Справа № 201/8022/22
Провадження №3/201/2481/2022
Іменем України
03 листопада 2022 року м. Дніпро
Суддя Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Батуєв О.В., розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов від начальника кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій полковника Остапенко І.С. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , гуртожиток кафедри військової підготовки, працює на посаді командира відділення кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій, за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, -
24 жовтня 2022 року начальником кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій полковника ОСОБА_2 складено протокол про військове адміністративне правопорушення серії Д №8 про те, що 07 жовтня 2022 р. о 11 год. 57 хв., перебуваючи в пункті постійної дислокації кафедри військової підготовки спеціалістів Держспецтрансслужби по АДРЕСА_1 , начальником навчального курсу був викликаний старший солдат ОСОБА_1 для з'ясування обставин щодо підозри у вживанні наркотичних речовин з курсантом ОСОБА_3 . Під час огляду особистих речей та мобільного було виявлено наявність відеофайлів, де зафіксовано факт вживання наркотичних речовин курсантами навчального курсу та ним особисто. Факт вчиненого правопорушення старшим солдатом ОСОБА_1 підтверджено в особистих письмових поясненнях.
Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 172-20 КУпАП.
Відповідно до ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, такі дії, як розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду - тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот п'ятнадцяти до двохсот вісімдесяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до десяти діб.
У судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у скоєнні адміністративного правопорушення визнав повністю, просив суворо його не карати та зазначив, що сталось така подія вперше, більше такого не станеться. Надав письмову заяву з аналогічними поясненнями.
Суд, вивчивши матеріали справи та перевіривши їх на відповідність вимогам Кодексу про адміністративні правопорушення України, встановив наступне.
Згідно зі ст.7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно зі ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, передбачені ст.ст. 34-35 КУпАП, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події та складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
Згідно з ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.
Згідно зі ст.252 КУпАП орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно із вимогами ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення, серед іншого, зазначаються місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Із змісту вказаної норми слідує, що протокол про адміністративне правопорушення як документ, що засвідчує факт неправомірних дій та є одним з основних джерел доказів та єдиною підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності, складається за встановленою формою і має містити дані, необхідні для вирішення адміністративної справи, зокрема, про суть правопорушення, час та місце його вчинення. А тому предмет судового розгляду обмежений обставинами, які вказані у протоколі про адміністративне правопорушення та які визначають його суть. Суддя при цьому при розгляді протоколу не в праві виходити за межі викладених в ньому обставин щодо суті правопорушення.
При цьому суд зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути сам по собі доказом винуватості особи у скоєному правопорушенні, а може лише оцінюватись разом з іншими обставинами справи в їх сукупності.
Диспозиція ч. 3 ст. 172-20 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності (ст. 9 КУпАП).
Правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, має наступний склад: суб'єкт правопорушення - військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти під час проходження зборів; суб'єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом; об'єкт правопорушення - розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів на території військових частин, військових об'єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння в умовах особливого періоду.
Згідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов'язок відповідно до закону здійснювати неупереджений розгляд та ухвалювати обґрунтовані рішення.
Відповідно до цієї ж статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов'язок сприяти максимальному забезпеченню процесуальних прав учасників судового провадження.
Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Положеннями ч.1 ст.11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948р. та ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р., ратифікованою Україною передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Суд наголошує, що правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.
Так, згідно п.4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.
В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов'язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).
З огляд на викладене, вважаю, що під час розгляду даної справи, судом повинні бути враховані положення ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також, практика Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011, заява № 16347/02), «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016), якими передбачено, що беручи до уваги адміністративне стягнення ( в нашому випадку згідно із ч. 3 ст. 172-20 КУпАП), суд повинен, виходити з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення.
Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30).
Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до сформованої практикою ЄСПЛ доктрини «плодів отруєного дерева» (fruit of the poisonous tree), якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж (рішення у справах «Гефген проти Німеччини», пункти 50-52 рішення у справі «Шабельник проти України (№ 2)», пункт 66 рішення у справі «Яременко проти України (№ 2)»). Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов'язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруєного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом.
Крім того, у п.21 свого рішення у справі «Надточий проти України» від 15 травня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Всебічно, повно і об'єктивно дослідивши всі обставин справи в їх сукупності, оцінивши належним чином всі наявні у справі докази, суд прийшов до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, навіть незважаючи на визнання ним вини, не доведена у встановленому законом порядку, оскільки відповідно до текстів протоколу та доданих рапортів встановлено, що в мобільному телефоні ОСОБА_1 знайдено фото і відеозапис із вживанням ОСОБА_1 та іншими особами, лише з їх слів, наркотичних та алкогольних напоїв під час навчального процесу в приміщеннях університету, однак:
- із відеозапису не встановлена дата, час і місце вчинення правопорушення;
- крім слів ОСОБА_1 про вживання ним наркотичних та алкогольних напоїв, інших належних і допустимих доказів, що ОСОБА_1 вживав саме наркотичні та алкогольні напої не надано;
- з тексту рапортів не встановлені дата, час і місце вчинення правопорушення;
- відсутній акт огляду на стан алкогольного/наркотичного сп'яніння з використанням спеціального технічного засобу та тесту на алкогольне чи наркотичне сп'яніння, що, у контексті об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ст.172-20 КУпАП, позбавляє суд можливості впевнитись у вчиненні адміністративного правопорушення;
- наркотичні та алкогольні напої у ОСОБА_1 не вилучені і відповідна експертиза їх не проведена;
- медичний огляд на стан сп'яніння ОСОБА_1 не проходив;
- в протоколі відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився;
- при цьому протокол обґрунтований лише знайденим у ОСОБА_1 відеозаписом і поясненнями останнього.
Приймаючи до уваги, що всі сумніви щодо доведеності вини правопорушника слід тлумачити на його користь, за відсутності переконливих доказів вини ОСОБА_1 , навіть незважаючи на визнання ним вини, суд приходить до висновку, що при розгляді справи не доведено, що в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, а вказане правопорушення задокументовано в законний спосіб, з огляду на вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а відтак в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, у зв'язку з чим провадження в даній справі про адміністративне правопорушення слід закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22,33, 172-20 ч. 3, 268, 283, 284, 287 КУпАП, суд, -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст.172-20 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 Кодексу України про адміністративне правопорушення, особою, щодо якої її винесено, її захисником - протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя О.В. Батуєв