Справа № 454/1110/16 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.
Провадження № 22-ц/811/239/22 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
25 жовтня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретаря: Назар Х.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 22 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення,
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та виселити її із вказаної квартири.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що на підставі спадкового договору він набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 . В даній квартирі залишилася зареєстрована дружина його батька - відповідачка ОСОБА_1 . Відповідачка була зареєстрована в спірній квартирі як член сім'ї власника даного житла. Право відповідачки на проживання в квартирі є похідним від права власності його батька на вказане житло. Тому, зі зміною власника квартири відповідачка втратила право користування цим житлом. Також, після смерті батька відповідачка відмовилася знятися з реєстрації місця проживання, продовжує проживати в спірній квартирі. Реєстрація та проживання відповідачки в квартирі створює йому перешкоди в доступі до вказаного житла, проживанні в ньому та здійсненні інших прав щодо цього майна як власника. На підставі наведеного просив задовольнити позов.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 22 грудня 2021 року позов задоволено частково.
Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 .
В задоволенні позовної вимоги про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 275 (двісті сімдесят п'ять) грн. 60 коп. судового збору.
Рішення суду в частині задоволення позову оскаржила ОСОБА_1 , подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вважає, право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
Зазначає, що правова конструкція визнання особи такою, що втратила право проживання в житловому приміщенні передбачає наявність інших обставин, ніж ті, якими позивач обґрунтовувала свої позовні вимоги. Зокрема, визначальною в такому випадку є тривала відсутність особи за місцем проживання, що в рамках справи не заявлялося, відтак наведені правові норми не можуть бути застосовані у даній справі.
Відповідач вселився у спірну квартиру як член сім'ї власника, а отже не є таким, що самоправно вселився до жилого приміщення, тому підстави для його виселення відсутні.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з'явились про причини неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності, а фіксування судового процесу згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 23.02.2007 ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 10).
Згідно з витягом від 27.03.2007 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.11).
04.07.2008 між ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_5 зареєстровано шлюб (а.с. 12).
18.02.2009 між ОСОБА_3 та його сином - позивачем ОСОБА_2 було укладено спадковий договір, за умовами якого ОСОБА_3 передав після його смерті у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зобов'язався надати довічне матеріальне забезпечення в натурі у виді харчування, догляду і необхідної допомоги (а.с. 13).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 (а.с. 17).
З витягу від 29.04.2014 вбачається, що на підставі спадкового договору від 18.02.2009 за позивачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 18).
Встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 з 22.05.2013 зареєстрована відповідачка ОСОБА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги про виселення відповідачки ОСОБА_1 із вказаної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право власності на квартиру на законних підставах, відповідач спільним побутом з позивачем не пов'язана, не є членом його сім'ї, а тому її право на користування чужим майном підлягає припиненню, шляхом виселення її зі спірного житла.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
У відповідності до положень статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права.
Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення (негаторний позов).
Районний суд, встановивши, що позивач ОСОБА_2 є одноосібним власником квартири АДРЕСА_1 та не надає згоди на проживання у ній відповідачки ОСОБА_1 , яка не відноситься до членів сім'ї власника, прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та виселення відповідачки із спірної квартири.
Виселення відповідачки зі спірної квартири направлене на захист права власності позивача, який має право розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд.
Крім цього, встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 є одноосібним власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєтру прав власності на нерухоме майно.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 22 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено: 03.11.2022
Головуючий
Судді