет застави до відповідача, а саме 29 серпня 2019 року.
Посилання апелянта на ту обставину, що зобов'язання щодо повернення кредиту, сплати процентів та штрафних санкцій, передбачених договором, продовжують існувати на момент звернення до суду з даним позовом, тому в банку продовжує існувати право на звернення стягнення на предмет застави, є безпідставними, оскільки, на думку колегії суддів, наявність судового рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором №289-Ф/08 свідчить про те, що на день ухвалення Бориспільським міськрайонним судом Київської області судового рішення від 16.10.2014 року про стягнення заборгованості, ПАТ АБ «Укргазбанк» було відомо про порушення його прав.
Доводи апелянта про те, що зобов'язання щодо сплати процентів та штрафних санкцій, передбачених договором, продовжують існувати на момент звернення до суду з даним позовом, спростовуються висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10 цс 18), про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також пеню, застосовувати штрафні санкції, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Крім цього, з розрахунку заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором №289-Ф/08 від 27 травня 2008 року, наданого банком, вбачається, що позичальник з січня 2014 року до 01.11.2020 року не сплачував жодних платежів, нарахованих банком за кредитним договором, однак з даним позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» звернувся до суду лише 13.01.2021 року.
Вищенаведене беззаперечно свідчить про пропуск позивачем трьохрічного строку для звернення до суду за захистом своїх прав.
Що стосується доводів апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення суду, то колегія суддів звертає увагу на наступне.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Матеріалами справи підтверджується понесення ОСОБА_1 витрат на правову допомогу за надані послуги адвокатом Качором С.Б. та долучено договір про надання правової допомоги від 26 травня 2021 року, детальний опис виконуваних робіт, акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги від 26.05.2021 року та квитанцію №64 про оплату ОСОБА_1 10 000,00 грн. на рахунок АО «Західна правова група».
Відповідно до п. 1.1. договору, клієнт доручає та оплачує, а адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання, через своїх учасників, (перелік яких визначений у пункті 1.2. договору), кожен з яких діє незалежно один від одного, надавати правову допомогу, представляти та/або захищати права та інтереси клієнта в усіх: державних органах; органах місцевого самоврядування (включаючи виконавчі органи); в органах, уповноважених здійснювати примусове виконання судових рішень і рішень інших органів; інших підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування; перед фізичними особами та фізичними особами - підприємцями, в судах загальної юрисдикції будь-якої інстанції, включаючи адміністративні, господарські, а також третейські суди.
З детального опису виконуваних робіт (надаваних послуг) від 30.06.2022 року та акту виконаних робіт (наданих послуг) від 30.06.2022 року вбачається, що адвокатами АО «Західна правова група» в рамках представництва інтересів ОСОБА_1 надано наступні послуги: усна консультація з вивченням документів щодо предмета спору - 4 год. (вартість виконання роботи/надання послуги -1 000,00 грн/год.), всього 4 000,00 грн., супровід справи в районному суді, в тому числі і участь адвоката у судових засіданнях - 6 год. (вартість виконання роботи/надання послуги -1 000,00 грн/год.), всього 6 000,00 грн.
Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. У рішеннях Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на вищенаведене, з врахуванням критерію розумності, пропорційності, справедливості співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, а також конкретних обставин справи, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про часткове задоволення заяви та стягнення з ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень 00 коп.
Доводи апеляційної скарги про те, що заявлений відповідачем розмір витрат на правничу допомогу є неадекватним по відношенню до предмету спору, складності справи, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), не відповідає критеріям дійсності та необхідності витрат на правничу допомогу, розумності їх розміру, є безпідставними та спростовуються вищенаведеним.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржувані рішення та додаткове рішення суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» не підлягають до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 29 червня 2022 року та на додаткове рішення Бориславського міського суду Львівської області від 15 липня 2022 року - залишити без задоволення.
Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 29 червня 2022 року та додаткове рішення Бориславського міського суду Львівської області від 15 липня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 03.11. 2022 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк